18 березня 2026 рокум. Ужгород№ 260/382/26
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №072250012588 від 12 січня 2026 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 всі періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.12.1982 року та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 04 листопада 2025 року.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що у зв'язку з досягненням пенсійного віку він звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, до якої долучив всі необхідні документи. Однак відповідач безпідставно відмовив у призначенні такої та не зарахував до його страхового стажу періоди роботи за поданою трудовою книжкою з мотивів наявності розбіжностей в зазначенні дати народження. Таке рішення органу Пенсійного фонду вважає протиправним, оскільки відповідальність за правильне заповнення трудової книжки несе роботодавець. При цьому наголошує на тому, що всі записи трудової книжки заповнені акуратно, завірені печаткою, з них можна достовірно встановити періоди роботи та посади позивача. Отже, допущені роботодавцем формальні неточності в заповненні трудової книжки не можуть слугувати підставою для позбавлення позивача права на пенсію.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.01.2026 до участі у справі в якості співвідповідача було залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
16 лютого 2026 року відповідач подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив. Зокрема, зазначив, що підставою для відмови у призначенні пенсії стала відсутність необхідного страхового стажу. Так, до такого не було зараховано періоди роботи за поданою трудовою книжкою, оскільки на титульній сторінці такої дата народження позивача не відповідає паспортним даних. При цьому звертає увагу суду на те, що страховий стаж позивача враховано згідно з архівними довідками про стаж, заробітну плату та даних індивідуальної відомості про особу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
17 лютого 2026 року 3-я особа подала до суду свої письмові пояснення №0700-0902-8/9263 від 12.02.2026, в яких у задоволенні позову просила відмовити. Так, вважає, що позивач для встановлення факту належності йому трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.12.1982 року повинен був звернутися із заявою до відповідного місцевого суду загальної юрисдикції в порядку окремого провадження.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 05 січня 2026 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області) із заявою про призначення пенсії за віком.
Вказана заява позивача, відповідно до принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Донецькій області (далі - ГУ ПФУ у Донецькій області), яке рішенням №072250012588 від 12.01.2026 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, відповідно до рішення ГУ ПФУ в Донецькій області, страховий стаж ОСОБА_1 на момент звернення становить 15 років 9 місяців 14 днів, при мінімально необхідному від 22 до 32 років. При цьому до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 06.12.1982, оскільки зазначена в ній дата народження ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) не відповідає паспортним даним (03.11.1962).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням органу Пенсійного фонду України, вважаючи його таким, що порушує передбачене законодавством право на пенсію, ОСОБА_1 звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Ст. 46 Конституції України також передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788) та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058) (в редакціях, чинних на момент прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Під «страховим стажем» згідно ч. 1 ст. 24 Закону №1058 розуміють період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058).
Згідно до ч. 1 ст. 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Положеннями ст. 62 Закону №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вказане кореспондується також з положеннями п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція) та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції, до трудової книжки вносяться наступні відомості: про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно п. 2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (2.4 Інструкції).
П. 2.13 Інструкції передбачено, що зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Вказане кореспондується також з положеннями п. 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (далі - Інструкція №162) (що була чинна на момент видачі трудової книжки НОМЕР_1 від 06.12.1982).
Свою відмову зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи за трудовою книжкою НОМЕР_1 від 06.12.1982 орган Пенсійного фонду аргументує невідповідністю зазначеної в трудовій книжці дати народження паспортним даним.
Оцінюючи зазначені мотиви з точки зору основних засад адміністративного судочинства, суд зазначає наступне.
Так, суд встановив, що на титульному аркуші трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 06.12.1982 в графі «Дата народження» дійсно зазначено « ІНФОРМАЦІЯ_3 », тоді як згідно з відомостями паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 дата народження позивача - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Поряд з цим, на думку суду, невідповідність дати народження в трудовій книжці відомостям паспорту, не може бути єдиною та безумовною підставою для виключення періодів роботи згідно з трудовою книжкою зі страхового стажу позивача.
Так, відповідно до п. 18 постанови Ради міністрів СРСР від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки робочих та службовців», відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням керівника підприємства, установи, організації).
Аналогічний припис міститься в п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», згідно з яким відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Така правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Виявлені відповідачем недоліки в заповненні трудової книжки не є такими, що виключають можливість зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу позивача.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення такої.
Так, в ході розгляду цієї справи суд встановив, що окремі періоди трудової діяльності позивача в трудовій книжці перетинаються з відомостями про трудовий стаж згідно з наданими органу Пенсійного фонду довідками та індивідуальними відомостями про особу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме:
- з 28.05.2002 по 19.02.2003 -виплата допомоги по безробіттю в Виноградівському центрі зайнятості;
- з 15.06.2017 по 23.08.2017 - робота в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Партнер-2»;
- з 03.10.2017 по 17.10.2017 - робота в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Партнер-2».
При цьому суд враховує, що ГУ ПФУ в Донецькій області не заперечує факт роботи позивача в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Партнер-2» та отримання у вищевказаний період допомоги по безробіттю, оскільки такі періоди були самостійно зараховані до його страхового стажу при розгляді поданих позивачем документів.
Досліджуючи наявну в матеріалах справи копію трудової книжки НОМЕР_1 від 06.12.1982, суд встановив, що зазначені в ній відомості внесені з дотриманням вимог Інструкції, зокрема, відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені підписом уповноваженої особи, з них можна точно встановити про місце, посаду та період роботи, номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи. В оскарженому рішенні ГУ ПФУ в Донецькій області жодних зауважень до заповнення трудової книжки ОСОБА_1 , окрім невідповідності відомостей про дату народження, не зазначає.
Ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ч. 1 ст. 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідності до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд звертає увагу відповідача на те, що він, як уповноважений на призначення пенсії орган, може самостійно звертатися до підприємств з метою здійснення перевірки поданих заявником відомостей, достовірність яких ставиться під сумнів. Однак матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження трудового стажу позивача за спірні періоди роботи, як і відсутні докази на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача є хибними.
З огляду на вищенаведене суд вважає оскаржене рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п.4), або застосувавши інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п.10).
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, щодо зобов'язальної частини рішення суду суд враховує процесуальні норми, відповідно до яких суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В даному випадку питання обчислення страхового стажу з урахуванням висновків суду та вирішення питання його достатності для призначення пенсії за віком відносяться до виключної компетенції органу Пенсійного фонду України. Тобто, відповідач має обов'язок перевірити чи виконано всі умови, визначені законом, які є необхідними для прийняття законного рішення щодо призначення пенсії.
Тому суд доходить висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву від 12.01.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу спірні періоди трудової діяльності згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 06.12.1982 з врахуванням періодів, що були зараховані під час первинного розгляду поданої заяви, і за результатами повторного розгляду прийняти обґрунтоване рішення, з врахуванням висновків суду.
Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, крізь призму встановлених судом обставин справи суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Згідно вимог ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Краматорський район, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ - 13486010), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ - 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №072250012588 від 12 січня 2026 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійною фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.01.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу періоди трудової діяльності згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 06.12.1982 з урахуванням періодів, що були зараховані під час первинного розгляду поданої заяви, і за результатами повторного розгляду прийняти обґрунтоване рішення, з врахуванням висновків суду.
4. Стягнути із Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Краматорський район, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ - 13486010) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань 998,40 грн. (Дев'ятсот дев'яносто вісім гривень 40 коп.) судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяР.О. Ващилін