Справа № 640/757/20 Головуючий у І інстанції - Гнап Д.Д.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
17 березня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І.,
при секретарі: Руденко Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Укрнафта» до Державної податкової служби України, Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання нечинним рішення, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Акціонерне товариство «Укрнафта» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової служби України, Офісу великих платників податків Державної податкової служби України, в якому просило:
- визнати нечинним рішення Державної податкової служби України від 24.10.2019 № 6814/6/99-00-08-05-05 з 24 жовтня 2019 року;
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (форма «Ш») Офісу великих платників податків Державної податкової служби України від 23.09.2019 № 0011994203, від 23.09.2019 № 0012004203.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказав на те, що камеральна перевірка, на підставі висновків якої прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, проведена з порушенням пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України. Зазначає, що самостійно задекларовані ним грошові зобов'язання з податку на додану вартість на підставі податкових декларацій були своєчасно сплачені відповідними платіжними дорученнями. Дані інтегрованої картки платника не можна вважати доказами наявності в ПАТ «Укрнафта» податкового боргу.
Також позивач звертає увагу, що рішення Державної податкової служби України від 24.10.2019 № 6814/6/99-00-08-05-05 є таким, що прийнято з порушенням ст. 56 Податкового кодексу України, оскільки особа, яка підписала таке рішення не була належним чином уповноважена на прийняття такого рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2022 року допущено процесуальне правонаступництво Відповідача, замінивши Офіс великих платників податків ДПС на Центральне Міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» від 16 липня 2024 року № 3863-IX, пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-IX викладено в такій редакції, зокрема:
- «Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом» (абзац четвертий пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення»);
- «Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд» (абзац шостий пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення»).
На виконання вимог Закону № 2825-IX, Хмельницькому окружному адміністративному суду розподілено не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва справи, зокрема 10 березня 2025 року і справу № 640/757/20.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року прийнято до провадження справу № 640/757/20 за позовом Акціонерного товариства «Укрнафта» до Державної податкової служби України, Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання нечинним рішення, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Акціонерне товариство «Укрнафта» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Укрнафта» посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з'ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.
Відповідачами подано відзиви на апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрнафта», в яких вони просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, представників Сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, що Офісом великих платників податків Державної податкової служби України на підставі пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75, ст. 76 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку Акціонерного товариства «Укрнафта» щодо порушення граничних термінів сплати узгоджених грошових зобов'язань з податку на додану вартість.
За результатами перевірки складено Акт перевірки від 21.08.2019 № 2489/28-10-42-03/00135390 (далі - Акт перевірки), відповідно до висновків якого встановлено порушення Позивачем вимог п. 203.2 статті 203 ПК України щодо несвоєчасної сплати самостійно визначених податкових зобов'язань за результатами декларування податку на додану вартість за листопад 2017 року, серпень-вересень 2018 року.
23 вересня 2019 року Офісом великих платників податків Державної податкової служби України прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 0011994203, яким, за затримку від 8 до 29 календарних днів сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 310 549 980,00 грн, зобов'язано Позивача сплатити штраф у розмірі 10% - 31 054 998,00 грн.
- № 0012004203, яким, за затримку від 31 до 66 календарних днів сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 266 438 149,30 грн, зобов'язано Позивача сплатити штраф у розмірі 20% - 53 287 629,86 грн.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, Позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної податкової служби України.
Рішенням Державної податкової служби України про продовження розгляду скарги від 24 жовтня 2019 року № 6814/6/99-00-08-05-05, для з'ясування обставин справи, керуючись п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України, продовжено строк розгляду скарги до 13 грудня 2019 року (включно).
Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 11 грудня 2019 року № 12663/6/99-00-08-05-05, залишено без змін податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної податкової служби України від 23 вересня 2019 року № 0011994203, № 0012004203, а скаргу - без задоволення.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, а рішення Державної податкової служби України від 24 жовтня 2019 року № 6814/6/99-00-08-05-05 нечинним, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що доведеним є склад податкового правопорушення, що обумовило правомірне застосування Відповідачем штрафу згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями, а тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Щодо вимоги Позивача про визнання нечинним рішення Державної податкової служби України від 24.10.2019 № 6814/6/99-00-08-05-05, суд зазначив, що казане рішення, прийняте Відповідачем за наслідками розгляду скарги Позивача саме по собі не є юридично значимим для Товариства, оскільки не має безпосереднього впливу на його суб'єктивні права та обов'язки шляхом позбавлення можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що скасування рішення Державної податкової служби України від 24.10.2019 № 6814/6/99-00-08-05-05 про продовження розгляду скарги, за умови оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень, безпосередньо не відновить права та інтереси Позивача у спірних правовідносинах, у зв'язку з чим також відсутні підстави для задоволення позовної вимоги у вказаній частині.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі - ПК України).
Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Положеннями пункту 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах (абзац другий підпункт 75.1.1 пункту 75.1).
Статтею 76 Податкового кодексу встановлено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова (пункт 76.1). Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу (пункт 76.2). Камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання. Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу (пункт 76.3).
З аналізу наведених вище норм чинного законодавства вбачається, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. При цьому, будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Також, предметом камеральної перевірки може бути своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання. В свою чергу, камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком, відповідно перевірці підлягає як подана декларація так і подані уточнюючий розрахунок. Камеральна перевірка своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК України, а саме: не пізніше закінчення 1095 дні, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Разом з тим, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків у платіжному документі.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19 лютого 2019 року у справі № 823/457/18, від 03 квітня 2020 року у справі № 160/933/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 803/486/17, від 26 липня 2021 року у справі № 806/437/17, від 28 липня 2021 року у справі № 320/356/19, від 24 травня 2022 року у справі № 280/928/20, від 10 листопада 2022 року у справі № 0240/2308/18-а, від 16 березня 2023 року у справі № 826/6808/18, від 23 вересня 2025 року у справі № 320/27320/24, від 17 грудня 2025 року у справі № 380/8542/24.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, Офісом великих платників податків ДПС проведено камеральну перевірку Позивача 21 серпня 2019 року про що складено відповідний акт від 21.08.2019 № 2489/28-10-42-03/00135390.
Відповідно до висновків Акта перевірки встановлено порушення Позивачем вимог п. 203.2 статті 203 ПК України щодо несвоєчасної сплати самостійно визначених податкових зобов'язань за результатами декларування податку на додану вартість за листопад 2017 року, серпень-вересень 2018 року.
Таким чином, податковий орган, провівши перевірку з урахуванням норм ПК України, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, та встановивши порушення позивачем вимог податкового законодавства із прийняттям оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, діяв в межах наданих повноважень та відповідно до приписів чинного законодавства.
Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної постанові від 21 жовтня 2019 року у справі № 826/7343/18 своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання є предметом камеральної перевірки, яка проводиться виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах податкового органу.
Організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) визначено Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року № 422, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 р року за № 751/28881 (далі - Порядок № 422).
Згідно з п. 2 розділу І Порядку № 422 інформаційна система органів ДФС - інтегрована структура, що складається з одного чи більшої кількості процесів, компонентів апаратного та програмного забезпечення, засобів та персоналу, що забезпечує можливість задоволення встановленої потреби або цільової функції; коректність даних інформаційної системи - відповідність інформації, що зберігається в інформаційній системі, встановленим алгоритмам (правилам) її співставності та логічного і арифметичного контролю; інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Порядку № 422 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Облікові та звітні показники включаються до еталонних довідників з подальшим обов'язковим внесенням відповідних змін до реєстрів операцій та показників, які формуються ДФС за погодженням Міністерства фінансів України. Зміни до реєстрів операцій та показників вносяться не пізніше 15 числа місяця, наступного за місяцем впровадження нових операцій та/або показників.
Спеціальне кодування всіх операцій, що використовуються для відображення в ІКП облікових показників, забезпечує автоматизоване ведення ІКП.
Усі вартісні облікові операції та облікові показники в ІКП проводяться у гривнях з двома десятковими знаками.
Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.
Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.
В ІКП на дату проведення кожної облікової операції підбиваються підсумки за всіма її графами.
Згідно з пунктом 1 Розділу IV Порядку № 422 первинні показники, що відображаються в підсистемі, яка забезпечує обробку податкової звітності та платежів, є показниками форм податкової звітності та звітності з єдиного внеску, затверджених у встановленому порядку. На підставі таких алгоритмів, що затверджені окремим організаційно-розпорядчим актом ДФС, в інформаційній системі органів ДФС здійснюються процедури: приймання та реєстрації Звітних документів; проведення арифметичного та логічного контролю Звітних документів; відображення (рознесення) даних первинних показників Звітних документів в ІКП.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що ІКП формується на підставі поданих платником даних звітних документів (первинних показників, що містяться у первинних документах), тому доводи Позивача про неправомірне використання даних ІКП контролюючим органом є безпідставним.
Враховуючи вищезазначене, Центральним МУ ДПС не було порушено вимог п. 75.1 ст. 75 ПК України щодо проведення камеральної перевірки своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання із використанням інформаційної бази даних.
Щодо правомірності/протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності (пп. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Відповідно до пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 131.2 ст. 131 ПК України при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов'язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені.
Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжній інструкції (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.
Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є висновок контролюючого органу про несвоєчасну сплату ПАТ «Укрнафта» грошових зобов'язань з податку на додану вартість.
При цьому, кошти, спрямовані позивачем на сплату поточних зобов'язань направлено у рахунок погашення податкового боргу та нараховано штрафні санкції за затримку сплати податкового зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів даної адміністративної справи та встановлено судом першої інстанції, за даними інтегрованої картки платника у ПАТ «Укрнафта» станом на 01.09.2018 (початок звітного періоду) був наявний податковий борг з податку на додану вартість в сумі 434 775 012,53 грн, в тому числі недоїмка - 434 774 976,34 грн та пеня - 36,19 грн (за рахунок не сплачених податкових зобов'язань за травень, червень та липень 2018 року).
Відповідно до даних ІКП та наявних в матеріалах даної адміністративної справи платіжних доручень ПАТ «Укрнафта» за період з 03.09.2018 по 12.09.2018 вбачається, що суми таких сплачених податкових зобов'язань спрямовані в рахунок погашення податкових зобов'язань, відмінних від зобов'язань, задекларованих згідно податкової декларації за серпень 2018 року № 9202610849 від 20.09.2018, тобто зараховувалися в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення, а саме за податковою декларацією з податку на додану вартість № 9124020967 від 20.06.2018 - термін сплати 30.06.2018. За даними інтегрованої картки платника, у ПАТ «Укрнафта» станом на 01.06.2018 був наявний податковий борг з податку на додану вартість в сумі 518 828 565,99 грн, в тому числі недоїмка - 518 828 547,42 грн та пеня - 18,57 грн.
Згідно даних ІКП та наявних в матеріалах даної адміністративної справи платіжних доручень ПАТ «Укрнафта» за період з 12.09.2018 по 19.09.2018 вбачається, що суми таких сплачених податкових зобов'язань спрямовані в рахунок погашення податкових зобов'язань, відмінних від зобов'язань, задекларованих згідно податкової декларації за серпень 2018 року № 9202610849 від 20.09.2018, тобто зараховувалися в рахунок погашення податкового боргу згідну з черговістю його виникнення, а саме за податковою декларацією з податку на додану вартість № 9150152239 від 20.07.2018 - термін сплати 30.07.2018 та Уточнюючим розрахунком податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок № 9157786781, № 9157786674 та № 9157786551. За даними інтегрованої картки платника, у ПАТ «Укрнафта» станом на 01.07.2018 був наявний податковий борг з податку на додану вартість в сумі 591 452 615,89 грн, в тому числі недоїмка - 591 452 613,38 грн та пеня - 2,51 грн.
