П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/28317/24
Головуючий І інстанції: Білостоцький О.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 23.01.2025р.) у справі за позовом Військової академії (м.Одеси) до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, -
09.09.2024р. Військова академія (м.Одеси), через уповноваженого представника, звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просила суд стягнути з нього на користь в/академії витрати, пов'язані із утриманням останнього у вищому навчальному закладі у розмірі 297 761,75 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що ОСОБА_1 у 2016р. було зараховано курсантом на 1-й курс навчання до Військової академії (м.Одеса). Водночас, відповідач звернувся до командування військової академії з рапортом про відрахування через небажання продовжувати навчання, внаслідок чого, наказом начальника Військової академії (м.Одеса) від 19.04.2019р. №39-РС, згідно з рапортом та на підставі протоколу Вченої ради Військової академії від 05.03.2019р. №8, відповідача було відраховано з числа курсантів у зв'язку з розірванням контракту.
Виходячи з довідки-розрахунку від 19.04.2019р. №1/55/1772, складеної Військовою академією (м.Одеса), загальний розмір витрат, пов'язаних з утриманням відповідача, становить 300 861,75 грн. Станом на 07.09.2024р. заборгованість складає 297 761,75 грн. Як зазначається у позові, відповідачу було запропоновано протягом 10 днів з моменту отримання Вимоги, сплатити всю суму заборгованості на користь Військової академії (м.Одеса), водночас, добровільного переказу коштів на розрахунковий рахунок позивача в рахунок існуючої заборгованості відповідач так і не здійснив, що й стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов Військова академія (м.Одеси) - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача витрати, пов'язані із утриманням у вищому навчальному закладі у розмірі 297761,75 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 22.04.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2025р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
14.05.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
11.06.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, виступи сторін, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
У відповідності до витягу з наказу начальника Військової академії від 26.07.2016р. №398, з 26.07.2016р. курсантом першого курсу Військової академії денної форми навчання в галузі знань, спеціальності і спеціалізації: галузь знань «Транспорт», спеціальність «Автомобільний транспорт», спеціалізація «Автомобілі та автомобільне господарство для Міністерства оборони України», було зараховано відповідача - ОСОБА_1 .
Згідно з витягом із наказу начальника Військової академії від 26.07.2016р. №42-РС, ОСОБА_1 призначено на посаду «курсант».
З 30.08.2016р. ОСОБА_1 було поставлено на всі види забезпечення за курсантськими нормами, що підтверджується витягом з наказу начальника Військової академії від 30.08.2016р. за №199.
Водночас, у подальшому відповідачем було подано рапорт на ім'я начальника курсу із вимогою відрахувати з навчання у Військовій академії (м.Одеса) через небажання продовжувати навчання.
19.04.2019р. наказом начальника Військової академії від 19.04.2019р. №39-РС, позивача, курсанта 364 навчальної групи третього навчального курсу факультету підготовки спеціалістів матеріально-технічного забезпечення Військової академії (м.Одеса), відраховано з числа курсантів Військової академії (м.Одеса) «у зв'язку з розірванням контракту» військовослужбовцем через небажання продовжувати навчання.
Відповідно до витягу з наказу начальника Військової академії від 19.04.2019р. №88, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу академії та знято з усіх видів забезпечення.
Згідно з довідкою-розрахунком 19.04.2019р. за №1/55/1772, витрати, пов'язані з утриманням курсанта ОСОБА_1 у Військовій академії (м.Одеса), складають в загальній сумі 300 861,75 грн.
Між тим, на вказаній довідці-розрахунку міститься особистий підпис відповідача.
16.08.2024р. Військовою академією (м.Одеса) була сформована Вимога-пропозиція про порядок та строки відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта у вищому навчальному закладі, в якій зазначено, що станом на 16.05.2024р. заборгованість складає вже 297761,75 грн., яку необхідно протягом 10 днів з моменту отримання даної вимоги сплатити на користь Військової академії (м.Одеса).
Вищевказана вимога-пропозиція від 16.08.2024р. була направлена відповідачу засобами поштового зв'язку та була отримана особисто, що підтверджується трекінгом АТ «Укрпошта».
Водночас, з дати отримання цієї вимоги-пропозиції відповідач у встановлений строк добровільно заборгованість не відшкодував, будь-яких клопотань про відстрочення або розстрочення платежу на адресу академії не надіслав, з огляду на що позивач був вимушений звернутись до суду з адміністративним позовом для примусового стягнення заборгованості в судовому порядку.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог і, відповідно, наявності підстав для їх задоволення.
Однак, суд апеляційної інстанції, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не в повному обсязі погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх частково необґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Аналіз зазначеної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом».
