18 березня 2026 рокуСправа №160/33551/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в період з 11.03.2022 по 27.06.2024 та належних у вказаний період виплат без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 11.03.2022 по 27.06.2024 та виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 у період з 11.03.2022 до 27.06.2024. Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_2 від 27.06.2024 №185 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 28.06.2024. Військова частина НОМЕР_2 станом на день подачі позову розформована та перебуває на фінансовому забезпеченні у ВЧ НОМЕР_1 . Позивач вважає, що йому не було виплачено в належному розмірі грошове забезпечення за період з 11.03.2022 до 27.06.2024, а оскільки розміри грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні обчислюються із розміру грошового забезпечення, зазначені виплати були здійснені у неналежному розмірі. Представником позивача подавались адвокатські запити до ВЧ НОМЕР_1 про здійснення нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення в належному розмірі, натомість відповідь ВЧ НОМЕР_1 не надана. Позивач вбачає бездіяльність відповідача, яка полягає у не проведенні нарахування та виплати всіх сум грошового забезпечення, що належать військовослужбовцю при звільненні в належному розмірі, розрахованому з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб визначеного на 1 січня календарного року, протиправною. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Ухвалою від 19.12.2025 відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за правилами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
В ухвалі також зазначено, що питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду буде розглянуто після отримання судом відзиву на позовну заяву від відповідача.
05.01.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ВЧ НОМЕР_1 проти задоволення позову заперечує, зазнаючи, що вимоги позивача складаються з двох періодів проходження військової служби, тобто з 09.04.2022 до 19.05.2023 та з 20.05.2023 до 11.08.2025. За період з 09.04.2022 до 19.05.2023 розрахунок і виплата грошового забезпечення шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на прожитковий мінімум для працездатних громадян, встановлений законом на 01.01.2018. За період з 20.05.2023 до 11.08.2025 розрахунок і виплата грошового забезпечення шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на 1 762 грн. В основі всіх позовних вимог до відповідача знаходиться одна норма матеріального права, з якої розпочинаються усі розрахунки грошового забезпечення військовослужбовця, з приводу якої і виникли спірні правовідносини, а саме, положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704). При нарахуванні грошового забезпечення військовослужбовця, на підставі діючого законодавства, в обох календарних роках була за основу використана сума, що становить 1762 грн. та у відповідності встановленого порядку відбувалось множення на коефіцієнти.
З приводу строків звернення до суду, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу грошового забезпечення в належному розмірі.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження та звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено інші строки звернення до суду за захистом порушеного права.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позовні вимоги стосуються періоду, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19.07.2022].
У постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду при вирішенні питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про нарахування та виплату грошового забезпечення дійшов висновку, що правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Повертаючись до обставин цієї справи, застосовуючи наведені висновки, суд зазначає таке.
Предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення позивача з 11.03.2022 до 27.06.2024.
Суд зазначає, що спірний період умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19.07.2022] та після цього.
Період з 11.03.2022 до 18.07.2022 регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про перерахунок грошового забезпечення без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19.07.2022 до 27.06.2024 регулюється вже редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачала тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 зробив висновок (пункт 77), що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19.07.2022 до 27.06.2024] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестату (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Суд зазначає про відсутність будь-яких належних й допустимих доказів на підтвердження дати отримання позивачем грошового атестату або іншого письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні.
Відповідачем не подано доказів, які б спростовували зазначені обставини, у зв'язку з чим вони вважаються судом доведеними.
Також, суд звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат; частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з огляду на Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025, частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних виплат втратила чинність з дня ухвалення цього Рішення.
Відтак, починаючи з 11.12.2025, обмеження права працівника на судовий захист зазначеним строком не підлягає застосуванню.
Втім, позовну заяву у цій справі подано до суду через систему «Електронний суд» 24.11.2025, тому у спірних правовідносинах вказане Рішення Конституційного Суду України не підлягає застосуванню.
Згідно з частиною 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом та поновлення відповідного строку.
Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Як встановлено судом, позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 у період з 11.03.2022 до 27.06.2024.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 від 27.06.2024 №185 (по стройовій частині) ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 28.06.2024.
Військова частина НОМЕР_2 станом на день подачі позову розформована та перебуває на фінансовому забезпеченні у ВЧ НОМЕР_1 .
З матеріалів справи вбачається, що позивачу за період з 11.03.2022 до 27.06.2024 нараховувалось щомісячне грошове забезпечення, із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог суд виходить з такого.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлено Постановою №704.
Відповідно до пункту 4 вказаної постанови розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Додаток 8 до цієї постанови містить схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.
Також, додатки 1, 12, 13, 14 до цієї постанови містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно до додатків 15, 16 до зазначеної постанови визначено розміри додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Наведена постанова Кабінету Міністрів України набрала чинності з 01.03.2018.
На момент набрання чинності пункту 4 цієї постанови був викладений у редакції пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. У додаток 15 вносились зміни 20.12.2017 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1041.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018».
З урахуванням викладеного, згідно з вказаною постановою Кабінету Міністрів України (у наведеній редакції) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
При цьому, примітки до Додатків 1 та 14, 15, 16 до цієї постанови застосовуються безпосередньо для супроводу та зв'язку з нормою, а відтак вони не мають визначального значення.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено; визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103. У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Таким чином, з 29.01.2020, тобто, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, приписи пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 втратили чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції.
Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у пункті 62 постанови від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд сформулював наступні правові висновки:
«(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Такий правовий висновок підтриманий Верховним Судом також у постановах від 06.02.2023 у справі № 160/2775/22, від 15.02.2023 у справі № 120/6288/21-а, від 22.03.2023 у справі № 340/10333/21, від 12.07.2023 у справі №420/14380/21 тощо.
Слід зазначити, що такий висновок Верховного Суду може бути застосований лише до правовідносин, що виникли до 20.05.2023, оскільки пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», яка набрала чинності 20.05.2023 внесено зміну до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац перший в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, з 20.05.2023 для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальними) званнями військовослужбовців та інших осіб, застосовувалась стала величина 1762 гривні.
Разом з цим, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025:
- визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 неправомірними;
- визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
У постанові від 09.04.2025 у справі № 826/17907/18 Верховний Суд наголосив, що положення частини другої статті 265 КАС України мають імперативний характер і не допускають множинного тлумачення. Суд позбавлений повноважень визнавати нормативно-правовий акт нечинним з моменту його прийняття, оскільки втрата чинності таким актом настає виключно з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним. Разом з тим Верховний Суд зазначив, що такі судові рішення мають пряму (перспективну) дію в часі та не поширюються ретроспективно, тобто не впливають на правовідносини, що виникли і реалізувалися під час чинності нормативного акта, навіть якщо останній згодом було визнано протиправним.
Конституційний Суд України також неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, з урахуванням положень статті 265 КАС України, правових висновків Верховного Суду та Конституційного Суду України, суд доходить висновку, що рішення про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним має виключно пряму (перспективну) дію в часі.
Втрата чинності нормативно-правовим актом настає з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним, і не поширюється на правовідносини, що виникли та були реалізовані під час його дії.
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №320/29450/24 - 18.06.2025 діє первинна редакція пункту 4 Постанови №704.
Враховуючи, що з 18.06.2025 положення пункту 4 Постанови №704 в редакції Постанови №481 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Також, згідно з частиною 2 статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Відтак, визнання у судовому порядку пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Дана позиція узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 30.06.2025 у справі №280/8605/24.
Суд звертає увагу, що позовні вимоги охоплюють період з 11.03.2022 до 27.06.2024.
Водночас, суд зазначає, що вимоги у цій частині підлягають задоволенню до дати « 19.05.2023» (включно), оскільки Постанова №481, яка встановлювала здійснення перерахунку грошового забезпечення, виходячи з розміру 1762 гривні, набрала чинності з 20.05.2023, а втратила чинність з 18.06.2025.
Таким чином, починаючи з 11.03.2022 до 19.05.2023 (включно) позивачу неправомірно при обчисленні посадового окладу та окладу за спеціальним званням застосовувалась така розрахункова величина як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а не станом на 01.01.2022 та 01.01.2023.
Щодо позовних вимог про здійснення позивачу перерахунку та виплати грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки та премії, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 Постанови №704, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 1 статі 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з частиною 8 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види відпусток, зокрема, щорічні відпустки:
основна відпустка (стаття 6 цього Закону);
додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);
додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);
інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
На підставі статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до абзаців 2, 3 частини 14 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А-I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Відповідно до частини 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Виплата грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки та премії безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. Оскільки відповідач протиправно нараховував позивачу грошове забезпечення з 11.03.2022 до 19.05.2023 (включно), з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2018, з вказаного випливає, що нарахування і виплата грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки та премії за вказаний період проведені з порушеннями (у разі їх фактичного нарахування та виплати).
Щодо вимог про здійснення перерахунку та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, суд зазначає, що оскільки виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 відбулось у червні 2024 (у період чинності Постанови №481), відповідачем правомірно здійснено нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2018, у зв'язку з чим не порушив право позивача, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», а у матеріалах справи відсутні докази понесення ним інших судових витрат, розподіл судових витрат не проводиться.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 11.03.2022 до 19.05.2023 (включно) та належних у вказаний період виплат без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 та 01.01.2023.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 11.03.2022 до 19.05.2023 (включно), в тому числі, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії (у разі їх фактичного нарахування та виплати), визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 та 01.01.2023, відповідно.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар