П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/28795/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року (суддя Андрухів В.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 13.03.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
13.09.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, в якому позивач просив:
- визнати протиправними дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, щодо невизнання права на встановлення статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни" та видачі "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" й відмови у наданні статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни" та видачі "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради надати статус "особи з інвалідністю внаслідок війни" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з дня порушення права - 06.09.2024 року;
- зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни", відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою КМУ № 302 від 12.05.1994 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
На думку апелянта, згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, позивач як працівник органів внутрішніх справ підпадає під категорію осіб, які відповідно до статті 17 Конституції України мають право на додаткові соціальні гарантії. Відмова у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни суперечить встановленій правовій позиції Конституційного Суду України щодо забезпечення соціального захисту працівників правоохоронних органів.
Відповідач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 30.08.1996 по 30.11.2012.
Звільнений з органів внутрішніх справ з 30.11.2012 на підставі наказу начальника Головного управління МВС України в Одеській області № 624 о/с від 29.11.2012 року у запас ЗСУ за ст. 64 п. "б" через хворобу.
Відповідно до Акту розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 21.11.2012, Акту №1 про нещасний випадок (у тому числі поранення) форми Н-1, затвердженого 21.11.2012 року, 30.04.2001 року о 22:00 годині під нас несення служби ОСОБА_1 у форменому одязі, з табельною вогнепальною зброєю, разом з старшим інспектором ДПС ОБ ДПС ДАТ ОМУ УМВС Україна в Одеській області старшим лейтенантом міліції Русовим А.М. на службовому автомобілі ВАЗ 2106 номерний знак НОМЕР_1 , черговим по ВДАІ ОМУ були направлені на вул. Балківську, де було помічено автомобіль, схожий на той, який знаходився в розшуку Центральним РВ ОМУ УМВС у зв'язку з пограбуванням. Під час руху з ввімкненими проблисковими маячками червоного кольору та звуковою сигналізацією на перехресті вул. Водопровідна - вул. Лопатто в м. Одеса при повороті на вул. Лопатто на зелений сигнал світлофору з додатковою секцією при закінченні маневру автомобіль Тойота Корола номерний знак НОМЕР_2 здійснив зіткнення з патрульним автомобілем, рухаючись на червоний сигнал світлофору. ОСОБА_1 знаходився на правому передньому сидінні службового автомобіля, отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, забиття головного мозку 1-го ступеню, забитої рани голови, з якими був госпіталізований до МКЛ-1 м. Одеса, де знаходився на лікуванні з 30 квітня по 29 травня 2001 року. На підставі акту №82 - Д/2190 судово-медичного обстеження Одеського обласного бюро СМЕ від 31.05.2001 року тілесні ушкодження ОСОБА_1 відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Згідно вказаного Акту про нещасний випадок (у тому числі поранення) форми Н-1, винесено висновок: "нещасний випадок стався в період проходження служби в органах внутрішніх справ при виконанні службових обов'язків".
Відповідно до Свідоцтва про хворобу №1379/2 від 26.11.2012 ВЛК ГУ МВС України в Одеській області встановила: "травма, так, пов'язана з виконанням службових обов'язків. захворювання, так, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ".
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК від 25.02.2013 серії 10ААА №968201, за результатами першого огляду тимчасово встановлено 2 групу інвалідності у зв'язку із травмою, пов'язаною з виконанням службових обов'язків, визначено термін чергового переогляду 22.02.2014.
Згідно довідки до акта огляду МСЕК від 08.07.2024 серії 12ААД №073936, за результатами повторного (чергового) огляду встановлено 2 групу інвалідності у зв'язку із травмою, пов'язаною з виконанням службових обов'язків, інвалідність встановлена безстроково.
12.08.2024 позивач звернувся до відповідача через Центр надання адміністративних послуг Одеської міської ради зі зверненням М1-179842-ф/о про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення/довідки.
У відповідь, Управління соціального захисту населення в Пересипському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради було надано письмову відмову за вих. №04-М-28150/1-о від 06.09.2024, в якій зазначено, що віднесення особи до категорії "особа з інвалідністю внаслідок війни" відповідно до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття "ветеран війни", яке міститься у статті 4 Закону. Статтею 4 Закону встановлено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. За довідкою до акта огляду МСЕК від 26.06.2024 року серія 12 ААД № 073946 ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю, травма якої пов'язана з виконанням службових обов'язків. Враховуючи викладене, відповідач зазначив, що права на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення позивач не має.
