Справа № 560/552/26
іменем України
18 березня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області в особі Шепетівського відділу про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області в особі Шепетівського відділу, в якому просить визнати протиправними дії щодо повернення заяви від 15.10.2025 та відмови прийняти документи; зобов'язати прийняти, зареєструвати і вирішити по суті його заяву від 15.10.2025 щодо визнання особою без громадянства.
У відзиві Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області в особі Шепетівського відділу просить відмовити у задоволенні позову. Посилається на те, що заява про визнання особою без громадянства та додані до неї документи подаються заявником або його законним представником особисто територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем проживання особи, у зв'язку з чим заявнику було рекомендовано звернутись до підрозділу ДМС після звільнення з місць позбавлення волі.
У відповіді на відзив позивач заперечує щодо доводів відповідача.
Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив таке.
Зі змісту наявних у справі доказів встановлено, що ОСОБА_1 не був своєчасно документований паспортом громадянина України, оскільки у 1991 проживав у іншій державі, повернувшись в Україну у 1994 році.
15.10.2025 ОСОБА_1 направив до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області в особі Шепетівського відділу засобами поштового зв'язку заяву, в якій просив визнати його особою без громадянства (а.с.23).
У письмових поясненнях ОСОБА_1 , які були направлені ним разом із заявою, вказано про те, зокрема, що у 2006 він був засуджений та почав відбувати покарання в Шепетівській ВК-98, звільнився 23.12.2010. Надалі знову був засуджений та почав відбувати покарання в Катеринівській ВК-46 до 25.12.2015. У 2019 був засуджений та почав відбувати покарання в Райковецькій ВК-78, надалі був скерований до ЗВК-28 де станом на цей час відбуває покарання до 2034 року.
У справі також міститься пояснення ОСОБА_1 від 08.11.2024 на ім'я начальника Шепетівського відділу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, завізоване начальником установи відбування покарання, з клопотанням про оформлення паспорта громадянина України.
На звернення ОСОБА_1 від 15.10.2025 Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області в особі Шепетівського відділу 07.11.2025 повідомило за №Т-119/6/6802-25/6831.39/148-25 (а.с. 28) про те, що заява ОСОБА_1 щодо визнання його особою без громадянства розглянута. Зі змісту вказаного повідомлення вбачається, що ОСОБА_1 з питань встановлення належності до громадянства України, документування паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон, реєстрації місця проживання, продовження строку перебування, надання дозволу на імміграцію, документування посвідкою на постійне або тимчасове проживання до територіальних підрозділів та УДМС у Хмельницькій області не звертався. Вказується на те, що згідно з п. 4 Порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства заява про визнання особи без громадянства та додані до неї документи подаються заявником або його законним представником особисто територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем проживання особи. Подану ОСОБА_1 заяву щодо визнання його особою без громадянства та документи вирішено повернути, рекомендовано після звільнення з місць позбавлення волі звернутись до підрозділу міграційної служби за місцем проживання для подання особисто заяви та документів щодо визнання особою без громадянства.
Позивач, вважаючи дії відповідача протиправними, звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон №3773-VI) особа без громадянства - це особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.
Положеннями статті 6-1 Закону №3773-VI передбачено, що письмова заява про визнання особою без громадянства подається особисто у паперовій формі до територіального органу чи до територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів (у разі його утворення), повнолітньою дієздатною особою за місцем її проживання.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, протягом шести місяців з дня подання заяви про визнання особою без громадянства на підставі всієї наявної інформації і документів приймає рішення про визнання особою без громадянства або про відмову у визнанні особою без громадянства. Строк розгляду такої заяви може бути подовжений уповноваженою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, до 12 місяців.
Під час розгляду заяви про визнання особою без громадянства центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, вживає необхідних заходів для збору інформації з місця народження такої особи, країн або місць її попереднього постійного та довгострокового проживання, а також з країни, громадянство якої мають члени її сім'ї. Протягом строку розгляду заяви про визнання особою без громадянства особа вважається такою, яка тимчасово перебуває на території України на законних підставах. Для підтвердження цього особі видається довідка встановленого зразка про звернення за визнанням особою без громадянства.
Якщо під час процедури визнання особою без громадянства з'ясуються обставини, що можуть свідчити про наявність умов для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" розгляд заяви про визнання особою без громадянства зупиняється до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Залежно від результатів розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, розгляд заяви про визнання особою без громадянства поновлюється або припиняється.
Якщо під час процедури визнання особою без громадянства з'ясуються обставини, що можуть свідчити про належність особи до громадянства України відповідно до Закону України "Про громадянство України", розгляд заяви про визнання особою без громадянства зупиняється до завершення перевірки належності до громадянства України. Залежно від результатів такої перевірки розгляд заяви про визнання особою без громадянства поновлюється або припиняється.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів приймає рішення про відмову у визнанні особою без громадянства у разі, якщо:
- особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, є громадянином України або іншої держави за умови, що її громадянство було визнано компетентним органом цієї держави та заявник був документований відповідно до законодавства цієї держави;
- особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, свідомо подала недійсні (крім документів, що стали недійсними у зв'язку із закінченням строку їх дії), підроблені документи або повідомила про себе неправдиві відомості щодо обставин, які впливають на визначення її статусу;
- особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства, як це визначено міжнародними актами, розробленими з метою недопущення таких злочинів, або скоїла тяжкий злочин неполітичного характеру поза межами країни проживання до того, як вона була допущена у цю країну, або є винною у вчиненні діянь, що суперечать цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.
Після прийняття рішення про відмову у визнанні особою без громадянства протягом трьох робочих днів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, направляє особі, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, або її законному представнику повідомлення про це із зазначенням підстави відмови відповідно до цього Закону та роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Рішення про відмову у визнанні особою без громадянства може бути оскаржено особою, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, або її законним представником до адміністративного суду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 №317 затверджений Порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства (далі - Порядок №317).
Пунктами 4-5 цього Порядку визначено, що заява про визнання особою без громадянства та додані до неї документи подаються заявником або його законним представником особисто територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем проживання особи. Під час подання заяви про визнання особою без громадянства працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС роз'яснює заявнику або його законному представнику процедуру визнання особою без громадянства, а також право на звернення щодо отримання безоплатної правничої допомоги до центру з надання безоплатної правничої допомоги відповідно до Закону України “Про безоплатну правничу допомогу».
Рішення про визнання особою без громадянства або про відмову у визнанні особою без громадянства приймається протягом шести місяців з дня подання заяви про визнання особою без громадянства та визначених цим Порядком документів. Строк розгляду такої заяви на підставі вмотивованого висновку структурного підрозділу ДМС, визначеного відповідно до абзацу другого пункту 12 цього Порядку, за рішенням уповноваженої особи ДМС, визначеної відповідно до абзацу першого пункту 12 цього Порядку, може бути продовжено до 12 місяців. У разі прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про визнання особою без громадянства, строк з дати прийняття такого рішення до дати поновлення процедури провадження за заявою про визнання особою без громадянства або закриття провадження не враховується до строків, визначених абзацами першим та другим цього пункту. Відповідно до п. 15 Порядку №317 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС з використанням кваліфікованого електронного підпису та із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС формує заяву про визнання особою без громадянства (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація зазначеної заяви здійснюється із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС під час її формування. Згідно з п. 16 Порядку №317 після формування заяви про визнання особою без громадянства працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС друкує її та надає особі для перевірки правильності внесених до заяви відомостей. У разі виявлення помилок у заяві про визнання особою без громадянства працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС вносить до неї відповідні виправлення. Пунктом 17 Порядку №317 передбачено, що після перевірки заяви про визнання особою без громадянства особа власним підписом підтверджує правильність внесених до заяви відомостей про себе. Якщо особа через стійкі фізичні, психічні, інтелектуальні або сенсорні порушення не може підтвердити власним підписом правильність таких відомостей, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС робить відмітку про неможливість такого підтвердження та засвідчує правильність внесених до заяви про визнання особою без громадянства відомостей про особу власним підписом. У разі подання заяви про визнання особою без громадянства законним представником він власним підписом підтверджує правильність внесених до заяви відомостей про особу. Відповідно до п. 21 Порядку №317 особа, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, зобов'язана співпрацювати з органами ДМС, з'являтися на співбесіди, надавати докази для визнання її особою без громадянства. Згідно з п. 22 Порядку №317 особа, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, має право на співбесіду з уповноваженими працівниками ДМС, у тому числі у режимі відеоконференції. Метою співбесіди є уточнення інформації, зазначеної в заяві про визнання особою без громадянства, обговорення інформації, отриманої у ході перевірки наданих особою документів, отримання від особи інформації про нові факти, які стали їй відомі після подання заяви та мають істотне значення для прийняття остаточного рішення про визнання особою без громадянства. Пунктом 24 Порядку №317 встановлено, що після прийняття до розгляду заяви про визнання особою без громадянства та доданих до неї документів, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, яка звернулась із заявою про визнання особою без громадянства, та проводить перевірку поданих нею документів. Відповідно до п. 25 Порядку №317 у ході перевірки поданих документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС формує матеріали справи у паперовій формі, перевіряє справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у межах своїх повноважень з'ясовує питання щодо наявності чи відсутності підстав для прийняття рішення про визнання особою без громадянства.
