18 березня 2026 року Справа № 280/1883/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Кисіля Р.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Запорізької обласної прокуратури (вул. Дмитра Апухтіна, буд. 29А, м. Запоріжжя, 69005) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, буд. 13, м. Київ, 01001) про визнання протиправними та скасування постанов,
13.02.2026 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - позивач) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними та скасувати п. 3 постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Величка Р.С. від 27.02.2026 ВП № 80364574 про відкриття виконавчого провадження та постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Величка Р.С. від 27.02.2026 ВП № 80364574 про стягнення виконавчого збору.
Крім того, просить: залучити до розгляду у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача, державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Величка Романа Сергійовича; судові витрати у сумі 2 662,4 грн стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, справу розглянути за участю представника Запорізької обласної прокуратури.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що зміст оскаржуваних постанов дає підстави дійти висновку, що державним виконавцем неправомірно розраховано суму виконавчого збору, що підлягає стягненню з позивача в сумі 34 588 грн як за виконання рішення немайнового характеру. Так, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.10.2025 у справі № 160/4909/25 залишено в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025, яким частково задоволено позов ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 зобов'язано Запорізьку обласну прокуратуру здійснити ОСОБА_1 донарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 26 763,00 грн . Таким чином, фактично судом зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію у сумі 26 763,00 грн, а тому наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер.
Ухвалою від 10.03.2026 у справі відкрите спрощене позовне провадження, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Величка Романа Сергійовича, судовий розгляд справи призначений без виклику (повідомлення) учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу та третій особі п'ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду заяв по суті спору.
Копію ухвали від 10.03.2026 було доставлено в електронні кабінети учасників справи в системі «Електронний суд» 10.03.2026 позивачу о 15:34, відповідачу та третій особі о 15:40.
13.03.2026 засобами системи «Електронний суд» від відповідача до суду надійшов відзив на позов, та матеріали виконавчого провадження. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначає, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 у справі № 160/4909/25 є немайнового характеру, а виконавчий збір у розмірі 34 588 грн визначено законно та обґрунтовано. Крім того, зазначає, що ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі № 160/4909/25 апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 залишено без руху, у зв'язку з тим, що апелянтом не сплачено судовий збір. Наведена ухвала суду підтверджує, що предметом спору є вимоги немайнового характеру, а отже виконавчий лист, виданий на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного від 05.06.2025 у справі №160/4909/25, має немайновий характер. Просить відмовити у задоволенні позову.
Станом на час вирішення справи третя особа не скористалась правом подання письмових пояснень.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 у справі №160/4909/25, яке набрало законної сили 30.10.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури задоволено частково: визнано протиправною відмову Запорізької обласної прокуратури у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 допомоги у зв'язку із переведенням на роботу в іншу місцевість, у відповідності до ст. 120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 № 255; зобов'язано Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу у зв'язку із переведенням на роботу в іншу місцевість, у відповідності до ст. 120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 № 255; визнано протиправними дії Запорізької обласної прокуратури щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати у належному розмірі грошової компенсації за невикористані дні відпустки; зобов'язано Запорізьку обласну прокуратуру здійснити ОСОБА_1 донарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 26 763,00 грн.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
На виконання зазначеного рішення ОСОБА_1 видані виконавчі листи, зокрема, від 07.01.2026 щодо зобов'язання позивача здійснити ОСОБА_1 донарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 26 763,00 грн.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величка Р.В. від 27.02.2026 було відкрите виконавче провадження №80364574 щодо примусового виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 у справі №160/4909/25 щодо зобов'язання Запорізької обласної прокуратури здійснити ОСОБА_1 донарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 26 763,00 грн. Пунктом 3 резолютивної частини постанови державного виконавця було визначено стягнути з боржника (позивача) виконавчий збір у розмірі 34 588,00 грн.
Крім того, постановами державного виконавця від 27.02.2026, прийнятою у цьому ж виконавчому провадженні, було стягнуто з боржника (позивача) виконавчий збір у розмірі 34 588,00 грн. та витрати пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій у сумі 191,60 грн.
Не погоджуючись з постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 27.02.2026 та пунктом 3 резолютивної частини постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження позивач звернувся до суду з цим позовом.
Перевіряючи правомірність оскаржуваних постанов, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови) встановлено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження»).
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України “Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. При цьому п. 1 ч. 2 ст. 18 цього Закону визначено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Згідно з ч. 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
Отже, будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.
