17 березня 2026 р.Справа №160/5701/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Калугіна Н.Є., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком - особою з інвалідністю I групи;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби на підставі пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- у разі якщо суд дійде висновку про неможливість прямого зобов'язання до звільнення, зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт з урахуванням правової оцінки суду та всіх наявних у справі доказів.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 12.03.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене провадження в адміністративній справі.
Разом з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, шляхом:
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати позивачу відпустку за сімейними обставинами на період розгляду справи судом для забезпечення можливості здійснення постійного догляду за батьком;
- у разі неможливості застосування зазначеного способу забезпечення позову зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 тимчасово утриматися від направлення позивача для виконання бойових або службових завдань поза межами місця проживання батька на період розгляду справи судом;
- застосувати інший спосіб забезпечення позову, який суд визнає необхідним та достатнім для ефективного захисту прав позивача та забезпечення можливості здійснення постійного догляду за тяжкохворим батьком на період розгляду справи.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 12.03.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову - відмовив.
Позивач 16.03.2026 подав заяву про забезпечення позову, шляхом:
- тимчасового зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 утриматися від направлення Позивача ( ОСОБА_1 ) для виконання службових або бойових завдань поза межами місця проживання особи з інвалідністю ( АДРЕСА_1 ), яка потребує постійного стороннього догляду, до моменту набрання рішенням суду законної сили.
В обґрунтування поданої заяви зазначено, що після постановлення ухвали від 12.03.2026 з'явився новий істотний доказ, який підтверджує тяжкість стану здоров'я особи з інвалідністю та необхідність постійного стороннього догляду, а саме витяг з індивідуальної програми реабілітації № 6/26/698/І від 18.02.2026 року, яким підтверджено неможливість самостійного самообслуговування особи з інвалідністю та необхідність постійного стороннього догляду. Батько позивача має тяжке онкологічне захворювання IV стадії. Неналежний догляд за стомою може призвести до інфекційних ускладнень, сепсису та летальних наслідків. Таким чином, відсутність постійного догляду створює реальну та безпосередню загрозу життю людини.
16.03.2026 відповідач подав заперечення на заяву про забезпечення доказів, в яких зазначив, що з часу призову на військову службу позивача за ОСОБА_2 здійснювали постійний догляд інші члени сім'ї, яким не встановлено наявність потреби у постійному сторонньому догляду. Так, в заяві про забезпечення позову не обґрунтовано в чому є ознаки протиправності рішення, дій чи бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду. Військовою частиною НОМЕР_1 доведено позивачу підстави для відмови в задоволенні рапортів на звільнення. Також зазначено, що повторне подання заяви про забезпечення позову свідчить про зловживання процесуальними правами.
16.03.2026 позивач надіслав репліку на заперечення відповідача та зазначив, зокрема, що відповідач безпідставно звинувачує позивача у зловживанні процесуальними правами (ст. 45 КАС України). Наголошував, що відповідно до ч. 4 ст. 152 КАС України, у разі відмови у забезпеченні позову заявник має право на повторне звернення, якщо змінилися обставини або з'явилися нові докази. Дана заява про забезпечення позову від 13.03.2026 базується на нових суттєвих доказах, які не були предметом розгляду раніше: Витяг з ІПР від 18.02.2026 та Висновок ЛКК №108 від 13.03.2026 щодо стану здоров'я сестри. Позивач вважає, що вказані документи докорінно змінюють доказову базу, підтверджуючи критичний стан батька та об'єктивну неможливість інших осіб здійснювати догляд.
Вимоги до змісту та форми заяви про забезпечення позову визначені статтею 152 КАС України.
Заява про забезпечення позову відповідає вимогам ст. 152 КАС України.
Суд зазначає, що згідно ч. 1, 2 ст. 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову судом не встановлено підстав для необхідності виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, відтак заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
Вирішуючи подану заяву, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України, забезпечення позову допускається якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно приписів ч. 1, 2 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд зазначає, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, певних заходів щодо охорони прав та свобод позивача, для створення можливості реального виконання позитивного (для позивача) рішення суду. Також суд вважає за необхідне відмітити, що приймаючи ухвалу про вжиття заходів по забезпеченню позову, суд повинен враховувати, що прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що не вжиття таких заходів може у майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
Слід зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
За своєю юридичною природою інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
При цьому, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними та адекватними заявленим позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Тобто, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 26.04.2019 у справі № 826/16334/18.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Вжиття заходів забезпечення адміністративного позову нерозривно пов'язано з підставами та предметом адміністративного позову і ними обумовлюється.
Так, предметом оскарження у цій справі є відмова Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком - особою з інвалідністю I групи.
Тобто, зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 тимчасово утриматися від направлення Позивача ( ОСОБА_1 ) для виконання службових або бойових завдань поза межами місця проживання особи з інвалідністю ( АДРЕСА_1 ), яка потребує постійного стороннього догляду, до моменту набрання рішенням суду законної сили, як спосіб забезпечення позову, не вплине на можливість захисту прав позивача шляхом зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби на підставі пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Ці дві дії не пов'язані між собою, та не залежать одна від одної.
Отже, спосіб забезпечення позову, про який просить позивач, не є нерозривно пов'язаним з підставами та предметом адміністративного позову, оскільки ніяк не вилине на можливість прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби у разі набрання законної сили рішенням суду, якщо позов буде задоволено.
Нові обставини, на які посилається позивач та нові докази, які додані до заяви про забезпечення доказів, можуть бути предметом розгляду Військовою частиною НОМЕР_1 під час повторного звернення позивача із рапортом про звільнення.
Проте, на вирішення заяви про забезпечення доказів такі нові обставини та нові докази не впливають.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що з викладених у заяві про забезпечення позову мотивів, відсутні підстави вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача.
Суд наголошує, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Також під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд враховує, що обов'язок доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам, аргументованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка подала відповідну заяву.
Виходячи із наведеного, у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою.
З цією метою, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Натомість, позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували наявність підстав для забезпечення позову, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, а саме:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Позивачем не наведено доводів в обґрунтування очевидності ознак протиправності відмови відповідача у звільненні, та порушення її прав, свобод або інтересів такою відмовою.
При цьому, суд зазначає, що наявність права у позивача на звільнення з військової служби, буде досліджено судом при розгляді справи по суті.
Суд зауважує, що позивач, подаючи заяву про забезпечення позову та, наводячи можливі негативні наслідки у випадку незадоволення поданої заяви, жодних доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених ст. 150 КАС України, які є обов'язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову, не надав.
Крім цього, позивач також не надав доказів існування реальної загрози вчинення Військовою частиною НОМЕР_1 дій щодо направлення його для виконання службових або бойових завдань поза межами місця проживання батька позивача.
Водночас, суд звертає увагу, що за змістом п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Відтак, на час проходження позивачем військової служби та на дату звернення до суду із заявою про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого існує заборона шляхом забезпечення позову здійснювати зупинення дії наказів відданих військовослужбовцю, яким безумовно є і наказ про його переміщення.
Статтею 30 Закону № 548-XIV передбачено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Беручи до уваги наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що обраний заявником вид забезпечення позову, за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які вже видані та ще можуть бути видані командиром військової частини в майбутньому, що відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Отже, оскільки заявник наразі проходить військову службу у Збройних Силах України відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд позбавлений можливості забороняти відповідачу вчиняти дії, пов'язані з виконанням військовослужбовцем військових завдань, в тому числі забороняти йому визначати місце несення військової служби військовослужбовцем.
Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 5, 8 ст. 154 КАС України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст. 150, 151, 154, 156, 243, 248, 256 КАС України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову від 16.03.2026 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 295, 297 КАС України.
Суддя Н.Є. Калугіна