Відповідно до даних ІКП та наявних в матеріалах даної адміністративної справи платіжних доручень ПАТ «Укрнафта» за період з 19.09.2018 по 28.09.2018 вбачається, що суми таких сплачених податкових зобов'язань спрямовані в рахунок погашення податкових зобов'язань, відмінних від зобов'язань, задекларованих згідно податкової декларації за серпень 2018 року № 9202610849 від 20.09.2018, тобто зараховувалися в рахунок погашення податкового боргу згідну з черговістю його виникнення, а саме за податковою декларацією з податку на додану вартість № 9175627266 від 20.08.2018 - термін сплати 30.08.2018. За даними інтегрованої картки платника, у ПАТ «Укрнафта» станом на 01.08.2018 був наявний податковий борг з податку на додану вартість в сумі 647 427 267,83 грн, в тому числі недоїмка - 647 427 229,13 грн та пеня - 38,7 грн.
Також 28.09.2018 було погашено борг по штрафних санкціях нарахованих згідно податкового повідомлення-рішення № 0015344203 від 03.09.2018. ПАТ «Укрнафта» було подано податкову декларацію за серпень 2018 року № 9202610849 від 20.09.2018, термін сплати визначеного податкового зобов'язання в сумі 458 877 659,00 грн - 30.09.2018. За даними інтегрованої картки платника, у ПАТ «Укрнафта» станом на 01.10.2018 (початок звітного періоду) був наявний податковий борг з податку на додану вартість в сумі 439 99 966,91 грн, в тому числі недоїмка - 439 99 966,91 грн (за рахунок не сплачених податкових зобов'язань за серпень 2018 року).
Згідно даних ІКП та наявних в матеріалах даної адміністративної справи платіжних доручень ПАТ «Укрнафта» за період з 01.10.2018 по 31.10.2018 вбачається, що суми таких сплачених податкових зобов'язань спрямовані в рахунок погашення податкових зобов'язань, відмінних від зобов'язань, задекларованих згідно податкової декларації за вересень 2018 року № 9229981542 від 22.10.2018, тобто зараховувалися в рахунок погашення податкового боргу згідну з черговістю його виникнення, а саме за податковою декларацією з податку на додану вартість № 9202610849 від 20.09.2018 - термін сплати 30.09.2018.
Позивачем в апеляційній скарзі зазначено, що в ІКП протиправно нараховані грошові зобов'язання згідно податкового повідомлення рішення від 21 травня 2018 року № 0004314106.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно даних ІКП за 2018 рік 26.06.2018 виключено нарахування грошового зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення № 0004314106 від 21.05.2018 в зв'язку з початком процедури адміністративного оскарження.
В подальшому, після закінчення процедури адміністративного оскарження, в ІКП 17 серпня 2018 року поновлено нараховані грошові зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення № 0004314106 від 21.05.2018.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києві від 08 листопада 2018 року було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/14320/18 про визнання протиправним та скасування зазначеного вище податкового повідомлення-рішення.
Таким чином, враховуючи, що порушення граничних термінів сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість відбулися за звітні періоди, задекларовані податковими деклараціями за листопад 2017 року, серпень-вересень 2018 року, подальше оскарження податкового повідомлення-рішення № 0004314106 від 21.05.2018 не вплинуло на спірні правовідносини.
Щодо податкової декларації за липень 2018 року та уточнюючого розрахунку за листопад 2017 року колегія суддів зазначає наступне.
Позивачем було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2018 року № 9175627266 від 20.08.2018 - термін сплати 30.08.2018 на суму 246 644 267,00 грн.
Станом на 30.08.2018 (граничний строк сплати податкового зобов'язання) в інтегрованій картці Позивача з податку на додану вартість обліковувався податковий борг на суму 228 156 680,88 грн (податкове зобов'язання - 228 156 644,69 грн та пеня - 36,19 грн).
Таким чином, сплачені Позивачем кошти в сумі 246 644 267,00 грн за період з 03.08.2018 по 22.08.2018 були спрямовані в рахунок погашення податкових зобов'язань, відмінних від зобов'язань, задекларованих згідно податкової декларації за липень 2018 року № 9175627266 від 20.08.2018.
