Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
18 березня 2026 р. № 520/22533/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.07.2025 №205050015445 про відмову у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи згідно із трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 від 15.06.1984 та період з 05.05.1984 по 13.02.1986, та призначити і виплатити пенсію за віком з 12.08.2025.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що рішення відповідача про відмову у призначенні їй пенсії за віком є протиправним та таким, що порушує її право на належний соціальний захист та справедливий і гарантований державою рівень пенсійного забезпечення.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та доставлена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до Електронного кабінету, яка міститься в матеріалах справи.
Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Із позовної заяви вбачається, що 11.07.2025 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком.
18.07.2025 ОСОБА_1 отримала з ГУ ПФУ в Харківській області рішення про відмову у призначенні пенсії від 18.07.2025 №205050015445.
Відповідно до оскаржуваного рішення ОСОБА_1 звернулась із заявою про призначення пенсії 11.07.2025. Необхідний страховий стаж становить 32 роки. Страховий стаж заявниці становить 26 років 01 місяць 10 днів. Додатковий коментар: у разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу починаючи з 01 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: до загального страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно з наданою трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 від 15.06.1984 року, оскільки на титульній сторінці трудової книжки дату народження заявниці дописано чорнилом іншого кольору.
Період роботи в колгоспі згідно з вищевказаною трудовою книжкою колгоспника потребує уточнення з 05.05.1984 по 13.02.1986, оскільки відсутня інформація про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в господарстві.
Стаж починаючи з 01.01.1999 року зараховано згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу.
Враховуючи зазначене вирішено відмовити в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відмова у призначенні ОСОБА_1 пенсії є протиправною та необґрунтованою, і прийнята відповідачем всупереч положенням чинного законодавства, а тому рішення про відмову в призначенні пенсії від 18.07.2025 р. №205050015445 підлягає скасуванню, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері реалізації особами, які мають право на пенсію, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення, у випадках, передбачених Конституцією України, регулюються нормами Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Згідно з частинами першою та другою статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У пункті 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Отже, законодавець передбачив зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пунктом 1 Порядку № 637 (зі змінами), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 (зі змінами) передбачено, що за відсутністю трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, які є чинними на час розгляду справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
Пунктом 5 Основних Положень зазначено, що до трудової книжки колгоспника, заносяться, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання.
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до вимог пункту 13 Основних положень відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правилами трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Так, судом встановлено, що пенсійним органом рішенням про відмову в призначенні пенсії відповідач не зарахував до загального трудового стажу періоди роботи позивача згідно з наданою трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 від 15.06.1984, посилаючись на те, що “на титульній сторінці трудової книжки дату народження заявниці дописано чорнилом іншого кольору».
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17, висловлюючи правову позицію щодо недотримання правил ведення трудової книжки зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка зазначена в ній, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з копії трудової книжки, яка міститься в матеріалах справи, на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 від 15.06.1984, позивача 05.05.1984 прийнято в члени колгоспу ім. Карла Маркса, 13.02.1986 позивача виключено із членів колгоспу ім. Карла Маркса у зв'язку з переходом на іншу роботу, про що є відповідні записи в трудовій книжці. Всі записи в трудовій книжці за цей період роботи виконані чітко, засвідчені підписами відповідальної особи та голови колгоспу, засвідчені печатками та не мають недоліків, що також не заперечується відповідачем.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Більш того, в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 15.06.1984 зазначено щорічно прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі за період з 1984 року по 1985 рік - 155 трудоднів у 1984 році, у 1985 році - 230 трудоднів, виконані позивачем у 1984 - 164, у 1985 - 234. При цьому, виконаний позивачем річний мінімуму трудоднів є більшим, ніж встановлено колгоспом.
Як вбачається з матеріалів справи, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про період роботи в колгоспі ім. Карла Маркса, прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі, виконаний позивачем річний мінімуму трудоднів, а тому ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження страхового (трудового) стажу позивача.
Вищий адміністративний суд України в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, будь-яка довідка на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Відповідно до записів, зроблених у трудовій книжці колгоспника (позивача) про період роботи в колгоспі ім. Карла Маркса за період з 05.05.1984 по 13.02.1986, за наявністю в ній записів про прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі, записів про виконаний позивачем річний мінімуму трудоднів, який є більшим за встановлений мінімум, та в силу вимог частини другої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", час роботи позивача в колгоспі підлягає зарахуванню до страхового стажу за повний період роботи, тобто з 05.05.1984 по 13.02.1986.