Застосування такого принципу суттєво обмежує таких суб'єктів у виборі варіантів або моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Згідно з ч.4 ст.5 КАС України, суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Так, спірні правовідносини у даній справі склалися із приводу стягнення з ОСОБА_1 на користь Військової академії (м.Одеси) витрат, пов'язаних із утриманням у вищому навчальному закладі, у розмірі - 2977 61,75 грн.
У той же час, на стадії апеляційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду із даним позовом.
Отже, насамперед, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
При цьому, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 5 цієї ж статті встановлено місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Згідно з п.17 ч.1 ст.4 КАС України, публічною службою вважається діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
У відповідності до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За змістом ч.10 ст.25 цього Закону, курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або ж через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності), в інших випадках, передбачених законом, та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб сержантського, старшинського або офіцерського складу після закінчення відповідно закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до пп. «д», «е», «з», «и» п.1, пп. «д», «е», «ж», «з» п.2 та пп. «в» п.3 ч.5 мь.26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов'язані з їх утриманням у закладі фахової передвищої військової освіти, вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, відповідно до порядку та умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Порядок же відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006р. №964 та визначає відповідний механізм відшкодування таких витрат.
Згідно з п.п.3 та 6 Порядку №964, відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних, із: грошовим, продовольчим, речовим та медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Порядок розрахунку витрат установлюється Міноборони разом із Мінфіном, МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Управлінням державної охорони, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбою.
Разом із тим, витрати відшкодовуються у розмірі різниці сум витрат із утримання курсантів та витрат із утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю, зокрема, курсантами, які навчалися менше встановлених законодавством строків строкової військової служби, - за весь період навчання.
Пунктом 7 Порядку №964 передбачено, що у разі відмови курсанта або ж особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати, стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.
У цьому контексті, варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.12.2018р. у справі №804/285/16 наголошувала на тому, що спори щодо проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема, й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається вже після її звільнення з публічної служби.
Відповідно до таких спорів підлягають застосуванню приписи ч.5 мт.122 КАС України, яка встановлює, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Разом із тим, Верховний Суд неодноразово, акцентував увагу на тому, що право на звернення до суду у позивача (вищого навчального закладу) у цій категорії справ може виникнути лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати.
Такий підхід до правозастосування вказаних вище норм при вирішенні подібних за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постановах від 30.09.2019р. у справі №340/685/19, від 10.10.2019р. у справі №140/721/19, від 28.05.2021р. у справі №320/7233/19, від 23.03.2023р. у справі №420/24331/21, від 06.04.2023р. у справі №400/4280/20, а також від 11.05.2023р. у справі №400/4281/20.
Тобто, саме із відмовою відповідача добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі законодавець пов'язує можливість звернення навчального закладу з позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку.
Вирішуючи питання обчислення строків звернення до суду із адміністративними позовами про стягнення витрат, пов'язаних із утриманням у вищому навчальному закладі, Верховний Суд у справах №560/1389/20 (постанова від 21.01.2021р.) та №420/9694/20 (постанова від 21.12.2021р.) виснував, що строк звернення до суду з позовом про проходження публічної служби необхідно обчислювати з наступного дня після закінчення строку для добровільного відшкодування витрат.
У той же час, варто наголосити на тому, що право на звернення до суду не є абсолютним та може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження відповідних строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
У Рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2011р. №17-рп/2011 вказано, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
При визначенні початку перебігу строку звернення до адміністративного суду та, відповідно, вирішенні питання про дотримання, чи порушення позивачем цього строку, суду, насамперед, слід з'ясувати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Варто зазначити, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Встановлення ж строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено законодавством з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства і своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.
Як уже зазначалося, предметом спору у даній справі є відшкодування Військово. академією (м.Одеси) витрат, пов'язаних з утриманням особи у вищому військовому закладі.
Судом попередньої інстанції встановлено, що відповідача було відраховано з числа курсантів університету «у зв'язку із розірванням контракту» через небажання продовжувати навчання та звільнено з військової служби у запас за пп. «ж» (систематичне невиконання умов контракту) п.2 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII. За умовами укладеного між військовою академією та відповідачем контракту, він зобов'язався відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов'язані із утриманням у вищому навчальному закладі, зокрема, у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання.
Станом же на день звернення позивача до суду з цим позовом, ОСОБА_1 не здійснено у добровільному порядку відшкодування коштів.
Натомість, як наголошує відповідач в апеляційній скарзі, даний позов було подано зі значним пропуском строку, встановленого у ч.5 ст.122 КАС України, та не зазначено при цьому будь-яких поважних причин для його поновлення.
Так, як встановлено колегією суддів, відповідно до витягу з наказу начальника Військової академії від 19.04.2019р. №88, відповідача ОСОБА_1 з 19 квітня 2019р. було виключено зі списків особового складу академії та знято з усіх видів забезпечення.
