ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" березня 2026 р. справа № 300/4904/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління державної охорони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення певних дій,
Адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна (далі - представник позивача) яка діє в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) 14.07.2025 звернулася в суд з позовною заявою до Управління державної охорони України (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Державної охорони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- зобов'язати Управління Державної охорони України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Управлінні державної охорони України. При цьому, станом на день звільнення з військової служби, відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо його грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року, оскільки нарахування і виплата грошового забезпечення здійснювалася у заниженому розмірі, враховуючи, що посадовий оклад та оклад за військовим званням нараховувались шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, що становить 1 762,00 грн.
Також невірно розраховані суми грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені та премії за 2020, 2021, 2022, 2023 роки у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів його посадового окладу та розміру окладу за військовим званням з 29.01.2020 по 20.05.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти. На переконання позивача, всі щомісячні додаткові види грошового забезпечення за вказаний період виплачені, виходячи з невірно обрахованих посадового окладу та окладу за військовим званням. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, з метою захисту свого порушеного права через свого представника звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.22-24).
Пунктом 5 цієї ухвали судом витребувано у відповідача:
- належними чином оформлену копію грошового атестату;
- інформацію щодо всіх проведених з позивачем розрахунків за спірний період: з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року.
На адресу суду відповідачем 23.07.2025 в системі «Електронний суд» сформовано заяву про неможливість подати доказ у встановлені строки оскільки, матеріали майора ОСОБА_1 направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області для призначення пенсії за вислугу років (а.с.28-30).
Далі, Управління державної охорони України в системі «Електронний суд» 23.07.2025 сформувало відзив на позовну заяву (а.с.38-42 та зворотна сторона). Зокрема, представник відповідача у відзиві зазначив, що розмір грошового забезпечення військовослужбовців з 01.03.2018, проводиться відповідно до норми, визначеної Постановою №704. Вказав, що представником відповідача звернено заяву про перерахунок грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, у відповідь на яку відповідачем повідомлено представника позивача, про відсутність коштів. З огляду на викладене, представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Також, відповідачем, в системі «Електронний суд» 23.07.2025 сформовано клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 без розгляду (а.с.52-54 та зворотна сторона).
Ухвалою суду від 28.07.2025 витребувано в Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (адреса: вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088) - належним чином засвідчений грошовий атестат ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) (а.с.60-62).
Далі, ухвалою суду від 28.07.2025 клопотання Управління державної охорони України про залишення позовної заяви без розгляду повернуто заявнику без розгляду (а.с.63, 64).
На виконання ухвали суду від 28.07.2025 про витребування доказів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надіслано на адресу суду грошовий атестат ОСОБА_1 (а.с.70-72).
Управління державної охорони України 07.08.2025 скерувало до Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 (а.с.74-82).
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 11.02.2026 апеляційну скаргу задовольнив частково, а справу №300/4904/25 повернув для продовження розгляду (а.с.96-98 та зворотна сторона).
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду передано на розгляд судді Тимощуку О.Л. (а.с.102).
Ухвалою суду від 04.03.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу п'ятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду разом з належними доказами поважності причин його пропуску з 01.04.2025 по 09.07.2025 (а.с.103-107).
Представник позивача в системі «Електронний суд» 05.03.2026 сформувала заяву про поновлення процесуального строку (а.с.108, 109).
Ухвалою суду від 10.03.2026 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду з позовною заявою до Управління державної охорони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення певних дій.
У задоволенні клопотання Управління державної охорони України про залишення позовної заяви без розгляду - відмовлено.
Продовжено розгляд адміністративної справи №300/4904/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління державної охорони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення певних дій.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , зокрема, з 29 січня 2020 року по 20 травень 2023 року проходив військову службу в Управлінні державної охорони України, що підтверджується архівними довідками на виплату грошового забезпечення за період з січня 2020 року по травень 2023 року та не заперечується відповідачем (а.с.49, 50 та зворотна сторона).
Представник позивача звернулася до Управління державної охорони України із заявою щодо виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травень 2023 року та просила провести перерахунок та виплату невиплаченої суми грошового забезпечення згідно з додатками 1,12,13,14 до Постанови №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із обов'язковим перерахунком розмірів усіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії за посадою, в тому числі розмірів грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року, у відповідь на яку, листом від 28.05.2025 за №20-1496-2025 відповідачем повідомлено представника позивача про те, що при розрахунку його грошового забезпечення застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 (1762 грн) (а.с.15 та зворотна сторона). Також відповідач зазначив, що позивачем було отримано повідомлення №559 від 31.12.2024 про нараховані та виплачені суми при звільненні.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач через свого представника звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Також статтею 65 Основного Закону передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частинами 2, 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України 30.08.2017 прийняв постанову №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018.
Згідно з пунктом 2 цієї постанови, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Кабінет Міністрів України 21.02.2018 прийняв постанову №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Постанова №103 набула чинності 24.02.2018.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 в справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704. Вказане судове рішення залишене без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022.
Таким чином, з 29.01.2020 в законодавстві відсутня норма, яка б передбачала обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Тобто, з 29.01.2020 використання при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців такого показника як встановлений законом на 01.01.2018 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб суперечить чинному законодавству.
Суд звертає увагу, що Верховним Судом сформовано висновок щодо застосування пункту 4 Постанови №704, зокрема у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 28.02.2023 у справі №380/18850/21, від 23.05.2023 у справі №380/22021/21 зазначено про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови №704 у редакції до 24.02.2018, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103. Так, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, з 01.02.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів».
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).
Враховуючи, що пунктом 6 Постанови №103 внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 і ці зміни визнані судом протиправними і скасовані, при цьому після визнання судом протиправними і скасування вказаних змін Кабінет Міністрів України не прийняв іншого нормативного акту щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, застосуванню підлягає редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення до неї змін пунктом 6 Постанови №103.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню пункт 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 за №870, згідно якого визнання таким, що втратив чинність, акт Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом, і дія акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи про його скасування, оскільки Постановою №103 не визнано такою, що втратила чинність та не скасовано Постанову №704, а внесено зміни до окремих положень вказаного нормативного акта, зокрема й викладено в новій редакції пункт 4, і внесення таких змін визнано судом незаконним.
Суд звертає увагу, що відповідно до вимог статті 129-1 Конституції України, частини 1 статті 14, статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду (частина 2 статті 265 КАС України).
Отже, тільки з 29.01.2020 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704, у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2017 (далі - Закон №1774-VІІІ), встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Відтак, після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Крім того, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Таким чином, згідно з Постановою №704 та положеннями пункту 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VІІІ розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням як складових грошового забезпечення є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.
Редакція законів України про Державний бюджет на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки свідчить про зміни в розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону їх поступового збільшення.
Так, статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2019 рік» передбачено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2019 встановлено у сумі 1 921,00 грн.
Відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020 встановлено у сумі 2 102,00 грн.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 встановлено у сумі 2 270,00 грн.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 встановлено у сумі 2 481,00 грн.
Також статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 за №2710-IX передбачено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2023 встановлено у сумі 2684,00 грн.
Отже, в спірних правовідносинах з початком календарного року відбуваються зміни в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону його збільшення.
Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у ОСОБА_1 як особи, з числа військовослужбовців у період, з 30.01.2020 по 20.05.2023 виникло право на перерахунок грошового забезпечення, зокрема, розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням підлягає розрахунку шляхом застосування чинної на той період редакції пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), а не як помилково зазначає представник позивача - 29.01.2020. Оскільки, як вже вказано судом вище по тексту рішення, саме з 29.01.2020 в законодавстві була відсутня норма, яка б передбачала обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Таким чином, суд констатує, що доводи представника позивача щодо необхідності застосування при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року є обґрунтованими в періоді з 30.01.2020 по 20.05.2023, відтак, позовні вимоги, звернені до відповідача щодо виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно, є такими, що підлягають до задоволення.
Щодо здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів його посадового окладу та розміру окладу за військовим званням з 30.01.2020 по 20.05.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання: надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктами 1 та 2 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (далі - Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (пункт 6 розділу XXIII цього Порядку).
Відповідно до пункту 1 розділу XXIV вказаного Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Як передбачено пунктом 7 цього ж розділу, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Отже, виплата грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпусток, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Відповідно до пункту 2 розділу XXIІ Порядку №260, одноразова грошова допомога виплачується в таких розмірах:
особам рядового складу - вісім розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року;
особам сержантського і старшинського складу - дев'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року;
особам офіцерського складу - десять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року.
Як слідує з відзиву відповідача, розміри посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням ОСОБА_1 визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, тобто в розмірі 1762 гривні.
Таким чином, з мотивів, наведених судом вище, також підлягає перерахунку і виплаті ОСОБА_1 сума грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпусток, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії за 2020-2023 роки, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року за №704"Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням уже виплачених сум.
Стосовно позову в частині нарахування та виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок КМУ №44), суд зазначає таке.
Порядком КМУ №44 передбачена щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку КМУ №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку КМУ №44, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
З урахуванням наведеного, виплата грошового забезпечення повинна проводитися з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку КМУ №44.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку позовні вимоги підлягають до задоволення.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення ним будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Державної охорони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 30 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Зобов'язати Управління Державної охорони України (адреса: вул. Богомольця, буд. 8, м. Київ, 01024, код ЄДРПОУ - 00037478) здійснити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) перерахунок грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ;
відповідач - Управління державної охорони України, адреса: вул. Богомольця, буд. 8, м. Київ, 01024, код ЄДРПОУ - 00037478.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.