Не погодившись з відмовою ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, спираючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах Верховного Суду від 02.04.2021 у справі №0540/9350/18-а, від 30.09.2019 у справі №824/32/19-а та від 18.11.2020 у справі №1140/2362/18, вважав, що визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до "осіб з інвалідністю внаслідок війни", є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Проте травма, яку отримав позивач та внаслідок якої йому встановлено інвалідність, не пов'язана з участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступного.
Так, за приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шановливого ставлення до них є Закон України від 22.10.1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-ХІІ, у редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 4 Закону №3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Статтею 7 Закону №3551 визначено осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону №3551 передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Аналізуючи наведені норми законодавства Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року (справа №1140/2362/18) дійшов висновку, що для визначення права на встановлення статусу «інвалід війни» підлягає встановленню те, що по-перше: особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань. По-друге, те що такій особі встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
У постанові Верховного Суду України від 08.04.2014 у справі №21-45а14 виснувано, що право на отримання статусу інваліда війни згідно з пунктом 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ законодавець пов'язує з тим, що інвалідність працівника сталася в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних, зокрема, з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та наявністю передбачених Порядком обставин, що призвели до травмування чи захворювання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 30.08.1996 по 30.11.2012 проходив службу в органах внутрішніх справ України.
Під нас несення служби 30.04.2001 ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Згідно вказаного Акту про нещасний випадок (у тому числі поранення) форми Н-1, винесено висновок: "нещасний випадок стався в період проходження служби в органах внутрішніх справ при виконанні службових обов'язків".
Відповідно до Свідоцтва про хворобу №1379/2 від 26.11.2012 ВЛК ГУ МВС України в Одеській області встановила: "травма, так, пов'язана з виконанням службових обов'язків. захворювання, так, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ".
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК від 25.02.2013 серії 10ААА №968201, за результатами першого огляду тимчасово встановлено 2 групу інвалідності у зв'язку із травмою, пов'язаною з виконанням службових обов'язків, визначено термін чергового переогляду 22.02.2014.
Згідно довідки до акта огляду МСЕК від 08.07.2024 серії 12ААД №073936, за результатами повторного (чергового) огляду встановлено 2 групу інвалідності у зв'язку із травмою, пов'язаною з виконанням службових обов'язків, інвалідність встановлена безстроково.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що положення пункту 2 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ поширюються на позивача, як на особу рядового/начальницького складу органів внутрішніх справ (МВС України).
Отож, дії відповідача щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є протиправними.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне вказати на безпідставність посилань суду апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду, викладені в її постановах від 02.04.2021 у справі №0540/9350/18-а, від 30.09.2019 у справі №824/32/19-а та від 18.11.2020 у справі №1140/2362/18, під час розгляду цієї справи, з огляду на таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зважаючи на наведені приписи процесуального закону, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд (зокрема, і Велика Палата Верховного Суду) висловлює правові висновки у справ з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантної та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Встановлюючи обов'язковим врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, частина п'ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України резюмує застосування норм права саме у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові від 19 травня 2020 року (справа № 910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Так, у справах №0540/9350/18-а (постанова Верховного Суду від 02.04.2021) та №824/32/19-а (постанова Верховного Суду від 30.09.2019), у які суд першої інстанції посилався на підтвердження своєї позиції щодо застосування положень пункту 2 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, спірні правовідносини стосувались застосування пункту 1 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ щодо військовослужбовців строкової служби".
Отже, відмінність спірних правовідносин та фактичних обставин у справах №0540/9350/18-а, №824/32/19-а та у справі, що розглядається, виключає можливість застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у його постановах від 02.04.2021 та від 30.09.2019 у зазначеній справі, під час розгляду цього спору.
У зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково, застосувавши правову позицію Верховного Суду, викладену в зазначених постановах, без оцінки їх релевантної до встановлених обставин цієї справи та дійшов помилкового висновку щодо правомірності відмови у наданні позивачу статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни".
У справі №1140/2362/18 (постанова Верховного Суду від 18.11.2020), на відмінність обставин даної справи, з позивачем стався нещасний випадок під час проходження служби в органах ДФС. Верховний Суд виснував, що Закон України «Про міліцію», в тій частині в якій він застосовується до особового складу податкової міліції, а також Закон №3551 не прирівнює працівників податкової міліції до осіб, які відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону №3551 можуть бути визнані особами з інвалідністю внаслідок війни.
Резюмуючи все викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду даної справи та є підставою для скасування рішення з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо невизнання права на встановлення статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни" та видачі "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" й відмови у наданні статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни" та видачі "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради надати статус "особи з інвалідністю внаслідок війни" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно пункту 2 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з дня порушення права - 06.09.2024 року.
Зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни", відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою КМУ №302 від 12.05.1994 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя В.А. Голуб
Суддя Ю.В.Осіпов