Натомість, до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі №907/9/17 (провадження №12-76гс18) та від 25 серпня 2020 року у справі №910/13737/19 (провадження №12-36гс200).
З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору в межах ВП №80364574 став виконавчий лист №160/4909/25, виданий Дніпропетровським окружним адміністративним судом, в частині зобов'язання Запорізької обласної прокуратури здійснити ОСОБА_1 донарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 26 763,00 грн.
В аспекті питання, яке порушив позивач, суд вважає за необхідне зазначити, що розмір виконавчого збору згідно з положеннями ч. ч. 2 та 3 ст. 27 Закону №1404-VIII визначається виходячи з характеру вимог, за якими ухвалено судове рішення, та яке підлягає виконанню за виконавчим документом.
Тобто, якщо це рішення майнового характеру, то розмір виконавчого збору становить 10% суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. А якщо ж виконується рішення немайнового характеру, виконавчий збір з боржника - юридичної особи стягується в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати.
Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання.
При цьому, до позовних заяв немайнового характеру належать вимоги, які жодним чином не підлягають вартісній оцінці. Тобто, під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що не піддається грошовій оцінці.
Аналізуючи рішення суду у справі №160/4909/25 від 05.06.2025 суд зазначає, що метою звернення ОСОБА_1 (стягувача в межах ВП №80364574) до суду з відповідним позовом було відновлення його майнових прав шляхом зобов'язання Запорізької обласної прокуратури здійснити ОСОБА_1 донарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 26 763,00 грн., що, в свою чергу, є благом, яке після його перерахунку та виплати, піддається грошовій оцінці.
У спірному випадку судом у справі №160/4909/25 вирішена позовна вимога ОСОБА_1 про захист права, що підлягає грошовій оцінці, а отже спір беззаперечно мав майновий характер.
Втім, оскаржуваними у даній справі постановами державного виконавця вирішено стягнути з позивача виконавчий збір у розмірі 34 588,00 грн., тобто в розмірі 4 мінімальних розмірів заробітної плати, виходячи з того, що рішення, яке підлягає примусовому виконанню, має немайновий характер.
Вимоги щодо нарахування та виплати компенсаційних виплат, на переконання суду, незалежно від зазначення у судовому рішення конкретних сум таких виплат, є майновими позовними вимогами, оскільки їх об'єктом беззаперечно виступає благо, яке підлягає грошовій оцінці, а відповідно й розмір виконавчого збору, у даному випадку, мав обраховуватися з урахуванням суми грошового компенсації, яку рішенням суду зобов'язано перерахувати та виплатити, тобто як зі спору майнового характеру.
Отже, вказаним рішенням вирішена вимога про захист права, що підлягає грошовій оцінці.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 14.09.2022р. у справі №280/9443/21 у схожих спірних правовідносинах.
Таким чином, вирішений Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справі №160/4909/25 спір носить майновий характер, а тому в межах спірних правовідносин розмір виконавчого збору мав обраховуватися державним виконавцем з урахуванням нарахованої та виплаченої стягувачу суми грошового забезпечення.
З огляду на вищезазначене суд висновує, що оскаржувані постанови є протиправними та підлягають скасуванню в частині визначення розміру виконавчого збору в сумі 34 588,00 грн. При цьому, виходячи з обставин даної справи, в будь-якому випадку у позивача виник обов'язок сплатити виконавчий збір, проте у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, тобто у розмірі 2 676,30 грн, а не 34 588,00 грн. як визначив державний виконавець.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки жодного правового значення для правильного вирішення справи не мають.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З врахуванням викладеного суд висновує про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).
З огляду на те, що позов підлягає частковому задоволенню, на користь позивача необхідно стягнути понесені ним документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог (50%).
При зверненні до суду з цим позовом позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн., відповідно, на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути 1331,20 грн.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-245, 250, 271, 287 КАС України, суд
Позовні вимоги Запорізької обласної прокуратури (вул. Дмитра Апухтіна, буд. 29А, м. Запоріжжя, 69005) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, буд. 13, м. Київ, 01001) про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Величка Романа Сергійовича від 27.02.2026 про відкриття виконавчого провадження та про стягнення витрат виконавчого провадження, в частині визначення суми виконавчого збору 34 588,00 гривень, прийняті у виконавчому провадженні № 80364574.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути судозві витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) на користь Запорізької обласної прокуратури за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням вимог ст. ст. 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 18.03.2026.
Суддя Р.В. Кисіль