П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/18391/22
Головуючий І інстанції: Білостоцький О.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 10.11.2025р.) про прийняття звіту про виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
19.12.2022р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДУ «Одеська виправна колонія (№14)», в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, за період з 11.03.2022р. до 31.05.2022р. у розмірі 30000 грн. щомісячно;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату йому додаткової винагороди у розмірі 30000 грн., передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, за період з 11.03.2022р. до 31.05.2022р., з урахуванням фактично виплачених сум.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2023р. позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 за період з 11.03.2022р. до 31.05.2022р. у розмірі 30000 грн. щомісячно. Зобов'язано ДУ «Одеська виправна колонія (№14)» нарахувати та виплати позивачу додаткову винагороду у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, з 11.03.2022р. до 31.05.2022р., з урахуванням фактично виплачених сум. Стягнуто з ДУ «Одеська виправна колонія (№14)» за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 992,40 грн.
Вказане рішення суду першої інстанції за результатами його апеляційного перегляду залишено без змін та набрало законної сили - 25.03.2024р.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного від 18.09.2025р. ГУ ПФУ в Одеській області зобов'язано подати до суду першої інстанції звіт про виконання судового рішення від 27.02.2023р. у справі №420/18391/22 у місячний строк з моменту отримання копії цієї ухвали.
На виконання вищевказаної ухвали, від представника ДУ «Одеська виправна колонія (№14)» до суду надійшов звіт про виконання рішення суду від 27.02.2023рю у справі №420/18391/22, в якому зазначено, що відповідачем підготовлено довідку-розрахунок додаткової винагороди згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168, відповідно до якої загальна сума коштів для виплати позивачу з ПДФО складає 42857, 34 грн.
Після набрання законної сили рішення суду у справі №420/18391/22, з метою його виконання, ДУ «Одеська виправна колонія (№14)» було підготовлено та направлено до Департаменту з питань виконання покарань відповідний лист від 29.03.2024р. №1/9/1-1823 стосовно розгляду можливості надання додаткового виділення бюджетних асигнувань та кошторисних призначень по КПКВ-3601020 «Виконання покарань установами і організаціями Державної кримінально-виконавчої служби України», КЕКВ-2800 «Інші поточні видатки» для виплати зазначеної суми ОСОБА_1 , про що також було повідомлено адвоката позивача листом від 05.04.2024р., та зазначено, що після отримання від Департаменту з питань виконання покарань додаткового виділених бюджетних асигнувань та кошторисних призначень по КПКВ-3601020 «Виконання покарань установами і організаціями Державної кримінально-виконавчої служби України», КЕКВ-2800 «Інші поточні видатки» буде здійснено нарахування та виплату позивачу належної йому додаткової винагороди.
Оскільки Департаментом кошти установі виділено не було, установа звернулася з подібними листами 14.05.2024р. №1/9/1-2720, від 08.08.2024р. №1/9/1- 5235, від 19.11.2024р. №1/9/1-7724, від 06.02.2025р. вих№1/9/1-856, від 07.03.2025р. № 1/9/1-1433, від 06.08.2025р. №1/9/1-5048. Всі листи були направленні на адресу Департаменту з питань виконання кримінальних покарань через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади. Однак, станом на дату подання до суду звіту, Департаментом не було вирішено питання про виділення установі додаткових бюджетних асигнувань та кошторисних призначень по КПКВ-3601020 «Виконання покарань установами і організаціями Державної кримінально-виконавчої служби України», КЕКВ-2800 «Інші поточні видатки» для виконання рішення суду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року (винесена в порядку письмового провадження) клопотання представника ДУ «Одеська виправна колонія (№14)» - задоволено. Прийнято звіт відповідача про виконання судового рішення від 27.02.2023р. у справі №420/18391/22.
Не погоджуючись із зазначеною вище ухвалою суду першої інстанції, позивач 24.11.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2025р. та направити справу №420/18391/22 для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
10.12.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
18.12.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
У відповідності до ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Положеннями ч.2 ст.55 Конституції України регламентовано, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або ж бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Як передбачено у ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання ж судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч.ч.2,3 ст.14 КАС України).
За приписами ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
У Рішенні від 30.06.2009р. №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив про те, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина судового процесу для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції» Суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.
Також, варто звернути увагу на те, що обов'язковість виконання судового рішення є однією зі складових елементів вимоги щодо ефективного правосуддя, яка виражається, головним чином, у тому, що державні органи зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio» (в силу своєї посади та визначених законом повноважень). Виконання рішення суду повинно бути справедливим, швидким, ефективним та пропорційним, тобто для цього мають бути забезпечені необхідні кошти та чіткі правові норми, що визначають доступні ресурси, відповідальні органи та механізми повного виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, з огляду на те, що Державна установа є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та їй, як у 2024р. так і у 2025р., розпорядником бюджетних коштів вищого рівня взагалі не виділяються кошти по КЕКВ-2800 «Інші поточні видатки», що ускладнює самостійне виконання установою рішення суду від 27.02.2023р. у справі №420/18391/22, дійшов висновку, що відповідачем вжито всіх необхідних заходів для виконання рішення суду 27.02.2023р. у справі №420/18391/22, а тому суд вважає за можливе прийняти звіт ДУ «Одеська виправна колонія (№14)» про виконання судового рішення.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам цієї справи, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано, зокрема, ст.382 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах із приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
У ч.ч.1-5, 11 ст.382-3 КАС України регламентовано, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами ч.5 ст.382-1 Кодексу.