Також, 22.10.2018 Позивачем подано Уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок № 9229597856 за листопад 2017 року на суму 1 737,00 грн та штрафні санкції на суму 52,00 грн.
Станом на 22.10.2018 (граничний строк сплати податкового зобов'язання), в інтегрованій картці ПАТ «Укрнафта» з податку на додану вартість обліковувався податковий борг на суму 218 140 379,15 грн (податкове зобов'язання - 218 140 379,15 грн).
Отже, сплачені Позивачем кошти в сумі 1 737,00 грн, в тому числі штрафні санкції на суму 52,00 грн були спрямовані в рахунок погашення податкових зобов'язань, відмінних від зобов'язань, задекларованих згідно Уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок № 9229597856 за листопад 2017 року.
Відповідно до пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України встановлено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Аналіз положень пункту 87.9 статті 87 ПК України свідчить про те, що зарахування сплачених платником коштів в рахунок погашення податкового боргу, всупереч напряму сплати, визначеного платником податків, прямо передбачено нормами чинного податкового законодавства України.
Таким чином, дії податкового органу щодо зарахування сплачених платником податку грошових коштів в якості оплати поточних податкових зобов'язань, на погашення податкового боргу минулих податкових періодів, є правомірними.
Щодо доводів Позивача про проведення камеральної перевірки двічі з тих самих питань, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно наявного в матеріалах даної адміністративної справи Акта перевірки від 21.08.2019 № 2489/28-10-42-03/00135390 з додатком, та податковими повідомленнями-рішеннями від 23.09.2019 № 0011994203, № 0012004203 з розрахунками штрафних (фінансових) санкцій встановлено, що період погашення заборгованості - 06.03.2028 та з 18.10.2018 по 28.12.2018.
Таким чином, враховуючи, що попередні камеральні перевірки від 28.02.2018 № 318/28-10-41-06/00135390, від 25.05.2018 № 1516/28-10-41-06/00135390, від 16.10.2018 № 2923/28-10-42-03/00135390 проводилися раніше фактичного періоду сплати, тому і штрафні санкції не могли застосовуватися по ним за перевіряємий період відповідно до Акта перевірки від 21.08.2019 № 2489/28-10-42-03/00135390.
Отже, за результатами перевірки у даній адміністративній справі контролюючим органом повторно штрафні санкції не застосовувалися, що також підтверджується інтегрованою карткою ПАТ «Укрнафта» по коду платежу 14010100 «Податок на додану вартість» за 2018 рік та розрахунком штрафних санкцій.
Крім того, згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 12 серпня 2021 року у справі № 240/2549/19 жодною нормою Податкового кодексу України не передбачено обмежень у проведенні камеральних перевірок за аналогією з нормою пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України, якою заборонено контролюючим органам проводити документальні позапланові перевірки з питань, що вже були охоплені під час попередніх перевірок платника податків, а тому суди попередніх інстанцій при прийнятті рішень помилково врахували посилання Позивача на обставини повторності проведеної перевірки з аналогічних питань.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Отже, на платника податків покладено обов'язок здійснити у встановлені строки сплату узгодженого грошового зобов'язання. При цьому за несвоєчасну сплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання, такий притягується до відповідальності у вигляді штрафу у розмірах визначених Податковим кодексом України.
Передумовою нарахування штрафних санкцій з підстав, визначених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, є несплата платником податків суми узгодженого податкового зобов'язання у встановлені законом строки.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що доведеним є склад податкового правопорушення, що обумовило правомірне застосування Відповідачем штрафу згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями, а тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні, з чим погоджується і колегія суддів.
Щодо вимоги Позивача про визнання нечинним рішення Державної податкової служби України від 24.10.2019 № 6814/6/99-00-08-05-05, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 55.1 статті 55 ПК України податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.
Відповідно до пункту 55.2 статті 55 ПК України контролюючими органами вищого рівня є:
- центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, - для контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць;
- контролюючі органи в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональні територіальні органи - для державних податкових інспекцій, які їм підпорядковуються.
Порядок оскарження рішень контролюючих органів врегульований статтею 56 ПК України.
Пунктами 56.2, 56.3 статті 56 ПК України визначено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з п. 56.8 ст. 56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Відповідно до п. 56.9 ст. 56 ПК України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово або в електронній формі засобами електронного зв'язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Процедуру оскарження платниками податків податкових повідомлень-рішень або інших рішень контролюючих органів (далі - рішення) під час адміністративного оскарження визначено Порядком оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 21 жовтня 2015 року № 916, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2015 року за № 1617/28062 (далі - Порядок № 916).
Згідно з п. 2 розділу I Порядку № 916 процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Відповідно до п.п. 1, 2, 3 розділу VII Порядку № 916 реєстрація скарги відбувається в день її надходження до контролюючого органу. Відмова у прийнятті скарги платника податків забороняється.
Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів, що настають за днем отримання скарги платника податків, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Керівник контролюючого органу (заступник керівника або інша уповноважена посадова особа) може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад двадцятиденний строк, визначений в пункті 2 цього розділу, але не більше шістдесяти календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного в пункті 2 цього розділу.
Згідно п. 1 розділу VIII Порядку № 916 за результатами проведення процедури адміністративного оскарження контролюючим органом приймається рішення. Рішення оформляються на бланку контролюючого органу, який розглянув скаргу.
Відповідно до п. 3 розділу IІ Порядку № 916 рішення центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, прийняте в результаті розгляду скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
Як вже було зазначено раніше вважаючи податкові повідомлення-рішення від 23 вересня 2019 року № 0011994203, № 0012004203 протиправними, Позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної податкової служби України.
Рішенням Державної податкової служби України про продовження розгляду скарги від 24 жовтня 2019 року № 6814/6/99-00-08-05-05, для з'ясування обставин справи, керуючись п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України, продовжено строк розгляду скарги до 13 грудня 2019 року (включно).
Позивач вважає зазначене рішення нечинним, оскільки його підписано неуповноваженою на це особою.
Колегія суддів звертає увагу, що вказане вище рішення Державної податкової служби України про продовження розгляду скарги від 24 жовтня 2019 року № 6814/6/99-00-08-05-05 підписано ОСОБА_1 .
Згідно з п. 56.9 ст. 56 ПК України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово або в електронній формі засобами електронного зв'язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Відповідно до наказу Державної податкової служби України від 22.08.2019 № 34 «Про надання повноважень» начальника управління організації та супроводження судових справ Департаменту правового забезпечення Павловича Дмитра Михайловича уповноважено на право прийняття та підписання рішень про продовження строку розгляду скарг платників податків.
Таким чином, рішення Державної податкової служби України про продовження розгляду скарги від 24 жовтня 2019 року № 6814/6/99-00-08-05-05 підписано уповноваженою особою контролюючого органу - Павловичем Дмитром Михайловичем.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Конституцією України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
У постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2021 року у справі № 240/5009/20 зазначено, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Тобто, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Так, рішення суб'єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийняте владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, останній неодноразово висловлював позицію про те, що рішення, прийняте за результатами вирішення податкового спору у порядку досудового врегулювання, само по собі не має юридичного значення для цілей створення правових наслідків для платника податків, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки Позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право та покладення на нього будь-якого обов'язку.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 31 травня 2019 у справі № 826/1023/16, від 11 червня 2019 року у справі № 826/45/18, від 24 червня 2019 року у справі № 826/11001/15, від 08 квітня 2021 року у справі № 640/16779/19.
Приймаючи до уваги викладене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що скасування рішення Державної податкової служби України «Про продовження розгляду скарги» від 24 жовтня 2019 року № 6814/6/99-00-08-05-05, за умови оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень, безпосередньо не відновить права та інтереси Позивача у спірних правовідносинах, у зв'язку з чим також відсутні підстави для задоволення позовної вимоги у вказаній частині.
Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Акціонерного товариства «Укрнафта», викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрнафта» залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Н.П. Бужак
Є.І. Мєзєнцев
Повний текст складено 17.03.2026 року.