Отже, з аналізу наведених положень Порядку №317 вбачається, що процедура визнання фізичної особи особою без громадянства є врегульованою та передбачає певний алгоритм дій.
Водночас, суд звертає увагу на таке.
Як встановлено судом вище, за результатами розгляду поданої ОСОБА_1 заяви відповідачем надано відповідь про необхідність особистого звернення позивача після звільнення його з місця відбування покарання.
У той же час, на момент звернення позивач відбував та продовжує відбувати покарання у вигляді позбавлення волі строком до 2034 року, що об'єктивно унеможливлює його особисту явку до територіального органу ДМС.
Суд погоджується з тим, що відповідно до вимог Порядку №317 заява про визнання особою без громадянства подається заявником особисто або через законного представника до територіального органу ДМС за місцем проживання.
Разом з тим, наведені положення підлягають застосуванню з урахуванням принципу Верховенства Права, зокрема таких його складових як розумність, пропорційність та забезпечення ефективної реалізації прав особи. Формальне тлумачення вимоги щодо особистого подання заяви без урахування фактичних обставин, за яких заявник позбавлений можливості реалізувати таке право внаслідок перебування під вартою, призводить до фактичного позбавлення особи права на доступ до адміністративної процедури щодо визнання його особою без громадянства.
Суд виходить з того, що держава не може покладати на особу негативні наслідки невиконання обов'язку, виконання якого є об'єктивно неможливим у зв'язку з обмеженнями, встановленими самою державою.
Відповідно до підходів, сформованих у практиці Європейського суду з прав людини, право на доступ до процедури повинен бути практичним та ефективним, а не теоретичним чи ілюзорним. Надання відповідачем відповіді про можливість звернення лише після звільнення позивача фактично відтерміновує реалізацію його права на невизначений строк та унеможливлює його реалізацію протягом тривалого часу, що суперечить принципу ефективного доступу до адміністративних процедур.
Крім того, перебування особи у місцях позбавлення волі не припиняє її правосуб'єктності та не позбавляє права на звернення до органів державної влади та отримання адміністративних послуг. Відтак, на відповідача покладається обов'язок організувати розгляд заяви позивача у такий спосіб, який забезпечує реальну можливість реалізації відповідного права, зокрема шляхом взаємодії з адміністрацією установи виконання покарань або забезпечення участі представника.
Однак, відповідач, обмежившись формальним посиланням на вимогу особистого звернення та не вживши жодних заходів для забезпечення доступу позивача до відповідної процедури, діяв не у спосіб, що передбачений законом, порушивши принцип пропорційності.
Суд вважає, що надана позивачу відповідь є фактичною відмовою у прийнятті та розгляді заяви по суті.
У той же час, у відповіді не наведено жодної з визначених безпосередньо Законом підстав для відмови у визнанні заявника особою без громадянства.
Оцінюючи доводи відповідача, наведені у відзиві, щодо відсутності у позивача місця проживання у розумінні статті 29 ЦК України, суд вважає, що вони ґрунтуються на формальному тлумаченні норм матеріального права без урахування характеру спірних правовідносин.
Положення статті 29 ЦК України регулюють цивільно-правові аспекти визначення місця проживання фізичної особи та не можуть застосовуватись як підстава для обмеження доступу особи до адміністративних процедур, зокрема процедури визнання особою без громадянства. Перебування позивача в установі виконання покарань, яка є його єдиним фактичним місцезнаходженням, підлягає врахуванню відповідачем при застосуванні Порядку №317, оскільки інше тлумачення призводить до ситуації, за якої особа фактично позбавлена можливості реалізувати передбачене законом право взагалі.
Посилання відповідача на неможливість здійснення передбачених процедурних дій (отримання біометричних даних, проведення співбесіди, ідентифікації особи тощо) суд вважає необґрунтованими, оскільки такі дії є складовими адміністративної процедури, обов'язок щодо організації якої покладено саме на відповідача.
