про залишення позовної заяви без руху
18 березня 2026 рокусправа № 380/4475/26
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Сподарик Н.І., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення позивача з 29.01.2020 по 06.11.2024 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткова види грошового забезпечення) з 29.01.2020 по 06.11.2024 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 1 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 1 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 1 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням виплаченої суми.
Кодексом адміністративного судочинства України встановлені вимоги щодо форми, змісту позовної заяви, порядку її подання.
Відповідно до вимог ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви у тому числі з'ясовує, чи:
- відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;
- позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
- немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали позову встановлено, що позовну заяву подано без додержання вимог, передбачених ст. ст. 160, 161 КАС України.
Згідно з ч.ч.1, 5 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися, Верховний Суд неодноразово зазначав, що положення ст.233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.
Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19.07.2022 року), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, суддя враховує, що положення розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2352-IX не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним ч.2 ст.233 КЗпП України та не містять жодних застережень щодо застосування цього Закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб.
За правилами ч.3 ст.3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Вимоги заявлені позивачем стосуються періоду проходження військової служби з 29.01.2020 по 06.11.2024.
З огляду на те, що до 19.07.2022 діяла норма, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, тому суд приходить до висновку, що в частині позовних вимог за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 позов подано з дотриманням строк звернення до суду.
Що стосується позовних вимог за період з 19.07.2022 по 06.11.2024, суд зазначає що з даним позовом позивач звернувся до суду 12.03.2026, тобто з пропуском встановленого ч.2 ст.233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду.
За правилами ч.ч.1, 2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Виходячи з викладеного, позовну заяву подано без додержання вимог статей 44, 160 та 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 4 ст. 161 КАС України визначено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно з ч.ч.2, 4, 5 ст.94 КАС України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Відповідно до ч.1-2 ст. 79 КАС України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Частиною 1 ст. 80 КАС України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 80 КАС України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Обставини свідчать про те, що з позовної заяви неможливо встановити, з яких підстав позивач дійшов висновку, що його права порушені, яким чином і якими конкретними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача відбулося втручання у права позивача.
Суд зазначає, що посилання позивача на нормативно-правові акти та правові позиції Верховного Суду в інших справах, не підкріплені фактичними даними щодо нарахування та виплати відповідачем позивачу грошового забезпечення не може вважатися викладом обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги (в розумінні пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 згаданого Кодексу.
Суд роз'яснює, що вказана норма, в сукупності із положеннями пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України передбачає обов'язок позивача не лише сформулювати свої позовні вимоги, а й зазначити виклад обставин, якими позивач такі обґрунтовує, з наданням доказів, що підтверджують такі обставини. Натомість, позовна заява не містить ні викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, ні доказів, що підтверджують вказані обставини.
Суд також враховує, що обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності не звільняє позивача від обов'язку обґрунтувати свої позовні вимоги та вказати, в чому, на його думку, така протиправність полягає.
Суддя зазначає, що доводи позивача про неправильне обчислення відповідачем спірних сум грошового забезпечення ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджених жодними належними та допустимими доказами.
Доказів, що відповідачі відмовляють надати запитувані документи, позивачем не надано, як і не подано доказів щодо неможливості звернення щодо отримання таких доказів.
Суд зауважує, що позовна заява не відповідає вимогам, встановленим КАС України з огляду на таке відповідно до пунктів 5,8 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються:
- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
- зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
- перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Позивач у позовній заяві зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , у період з 29.01.2020 по 06.11.2024 грошове забезпечення йому виплачувалось не в повному розмірі. При цьому, позивач не пояснює, на підставі аналізу яких доказів «стало відомо», що позивачу не було нараховано та виплачено грошове забезпечення за спірний період у належному розмірі, не надає жодних доказів на підтвердження цих обставин.
Суд звертає увагу, що при обґрунтуванні позовних вимог вживання словосполучень «як стало відомо», «як було встановлено» без наведення конкретних обставин (які суми було виплачено, на які суми претендує позивач) та без надання підтверджуючих доказів, свідчить про неналежну підготовку представником матеріалів позовної заяви.
Аналіз положень КАС України дозволяє чітко розмежувати процесуальні права та обов'язки учасників справи (позивача, відповідача), в тому числі обов'язок доказування:
- позивач зобов'язаний викласти обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також додати до позову докази на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів;
- відповідач - суб'єкт владних повноважень у спорі про протиправність його рішень, дій чи бездіяльності зобов'язаний доказувати правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, при цьому повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Іншими словами, процесуальні обов'язки мають обидві сторони спору. Обов'язок відповідача доводити правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності не означає, що позивач замість викладу фактів можуть обмежитися твердженнями "як стало відомо", "як було встановлено" та не дотримуватися законодавчих вимог до позовної заяви, помилково сприймаючи їх як надмірний формалізм.
В контексті виконання процесуального обов'язку доведення правомірності оскаржених рішень/дій/бездіяльності відповідач буде зобов'язаний надати суду всі наявні у нього докази, проте це жодним чином не звільняє позивача від обов'язку (а) викласти в позові факти та (б) назвати/надати суду докази на підтвердження існування фактів, з якими позивач пов'язує порушення своїх прав, свобод та інтересів.
З огляду на наведене суд приходить до висновку, що на підтвердження, обставин, які викладені у позовній заяві, позивач не надав суду жодних доказів, що суперечить вимогам п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України і за захистом таких звернувся до суду, однак доказів порушеного права не надав.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.
Відповідно до ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст.ст. 160, 161 вказаного Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Позивачу необхідно надати певний строк для приведення позовної заяви у відповідність до вимог ст. 160 КАС України для усунення вказаних недоліків, а саме: виправлену позовну заяву, в якій зазначити номери засобів зв'язку позивача та відповідачів, адресу електронної пошти позивача та відповідачів.
Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
позовну заяву залишити без руху.
Позивачу встановити десятиденний строк для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали, з дати отримання копії ухвали, шляхом подання доказів, що підтверджують обставини справи, клопотання про поновлення строку звернення до суду та докази у підтвердження викладеного у такому клопотанні з обґрунтуванням поважності причин пропуску звернення до суду.
Роз'яснити позивачу, що в разі не усунення недоліків, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута.
Копію ухвали невідкладно направити позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Оскарження ухвали суду окремо від рішення суду не допускається.
Заперечення на ухвалу суду включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна