18 березня 2026 рокуСправа №160/563/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, пенсійний орган, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 на пільгових умовах незалежно від віку відповідно ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" викладеному у рішенні про відмову у призначенні пенсії від 01.12.2025 р. №046350021293 протиправними та скасувати рішенні про відмову у призначенні пенсії від 01.12.2025 р. №046350021293;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального та пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах незалежно від віку відповідно ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період навчання в Павлоградському технікумі Національного гірничого університету та Національному гірничому університеті з 01.09.2001 р. по 30.06.2005 р. та з 01.09.2005 р. по 30.06.2008 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.11.2025 р. про призначення пенсії на пільгових умовах незалежно від віку відповідно ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що він звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 24.11.2025 р. про призначення пенсії на пільгових умовах незалежно від віку відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням від 01.12.2025 р. № 046350021293 ГУ ПФУ в Запорізькій області відмовив позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах. Відмовляючи у призначенні пенсії, відповідач зазначив, що пільговий стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах незалежно від віку відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивача складає 17 років 08 місяців 08 днів. Водночас, при ознайомленні з розрахунком стажу роботи, наданого разом з рішенням про відмову у призначенні пенсії, ОСОБА_1 з'ясував до його пільгового стажу роботи пенсійним органом не зараховано період навчання в Павлоградському технікумі Національного гірничого університету та Національному гірничому університеті з 01.09.2001 р. по 30.06.2005 р. та з 01.09.2005 р. по 30.06.2008 р. Для отримання додаткових роз'яснень щодо не зарахування вищезазначених періодів навчання позивач, у порядку досудового врегулювання спору, звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із відповідною заявою. В листі від 05.01.2026 р. №457-29183/Г-02/8-0800/26, відповідач зазначив, що Павлоградський технікум Національного гірничого університету та Національний гірничий університеті не належить до професійно-технічних навчальних закладів. ОСОБА_1 не погоджується з позицією та рішення відповідача про відмови в призначенні йому пенсії на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з чим він звернувся з цим позовом до суду.
Вищезазначена позовна заява не відповідала вимогам ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв'язку з чим ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 р. була залишена без руху, з наданням строку для усунення недоліків.
На виконання ухвали суду позивач виправив вказані недоліки згідно заяви від 19.01.2026 р. (вх. №3245/26).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
06.02.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшов від ГУ ПФУ в Запорізькій області відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. Окрім того, у відзиві на позовну заяву відповідач заявив клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. По суті спору пенсійний орган зазначив, що позивач звернувся з заявою від 24.11.2025 р. про призначення пенсії за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 від 09.07.2003 р. (далі - Закон №1058). Згідно заяви та наданих документів пенсійний орган встановив, що: вік позивача становить 39 років; страховий стаж - 37 років 03 місяці 24 дні; пільговий стаж по Постанові №202 (25) - 17 років 08 місяців 08 днів. Рішенням від 01.12.2025 р. №046350021293 позивачу відмовлено у призначенні пенсії віком на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону №1058, у зв'язку з відсутністю визначеного законом пільгового стажу. При цьому, пенсійний орган зауважив, що період навчання в Павлоградському технікумі Національного гірничого університету та Національному гірничому університеті, не підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах, оскільки після 01.01.2004 р. може бути зарахований, за умови сплати страхових внесків за цей період (згідно довідки ОК-5 позивача - страхові внески не сплачені). Також відповідач зазначив, що Павлоградський технікум Національного гірничого університету та Національний гірничий університет відносяться до закладу вищої освіти. Виходячи з вищезазначеного, дії ГУ ПФУ в Запорізькій області не суперечать чинному законодавству України, а тому, підстави для задоволення вимог позивача, на думку відповідача, повністю відсутні.
10.02.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшла від ОСОБА_1 відповідь на відзив, в якій позивач виклав заперечення щодо аргументів, зазначених пенсійним органом у відзиві на позовну заяву. Додатково позивач зазначив, що особа не може нести відповідальність за несплату або неналежну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Позивач вважає, що позиція ГУ ПФУ в Запорізькій області не спростовує доводи, викладені у позовній заяві. Натомість, дії відповідача є такими, що порушують право ОСОБА_1 на належне пенсійне забезпечення, визначенні Конституцією та Законами України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 р. витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 р. витребувано від ОСОБА_1 пояснення щодо наданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області клопотання про залучення співвідповідача.
Цією ж ухвалою зупинено провадження у справі до надання витребуваних судом доказів.
17.02.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшли від ОСОБА_1 додаткові пояснення у справі, в яких позивач заперечив проти залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як співвідповідача та просив продовжити розгляд справи за наявним складом сторін.
04.03.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшло від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області клопотання про залучення до матеріалів справи доказів (матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 ), подане на виконання вимог ухвали суду від 10.02.2026 р.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 р. провадження у справі поновлено.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 р. у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про залучення до участі у справі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в якості співвідповідача, - відмовлено.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Пенсійного фонду України через вебпортал із заявою від 24.11.2025 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Вищезазначена заява з додатками за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Запорізькій області.
За результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів відповідачем прийнято рішення за №046350021293 від 01.12.2025 р., яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю у заявника необхідного пільгового стажу роботи.
В обґрунтування відмови у призначенні позивачу пенсії зазначено, що вік позивача становить 39 років; страховий стаж - 37 років 03 місяці 24 дні; пільговий стаж по Постанові №202 (25) - 17 років 08 місяців 08 днів.
При цьому, у рішенні пенсійного органу зазначено, що до страхового та пільгового стажів роботи заявника зараховано всі періоди згідно поданих документів відповідно до норм чинного законодавства.
У позовній заяві ОСОБА_1 , зазначив, що при ознайомленні з розрахунком стажу роботи, наданого разом з рішенням про відмову у призначенні пенсії, він встановив, що до пільгового стажу роботи пенсійний орган не зарахував період навчання позивача в Павлоградському технікумі Національного гірничого університету та Національному гірничому університеті з 01.09.2001 р. по 30.06.2005 р. та з 01.09.2005 р. по 30.06.2008 р.
З метою отримання додаткових роз'яснень щодо зарахування (підстав не зарахування) періодів його навчання в Павлоградському технікумі Національного гірничого університету та Національному гірничому університеті з 01.09.2001 р. по 30.06.2005 р. та з 01.09.2005 р. по 30.06.2008 р. позивач, у порядку досудового врегулювання спору, звернувся до пенсійного органу з відповідною заявою.
У листі від 05.01.2026 р. №457-29183/Г-02/8-0800/26 ГУ ПФУ в Запорізькій області зазначило, що згідно статті 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» час навчання у професійно технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців. Період навчання до 1 січня 2004 року зараховується до страхового стажу зараховується на підставі дипломів, посвідчень, свідоцтв, а також довідок, що містять відомості про періоди навчання, а з 01 січня 2004 року за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Відповідач повідомив, що Павлоградський технікум Національного гірничого університету та Національний гірничий університеті не належать до професійно-технічних навчальних закладів.
Не погодившись із вищезазначеною позицією, діями та рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області, ОСОБА_1 звернувся за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
Відповідно до норм Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 р. (далі - Закон №1788-XII), Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 р. (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 8 Закону №1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 1058-IV, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до частини 4 статті 45 Закону №1058-IV, перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35,частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Згідно з частиною 5 статті 45 Закону №1058-IV, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Постановою Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 р., зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за №1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"(далі - Порядок № 22-1).
Згідно з абзацом 1 пункту 1.1 Порядку № 22-1, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсі ї- додаток 2);заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування(додаток 3);заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера(додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
За приписами пункту 1.9 Порядку №22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку №22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3до Положення.
За приписами пункту 4.3 Порядку №22-1, рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії приймається без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно з пунктом 4.7 Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Закон №1058-IV доповнено розділом XIV "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян" Законом України від 03.10.2017 р. №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій".
Статтею 114 Закону №1058-IV врегульовані питання щодо пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Так, частиною 1 статті 114 Закону №1058-IV передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону № 1058-IV, працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.
За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.
Відповідно до п. «д» ст. 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
За приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 101 Закону №1788-XII, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» №103/98-ВР від 10.02.1998 р. (далі - Закон №103/98-ВР), час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Статтею 3 Закону №103/98-ВР встановлено, що професійна (професійно-технічна) освіта є складовою системи освіти України. Професійна (професійно-технічна) освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається у закладах професійної (професійно-технічної) освіти.
Професійне (професійно-технічне) навчання - складова професійної (професійно-технічної) освіти. Професійне (професійно-технічне) навчання передбачає формування і розвиток професійних компетентностей особи, необхідних для професійної діяльності за певною професією у відповідній галузі, забезпечення її конкурентоздатності на ринку праці та мобільності, перспектив її кар'єрного зростання впродовж життя.
Відповідно до ст. 5 Закону №103/98-ВР, професійна (професійно-технічна) освіта здобувається громадянами України в державних і комунальних закладах професійної (професійно-технічної) освіти безоплатно, за рахунок держави, а у державних та комунальних акредитованих вищих професійно-технічних навчальних училищах та центрах професійної освіти - у межах державного та/або регіонального замовлення безоплатно, на конкурсній основі.
За змістом статті 17 Закону №103/98-ВР, професійно-технічний навчальний заклад - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я.
Статтею 18 Закону №103/98-ВР визначено, що до професійно-технічних навчальних закладів належать: професійно-технічне училище відповідного профілю; професійне училище соціальної реабілітації; вище професійне училище; професійний ліцей; професійний ліцей відповідного профілю; професійно-художнє училище; художнє професійно-технічне училище; вище художнє професійно-технічне училище; училище-агрофірма; вище училище-агрофірма; училище-завод; центр професійно-технічної освіти; центр професійної освіти; навчально-виробничий центр; центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів; навчально-курсовий комбінат; навчальний центр; інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічне навчання.
Згідно з ч. 4 ст. 19 Закону №103/98-ВР, професійно-технічні навчальні заклади незалежно від форм власності та підпорядкування розпочинають діяльність, пов'язану з підготовкою кваліфікованих робітників та наданням інших освітніх послуг, після отримання ліцензії. Ліцензія видається у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затверджено постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 р. (далі - Порядок №637).
Згідно з п. 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.
Згідно із наявною у матеріалах справи копією диплома молодшого спеціаліста серії НОМЕР_2 від 30.06.2005 р., виданого Павлоградським технікумом Національної гірничого університету, позивач закінчив у 2005 році цей навчальний заклад за спеціальністю «Експлуатація та ремонт гірничого електромеханічного обладнання та автоматичних пристроїв» і здобув кваліфікацію «гірничий технік-електромеханік».
Відповідно до додатку диплома про вищу освіту НОМЕР_2 ОСОБА_1 навчався у відповідному закладі у період з 01.09.2001 р. по 30.06.2005 р.
Згідно із наявною у матеріалах справи копією диплома бакалавра серії НОМЕР_3 від 30.06.2007 р., виданого Національним гірничим університетом, позивач закінчив у 2007 році Національний гірничий університет і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Інженерна механіка» та здобув кваліфікацію бакалавра, молодшого гірничого інженера-електромеханіка.
Відповідно до додатку до диплома про вищу освіту НОМЕР_3 ОСОБА_1 навчався у відповідному закладі у період з 01.09.2005 р. по 30.06.2007 р.
Згідно із наявною у матеріалах справи копією диплома спеціаліста серії НОМЕР_4 від 30.06.2008 р., виданого Національним гірничим університетом, позивач закінчив у 2008 році Національний гірничий університет і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Гірниче обладнання» та здобув кваліфікацію гірничого інженера-електромеханіка.
Відповідно до додатку до диплома про вищу освіту НОМЕР_4 ОСОБА_1 навчався у відповідному закладі у період з 08.08.2007 р. по 30.06.2008 р.
Згідно із наявною в матеріалах справи копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_5 від 14.05.2004 р. (записи №№3-8), під час навчання в Павлоградському технікумі Національного гірничого університету та Національному гірничому університеті позивач працював та проходив практику на: ВАТ ДХК «Павлоградвугілля» «Шахта «Самарська»: з 24.01.2005 р. по 19.04.2005 р. на посаді «учень електрослюсаря підземного» з повним робочим днем в шахті на період виробничої практики та з 06.07.2006 р. по 20.08.2006 р. на посаді «учень електрослюсаря підземного» з повним робочим днем в шахті на період виробничої практики.
У подальшому позивач згідно із записами трудової книжки з 28.07.2008 р. був прийнятий на роботу ВАТ ДХК «Павлоградвугілля» «Шахта «Самарська» та працював за посадою електрослюсаря підземного 3 розряду з повним робочим днем в шахті.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 , при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
На час роботи ОСОБА_1 діяли Списки №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003 р., й відповідно до Розділу І «Гірничі роботи» п. 1 п.п. 1.1а на пільгових умовах за Списком № 1 мають право «усі робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах».
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.1994 р. №202 "Про затвердження Списку робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), пов'язаних з видобутком вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, терміном не менше 25 років", до посад, віднесених до працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах, відносяться усі робітники, зайняті протягом повного робочого дня на підземних роботах, керівники і спеціалісти підземних дільниць діючих і споруджуваних шахт для видобутку вугілля (сланцю). Отже, під час періодів навчання Позивач проходив виробничу практику за професією, що дає право на пенсію відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується записами у трудовій книжці Позивача та поданими довідками, та після завершення навчання в Національному гірничому університеті 30.06.2008 року Позивач працював за професією, яка дає право на призначення пенсії відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 28.07.2008 року «електрослюсар підземний» з повним робочим днем в шахті.
Суд зауважує, що до професійно-технічних навчальних закладів належать інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічне навчання.
Водночас, для зарахування періоду навчання саме до пільгового стажу, як просив позивач, необхідно дотриматися умов саме ст. 38 Закону №103/98-ВР.
Адже, наприклад, приписи п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону №1788-ХІІ стосуються зарахування «навчання» саме до «стажу роботи», що в межах Закону №1788-ХІІ фактично є страховим стажем, а не пільговим.
Так, правило поведінки щодо пільги про зарахування навчання саме до спеціального (пільгового) стажу стосується виключно професійно-технічного навчання та походить з приписів ст. 38 Закону №103/98-ВР.
Також суд зауважує, що у правовому висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з постанови від 04.03.2020 р. у справі №367/945/17, також йдеться про застосування саме приписів статті 38 Закону №103/98-ВР для зарахування періоду навчання до пільгового стажу, адже суд в умовах свого висновку вказував: «Враховуючи вищевикладене, а також те, що перерва між днем закінчення позивачем навчання і днем зарахування його на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців …». Тобто, йдеться про реалізацію пільги ст. 38 Закону №103/98-ВР.
Реалізація приписів п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону №1788-ХІІ як пільги щодо зарахування періодів навчання лише до страхового стажу наявна і у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.03.2021 р. у справі № 414/1221/17 (п. 47, 50), в т.ч. вказано, що «нормами чинного законодавства передбачено зарахування періоду навчання до страхового стажу роботи» і що «колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про зарахування цього періоду роботи до страхового стажу».
Отже, йдеться про дві змістовно різні пільги:
1) п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону №1788-ХІІ: «загальне» зарахування саме до страхового стажу навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;
2) ч. 1 ст. 38 Закону №103/98-ВР: зарахування саме до пільгового (спеціального) стажу часу навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти лише за умови, що перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Як наслідок, в частині зарахування періодів навчання до пільгового стажу цей спір перебуває виключно в площині статті 38 Закону №103/98-ВР, а в частині зарахування цих же періодів до страхового стажу - в площині п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону №1788-ХІІ.
Водночас, позовні вимоги стосуються лише пільгового стажу.
Отже, для зарахування періодів навчання до пільгового стажу за ч. 3 ст. 114 Закону №1058-IV належить застосовувати виключно норми ст. 38 Закону №103/98-ВР.
Вирішуючи питання про право позивача на зарахування періодів навчання в технікумі та університеті до пільгового стажу за ч. 3 ст. 114 Закону №1058-IV, суд зазначає наступне.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що професійно-технічний заклад вирізняється не стільки типом закладу (училище, техніком тощо), а і видом навчання та здобуття професійних навичок у відповідному закладі.
Тотожне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 17.12.2025 р. у справі №160/2552/25, від 09.02.2023 р. у справі №160/11296/22, а також постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2025 р. у справі №600/5848/24-а, від 26.04.2024 р. у справі №560/19796/23, Другого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2024 р. у справі №480/13633/23 тощо.
У постанові Верховного Суду від 24.10.2024 р. по справі № 200/18450/21 сформовано висновок, що період навчання може бути зарахований до стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, і прирівнюється до роботи, яка слідувала після навчання, за умови, що після закінчення відповідного навчального закладу особа влаштовується на роботу саме за набутою професією.
Передусім суд звертає увагу на те, що в даній справі позивач навчався двічі:
1) в Павлоградському технікумі Національного гірничого університету, де здобув кваліфікацію гірничий технік-електромеханік (з 01.09.2001 р. по 30.06.2005 р. згідно додатку до диплома);
2) в Національному гірничому університеті, де здобув спочатку кваліфікацію молодшого гірничого інженера-електромеханіка (з 01.09.2005 р. по 30.06.2007 р. - згідно додатку до диплома), а згодом - гірничого інженера - електромеханіка (з 08.08.2007 р. по 30.06.2008 р.).
ОСОБА_1 здобув спеціальність гірничого інженера-електромеханіка 30.06.2008 р., після чого вже 28.07.2008 р. був прийнятий на роботу ВАТ ДХК «Павлоградвугілля» «Шахта «Самарська» та працював за посадою електрослюсаря підземного 3 розряду з повним робочим днем в шахті (запис №9 трудової книжки позивача).
З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе застосувати приписи ст. 38 Закону №103/98-ВР для ситуації продовження навчання, як в ситуації позивача.
Тотожне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 14.01.2026 р. у справі №160/13172/25, від 12.11.2025 р. у справі №160/5182/25,
Також суд констатує, що працевлаштування здійснене в межах 3 місяців з дня остаточного закінчення навчання.