Положення Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №317, передбачають обов'язок відповідача прийняти заяву про визнання особою без громадянства, здійснити ідентифікацію особи, провести співбесіду та реалізувати інші необхідні процедурні положення. Разом з тим, аналіз зазначеного Порядку свідчить про відсутність у ньому приписів, які б встановлювали виключно стаціонарний спосіб здійснення таких дій або пов'язували їх проведення виключно з перебуванням заявника у приміщенні територіального органу ДМС.
Інакше кажучи, Порядок не прив'язує можливість вчинення цих дій виключно до місця розташування органу ДМС, обмежуючи можливість їх вчинення у іншому місці. При цьому, відсутність детально визначеного механізму реалізації повноважень не звільняє суб'єкта влади від обов'язку забезпечити реалізацію прав особи, гарантованих законом. Натомість, організаційні або технічні труднощі у діяльності суб'єкта владних повноважень не можуть бути підставою для відмови особі у доступі до реалізації її прав.
З урахуванням того, що позивач перебуває під повним контролем держави, відповідач не позбавлений можливості забезпечити проведення відповідних процедурних дій у взаємодії з адміністрацією установи виконання покарань.
Фактично, наведені відповідачем обставини свідчать не про неможливість виконання покладених на нього обов'язків, а про їх невиконання. Оскільки на відповідача покладений обов'язок щодо прийняття та розгляду заяви про визнання особою без громадянства, а також вчинення необхідних дій, саме відповідач повинен організувати їх здійснення у спосіб, який забезпечує ефективну реалізацію відповідного права.
Отже, оскільки чинне законодавство покладає на відповідача обов'язок щодо розгляду заяви та проведення відповідних дій, відсутність прямо визначеного способу їх реалізації у конкретних умовах не звільняє відповідача від обов'язку забезпечити їх виконання.
Протилежне фактично зводило б передбачену Порядком процедуру до такої, що може бути реалізована виключно за умови фізичної явки особи, що у випадку позивача є об'єктивно неможливим, призводячи до повного нівелювання змісту відповідного права, яке стає теоретичним та ілюзорним, що суперечить стандартам ефективного доступу до процедур, сформованим у практиці Європейського суду з прав людини ( справи Bellet v. France, De Geouffre de la Pradelle v. France)
Суд враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на доступ до суду та процедури включає не лише можливість брати участь у провадженні, але й право ініціювати його (рішення у справі Golder v. United Kingdom). У цьому рішенні Суд вказав на те, що держава не може обмежити доступ лише тому, що особа перебуває під вартою. У рішенні Zubac v. Croatia суд зазначив, що обмеження не можуть звужувати право настільки, що втрачається його сутність.
З урахуванням наведеного, відмова відповідача у вирішенні заяви позивача по суті з підстав неможливості його особистої явки та формального тлумачення вимог законодавства свідчить про застосування надмірного формалізму та призводить до позбавлення останнього ефективного доступу до відповідної адміністративної процедури. За таких обставин суд дійшов висновку, що дії відповідача є протиправними.
Суд вважає необхідним зобов'язати відповідача розглянути по суті заяву позивача від 15.10.2025 про визнання його особою без громадянства відповідно до вимог закону та висновків суду. При цьому відповідач повинен вжити заходи для забезпечення проведення всіх необхідних процедурних дій з урахуванням фактичного місця перебування позивача.
У той же час, що стосується розгляду заяви про оформлення паспорта, у матеріалах справи відсутня конкретна відповідь суб'єкта влади, яка містить відмову у вирішенні вказаного питання, відтак ця вимога не підлягає задоволенню.
Зважаючи на вказане, позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов - задоволити частково.
Визнати протиправним нерозгляд Шепетівським відділом Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області по суті заяви ОСОБА_1 від 15.10.2025 про визнання особою без громадянства.
Зобов'язати Шепетівський відділ Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 15.10.2025 про визнання особою без громадянства (з доданими до неї матеріалами) та прийняти рішення відповідно до вимог закону та з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти вимог позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 18 березня 2026 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області в особі Шепетівського відділу (вул. Героїв Небесної Сотні, 47,м. Шепетівка,Шепетівський р-н, Хмельницька обл.,30405 , код ЄДРПОУ - 37864148)
Головуючий суддя І.С. Козачок