(про відмову в ухваленні додаткового судового рішення)
17 березня 2026 року м. Житомир справа № 240/20991/25
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Чернова Г.В., розглянувши у письмовому провадженні заяву про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у нерозгляді заяви ОСОБА_1 від 11.06.2025 про виключення з військового обліку; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву від 11.06.2025 про виключення з військового обліку та додані до неї документи і надати відповідь, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Від представника позивача, адвоката Томашевської Оксани Анатоліївни, надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000 грн.
Від представника відповідача надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового судового рішення, в обґрунтування яких зазначив, що розмір витрат на професійну правову допомогу у сумі 15 000,00 грн є неспівмірний зі складністю справи, нереальний і такий, що не відповідає критерію розумності, необґрунтованим та недоведеним, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні заяви представника позивача.
Вирішуючи заяву про ухвалення додаткового рішення, суд виходив з такого.
Відповідно до положень частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з частиною третьою статті 252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень пунктів 1, 4 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми судових витрат, на відшкодування якої має право позивач, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.
Ці критерії також застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268). Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Слід зазначити, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку.
Разом з тим, на підтвердження надання правової допомоги представником позивача надано акт наданих послуг №1 до Договору надання професійної правничої допомоги №70-0404-25 від 04 квітня 2025р., у якому вказаний перелік виконаних адвокатом дій у загальному розмірі 15000,00 грн; ордер серія АМ №1148116; рахунок-фактура від 24.02.2026, який підлягає сплаті до 26.02.2026, на оплату 15 000, 00 грн.
Проте суду не надано сам Договір про надання професійної правничої допомоги №70-0404-25 від 04 квітня 2025р., а також документів, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги.
Суд не бере до уваги рахунок-фактуру від 24.02.2026 на суму 15000,00 грн, оскільки останній підтверджує факт нарахування гонорару, який підлягає сплаті до 26.02.2026, проте жодним чином не підтверджує оплату позивачем коштів в сумі 15000,00 грн за цим рахунком (платіжна інструкція, квитанція тощо). Тобто, фактичне понесення позивачем витрат в розмірі 15 000 грн. належним чином не підтверджено.
Згідно з частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 15 000 грн не підтверджені належними доказами, а тому заява про ухвалення додаткового рішення задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 243, 248, 252, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_2 в ухваленні додаткового судового рішення в адміністративній справі №240/20991/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Г.В. Чернова