17 березня 2026 рокуСправа № 160/330/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З., розглянувши в порядку письмового провадження питання щодо дотримання строку звернення до суду у справі №160/330/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів,
06.01.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного через систему "Електронний суд" суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце реєстрації - АДРЕСА_1 ; місце проживання/перебування - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), у якій просить визнати протиправним та скасувати:
- наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 30.04.2024 №2642;
- наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про виплату щомісячної премії військовослужбовцям частини за квітень 2024 року» від 04.05.2024 №2685;
- наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) «Про завершення службового розслідування» від 16.06.2024 №3351;
- наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 22.06.2024 №3469;
- наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про виплату щомісячної премії військовослужбовцям частини за червень 2024 року» від 04.07.2024 №3716 щодо ОСОБА_1 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову шляхом надання до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду з належними доказами на підтвердження поважності пропуску.
19.01.2026 позивачем подано до суду клопотання про поновлення процесуального строку, в якому просить: поновити строк звернення до суду ОСОБА_1 з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування клопотання зазначено, що позивач є учасником бойових дій та по теперішній час проходить військову службу за контрактом та виконує бойові завдання з відсічі збройної агресії російської федерації. З перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації боронила суверенітет та територіальну цілісність України. Позивач зазначає, що виконує бойові завдання не за місцем ППД, не за місцем нарахування грошового забезпечення. Протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст. ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Залишення позивача без судового захисту з підстав пропуску строків звернення до суду стане надмірним формалізмом та несправедливим за умов, коли позивач ризикує своїм життям та відданий Державі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В ухвалі суддею зазначено, що для встановлення початку перебігу встановленого місячного строку для звернення до суду з позовом, суду необхідно дослідити дату ознайомлення позивача з наказами, що становлять предмет спору у справі. Процесуальні повноваження суду на стадії відкриття провадження у справі обмежуються доказами, що надані позивачем. Відтак, для належного вирішення питання щодо можливості поновлення строку звернення до суду, суддя вважає за необхідне відкрити провадження у справі та витребувати від учасників справи додаткові докази.
У зв'язку з цим судом витребувано у Військової частини НОМЕР_1 засвідчені належним чином копії доказів ознайомлення ОСОБА_1 з наказами командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 30.04.2024 №2642; командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про виплату щомісячної премії військовослужбовцям частини за квітень 2024 року» від 04.05.2024 №2685; командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) «Про завершення службового розслідування» від 16.06.2024 №3351; командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 22.06.2024 №3469; командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про виплату щомісячної премії військовослужбовцям частини за червень 2024 року» від 04.07.2024 №3716 щодо ОСОБА_1 .
Витребувано у ОСОБА_1 засвідчені належним чином копії заяви від 11.09.2025 про видачу оскаржуваних наказів, відповідь військової частини НОМЕР_1 на заяву від 11.09.2025; доказів на підтвердження вчинення дій, спрямованих на ознайомлення з оскаржуваними наказами; доказів виконання бойових завдань (накази), та інші докази на підтвердження обставин, викладених в заяві про поновлення строку звернення до суду.
27.01.2025 ОСОБА_1 подано до суду заяву на виконання вимог ухвали суду, до якої додано заяву ОСОБА_1 від 13.07.2025 щодо витребування документів; повідомлення про отримання заяви ОСОБА_1 від 13.07.2025; відповідь військової частини НОМЕР_1 на заяву ОСОБА_1 від 13.07.2025; заяву ОСОБА_1 від 11.09.2025 щодо витребування документів; повідомлення про отримання заяви ОСОБА_1 від 11.09.2025; відповідь військової частини НОМЕР_1 на заяву ОСОБА_1 від 11.09.2025; витяг з наказу від 30.04.2024 №2642; витяг з наказу від 22.06.2024 №3469; витяг з наказу від 04.05.2024 №2685; витяг з наказу від 04.07.2024 №3716; витяг з наказу від 16.06.2024 №3351.
19.02.2026 Військовою частиною НОМЕР_1 подано до суду витребувані накази, що становлять предмет спору у справі.
Розглянувши надані суду документи та вирішуючи питання щодо дотримання строку звернення до суду, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 09.05.2023 по 27.05.2024 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посадах відповідно до витягу з послужного списку:
- з 08.08.2023 по 27.05.2024 начальник фінансово-економічної служби - головний бухгалтер військової частини;
- з 27.05.2024 офіцер фінансово-економічної служби.
30.04.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ №2642 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», в пункті 64 якого за порушення вимог статті 11 частини 1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил У країни та відповідно до пункту "б" статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на начальника фінансово-економічної служби-головного бухгалтера капітана ОСОБА_1 , накладено дисциплінарне стягнення - догана.
