П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/39677/25
Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.
Дата і місце ухвалення 16.02.2026 р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Тарновецького І.І.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови та зобов'язання вчинити дії,
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову від 20.11.2025 року Головного державного виконавця Овідіопольського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Щербини Олени Вікторівни про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 79085062 з примусового виконання виконавчого листа № 420/8920/25, виданого 04 вересня 2025 року;
- зобов'язати Овідіопольський відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) поновити виконавче провадження № 79085062, зокрема з примусового виконання виконавчого листа № 420/8920/25, виданого 04 вересня 2025 року, та продовжити примусове виконання зазначеного виконавчого листа, виданого 04 вересня 2025 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Овідіопольський районний відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин по справі.
Апелянт вказував на те, що на примусовому виконанні в Овідіопольському районному відділі державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) перебуває виконавче провадження №79085060 з виконання виконавчого листа № 420/8920/25, виданого 04.09.2025 року про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 вчинити певні дії.
Апелянт зазначив, що оскаржувана постанова про зупинення вчинення виконавчий дій у зазначеному вище виконавчому провадженні прийнята головним державним виконавцем на підставі пункту 102 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», згідно з яким зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є, зокрема, органи військового управління, з'єднання, військові частини. Відповідач вважає, що оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, у державного виконавця в даному випадку були підстави для зупинення вчинення виконавчий дій.
Апелянт вважає, що судом першої інстанції не враховані зазначені вище положення Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» та не прийнято до уваги те, що зупинення вчинення виконавчих дій в даному випадку є обов'язком державного виконавця, оскільки вказана норма Закону є імперативною та не передбачає дискреційних повноважень.
У зв'язку з вище наведеним апелянт просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якої суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що в провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа №420/8920/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 року у справі №420/8920/25, адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про визнання позивача непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку відповідно до довідки військово - лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 № 8/1100 від 18.08.2022 та військового квитка серії НОМЕР_1 . Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 внести до вказаного державного реєстру відомості про непридатність позивача до військової служби з виключенням з військового обліку відповідно до довідки ВЛК № 8/1100 від 18.08.2022 року та військового квитка серії НОМЕР_1 .
Рішення у справі № 420/8920/25 набрало законної сили 02.09.2025 року.
07.09.2025 позивач пред'явив виконавчий лист № 420/8920/25 до Овідіопольського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
11.09.2025 року головним державним виконавцем Овідіопольського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 79085062 з примусового виконання виконавчого листа №420/8920/25.
12.09.2025 року вищезазначену постанову про відкриття виконавчого провадження було направлено боржнику - ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Повторно постанову про відкриття виконавчого провадження було отримано боржником 24.09.2025 року.
09.10.2025 року відповідач додатково направив боржнику вимогу щодо необхідності термінового інформування Овідіопольського ВДВС про стан виконання рішення у справі №420/8920/25.
Зі змісту листа від 21.10.2025 року № 21.14-52232, направленому органом виконавчої служби на адресу ОСОБА_1 , убачається, що станом на 17.10.2025 року будь-яка відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_1 про виконання рішення суду до Відділу не надходила.
20.11.2025 року головним державним виконавцем Овідіопольського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Щербиною О.В. у виконавчому провадженні №79085062 прийнято постанову про зупинення вчинення виконавчих дій на період дії воєнного стану.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, ОСОБА_1 оскаржив її до суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на те, що судове рішення у справі №420/8920/25, виконання якого здійснюється у виконавчому провадженні №ВП79085062, безпосередньо стосується реалізації права позивача на належне ведення військового обліку, звільнення від виконання військового обов'язку у зв'язку з непридатністю до військової служби. Суд вказав на те, що Конституцією України гарантовано, що в умовах воєнного стану не може бути обмежено право особи на судовий захист, складовою якого є й право на виконання судового рішення. Суд дійшов висновку, що невчинення державним виконавцем у повному обсязі виконавчих дій та всіх належних заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», для примусового виконання рішення суду, порушує право особи на судовий захист, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також принцип обов'язковості судового рішення.
При цьому суд першої інстанції зазначає, що положення абз. двадцять другого і двадцять третього пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII не можуть застосовуватись таким чином, щоб фактично позбавляти особу права на виконання судового рішення щодо її статусу у відносинах військового обліку в умовах воєнного стану. Саме такий підхід відповідає принципам пропорційності та верховенства права.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Умови і порядок виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб) та інших виконавчих документів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
За положеннями ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням.
За змістом частини 1 статті 13 Закону України №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Абзацами 22, 23 пункту 10-2 Закону №1404-VIII, визначено, що зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.