Щодо відповідності зайнятої посади суд констатує, що позивач дійсно почав працювати «за набутою професією».
Також суд констатує, що позивач після закінчення навчання зайняв саме пільгову посаду, що передбачена ч. 3 ст. 114 Закону №1058-IV та Постановою №202. Вказане підтверджується також пільговою довідкою №980 від 24.11.2025 р.
Сам відповідач також у формі РС-право визнавав належність роботи позивача після навчання саме до пільгового стажу.
Отже, з урахування викладеного суд доходить висновку, що позивач відповідає умовам для зарахування періодів його навчання до пільгового стажу за ч. 3 ст. 114 Закону №1058-IV.
Згідно наданої відповідачем форми РС-право позивача періоди навчання дійсно не зараховані до пільгового стажу позивача, за виключенням періодів виробничої практики.
Наведене свідчить про обґрунтованість заявлених позивачем вимог, за виключенням вимог про зарахування періодів, які вже є зарахованими до пільгового стажу позивача, а саме: періоди з 24.01.2005 р. по 19.04.2005 р. та з 06.07.2006 р. по 20.08.2006 р.
Стосовно доводів пенсійного органу про відсутність інформації в реєстрі застрахованих осіб після 01.04.2004 р. суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону №1058-IV, особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років.
Згідно ст. 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до п. 8 ст. 11 Закону №1058-IV, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.
Згідно зі статтею 20 Закону №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб затверджено постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2011 р. (далі - Порядок №178).
Згідно п.п. 2 п. 1 Порядку №178, цей Порядок визначає механізм сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або допомогу при народженні дитини, при усиновленні дитини.
Відповідно до п.п. 2 п. 2 Порядку №178, єдиний внесок нараховується: за осіб, зазначених у підпункті 2 пункту 1 цього Порядку, - на суми допомоги при народженні дитини (крім суми, яка виплачується одноразово) та/або суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, нарахованої за базовий звітний період
Пунктом 3 Порядку №178 встановлено, що єдиний внесок нараховується у розмірі 22 відсотки суми грошового забезпечення, допомоги або компенсації.
За осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 1 цього Порядку, в тому числі у разі отримання декількох видів грошового забезпечення, допомоги або компенсації одночасно, єдиний внесок визначається у розмірі мінімального страхового внеску за кожну особу, встановленого законом.
Відповідно до п. 2 п. 4 Порядку №178, обчислення єдиного внеску провадиться такими платниками єдиного внеску (далі - платники): структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі утворення) рад - за осіб, зазначених у підпунктах 2-4 пункту 1 цього Порядку.
Сплата єдиного внеску здійснюється: за осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 1 цього Порядку, - в межах та за рахунок загального обсягу видатків, передбачених в Державному бюджеті України на відповідний рік для Пенсійного фонду України (п.п. 1 п. 6 Порядку №178).
Пунктом 7 Порядку №178 встановлено, що платники подають до територіальних податкових органів звіти про нарахування та сплату єдиного внеску у строки, порядку та за формою, що встановлюється Мінфіном за погодженням з Пенсійним фондом України та Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для незарахування періодів роботи через несплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Зворотній підхід є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 р. по справі №423/757/17.
Суд не вбачає підстав для покладання на позивача негативних наслідків від стану сплати внесків за нього його страхувальником.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
З урахуванням досліджених обставин справи, на думку суду, належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача є:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії від 01.12.2025 р. №046350021293;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального та пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах незалежно від віку відповідно ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період навчання в Павлоградському технікумі Національного гірничого університету та Національному гірничому університеті з 01.09.2001 р. по 23.01.2005 р., з 20.04.2005 р. по 30.06.2005 р., з 01.09.2005 р. по 05.07.2006 р., з 21.08.2006 р. по 30.06.2008 р.;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.11.2025 р. про призначення пенсії на пільгових умовах незалежно від віку відповідно ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, рішення якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності прийнятого ним рішення та не спростовано доводи позивача в цій частині.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, пр. Соборний, буд. 158-Б, м.Запоріжжя, 69057) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії від 01.12.2025 р. №046350021293.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального та пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах незалежно від віку відповідно ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період навчання в Павлоградському технікумі Національного гірничого університету та Національному гірничому університеті з 01.09.2001 р. по 23.01.2005 р., з 20.04.2005 р. по 30.06.2005 р., з 01.09.2005 р. по 05.07.2006 р., з 21.08.2006 р. по 30.06.2008 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.11.2025 р. про призначення пенсії на пільгових умовах незалежно від віку відповідно ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
У задоволені іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 18.03.2026 р.
Суддя О.М. Неклеса