16 березня 2026 рокуСправа №160/31789/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рищенко А. Ю.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
05.11.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України на підставі абз.13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у відповідача та звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку із наявністю матері з інвалідністю II групи, при цьому рішенням відповідача було розглянуто вказаний рапорт позивача та відмовлено у його задоволенні, у зв'язку з наявністю члена сім'ї другого ступеня споріднення, неповнорідної сестри ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
13.11.2025 року відповідачем до суду надіслано відзив на позовну заяву в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з посиланням на те, В процесі розгляду рапорту, встановлено, що у матері позивача ОСОБА_2 , є неповнорідна сестра - ОСОБА_3 , яка є членом сім'ї другого ступеня споріднення. Сам факт існування неповнорідної сестри ОСОБА_3 , як члена сім'ї другого ступеня споріднення формально виключає можливість застосування абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, оскільки в Законі № 2232-XII йдеться про відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, а не про їхню фактичну неможливість здійснювати такий постійний догляд. Водночас, варто зауважити, що Закон № 2232-XII допускає інший варіант - якщо інші члени сім'ї першого або другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. В контексті даної ситуації зазначений варіант міг бути застосований, якщо б до відповідача були надані документи, які підтверджують, що неповнорідна сестра ОСОБА_3 не може здійснювати постійний догляд оскільки сама потребує постійного догляду. На момент розгляду рапорту, таких документів до позивача не надходило. Підсумовуючи вищевикладене, встановлено відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби у запас через сімейні обставини
Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу на посаді тесляра-покрівельника 2 будівельного відділення 2 будівельного взводу 3 роти спеціальних будівельних робіт батальйону загальнобудівельних робіт у військовій частині НОМЕР_1 .
Мати позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю II групи та потребує стороннього догляду, що підтверджується довідкою до акту огляду висновку МСЕК серії 12 ААД №079715 та висновком ЛКК від 23.07.2024 №43/1.витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244-25-4781/В від 15.08.2025 року
Факт родинних відносин підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , відповідно до якого ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 .
У зв'язку із чим, не бажаючи продовжувати військову службу за сімейними обставинами, позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на абз.13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з долученням документів, які підтверджують право на звільнення.
Листом від 13.10.2025 року №6/12-2946 військовою частиною НОМЕР_1 було повідомлено, що за наслідками розгляду вищевказаного рапорту від 09.09.2025 не прийнято позитивного рішення на підставі того, що у матері позивача ОСОБА_2 , є неповнорідна сестра - ОСОБА_3 , яка є членом сім'ї другого ступеня споріднення. У зв'язку з тим, що до рапорту не додано документів, які підтверджують, що неповнорідна сестра ОСОБА_3 не можу здійснювати постійний догляд оскільки сама потребує постійного догляду підстави для звільнення ОСОБА_1 відсутні.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.1 ст.17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до ч.2 ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (з наступними змінами та доповненнями; далі - Закон №2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із ч.2 ст.2 Закону №2232 проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (ч.6 ст.2 Закону №2232).
Як передбачено частиною чотирнадцятою цієї ж норми виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з абзацом тринадцятим ч.1 ст.1 Закону України «Про оборону України» №1933-XII від 06.12.1991 року (з наступними змінами та доповненнями), особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
17.03.2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період.
Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-ІХ.
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й на час розгляду даної справи.
Підстави для звільнення військової служби визначні у ст.26 Закону №2232.
Згідно п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008 в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі по тексту Закон №2232-XII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)
Відповідно до абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, під час дії воєнного стану, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи
Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26Закону № 2122-IX.
Означені висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 27.02.2025 року по справі №380/16966/24.
Таким чином в межах даної справи, суд надає оцінку діям відповідача щодо відмови у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби, шляхом повернення рапорту позивача із поданими документами із посиланням на наявність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, зокрема наявність неповнорідної сестри матері позивача - ОСОБА_3 , яка є членом сім'ї другого ступеня споріднення.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , проживає за кордоном, а саме у Республіці Італія, що підтверджується копією італійського посвідчення особи виданого на ім'я ОСОБА_3 , що на думку суду об'єктивно унеможливлює здійснення постійного догляду за особою, яка на постійні основі проживає в Україні.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи та потребує стороннього догляду, що підтверджується довідкою до акту огляду висновку МСЕК серії 12 ААД №079715 та висновком ЛКК від 23.07.2024 №43/1, витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244-25-4781/В від 15.08.2025 року.
Суд зазначає, що уже згаданою нормою п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232 дійсно передбачена додаткова умова для звільнення військовослужбовця з військової служби до умови наявності у батьків чи батьків дружини (чоловіка) інвалідності І чи ІІ групи - відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Підпунктом 14.1.263 п.14.1 ст.263 Податкового кодексу України (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, підтверджених відповідними доказами, щодо необхідності здійснення постійного догляду за матір'ю, особою з інвалідністю ІІ групи - ОСОБА_2 , відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли забезпечити та погодились здійснювати відповідний догляд, суд доходить висновку про протиправність відмови відповідача в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби із посиланням на наявність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
В свою чергу судом було досліджено лист за №6/12-2946 від 13.10.2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 , яким фактично відмовлено в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби та не встановлено інших фактичних обставин, на які б посилався відповідач, та які, в свою чергу, могли слугувати підставою для відмови в задоволенні рапорту.
Таким чином, з огляду на вищенаведене, суд доходить висновку про необхідність визнання протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до абз.13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" на підставі поданого рапорту від 09.09.2025 року.
Враховуючи вищенаведене, з метою відновлення порушеного права позивача, суд дійшов висновку про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до абз.13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами у зв'язку з тим, що мати ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи.
Крім цього суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європидержавам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об'єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності передзаконом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.
У пункті 2.4Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 року №3-рп/2016ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина першастатті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22.09.2005 року №5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.
Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права ізаконмає з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02.08.1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).
Ураховуючи наведене, суд зазначає, що задоволення похідної вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача прийняти звільнити позивача з військової служби не є елементом втручання у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на установлення достатніх підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, щодо звільнення позивача з військової служби відповідно до абз.13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 року по справі №380/16966/24.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Керуючись ст. 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України на підставі абз.13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А. Ю. Рищенко