Справа № 420/23439/25
17 березня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши у письмовому провадженні клопотання відповідача про залишення позовної заяви в частині позовних вимог без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 03.10.2020 року по 31.12.2020 року, з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 роки, компенсації на невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2020-2023 роки та щомісячних винагород, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб: 2102 гривні, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року; 2270 гривень, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року; 2481 гривня, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року; 2684 гривні, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року відповідно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 03.10.2020 року по 31.12.2020 року, з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 роки, компенсації на невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2020-2023 роки та щомісячних винагород, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб: 2102 гривні, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року; 2270 гривень, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року; 2481 гривня, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року; 2684 гривні, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою від 21.07.2025 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/23439/25 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.
Також вказаною ухвалою витребувано від військової частини НОМЕР_2 докази по справі, а саме копію грошового атестата ОСОБА_1 ; копію/витяг з журналу реєстрації вихідної документації в частині запису про видачу/вручення грошового атестата ОСОБА_1 ; копію картки особового рахунка військовослужбовця ОСОБА_1 з відміткою (під підпис військовослужбовця) щодо дати видачі/вручення грошового атестата.
До суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачем заявлено клопотання про залишення позовної заяви в частині вимог які охоплюють період з 19.07.2022 року по 19.05.2023 року без розгляду у зв'язку з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Вирішуючи клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
За правилами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
Приписами частини третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У силу норм частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав, є загальним законом, який не містить норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Разом з цим, правовідносини щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.
Так, відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто, у редакції КЗпП України, що була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Водночас 19 липня 2022 року набув чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесені зміни до законодавства про працю.
Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, Законом № 2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення (виплати) заробітної плати (її складових).
Спір у цій справі виник щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 03.10.2020 року по 19.05.2023 року, а тому в контексті спірних у цій справі правовідносин слід враховувати правові висновки Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
Судова палата виснувала, що з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
Таким чином, позовні вимоги за період з 03.10.2020 року по 18.07.2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Щодо позовних вимог за період з 19.07.2022 року по 19.05.2023 року, суд звертає увагу, що позивачем заявлено вимоги здійснити нарахування та виплату сум, право на які він набув під час проходження військової служби. При цьому важливим є те, що позов про стягнення належного грошового забезпечення подано вже після звільнення позивача з військової служби.
У Рішенні від 05.10.2013 № 8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Крім обов'язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.
Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу (у редакції, чинній до 19.07.2022)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».
З огляду на викладене, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Аналогічна правова позиція викладене в Постановах Верховного Суду від 03 березня 2026 року справа № 600/3655/25-а, від 09 березня 2026 року у справа № 420/3503/25.
Таким чином, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов'язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у якій Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постановах від 25.09.2025 у справі № 440/9690/24, від 11.12.2025 у справі № 420/3504/25, від 23.12.2025 у справі № 240/4729/24 та інших.
Так, у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 судова палата дійшла згоди у тому, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Виходячи з цього, судова палата резюмувала, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Так, згідно матеріалів справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 67 від 05.03.2025 року позивача з 05.03.2025 року виключено зі списків особового складу частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
Відповідачем до суду не було надано ні грошовий атестат, ні доказів вручення грошового атестата позивачу, ні доказів ознайомлення останнього з вказаним документом.
Суд звертає увагу, що жодних доказів письмового повідомлення позивача про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні відповідач також не надав.
Разом з цим, з матеріалів справи вбачає, що на звернення представника позивача, листом № 657/6334 від 20.06.2025 року, відповідач надав картки особового рахунку позивача за 2020-2025 роки.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що за таких обставин строк звернення до суду слід обраховувати з моменту отримання позивачем листа № 657/6334 від 20.06.2025 року, з яким надані картки особового рахунку позивача за 2020-2025 роки, оскільки саме з даних документів позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум як за період проходження служби, так і при звільненні з військової частини НОМЕР_1 .
Позивач звернувся до суду 14.07.2025 року (дата направлення позову засобами поштового зв'язку), а тому суд доходить висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом, а отже такий не підлягає поновленню, відповідно в задоволенні клопотання відповідача слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 121, 122, 240, 248, 256 КАС України, суд, -
В задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви в частині позовних вимог без розгляду - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Г. В. Лебедєва