Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
з питання прийняття позову до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі
18 березня 2026 р. справа №520/5781/26
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання прийняття до розгляду позову
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
доГоловного управління Національної поліції в Харківській області (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, адміністративний орган, владний суб"єкт, орган публічної адміністрації), третя особа - Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві
про1) визнання протиправними дій ОСОБА_2 щодо надання недостовірної інформації в листі ГУНП в Харківській області №98819 2026 від 27.02.2026 (1030805) під час розгляду вимоги про відшкодування вартості майна від "10" лютого 2026 р. у відповідності до п. 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом МЮУ, Генеральної прокуратури України, МФУ від 04.03.1996р. № 6/5/3/41; 2) зобов'язання уповноважених осіб ГУ НП в Харківській області розглянути вимогу про відшкодування вартості майна від "10" лютого 2026 р. у відповідності до п. 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом МЮУ, Генеральної прокуратури України, МФУ від 04.03.1996р. № 6/5/3/41,
встановив:
З приєднаних до позову копій письмових документів слідує, що у провадженні СД Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області перебувало кримінальне провадження за №42021222040000017 від 15.04.2021р. за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 Кримінального кодексу України.
У межах згаданого кримінального провадження 13.07.2021р. було проведено обшук у житлі (квартирі) заявника, під час якого було тимчасово вилучене майно, поміщене за версією сторони позивача у декілька коробок (більше 20), а за версією сторони відповідача в 1 коробку пакувальної тари від принтера.
28.08.2023р. посадовою особою ГУ НП в Харківській області - дізнавачем СД ХРУП №2 ГУ НП в Харківській області Толмачовою Н.С. було отримано заяву позивача за вх. №К-1493 з приводу неповернення тимчасово вилученого майна.
За цим зверненням посадовою особою ГУ НП в Харківській області - дізнавачем СД ХРУП №2 ГУ НП в Харківській області Толмачовою Н.С. було надано відповідь у формі письмового листа від 13.09.2023р. №К-1493/119-67.
15.11.2023р. ХРУП №2 ГУ НП в Харківській області було отримано ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 07.11.2023р. за вх.№ 2149еп з приводу повернення заявнику певного майна.
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 02.12.2024р. кримінальне провадження за №42021222040000017 від 15.04.2021р. за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 Кримінального кодексу України, було закрито на підставі п.31 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України.
10.02.2026р. заявником було складено письмову вимогу з приводу відшкодування вартості 20 коробок, які за версією сторони позивача були примусово вилучені з власності заявника під час проведення 13.07.2021р. обшуку у житлі (квартирі) заявника у межах кримінального провадження за №42021222040000017 від 15.04.2021р. за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 Кримінального кодексу України, і у подальшому були знищені посадовими особами ГУ НП в Харківській області (далі за текстом - Вимога).
Відповідь на це звернення позивача була надана листом дізнавача СД ХРУП №2 ГУ НП в Харківській області Толмачової Н.С. від 27.02.2026р. №98819-2026, де містилась пропозиція з приводу фізичного повернення вилученого майна у натурі - 1 аналогічної коробки від будь-якого іншого принтеру схожих розмірів.
Стверджуючи про протиправне неприйняття суб'єктом владних повноважень за Вимогою рішення у формі постанови згідно з п.12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (затверджене наказом МЮУ, Генеральної прокуратури України, МФУ від 04.03.1996р. № 6/5/3/41) та про внесення до листа ГУ НП в Харківській області від 27.02.2026р. №98819-2026 недостовірних відомостей, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи питання прийняття даного позову до провадження, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Згідно з ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Приписами ст.23 Конституції України передбачено, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
Як то визначено у ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч.1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За приписами ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1 ст.22); Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.2 ст.22).
За приписами ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч.1 ст.23); моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.2 ст.23); Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.2 ст.23).
Згідно з ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За приписами ч.1 ст.1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно з ч.1 ст.1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до ч.2 ст.1176 Цивільного кодексу України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Як то указано у ч.6 ст.1176 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
За змістом ч.7 ст.1176 Цивільного кодексу України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Згаданим вище актом законодавства є Закон України від 01.12.1994р. №266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі за текстом - закон №266/94-ВР).
Статтею 1 Закону №266/94-ВР визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
За приписами ст.2 Закону №266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.
Відповідно до ст.3 Закону №266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Згідно з ч.1 ст.11 Закону №266/94-ВР у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, дізнавач, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
За приписами ст.12 Закону №266/94-ВР розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
Норми Закону №266/94-ВР були деталізовані у приписах Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (затверджене наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04.03.1996р. №6/5/3/41, зареєстроване в міністерстві юстиції України 06.03.1996р. за №106/1131; далі за текстом - Положення №6/5/3/41) .
Згідно з п.6 Положення №6/5/3/41 громадянинові, а у разі його смерті - його спадкоємцям відповідний орган, зазначений у п.11 цього Положення, одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) направляє повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які даний громадянин має право претендувати.
У п.11 Положення №6/5/3/41 зазначено, що для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 ст.3 Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися: 1) при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів; 2) при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції; 3) при скасуванні постанови районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт і закритті справи - в районний (міський) суд (до судді), який розглядав справу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до п.12 Положення №6/5/3/41 у місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в п.11 Положення, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребовує від відповідних державних і громадських організацій всі необхідні
документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною 1 ст.12 Закону постанову (ухвалу).
В прийнятій постанові (ухвалі) вказаного органу, зокрема, зазначається: - найменування органу (службової особи), що виніс таку постанову (ухвалу), і дата її винесення; - дата засудження громадянина, притягнення до кримінальної відповідальності, застосування як запобіжного заходу взяття під варту, накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; - дата і підстави винесення виправдувального вироку, скасування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, закриття кримінальної справи (за відсутністю події злочину, за відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю участі громадянина у скоєнні злочину) або закриття справи про адміністративне правопорушення; - зміст вимог громадянина (стягнення заробітку, виплачених штрафів, судових витрат, сум за надання юридичної допомоги тощо); - докладний розрахунок втраченого громадянином заробітку (доходу) з посиланням на документи, на підставі яких проведено
розрахунок (розмір середньомісячного заробітку, період, протягом якого громадянин був відсторонений від попередньої посади, перебував під вартою як запобіжного заходу, відбував покарання або адміністративне стягнення; сума податків, що підлягає утриманню за цей період часу, підсумкова сума, що підлягає виплаті в рахунок втраченого заробітку); - розмір штрафів, судових витрат та інших сум, що виплачені (стягнуті за виконавчим листом) у зв'язку з незаконними діями; - розмір сум, що виплачені (стягнуті за виконавчим листом) на користь установи (адвоката), яка надала юридичну допомогу; - загальна сума, що підлягає виплаті громадянинові в рахунок відшкодування завданої шкоди, і порядок її виплати; - порядок і термін оскарження і опротестування постанови (ухвали).
За правилами п.14 Положення №6/5/3/41 відповідно до частини 2 ст.4 Закону (266/94-ВР) майно, зазначене в п.2 ст.3 Закону (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення.
У разі, коли повернення майна в натурі неможливе, за рахунок підприємств, установ, організацій, яким воно було передано безоплатно, відшкодовується його вартість.
У випадках, коли майно було знищене, втрачене або пошкоджене під час знаходження у розпорядженні органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури чи суду, з вимогою про відшкодування вартості майна громадянин має право звернутися до цих органів, а якщо неможливість повернення майна в натурі виникла після передачі його фінансовому органу, вимога пред'являється до цього органу.
З зазначеною вимогою до вказаних органів громадянин має право звернутися протягом шести місяців після направлення йому повідомлення.
Розгляд зазначеної вимоги громадянина до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду провадиться в місячний термін і в порядку, передбаченому п.12 Положення.
Застосовуючи положення наведених вище актів права, суд доходить до переконання про те, що діяння та рішення органів судової влади, органів дізнання, органів досудового розслідування, органів які здійснюють оперативно-розшукову діяльність можуть бути оскаржені громадянином до суду у разі невідповідності таких діянь та рішень вимогам закону і завдання такими діяннями та рішеннями шкоди власним майновим та немайновим правам (інтересам) конкретного громадянина.
При цьому, у розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, установлений законом, має визначатись за правилами відповідного процесуального національного закону України.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з ч.1 ст.2 Кримінального процесуального кодексу України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За визначенням ч.1 ст.2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суд зауважує, що під час виконання суспільних завдань Держави з охорони запровадженого правопорядку за приписами Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України від 18.02.1992р. №2135-ХІІ "Про оперативно-розшукову діяльність" державні органи виконують не функції публічної адміністрації (тобто не владні управлінські функції), а владні правоохоронні функції, а відтак, не можуть бути кваліфіковані у якості суб"єктів владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України.
Відтак, за загальним правилом спори за участю державних органів під час виконання владних правоохоронних функцій не підсудні адміністративним судам за виключенням прямо обумовлених у законі випадків (як то до прикладу було зроблено законодавцем у ст.286 КАС України).
За змістом п.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.07.2023р. по справі №757/31372/18-ц публічно-правові відносини, урегульовані Кримінальним процесуальним кодексом України, завершилися із закриттям кримінального провадження за відсутністю у діянні позивача складу кримінального правопорушення. На них юрисдикція адміністративного суду не поширювалася. Так само вона не поширюється і на спірні правовідносини щодо відшкодування завданої державою в особі її органів шкоди. Ці відносини є цивільно-правовими. Після завдання шкоди наступні дії або бездіяльність її завдавача (держави) в особі його представників (органів державної влади) не породжують публічно-правових відносин із особою, які завдана шкода.
У п.62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.07.2023р. по справі №757/31372/18-ц зазначено, що за змістом приписів Закону № 266/94-ВР і пункту 8 частини другої статті 16 ЦК України ефективним способом захисту права на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, є стягнення з Державного бюджету України такого відшкодування. Суд має встановити відповідні факти й оцінити певні дії відповідача як правомірні чи протиправні (зокрема оцінити правомірність постанови, передбаченої у реченні першому частини першої статті 12 Закону № 266/94-ВР, у разі, якщо відповідний орган її виніс) у мотивувальній частині рішення, вирішуючи питання про задоволення саме тієї позовної вимоги, яка спрямована на вирішення спору, а не на створення передумов для його вирішення у майбутньому. Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 29)).
За суттю п.63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.07.2023р. по справі №757/31372/18-ц не є способом захисту права на відшкодування шкоди вимога визнати незаконною відмову відповідача у відшкодуванні позивачу шкоди (чи, як її інтерпретував апеляційний суд, вимога визнати незаконною відмову відповідача у винесенні постанови за заявою позивача про відшкодування шкоди). Її задоволення не призведе до захисту позивачем його права, тобто до отримання відповідного відшкодування. Оцінювання законності чи незаконності такої відмови суд здійснює у мотивувальній частині судового рішення, вирішуючи спір за належною вимогою позивача.
Правовий висновок про те, що вимоги про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду належить розглядати саме у порядку цивільного судочинства містяться і у постанові Верховного Суду від 05.03.2025р. по справі №161/170/24.
Посилаючись на інші висновки судових актів, постановлених органами судової влади нижчого (порівно до Верховного Суду) рівня, заявник у тексті позову наполегливо твердить про необхідність розгляду ініційованого спору саме за правилами адміністративного судочинства.
З метою створення належних умов для неухильного дотримання положень ст.55 Конституції України, ст.ст.6, 8, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року окружний адміністративний суд у даному конкретному випадку визнає неможливість остаточної та ретельної перевірки цих доводів заявника саме на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
До того ж матеріали позову не містять жодних об"єктивних даних з приводу вилучення органом досудового розслідування майна заявника під час проведення 13.07.2021р. обшуку у житлі (квартирі) заявника у межах кримінального провадження за №42021222040000017 від 15.04.2021р. за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 Кримінального кодексу України, у вигляді 1 коробки від принтера (за версією сторони відповідача) або 20 коробок від принтера (за версією сторони позивача) або ж використання цього майна у якості пакувальної тари, що може мати значення для кваліфікації ініційованого заявником спору у якості справи адміністративної юрисдикції.
Тож попри викладені вище міркування та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, окружний адміністративний суд вважає за справедливе прийняти позов до розгляду і остаточно визначитись із належністю ініційованого заявником спору до справ адміністративної юрисдикції після отримання витребуваних від відповідача - суб"єкта владних повноважень доказів.
Стосовно звільнення заявника від сплати судового збору за подання позовної заяви суд зазначає, що згідно з ст. 14 Закону №266/94-ВР заяву про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або за місцезнаходженням відповідного органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури. Сторони в цих справах звільняються від сплати судових витрат.
При цьому, із змісту поданого позову вбачається, що заявник фактично оскаржує управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень (за правовою позицією сторони позивача), яке полягає у неприйнятті рішення у формі постанови за результатами розгляду вимоги про відшкодування шкоди, однак з огляду на викладені вище обставини та відсутність на цій стадії процесу об'єктивної можливості однозначно ідентифікувати предмет позову та правову природу спірних правовідносин, а також з метою забезпечення ефективного доступу особи до правосуддя, суд вважає за можливе поширити дію положень статті 14 Закону №266/94-ВР на випадок подання заявником даного позову та визнати заявника таким, що звільнений від сплати судового збору до остаточного вирішення питання про належну юрисдикцію спору та правову кваліфікацію заявлених вимог.
Згідно з ч.4 ст.12 та ч.4 ст.257 КАС України на ініційований спір не поширюється дія імперативного правила відносно форми адміністративного судочинства.
Ознак існування значного суспільного інтересу до розгляду справи не виявлено.
Текст позову не містить клопотання про наміру взяти участь в усному слуханні справи або клопотання про форму судочинства.
Причина виникнення спору, характер відносин, обсяг та зміст обставин - предмету доказування, сформульована заявником матеріально-правова вимога та доводи позову не спричиняють виникнення потреби у проведенні усного слухання справи.
З огляду на ч.4 ст.12, ч.3 ст.257, ч.4 ст.257, ч.6 ст.262 КАС України ініційований спір підлягає вирішенню у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) осіб.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 121-123, 160, 161, 171, 173, 175, 241-243, 248, 256, 257, 262, 295 КАС України, суд
ухвалив:
1.Прийняти позов до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі. Копії даної ухвали направити учасникам справи.
Роз'яснити, що надсилання процесуальних документів або учасникам справи, або представникам учасників справи буде здійснюватись або відповідно до ч.5 ст.18 КАС України з урахуванням правового висновку постанови Верховного Суду від 08.02.2024р. у справі №480/8341/22, або за указаними у відповідних процесуальних документах адресами учасників справи (у разі відсутності обов"язку здійснювати реєстрацію електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі).
Сповістити, що інформація відносно справи може бути отримана за посиланням: http://court.gov.ua/fair/sud2070.
2.Здійснювати розгляд та вирішення справи одноособовим складом суду у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін справи.
3.Зобов'язати відповідача подати до суду: 1) відзив на позов, де чітко та однозначно зазначити про те, які з викладених у позові обставин визнаються, а які заперечуються; 2) усі докази на підтвердження власних аргументів проти позову і спростування доводів заявника, а також докази, котрі стосуються повного, вичерпного і всебічного засвідчення обставин спору, зокрема, але не виключно: докази стосовно оформлення результатів проведення 13.07.2021р. обшуку у житлі (квартирі) заявника у межах кримінального провадження за №42021222040000017 від 15.04.2021р. за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 Кримінального кодексу України; докази з приводу вилучення органом досудового розслідування майна заявника під час проведення 13.07.2021р. обшуку у житлі (квартирі) заявника у межах кримінального провадження за №42021222040000017 від 15.04.2021р. за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 Кримінального кодексу України, у вигляді 1 коробки від принтера (за версією сторони відповідача) або 20 коробок (за версією сторони позивача) або ж використання цього майна у якості пакувальної тари, що може мати значення для кваліфікації ініційованого заявником спору у якості справи адміністративної юрисдикції; докази наявності у автора листа ГУ НП у Харківській області від 27.02.2026р. №98819-2026 повноважень на розгляд по суті Вимоги заявника від 10.02.2026р.; докази з приводу обставин обігу Вимоги заявника від 10.02.2026р. в кореспонденції ГУ НП в Харківській області та її отримання автором листа ГУ НП у Харківській області від 27.02.2026р. №98819-2026; докази відповідності діяння автора листа ГУ НП у Харківській області від 27.02.2026р. №98819-2026 справжнім обставинам фактичної дійсності та вимогам національного закону України, зокрема, ч.2 ст.2 КАС України; докази застосування чи незастосування автором листа ГУ НП у Харківській області від 27.02.2026р. №98819-2026 приписів Закону України від 01.12.1994р. №266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" під час розгляду Вимоги заявника від 10.02.2026р.; будь-які інші докази у спростування доводів та вимог заявника тощо; 4) письмові пояснення та докази з приводу існування поважних причин ненадання відзиву на позов, 5) заяви про наявність наміру на вчинення відповідної процесуальної дії, котра залежить виключно від розсуду особи (подання відповіді на відзив та заперечень тощо) - у строк не пізніше 15 днів з дати одержання цієї ухвали.
Зобов'язати третю особу у цей же строк та у цьому ж порядку подати до суду письмові пояснення по суті заявленого позову.
4. Запропонувати сторонам справи подати до суду відповідь на відзив та заперечення протягом трьох календарних днів від одержання відповідних процесуальних документів від іншої сторони справи разом з доказами про таку дату. Запропонувати сторонам справи подати до суду заяви про наявність наміру на вчинення відповідної процесуальної дії, котра залежить виключно від розсуду особи (подання відповіді на відзив та заперечень тощо) - протягом 5 днів від дати отримання цієї ухвали. Роз'яснити, що про неможливість подання доказів слід письмово повідомити суд протягом п'яти днів з дня вручення цієї ухвали.
5.Роз'яснити наявність процесуальних прав і обов'язків, передбачених ст.44, 45, 47, 60, 131 КАС України та неприпустимість як зловживання процесуальними правами, так і недобросовісного виконання процесуальних обов'язків. Роз'яснити, що виявлення судом фактів подання іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим же самим предметом та з тих же самих підстав є визначеною процесуальним законом перешкодою для вирішення спору по суті.
6.Роз'яснити, що ухвала набирає законної сили з моменту підписання, оскарженню не підлягає.
Суддя А.В. Сліденко