Справа № 420/38604/25
17 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 03.09.2024 по 03.03.2025 по виплаті індексації грошового забезпечення включно на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби;
зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку з 03.09.2024 по 03.03.2025 по виплаті індексації грошового забезпечення за період включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період часу з грудня 03.06.1997 по 02.09.2024 він проходив військову службу, у тому числі в період з 13.10.2015 по 16.03.2016 - в військовій частині НОМЕР_1 , з 17.03.2016 по 05.03.2024 - у військової частині НОМЕР_3 , з 07.03.2024 по 02.09.2024 - в НОМЕР_4 мобільному прикордонному загоні. Наказом від 02.09.2024 № 1221-ос начальника НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України його звільнено з військової служби.
Позивач вказує, що під час проходження військової служби в НОМЕР_5 та НОМЕР_2 прикордонних загонах у період з 01.01.2016 по 28.02.2018, в порушення вимог ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», ст. Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 1, ч. 1, 5 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», йому не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Ha виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі №420/33170/24 НОМЕР_2 прикордонним загоном нараховано та виплачено 29 жовтня 2025 року ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 16.03.2016 індексацію грошового забезпечення в сумі 4570,64 грн.
Позивач зазначає у позові, що оскільки повний розрахунок з позивачем фактично було проведено не у день його звільнення з військової служби, то дії з прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 03.09.2024 по 03.06.2025 включно на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби є протиправними. Період затримки повного розрахунку при звільненні становить з 03.09.2024 по 03.03.2025 (з наступного дня після дати виключення зі списків особового складу до дня остаточного розрахунку). Отже, оскільки повний розрахунок з позивачем фактично було проведено не у день його звільнення з військової служби, то останній, відповідно до ст. 117 КЗпП України, дійсно має право на виплату йому середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.
Ухвалою суду від 24.11.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представником відповідача зазначено, що згідно наказу начальника загону від 16.03.2016 №110-ОС «Про особовий склад» позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження служби у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 17.03.2016.
Таким чином, вказує представник відповідача, позивач з військової частини НОМЕР_1 позивач не звільнявся. Наказом від 16.03.2016 №110-ОС «Про особовий склад» позивач виключений зі списків особового складу у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження служби у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як до 19.07.2022 та і після обов'язковою умовою для виникнення правовідносин передбачених статтями 116,117 КЗпП України є звільнення працівника.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.
ОСОБА_1 з 13.10.2015 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (зараз - ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України), та наказом начальника загону від 16.03.2016 року № 110-ос виключено зі списків особового складу та вcix видів забезпечення Старшого прапорщика ОСОБА_1 , П-028225, інспектора прикордонної служби 1 категорії-інструктора кінологічного відділення оперативно-бойової прикордонної комендатури « ІНФОРМАЦІЯ_5 », у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 17 березня 2016 року.
Наказом Начальника НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 02.09.2024 року № 1221-ОС виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення майстер-сержанта ОСОБА_1 (1-028225), техніка-водія другої мобільної групи зв'язку відділення зв'язку прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки (з місцем дислокації в. АДРЕСА_1 ), звільненого наказом начальника НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону №1200-ОС від 27 серпня 2024 року з військової служби за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас, з правом носіння військової форми одягу, з урахуванням часу на здавання справ та посади, з 02 вересня 2024 року.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2025 року у справі №420/33170/24: апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року змінено, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції: «Визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, НОМЕР_5 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008. Зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 16.03.2016, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008. Зобов'язати НОМЕР_5 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 17.03.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008».
Як зазначає позивач у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи йому відповідачем на виконання рішення судів у справі №420/33170/24 30.10.2025 року виплачено 4547,79 грн.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно із статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Суд, аналізуючи викладені норми чинного законодавства України доходить висновку, що у спірних правовідносинах відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України не вчинено порушення вимог статей 116 та 117 КЗпП України з огляду на те, що позивач не був звільнений відповідачем та з ним остаточний розрахунок у розумінні таких статей проведено не було.
Натомість, як слушно зауважує відповідач у відзиві та підтверджується матеріалами справи, позивача наказом командира ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України від 16.03.2016 року № 110-ос було виключено зі списків особового складу у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 .
У свою чергу зі служби в органах Державної прикордонної служби України позивача було звільнено саме наказом начальника НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України № 1200-ОС від 27.08.2024 року та наказом Начальника НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від № 1221-ОС від 02.09.2024 року виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення.
Тобто, саме НОМЕР_4 мобільним прикордонним загоном Державної прикордонної служби України було проведено остаточний розрахунок з позивачем.
Відтак, зважаючи на викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та про відсутність підстав для їх задоволення.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21,22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 , проживає: АДРЕСА_3 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_4 ).
Суддя П.П. Марин
.