Вказаний наказ доведений до відома для виконання начальниками: штабу, відділення персоналу штабу, стройової частини відділення персоналу штабу, і в тому числі начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
Враховуючи, що вказаний наказ підписаний начальником фінансово-економічної служби - головним бухгалтером військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , позивач була обізнана про його зміст з дати видання наказу.
Суд зазначає, що враховуючи суб'єктний склад осіб, яких притягнуто до відповідальності та осіб, підписи яких наявні на наказі для погодження, фактично підпис ОСОБА_1 на наказі є фактом візування нею наказу.
22.06.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ №3469 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», в пункті 30 якого за порушення вимог статті 11 частини 1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та відповідно до пункту "б" статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера капітана ОСОБА_1 , накладено дисциплінарне стягнення - догана.
Вказаний наказ доведений до відома для виконання начальниками: штабу, відділення персоналу штабу, стройової частини відділення персоналу штабу, і в тому числі начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
Враховуючи, що вказаний наказ підписаний начальником фінансово-економічної служби - головним бухгалтером військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , позивач була обізнана про його зміст з дати видання наказу.
Суд зазначає, що враховуючи суб'єктний склад осіб, яких притягнуто до відповідальності та осіб, підписи яких наявні на наказі для погодження, фактично підпис ОСОБА_1 на наказі є фактом візування нею наказу.
16.06.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ №3351 «Про завершення службового розслідування», відповідно до якого начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення - сувора догана.
Вказаний наказ доведений до відома для виконання начальниками: штабу, відділення персоналу штабу, інформаційно-аналітичної групи штабу, і в тому числі начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
Наказ містить підпис та дату ознайомлення ОСОБА_1 з наказом - 17.06.2024.
04.07.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ №3716 «Про виплату щомісячної премії військовослужбовцям частини за червень 2024 року», в пункті 7 якого встановлено відповідно до пункту 4 Розділу XVI Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", за накладення двох дисциплінарних стягнень "догана", "сувора догана"", виплатити 60% від максимальної суми, зокрема, начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
Вказаний наказ доведений до відома для виконання начальниками: штабу, відділення персоналу штабу, з морально-психологічного забезпечення, і в тому числі начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що враховуючи суб'єктний склад осіб, яких притягнуто до відповідальності та осіб, підписи яких наявні на наказі для погодження, фактично підпис ОСОБА_1 на наказі є фактом візування нею наказу.
04.05.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ №2685 «Про виплату щомісячної премії військовослужбовцям частини за квітень 2024 року», в пункті 5 якого встановлено відповідно до пункту 4 Розділу XVI Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", за накладене дисциплінарне стягнення "догана", виплатити 90% від максимальної суми премії за квітень 2024 року начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
Вказаний наказ доведений до відома для виконання начальниками: штабу, відділення персоналу штабу, з морально-психологічного забезпечення, і в тому числі начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що враховуючи суб'єктний склад осіб, яких притягнуто до відповідальності та осіб, підписи яких наявні на наказі для погодження, фактично підпис ОСОБА_1 на наказі є фактом візування нею наказу.
Суд вказує, що в період винесення спірних наказів позивач займала посаду начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 .
Отже, до повноважень позивача входило ведення фінансового господарства військової частини та здійснення розрахунків грошового забезпечення військової частини, що, зокрема, включає в себе виконання наказів про виплату щомісячної премії військовослужбовцям частини та підтверджується фактом необхідності візування ОСОБА_1 наказів про притягнення особового складу частини до дисциплінарної відповідальності.
Позивач була обізнана про наявність перелічених наказів, оскільки вони безпосередньо використовувались нею в роботі, крім того, про зменшене нарахування премії за квітень та червень 2024 року, як наслідок притягнення до дисциплінарної відповідальності, позивач була обізнана як при нарахуванні відповідних сум, так і під час отримання таких сум в складі грошового забезпечення за квітень та червень 2024 року.
Суд звертає увагу, що предметом спору не є стягнення належних сум грошового забезпечення, строк звернення з яким не обмежується позовною давністю. Предметом спору є незгода позивача з наказами, виданими командиром військової частини НОМЕР_1 під час проходження нею служби.
Згідно з ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже вказаною нормою встановлено спеціальний, скорочений строк звернення до суду, який законодавець визнав достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.12.2021 у справі №9901/241/21, проаналізувавши положення ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що нею встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, однак такі не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У постанові від 05.02.2020 у справі №9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Наслідки пропуску строку звернення до суду визначені ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Системний аналіз процитованих положень ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача у спірних правовідносинах є надання можливості останньому скористатися правом подати заяву, в якій вказати причини поважності пропущеного строку, які мають бути оцінені судом.
