Справа № 752/26780/24 Головуючий у І інстанції - Митрофанова А.О.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
17 березня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Кузьменка В.В., Мєзєнцева Є.І.,
при секретарі: Руденко Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 30 грудня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, третя особа: Білозерський відділ державної виконавчої служби у Херсонському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання рішення протиправним, визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, -
ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, Третя особа: Білозерський відділ державної виконавчої служби у Херсонському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просила:
- визнати протиправним рішення Державної служби України з безпеки на транспорті (заяву вих. № 7361/3.7/14-24 від 06 червня 2024 року) про примусове виконання постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованому в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстраційне місце проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України № AA 00019239 від 30 квітня 2024 року.
- визнати виконавчий документ, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованому в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстраційне місце проживання/ перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, № AA00019239 від 30 квітня 2024 року, таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з порушенням строків пред'явлення до виконання.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 07 серпня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним рішення Державної служби України з безпеки на транспорті (заяву вих. № 7361/3.7/14-24 від 06 червня 2024 року) про примусове виконання постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованому в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстраційне місце проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, № AA 00019239 від 30 квітня 2024 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
11 серпня 2025 року від Позивачки до Голосіївського районного суду міста Києва надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій просила ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України на користь Позивачки понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 000,00 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30 грудня 2025 року заяву Позивачки про ухвалення додаткового рішення залишено без розгляду.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 30 грудня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з ухвалою суду першої інстанції про залишення заяви про ухвалення додаткового рішення без розгляду, та посилається на порушення останнім норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Зокрема, ОСОБА_1 вказує на те, що ще на етапі ініціювання судового розгляду, а саме у позовній заяві від 11 грудня 2024 року, Позивачка чітко сформулювала вимогу щодо судових витрат. У прохальній частині позову міститься вимога покласти судові витрати на Відповідача. Крім того, на підтвердження реальності та орієнтовного розміру цих витрат до позовної заяви були додані належним чином засвідчені копії Договору про надання правової допомоги від 20 лютого 2024 року та Додаткової угоди від 11 грудня 2024 року. У Додатковій угоді Сторони чітко визначили фіксований розмір гонорару адвоката за ведення цієї конкретної справи, який становить одну мінімальну заробітну плату - 8000 гривень.
Крім того, Позивачка подавши докази (Акт та квитанцію) 11 серпня 2025 року, тобто на четвертий день після ухвалення рішення, повністю дотрималася п'ятиденного строку, встановленого частиною 7 статті 139 КАС України.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Позивачкою подано Додаткові пояснення у справі, в яких вона вказала, що аргументи Відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, підлягають критичному відхиленню, а апеляційна скарга Позивачки підлягає безумовному задоволенню з метою відновлення справедливості та компенсації витрат, понесених внаслідок протиправних дій суб'єкта владних повноважень.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Залишаючи заяву про ухвалення додаткового рішення без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язковою умовою для розгляду судом заяви про відшкодування судових витрат є подання стороною у справі до суду доказів понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Проте, докази про розмір витрат, які сторона Позивачки понесла у зв'язку з розглядом справи, були надані до суду після ухвалення рішення суду, проте до закінчення розгляду справи у справі Позивачка не зробила про це відповідну заяву.
Також Позивачка не наводить в заяві про ухвалення додаткового рішення жодного обґрунтування щодо поважних причин з яких вона не мала можливості вчасно подати суду документи на підтвердження понесених судових витрат до вирішення справи по суті.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, і зазначає таке.
Згідно з ч. 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Частиною 3 статті 143 КАС України визначено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, частина 3 статті 143 КАС України містить приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів.
Вказівка у частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останні етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Якщо докази на підтвердження розміру витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвоката, - за умови, що прохання про розподіл цих витрат буде заявлене суду до завершення розгляду справи - будуть надані по спливу п'яти днів після ухвалення судового рішення - заява про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги залишається без розгляду.
Також - у значенні абзацу третього частини 7 статті 139 КАС України - залишається без розгляду і заява сторони про розподіл понесених витрат на правничу допомогу (разом з доказами, які до неї додані), якщо вона подана після того, як суд вже розглянув справу.
Якщо до завершення розгляду апеляційної скарги особа, яка її подала, не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи, й відповідно не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку при ухваленні рішення не має підстав розподіляти ці витрати.
Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу (понесених у зв'язку з розглядом справи у суді), як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.
Таким чином, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього необхідно щонайменше заявити/повідомити суду про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об'єктивованою формою вираження наміру Сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов'язується можливість як потім подати протягом п'яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України. Інакший підхід до вирішення зазначеного питання може розцінюватися як прояв необ'єктивного підходу суду до розгляду справи, чого допускати не можна.
Отже, приписами вказаної вище норми чітко передбачено, що такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналогічну правову позицію викладено Об'єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 07 липня 2023 року у справі № 340/2823/21, Верховним Судом у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 160/16902/20, в ухвалі від 09 січня 2025 року у праві № 400/10548/21, в постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 523/10351/21.
Як вбачається з матеріалів даної адміністративної справи та встановлено судом першої інстанції, із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн із доданими доказами на підтвердження понесених витрат представник Позивачки завернувся 11.08.2025 (Вх.№ 51117 від 11.08.2025).
Разом з тим, матеріали даної адміністративної справи не містять відповідної заяви представника Позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу (до ухвалення судового рішення від 07 серпня 2025 року), у якій останній повідомляв би, що відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, докази чого будуть подані після ухвалення рішення судом.
Таким чином, виходячи з викладеного вище у сукупності та враховуючи наведене правове регулювання щодо понесення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні правові підстави для залишення заяви про ухвалення додаткового рішення в частині витрат професійну правничу допомогу без розгляду.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 229, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 30 грудня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: В.В. Кузьменко
Є.І. Мєзєнцев