При цьому, суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, чи заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог ч.2 та/або 3 ст.382-2 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до ч.3 ст.382-1 цього Кодексу або ж за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України.
Суд за клопотанням суб'єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або ж звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб'єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних чи соціальних тощо), то суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб'єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб'єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до ч.3 ст.382-1 цього Кодексу.
Системний аналіз вищезазначених норм права свідчить, що правовий інститут контролю за виконанням судового рішення, механізм якого унормований, у тому числі, й ст.382 КАС України, має на меті забезпечення належного виконання рішення суду. Судом можуть бути вжиті заходи реагування у межах судового контролю за виконанням рішень суду у формі встановлення нового строку для подачі звіту та/або накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду.
Підставами його застосування є, відповідно, неподання звіту суб'єктом владних повноважень про виконання рішення суду або ж якщо в поданому звіті причини невиконання чи неповного виконання судового рішення (дій зобов'язального характеру) є неповажними.
Як встановлено судами обох інстанцій та підтверджується матеріалами цієї справи, Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 27.02.2023р. у справі №420/18391/22 зобов'язав ДУ «Одеська виправна колонія (№14)» нарахувати і виплати позивачу додаткову винагороду у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168, з 11.03.2022р. до 31.05.2022р., з урахуванням фактично виплачених сум.
Враховуючи вищевказане, відповідача з дня набрання даним рішенням суду законної сили, був зобов'язаний виконати таке рішення суду.
Так, на виконання даного рішення суду, ДУ «Одеська виправна колонія (№14)» підготовлено довідку-розрахунок додаткової винагороди згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168, відповідно до якої, загальна сума коштів для виплати з ПДФО складає 42857,34 грн. З метою виконання даного рішення суду, відповідачем упродовж періоду з 2024р. по 2025р. направлялись до Департаменту з питань виконання покарань листи щодо розгляду можливості надання додаткового виділення бюджетних асигнувань та кошторисних призначень по КПКВ-3601020 «Виконання покарань установами і організаціями Державної кримінально-виконавчої служби України», КЕКВ-2800 «Інші поточні видатки» для виплати зазначеної суми ОСОБА_1 .
Однак, на теперішній час, додаткових бюджетних асигнувань на виконання судового рішення у справі №420/18391/22 до Державної установи не надходило.
Викладені обставини, на переконання суду 1-ї інстанції, свідчили про виконання заявником рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2023р. у справі №420/18391/22.
Між тим, колегія суддів вважає помилковими зазначені висновки суду першої інстанції, так як без фактичної виплати ОСОБА_1 нарахованих коштів (додаткової винагороди), рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2023р. у справі №420/18391/22 не може вважатись виконаним.
Більш того, поданий відповідачем звіт не містив орієнтовних строків виконання рішення суду у цій справі та їх обґрунтування, що у відповідності до ч.2 ст.382-3 КАС України є безумовною підставою для відмови у прийнятті звіту.
У цьому контексті, колегія суддів акцентує увагу на тому, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність прийняття звіту відповідача про виконання судового рішення від 27.02.2023р., так як відповідне судове рішення беззаперечно залишається невиконаним.
У той же час, не варто залишати поза увагу те, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, суд має зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо.
Відповідні засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказана позиція узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.05.2021р. у справі №9901/598/19 та від 01.02.2022р. у справа №420/177/20.
На підставі викладеного та з метою належного судового контролю за виконанням рішення у цій справі, яке набрало законної сили, колегія суддів вважає за необхідне встановити для суб'єкта владних повноважень 30-денний строк на виконання судового рішення у справі №420/18391/22 та подання відповідного звіту до суду першої інстанції з дати вирішення порушеного процесуального питання.
Разом із тим, слід зазначити про те, що специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб'єкта владних повноважень, яким не було забезпечено виконання рішення суду та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює.
Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або ж у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб'єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.
Отже, у даному конкретному випадку, жодні підстави для накладення на керівника відповідача штрафу за неподання звіту чи невиконання рішення - відсутні.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.
Як передбачено ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскільки судом 1-ї інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, що призвело до неправильного вирішення відповідного процесуального питання, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду 1-ї інстанції - скасуванню, з ухваленням нового судового рішення - про відмову у прийнятті наданого відповідачем звіту та, відповідно, зобов'язання останнього подати новий звіт.
Керуючись ст.ст.249,308,311,315,317,321,322,325,328,382 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким встановити Державній установі «Одеська виправна колонія (№14)» строк в 30 (тридцять) днів з дня одержання судового рішення для подання до Одеського окружного адміністративного суду звіту про виконання рішення від 27.02.2023 року у справі №420/18391/22.
Направити справу №420/18391/22 до Одеського окружного адміністративного суду для розгляду відповідного звіту Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)» в порядку, передбаченому КАС України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено: 17.03.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: В.А. Голуб
В.О. Скрипченко