Вказаним наказом від 19.04.2019р. відповідача також було зобов'язано відшкодувати витрати, пов?язані з його утриманням у Військовій академії (м.Одеса) з 30.08.2016р. по 19.04.2019р. в сумі 300 861,75 грн.
Згідно з переліком документів, які були підставою для прийняття відповідного наказу, вказано довідку-розрахунок витрат від 19.04.2019р. №1/55/1772.
Відповідно до вказаної довідки від 19.04.2019р., загальна сума витрат, які підлягають відшкодуванню з боку відрахованого курсанта ОСОБА_1 , склала 300861,75 грн. (з них, грошове забезпечення - 257138,96 грн., продовольче забезпечення - 27682,20 грн., речове забезпечення - 7384,02 грн., спожиті комунальні послуги - 8656,57 грн.).
Даною довідкою, зокрема, передбачений абзац щодо погодження розрахунку з відрахованим курсантом (де відповідачем особисто проставлено погодження) та абзац щодо зобов'язання відрахованого курсанта здійснити оплату визначеної суми витрат в касу або ж на рахунок Військової академії (м.Одеса) з зазначенням повних реквізитів для здійснення такого платежу (де відповідачем також проставлені дата ознайомлення з зазначеним зобов'язанням та особистий підпис).
Отже, під час прийняття наказу (19.04.2019р.) відповідача було своєчасно та чітко повідомлено про необхідність відшкодування суми витрат на його навчання та про їх розмір.
Разом з тим, колегія суддів констатує, що ані у наказах про відрахування відповідача, зняття з усіх видів грошового забезпечення та виключення зі списків особового складу, ані у згаданій вище довідці-розрахунку від 19.04.2019р. №1/55/1772 дійсно не було вказано, який саме термін (строк) надається ОСОБА_1 для погашення всієї заборгованості.
Тобто, після отримання рапорту відповідача про небажання продовжувати навчання позивач фактично повинен був здійснити розрахунок витрат, пов'язаних із утриманням відповідача в академії, відобразити узагальнену суму відшкодування у наказі про його звільнення, а також надати останньому час на добровільне відшкодування таких витрат. І лише, у разі відмови здійснити таке відшкодування у добровільному порядку, з наступного дня після спливу визначеного військовою академією строку добровільного відшкодування, він міг набути право звернутися до суду з відповідним позовом.
Поряд із цим, враховуючи, що Військовою академією (м.Одеса) не було вказано, який саме строк наданий відповідачу для погашення заборгованості, то фактично останній і не був обізнаний про терміни, протягом яких він має добровільно сплатити витрати, пов'язані з його утриманням в академії.
Водночас, як свідчать матеріали даної справи, починаючи з 17.05.2019р. ОСОБА_1 здійснювалися щомісячні платежі в рахунок погашення витрат, пов'язаних із його утриманням, на рахунок військової академії.
Вказані обставини підтверджуються квитанціями: №307-25251Н/1 від 17.05.2019р. на суму 600 грн. (призначення платежу - повернення коштів за навчання ОСОБА_1 ); №97 від 20.06.2019р. на суму 500 грн. (призначення платежу - повернення коштів за навчання ОСОБА_1 ); №244-25251І/1 від 18.07.2019р. на суму 500 грн. (призначення платежу - повернення коштів за навчання ОСОБА_1 ); №226-25251J/1 від 19.08.2019р. на суму 500 грн. (призначення платежу - повернення коштів за навчання ОСОБА_1 ); №МР АВ160492DES 9718649 від 18.09.2019р. на суму 500 грн. (призначення платежу - повернення коштів за навчання ОСОБА_1 ); №23305012 від 18.10.2019р. на суму 500 грн. (призначення платежу - повернення коштів за навчання ОСОБА_1 ).
Факт їх отримання Військовою академією (м.Одеса) не заперечується, а також опосередковано підтверджується подальшим зменшенням суми витрат, які підлягали відшкодуванню відповідачем, з 300861,75 грн. на 297761,75 грн. (згідно з вимогою-пропозицією від 16.08.2024р. №26/5/741).
Однак, як свідчать матеріали справи, незважаючи на фактичне припинення добровільного відшкодування з боку відповідача, позивач тривалий час не здійснював жодних активних дій, як то направлення вимоги-пропозиції або ж звернення до суду з позовом ані в 2019р., ані в 2020р., ані в 2021р., ані в 2022р. Та лише тільки у вересні 2023р. позивачем фактично було надіслано першу вимогу-пропозицію на адресу ОСОБА_1 із розрахунком його заборгованості станом на 16.05.2023р.
Отже, посилаючись на те, що витрати не відшкодовані в повному обсязі, Військова академія (м.Одеса) звернулась до суду з 1-ю позовною заявою 05.10.2023р.
Як встановлено з матеріалів справи, 22.11.2023р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/27171/23 у задоволенні позову Військової академії (м.Одеса) до ОСОБА_2 про відшкодування витрат, пов'язаних із утриманням курсантів у вищих навчальних закладах - відмовлено.