Положення, передбачені абзацом двадцять другим цього пункту, не поширюються на рішення, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб'єкти, визначені в абзаці двадцять другому цього пункту, а також на рішення про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок кримінального правопорушення.
Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Як вбачається з матеріалів справи боржником у виконавчому провадженні ВП №79085062 з виконання виконавчого листа, виданого Одеським окружним адміністративним судом 04.09.2025 року у справі №420/8920/25, є ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є органом військового управління.
Приймаючи оскаржувану постанову про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа №420/8920/25, виданого Одеським окружним адміністративним судом 04.09.2025 року, державний виконавець посилався на положення пункту 102 Закону №1404-VIII, які передбачають зупинення у період дії воєнного стану в Україні вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень боржниками за якими є, зокрема, органи військового управління.
Колегія суддів звертає увагу на наступне:
Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 1291 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Згідно статті 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 р. № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя; невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення.
Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачається право кожної людини на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов'язків.
Сформовані та вже усталені позиції Європейського суду з прав людини стосовно виконання судових рішень полягають у наступному: право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) ("Шмалько проти України", заява N 60750/00, пункт 43). Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу ("Бурдов проти Росії", заява N 589498/00, пункт 34).
У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок ("Immobiliare Saffi v. Italy", заява N 22774/93, пункт 74).
Таким чином, право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Стаття 64 Конституції України гарантує, що в умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Вказана норма знайшла своє відображенні і в ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», згідно якої у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження судів.
Таким чином Конституцією України гарантовано, що в умовах воєнного стану не може бути обмежено право особи на судовий захист, який включає в себе і право на виконання судового рішення.
Як вже зазначалось вище, примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби.
В свою чергу невчинення державним виконавцем у повному обсязі виконавчих дій та всіх належних заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», для примусового виконання рішення суду, порушує, перш за все, право особи на судовий захист, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також принцип обов'язковості судового рішення.
За обставин даної справи, судове рішення, ухвалене на користь позивача, та з приводу виконання якого виник даний спір, стосується питання внесення ІНФОРМАЦІЯ_2 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про визнання позивача непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку відповідно до довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 № 8/1100 від 18.08.2022 року та військового квитка серії НОМЕР_1 .
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан, який триває і на даний час.
Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію», оголошено проведення загальної мобілізації у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, у період якої здійснюється призов військовозобов'язаних осіб.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Також вказаною статтею Закону України «Про оборону України» регламентовано, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Таким чином під час мобілізації в умовах особливого періоду, зокрема, в умовах дії режиму воєнного стану територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки здійснюється призов громадян на військову службу.
Колегія суддів погоджєуться з висновком суду першої інстанції стосовно того, що зважаючи на те, що на даний час в Україні діє режим воєнного стану та оголошена мобілізація, вирішення питання про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про визнання позивача непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку є актуальним саме на час дії такого періоду.
Слід зазначити, що право на позивача на оскарження рішень, дій чи бездіяльності, в тому числі територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не підлягає обмеженню в умовах воєнного стану, як і право на виконання судового рішення, оскільки гарантується Конституцією України, а тому невиконання ухваленого в даному випадку на користь позивача судового рішення фактично нівелює гарантії судового захисту для позивача.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку, вирішуючи справу, суд повинен керуватись прямою нормою статті 1291 Конституції України, яка закріплює, що судове рішення є обов'язковим до виконання і держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
З урахуванням гарантованого Конституцією України, в тому числі і в умовах воєнного стану, права на судовий захист, складовою частиною якого є право на виконання судового рішення, а також зважаючи на предмет спору у справі №420/8920/25, за наслідком вирішення якого Одеським окружним адміністративним судом постановлено судове рішення на користь позивача, яке підлягає безумовному виконанню, та яке стосується правовідносин, які виникли у зв'язку з дією в Україні особливого періоду - режиму воєнного стану та підлягають врегулюванню саме у цей період, колегія суддів вважає, що положення пункту 102 Закону України «Про виконавче провадження» в частині зупинення у період дії воєнного стану в Україні вчинення виконавчих дій, не підлягають застосуванню під час виконання виконавчого провадження ВП №79085062, оскільки суперечать нормам Конституції України та порушують право позивача на судовий захист та виконання судового рішення.
На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги у відповідній частині та погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова про зупинення вчинення виконавчих дій є протиправною та підлягає скасуванню, а виконавче провадження № 79085062 - поновленню.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: І.І. Тарновецький
Суддя: О.А. Шевчук