Крім того, як зазначалось судом раніше, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У відповідності до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У відповідності до пункту 2.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. №58 (далі - Інструкція №58) заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Пунктом 2.3 Інструкції №58 передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення, згідно п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Згідно з пунктом 4.1. Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
У зв'язку із викладеним, суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи-працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права та інтереси.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
З огляду на вищевикладене позивач не несе відповідальність за порушення вимоги ведення трудових книжок третіми особами, оскільки обов'язок з належного оформлення трудової книжки законом покладено на страхувальника.
Вищевказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 та у справі №813/782/17 від 13.06.2018.
Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Так, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист шляхом призначення пенсії.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.
Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладені обставини суд вважає, що відповідач діяв всупереч законодавству в сфері пенсійного забезпечення не зарахувавши період роботи позивача згідно її трудової книжки та в колгоспі до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії на підставі частини першої статті 26 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що свідчить про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.07.2025 №205050015445 про відмову у призначенні пенсії за віком та наявність підстав для його скасування.
Щодо позовних вимог у частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області призначити і виплатити позивачу пенсію за віком з 12.08.2025, суд зазначає наступне.
У рішеннях по справах Клас та інші проти Німеччини, Фадєєва проти Росії, Єрузалем проти Австрії Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Судом встановлено, що пенсійним органом при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно проведено розрахунок страхового стажу роботи позивача.
Суд звертає увагу, що уповноваженим органом для обрахунку та призначення пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів. Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким не надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії.
Таким чином, у спірних правовідносинах суд не вправі зобов'язати відповідача призначити пенсію, оскільки пенсійним органом при прийнятті оскаржуваного позивачем рішення не належним чином вирішено питання щодо врахування періодів роботи позивача до страхового стажу, а тому суд не має права перебирати на себе функції Пенсійного фонду щодо вирішення питання наявності пільгового стажу позивача для призначення їй пенсії за віком, оскільки вони є дискреційними повноваженнями пенсійних органів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи згідно із трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 від 15.06.1984 та період з 05.05.1984 по 13.02.1986.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Щодо клопотання позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу у сумі 14000,00 грн., суд зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження понесених позивачем витрат на надання професійної правничої (правової) допомоги до позовної заяви додано копію ордеру серії АХ №1276828 від 21.08.2025 на надання правничої допомоги ОСОБА_1 , виданого адвокатом Петренко Оксаною Василівною, яка здійснює адвокатську діяльність індивідуально, копію договору про надання професійної правничої допомоги №б/н від 28.07.2025, в якому в п.4.1. зазначено про те, що розмір, порядок обчислення і внесення винагороди визначається за домовленістю сторін та підтверджується актом виконаних робіт та касовим ордером, який є невід'ємною частиною договору.
Також, до позовної заяви додано копію Акта №б/н від 28.10.2025 виконаних робіт (наданих послуг), з якого вбачається, що юридичні послуги (роботи) надані адвокатом Петренко О.В. належної якості, зауважень з боку ОСОБА_1 не мається. Оплата ОСОБА_1 здійснена всього станом на 28.10.2025 у сумі 14000 грн, що підтверджується квитанцією 28.07.2025.
Також, в матеріалах справи міститься квитанція до прибуткового касового ордера №б/н від 28.07.2025, в якої вбачається, що адвокатом Петренко О.В. від ОСОБА_1 прийнято 14000 грн на підставі договору про надання професійної правової допомоги.
Суд зазначає, що згідно із ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 2-5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Суд також враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06.04.2022 у справі № 500/1410/21, відповідно до якого однією з особливостей нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу за Кодексом адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, з огляду на те, що, дана справа належить до категорії справ незначної складності, обсяг доказів є незначним, судове засідання не проводилось, суд доходить до висновку, що клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат за професійну правничу (правову) допомогу підлягає частковому задоволенню, а саме стягненню на користь позивача суми у розмірі 2000,00 грн.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.07.2025 №205050015445 про відмову у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи згідно із трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 від 15.06.1984 та період з 05.05.1984 по 13.02.1986.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в загальному розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М.Панов