Отже, пропущення строків звернення до адміністративного суду не є безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України
Водночас строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. При цьому при вирішенні питання щодо дотримання строку на звернення до суду та наявності підстав для його поновлення суд виходить в кожному окремому випадку з наявного обсягу доказів, причин пропуску строку на звернення до суду та враховує індивідуальні особливості кожної окремої справи.
За позицією ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, від судів вимагається вказувати підстави.
Сталою є позиція Верховного Суду про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, необхідно виходити із такого: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Навіть об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку, оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
З наведеного випливає, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із відповідним позовом.
Процесуальний закон не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин пропуску звернення до адміністративного суду, та не дає визначення терміну "поважні причини". Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення підстав їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними, непереборними і об'єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Частина 2 ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.03.2023 у справі №600/6782/21-а, від 13.03.2023 у справі №260/192/21, від 17.03.2021 у справі №160/3121/20 та інші.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі №9901/32/20 зробила висновок, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.02.2026 у справі №200/7821/21.
З аналізу наведених норм та правової позиції Верховного Суду встановлено, що строк звернення до суду з позовною заявою про оскарження наказів, виданих начальником військової частини в частині, що стосується проходження військової служби, становить 1 місяць з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про наявність таких наказів.
Як вже було зазначено судом, ОСОБА_1 в період винесення спірних наказів займала посаду начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 .
Позивачем здійснювалось візування оскаржуваних наказів, датованих 30.04.2024, 04.05.2024, 16.06.2024, 22.06.2024, 04.07.2024.
Позивач була обізнана про наявність перелічених наказів, оскільки вони безпосередньо використовувались нею в роботі, крім того, про зменшене нарахування премії за квітень та червень 2024 року, як наслідок притягнення до дисциплінарної відповідальності, позивач була обізнана як при нарахуванні відповідних сум, так і під час отримання таких сум в складі грошового забезпечення за квітень та червень 2024 року.
Про оскаржуваний наказ «Про завершення службового розслідування» від 16.06.2024 №3351 позивач дізналась 17.06.2024, що підтверджується особистим підписом та датою ознайомлення на наказі.
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою позивач звернулась 06.01.2026, тобто з суттєвим пропуском встановленого місячного строку звернення до суду.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач посилається у відповіді на відзив від 26.02.2026 на норми Цивільного процесуального кодексу України, норми якого не є застосовними до розгляду в адміністративній справі.
Посилання позивача на встановлений карантин на території України не є підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24:00 год 30.06.2023 скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Отже, карантин на території України завершився до прийняття наказів 30.04.2024, 04.05.2024, 16.06.2024, 22.06.2024, 04.07.2024.
В заяві про поновлення строку звернення до суду від 19.01.2026 позивач стверджує, що не могла вчасно звернутись до суду через виконання бойових завдань.
У зв'язку з наведеними позивачем поясненнями, ухвалою суду від 23.01.2026 витребувано у ОСОБА_1 засвідчені належним чином копії доказів виконання бойових завдань (накази), та інші докази на підтвердження обставин, викладених в заяві про поновлення строку звернення до суду.
Проте таких доказів суду надано не було, отже твердження про неможливість вчасного звернення до суду через виконання бойових завдань не підтверджено належними доказами.
Той факт, що позивач звернулась у 2025 році із запитами про надання копій оскаржуваних наказів не свідчить про можливість поновлення строку звернення до суду, оскільки позивач була обізнана про прийняті накази ще у 2024 році.
Крім того, позивач у відповідь на свої звернення в 2025 році отримала копії вказаних наказів 18.08.2025 та 15.09.2025, що підтверджується долученими до заяви позивача від 27.01.2026 поштовими повідомленнями.
Проте з позовною заявою позивач звернулась лише 06.01.2026.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Отже, суд зазначає, що пропущений строк звернення до суду з позовом може бути поновлений за наявністю поважних причин, проте позивач не зазначила об'єктивно непереборних обставин, які б не залежали від її волевиявлення або пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, що позбавили позивача можливості звернутися до адміністративного суду з даним позовом у встановлений процесуальним законодавством строк.
Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Положеннями п. 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено обов'язок суду застосувати процесуальні наслідки пропуску строку на звернення до суду у разі визнання причин такого пропуску неповажними, у вигляді залишення позовної заяви без розгляду.
Враховуючи викладене, позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів підлягає залишенню судом без розгляду.
Керуючись ст. ст. 121-123, 240, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів - залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачу, що згідно з ч. 4 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена у строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський