Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 березня 2026 року Справа№200/485/26
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи заяву про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Адвокат Сокирка Ігор Іванович (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) в інтересах ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) звернувся через підсистему “Електронний суд» до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) про визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у формі протоколу/розпорядження щодо призначення/перерахунку пенсії від 20 серпня 2025 року за № 914260108645, про перерахунок пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи із п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року у відповідності до ст. 59 ч. 3 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, яким одночасно з цього моменту було припинено нарахування пенсії позивача по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за роботу в зоні відчуження на підставі довідки, виданої Краматорським МВ ГУ МВС України в Донецькій області за місцем роботи позивача в цей період, визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у формі протоколу/розпорядження щодо призначення/перерахунку пенсії від 31 грудня 2025 року за № 914260108645, про перерахунок пенсії ОСОБА_1 по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи із п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року у відповідності до ст. 59 ч. 3 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, яким одночасно з 01 березня 2025 року було припинено нарахування пенсії позивача по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за роботу в зоні відчуження на підставі довідки, виданої Краматорським МВ ГУ МВС України в Донецькій області за місцем роботи позивача в цей період; зобов'язання здійснити з 01 березня 2025 року нарахування пенсії ОСОБА_1 по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи у відповідному розмірі до прийняття спірних рішень від 20.08.2025 за № 914260108645 та від 31.12.2025 за № 914260108645 із заробітку за роботу в зоні відчуження, та її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Донецьким окружним адміністративним судом прийнято рішення від 05.03.2026 по справі №200/485/26 яким позовні вимоги задоволені.
Визнані протиправними та скасовані рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.08.2025 №914260108645, від 31.12.2025 №914260108645.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01.03.2025 нарахування пенсії ОСОБА_1 по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи у відповідному розмірі до прийняття спірних рішень від 20.08.2025 № 914260108645 та від 31.12.2025 № 914260108645 із заробітку за роботу в зоні відчуження та її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
09 березня 2026 року адвокат позивача звернувся із заявою про ухвалення додаткового судового рішення, в якій просив стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені витрати у сумі 4000,00 грн.
10 березня 2026 року ухвалою суду призначено до розгляду заяву щодо ухвалення додаткового рішення по справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Згідно із частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
За приписами частини п'ятої статті 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу з ухваленням додаткового рішення, з огляду на таке.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах № 640/3098/20 та № 160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі № 540/2307/21.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.
У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа № 815/1479/18), від 15.07.2020 (справа № 640/10548/19), від 21.01.2021 (справа № 280/2635/20), від 03.08.2022 (справа № 280/4264/21).
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі № 520/6658/21).
Оскільки до закінчення розгляду справи представник позивача адвокат Сокирка Ігор Іванович подав заяву від 24.02.2026 в якій просив відкласти вирішення питання про розподіл судових витрат з огляду на те, що за умовами договору про надання правничої допомоги загальна сума гонорару визначається пропорційно витраченому часу за обсягом виконання робіт на підставі розрахунку, виконаного адвокатом у відповідності до акту приймання-передачі наданих послуг, а повна сума гонорару підлягає сплаті на протязі 3-х днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг. Зауважено, що до вирішення справи по суті, адвокат не може визначити загальну тривалість часу, затрачену при наданні послуг.
З урахуванням наведених обставин суд вважає прийнятною заяву від 09.03.2026 щодо ухвалення додаткового рішення, яким вирішити питання про судові витрати.
Як убачається із доданих до заяви письмових доказів, а саме ордеру серії АН №1672374, договору про надання правничої допомоги від 27.02.2025 №5803/п-3/25-08, акту приймання-передачі правничої допомоги від 07.03.2026, адвокатом надані наступні послуги: ознайомлення з первинними документами та надання необхідних усних консультацій (1 година), складання та надсилання до ГУ ПФУ в Донецькій області двох адвокатських запитів про надання необхідних документів (2 години), складання позовної заяви та пред'явлення позову (2 години), ознайомлення з відзивом та складання письмової відповіді на відзив (3 години). Враховуючи те, що вартість гонорару за годину становить 500 грн, загальна вартість робіт - 4000,00 грн.
Проте, відповідачем висловлено заперечення, в якому зазначено, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. Зауважив, що справа є незначної складності, тому розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним з категорією даної справи.
Суд погоджується з твердженням відповідача та зазначає, що сума гонорару не відповідає складності справи, ураховуючи обсяг наявних у ній доказів, нормативно-правову базу та усталену судову практику, що підлягали застосуванню у цій категорії справ.
Отже, суд, враховуючи складність справи та значення справи для сторін, час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 132, 134, 139, 143, 252 КАС України, суд
Заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.
В решті вимог заяви відмовити.
Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на додаткове рішення суду. Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.О. Кошкош