Справа № 640/26853/20 Суддя (судді) першої інстанції: Величко А.В.
17 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суду у складі колегії суддів: судді-доповідача Попової О.Г., суддів Оксененка О.М. та Чуприни О.В., перевіривши на відповідність вимогам ст.ст. 295, 296 КАС України апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) та військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.10.2017 по 15.10.2020 року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 позов ОСОБА_1 задоволено:
- визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.10.2017 по 15.10.2020 року.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - військова частина НОМЕР_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 в частині задоволення позовних вимог до цієї військової частини і ухвалити в цій частині нове рішення - про визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.10.2017 по 15.10.2020 року.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що суд зобов'язаний визначити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, оскільки такі виплати мають компенсаторний характер.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2026 та від 16.02.2026 було відкрито апеляційне провадження, установлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
У строк, встановлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено що ОСОБА_1 проходив військову службу у Командуванні Сухопутних військ Збройних Сил України, де отримував грошове забезпечення.
Наказом Міністра оборони України № 718 від 12.10.2017 р. позивача звільнено з військової служби у запас у зв'язку із закінченням строку контракту.
Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) №201 від 23.10.2017 позивач був звільнений зі списків особового складу частини та направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Під час проходження служби та на день звільнення позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. Виплата грошового забезпечення в повному обсязі була здійснена військовою частиною НОМЕР_1 , оскільки з січня 2020 року ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) була зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 . Грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу було виплачено лише 15.10.2020 року в сумі 13819,05 грн.
Вважаючи, що відповідачем протиправно не здійснено нарахування середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення у повному обсязі, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10.12.2008 № 1153/2008 , особа, звiльнена з військової служби, на день виключення зi спискiв особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим i речовим забезпеченням.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність військових частин за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум. Тому застосовуються норми Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 1-3 Порядку №159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Збройних Сил України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі Збройних Сил України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19.
Отже, вищезазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
У свою чергу, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.
Як вірно встановлено судом першої інстанції позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу 23.10.2017р.
При цьому, фактична виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової щорічної оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій в розмірі 13 819,05 грн., ОСОБА_1 зарахована 15.10.2020р., що підтверджується банківською випискою (а.с.12).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати, у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Враховуючи, що відповідачем, всупереч норм чинного законодавства, не здійснено з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, та не доведено відсутності в цьому своєї вини, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про необхідність визначити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, оскільки такі виплати мають компенсаторний характер, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, суд першої інстанції приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.10.2017 по 15.10.2020 року не врахував вимоги ст.117 КЗпП України щодо визначення суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яка мала б бути стягнута на користь ОСОБА_1 за період затримки розрахунку при звільненні з 23.10.2017 по 15.10.2022 (день фактичного розрахунку).
Колегія суддів погоджується з такими доводами апелянта і зазначає, що сума середнього заробітку, зокрема, у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП України) яка підлягатиме стягненню, має визначатися за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
У зв'язку з цим колегія суддів наголошує, що задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України суд першої інстанції, мав зазначити суму, яка підлягає стягненню, а в мотивувальній частині рішення навести розрахунок цієї суми, а також мотиви можливого зменшення її розміру, якщо для цього є підстави (з дотриманням приписів частини другої статті 117 КЗпП України). Покладання цього обов'язку на відповідача, як-то вирішив суд першої інстанцій, коли зобов'язав військову частину нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.10.2017 по 15.10.2022, суперечить приписам зазначеної статті, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення у відповідній частині.
Така ж правова позиція викладена в постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.09.2023 у справі № 560/11111/23.
Щодо визначення розміру стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника, у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захистом права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Так, у постанові від 26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду по справі №761/9584/15-ц серед іншого зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач протиправно не нарахував позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.10.2017 по 15.10.2020.
Згідно з абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
На запит суду апеляційної інстанції військова частина НОМЕР_1 направила розрахунок середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 , згідно якого позивачу за два календарні місяці служби перед звільненням було нараховано 33 136,32 грн., а середньоденний заробіток складає - 543,22 грн.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми ( Верховний Суд України постанова від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).
Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України. Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого.
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду в зазначеній справі полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що "...виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року у справі № 420/2649/24.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача як військовослужбовця вираховується шляхом ділення суми грошового забезпечення за два місяці перед звільненням на кількість календарних днів в цих місяцях, і становить 543,22 грн.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1088 днів.
Недоплачена сума, як зазначено в рішенні суду першої інстанції і підтверджено випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 , позивачу становить 13 819,05 грн.
Таким чином, сума належного позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 591 023,36 грн. (543,22 грн х 1088 днів).
Колегія суддів, звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченого грошового забезпечення в сумі 13 819,05 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку, складає 591 023,49 грн., що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум.
Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотностість цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц.
Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 2,34% (13 819,05 грн / 591 023,36 грн х 100).
Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки розраховується наступним чином: 543,22 грн (середньоденний заробіток позивача) х 2,34 % = 12,71 грн (середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки); 12,71 грн х 1088 (днів затримки розрахунку) = 13 828,48 грн.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 13 828,48 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, колегія суддів враховує розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати позивачу, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем вимог за період несвоєчасного розрахунку при звільненні, принцип співмірності та розумності, введення в Україні воєнного стану та його наявність до цього часу, що викликає спрямованість державних коштів на обороноздатність країни, належність відповідача до установ, що пов'язані з організацією виконання завдань з відсічі збройної агресії.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України).
За пунктами 2, 3 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до п.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, в тому числі, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ст.242 КАС України).
Отже, підсумовуючи вище викладені висновки, норми права та висновки, викладені у постановах Верховного Суду, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, колегія суддів на підставі частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає порушеному праву та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним для захисту порушених прав позивача.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що права позивача порушені діями ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні і в цій частині висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими і підстав для їх скасування суд не має.
Однак, колегія суду, погоджуючись з доводами апеляційної скарги, вважає за необхідне скасувати судове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду в частині зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.10.2017 по 15.10.2020 року та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 13 828 грн (тринадцять тисяч вісімсот двадцять вісім сім) грн. 48 коп.
За таких обставин судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин не враховано висновки викладені в постановах Верховного Суду, положення Кодексу законів про працю, що призвело до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для часткового скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення в цій частині нового судового рішення.
Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 в частині зобов'язанння військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.10.2017 по 15.10.2020 року скасувати та прийняти нове рішення.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 13 828 грн (тринадцять тисяч вісімсот двадцять вісім сім) грн. 48 коп.
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя-доповідач Попова О.Г.
Суддя Оксененко О.М
Суддя Чуприна О.В.