П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1062/25
Головуючий І інстанції: Бутенко А.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 20.03.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
13.01.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив суд:
- - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого йому нараховувалась та виплачувалась грошова компенсація за 28 невикористаних календарних днів додаткової відпустки за 2023 - 2024р.р. як учаснику бойових дій згідно з п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату йому грошової компенсації за 28 невикористаних календарних днів додаткової відпустки за 2023 - 2024р.р. як учаснику бойових дій відповідно до п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з включенням до складу місячного грошового забезпечення для її нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого йому нараховувалась та виплачувалась грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних щорічних відпусток за 2022р.;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату йому грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022р. з включенням до складу місячного грошового забезпечення для її нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що додаткова винагорода, запроваджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення та виплачувалася позивачу починаючи з лютого 2022р. по день виключення його зі списків особового складу військової частини, вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункова величина), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні оплачуваних відпусток.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку як учасника бойових дій за 2023 - 2024р.р., яка передбачена п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2022р., яка передбачена абз.3 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату позивачу компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учасника бойових дій, за 2023-2024р.р., яка передбачена п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022р., яка передбачена в абз.3 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» з врахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 17.04.2025р. подав апеляційну скаргу. У поданій апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що судом 1-ї інстанції, при винесенні оскаржуваного судового рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.03.2025р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
08.05.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу в Держприкордонслужбі.
Згідно з наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Держприкордонслужби від 25.06.2024р. №390-ос, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу і знято з усіх видів забезпечення.
Відповідно до цього наказу, позивачу при звільненні було виплачено:
- грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022р. тривалістю 30 календарних днів.
- грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2023 - 2024р.р. тривалістю 28 календарних днів.
За час проходження військової служби з лютого 2022р. по день звільнення з військової служби позивач щомісячно отримував додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
25.11.2024р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив перерахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані щорічні та додаткові відпустки обчисливши їх суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Однак, листом від 23.12.2024р. відповідач відмовив позивачу у перерахунку його компенсацій за невикористані основну та додаткові відпустки, з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», до складу суми його місячного грошового забезпечення, з якого нараховувалась та виплачувалась грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних щорічних відпусток та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за вказані вище періоди, звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності достатніх підстав для їх задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч.ч.1 та 3 ст.25 Закону України «Про Держприкордонслужбу» від 03.04.2003р. №661-IV, держава забезпечує соціальний захист особового складу Держприкордонслужба відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.
Військовослужбовці Держприкордонслужби користуються правовими, соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
У ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII, наведений перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. При цьому, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (частина третя статті 9 цього Закону).
За умовами ч.4 с.т9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших, утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до п.1 ст.10-1 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абз.1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України «Про відпустки» (абз.3 п.14 ст.10-1 Закону).
Пунктом 2 Постанови «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
В п.3 Постанови №704 зазначено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Як передбачено ст.9 Закону №2011-XII, п.3 Постанови №704, з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Держприкордонслужби затверджено Інструкцію №558, яка визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України.
У п.2 згаданої вище Інструкції було надано визначення терміну «грошове забезпечення», що означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби і стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
Місячне грошове забезпечення складається із основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
Пунктом 6 глави 8 розділу V інструкції №558 встановлено, що у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у п.п.4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
При цьому, грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. Одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Отже, розрахунковою величиною для обрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпустки військовослужбовця Держприкордонслужби є його місячне грошове забезпечення.
Позивач ставить питанням про включення до складу його місячного грошового забезпечення як військовослужбовця Держприкордонслужби додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.
Так, на виконання Указів Президента України від 24.02.2022р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168, в п.1 якої (на момент виникнення спірних правовідносин) установив, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Верховний Суд у своїй постанові від 10.12.2024р. у справі №580/9551/23 сформував правовий висновок, відповідно до якого, п.1 Постанови №168 чітко і однозначно передбачив, що додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану.
При цьому, в Академічному тлумачному словнику слово «постійний» визначається, зокрема, як: який триває ввесь час, не припиняючись і не перериваючись;
- розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;
- визначається наказами командирів (начальників).
Отже, за відсутності принаймні однієї із вказаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.
Відповідно, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена п.1 Постанови №168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.
Суд апеляційної інстанції, у контексті спірних правовідносин, зазначає про те, що з огляду на зміст п.1 Постанови №168, яким регламентовано підстави і порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується виключно у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.
Пунктом 2-1 Постанови №168 установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у п.1-1 цієї Постанови, та додаткової винагороди особам, вказаним у п.1-2 цієї Постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Держприкордонслужбу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту.
З метою визначення особливостей виплати на період воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби наказом МВС України від 01.09.2023р. №726 було затверджено Особливості виплати військовослужбовцям Державної прикордонної служби України винагород, передбачених Постановою №168.
Вказані вище Особливості визначають процедуру здійснення виплати на період воєнного стану військовослужбовцям Держприкордонслужби додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду), передбачених Постановою №168, встановлюють перелік бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, для здійснення такої виплати з урахуванням завдань, покладених на Державну прикордонну службу України.
Пунктом 2 цих Особливостей визначено розміри додаткової винагороди (залежно від підстав її нарахування) та винагород за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду).
Так, позивач наполягає на тому, що з лютого 2022р. по день виключення зі списків особового складу військової частини додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, виплачувалась, а тому є щомісячним додатковим видом його грошового забезпечення.
З цього приводу колегія суддів звертає увагу як на правову природу цієї додаткової винагороди, так і на п.14 Особливостей, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до якого винагороди, визначені п.2 цих Особливостей (а саме додаткова винагорода та винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду), є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення.
Тобто, МВС України, як уповноваженим органом, на виконання п.2-1 Постанови №168 було визначено механізм та умови виплати військовослужбовцям Держприкордонслужби додаткової винагороди на період воєнного стану та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Зазначене вище сукупно чітко свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, у встановленому законодавством порядку та окремим нормативним актом була віднесена до одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Як наслідок, вказана додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за невикористані дні відпустки військовослужбовцю Держприкордонслужби.
Відповідач, надаючи відповідь на звернення ОСОБА_1 від 25.11.2024р. про перерахунок і виплату грошової компенсації, поінформував, що з вересня 2023р. виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби здійснюються відповідно до Особливостей виплати, а виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної і додаткової відпустки обчислюються відповідно до вимог пп.6 п.8 розділу V Інструкції №558.
Відповідно, з огляду на особливості проходження служби в органах Держприкордонслужби, відповідач керувався спеціальними нормативними актами, які врегульовують правовідносини, пов'язані, зокрема, зі здійсненням розрахунку та виплати винагород і компенсаційних виплат.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 12.02.2026р. у справі №420/77/25.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги відповідача та оскаржуваному судовому рішенню, колегія суддів звертає увагу на те, що у справі №420/693/23, на яку послався суд першої інстанції, позивач був виключений зі списків особового складу органу Держприкордонслужби у грудні 2022р., тобто до затвердження Особливостей, на відміну від позивача у даній справі.
Таким чином, колегія суддів вважає, що правові висновки Верховного Суду, на які послався суд першої інстанції, не можуть застосовуватися при вирішенні спірних правовідносин з огляду на їх нерелевантність.
Наведеним обставинам, суд першої інстанції належної оцінки не надав та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок стосовно доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб'єктивній думці останнього.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв'язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 - задовольнити повністю.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 17.03.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: В.А. Голуб
В.О. Скрипченко