Підставою для ухвалення вказаного судового рішення став той факт, що Військовою академією (м.Одеса) передчасно і без з'ясування всіх необхідних обставин прийнято рішення про звернення до суду з позовом про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі.
Вказане рішення набрало законної сили - 01.02.2024р.
Втім, лише тільки 16.08.2024р. (т.б. за спливом 6 місяців з дня набрання законної сили вказаним вище судовим рішення) позивачем була сформована друга вимога-пропозиція про порядок і строки відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта у вищому навчальному закладі, в якій зазначено, що станом на 16.05.2024р. заборгованість складає вже 297761,75 грн., яку необхідно протягом 10 днів з моменту отримання даної вимоги сплатити на користь Військової академії (м.Одеса).
Отже, на переконання суду апеляційної інстанції, сукупність наведених обставин беззаперечно свідчить, що даний адміністративний позов подано із суттєвим пропуском строку на звернення до суду, встановленого ч.5 ст.122 КАС України (нащо звертає увагу й відповідач), і матеріали справи не містили будь-яких належних та достатніх доказів в обґрунтування поважності причин, які б об'єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на судовий захист.
У цій справі, початок перебігу строку не може бути пов'язаний лише з відмовою відповідача добровільно відшкодувати витрати, оскільки позивач (первинно) не визначив відповідного терміну, при цьому, за встановлених судом обставин, останній протягом чотирьох років був обізнаний про невиконання відповідачем вимоги про відшкодування витрат на навчання. Направлення повторно вимоги-повідомлення від 16.08.2024р. про необхідність сплати суми коштів, у даному випадку, не поновлює строк добровільного виконання (відшкодування відповідачем витрат), є штучним створенням позивачем підстави для нового обрахунку місячного строку звернення до суду.
Реалізація позивачем права на звернення до адміністративного суду із цією позовною заявою в рамках строку звернення до суду у спірній ситуації залежала виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача.
Проте, позивач, в даному випадку, на думку колегії суддів, безпідставно і без поважних причин не дотримався такого порядку та фактично позбавив себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах встановлених процесуальних строків.
При цьому, одночасно слід звернути увагу на те, що такої ж правової позиції з цього спірного питання дотримується й Верховний Суд, зокрема, у постановах від 11.04.2024р. у справі №420/20386/23, від 15.08.2024р. у справі №160/20365/23, від 18.10.2024р. у справі №160/19633/23 та 19.08.2025р. у справі №520/23694/24, правовідносини у яких є подібними до спірних.
Більш того, за аналогічних, що і в розглядуваному випадку, обставин, Верховним Судом у постанові від 25.07.2025р. у справі №420/31374/23 також підтримана дана правова позиція апеляційного суду.
Також, слід наголосити, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Проте, позивачем не надано жодних доказів та не наведено обставин, які б підтверджували наявність об'єктивно непереборних, незалежних від волевиявлення особи і пов'язаних з дійсними істотними перешкодами або ж труднощами причин для своєчасного вчинення процесуальних дій, а саме звернення до суду з позовом.
Підсумовуючи викладене вище у сукупності з конкретними обставинами справи, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта, що Військовою академією (м.Одеса) подано позов з пропуском встановленого ст.122 КАС України строку звернення до суду та не зазначено поважних причин для його поновлення.
При апеляційному розгляді даної справи було судовою колегією також враховано правові позиції, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018р. у справі №804/285/16, від 16.10.2019р. у справі №1.380.2019.001198, і постановах Верховного Суду від 24.12.2019р. у справі №824/284/19-а, від 21.02.2020р. у справі №340/1019/19, від 17.04.2020р. у справі №360/962/19, від 18.06.2020р. у справі №140/2024/19, від 22.07.2020р. у справі №1.380.2019.001042, від 21.01.2021р. у справі №560/1389/20 та від 21.01.2021р. у справі №520/1559/2020.
У відповідності до п.3 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Згідно з ч.1 ст.319 КАС України, судове рішення 1-ї інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ст.ст.238, 240 цього Кодексу.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених ч.ч.3 та 4 ст.123 цього Кодексу.
За правилами ч.ч.3, 4 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи, що позивачем пропущено строк для звернення до суду із даним позовом та не зазначено жодних поважних причин такого пропуску строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду. А тому, оскільки судом першої інстанції при вирішенні спору не повно з'ясовано обставини справи та порушено норми процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення Одеського окружного адміністративного суду підлягає скасуванню, а позов Військової академії (м.Одеса) - залишенню без розгляду на підставі п.8 ч.1 ст.240 КАС України.
Керуючись ст.ст.240,308,311,315,317,319,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року - скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги Військової академії (м.Одеси) - залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 17.03.2026р
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: В.А. Голуб
В.О. Скрипченко