18 березня 2026 рокуСправа №160/4036/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Скиби Віталія Володимировича до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
20.02.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Скиби Віталія Володимировича до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправними дії Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України викладені в листі від 18.02.2026 року за №24205 про відмову в знятті арешту накладеного держав ним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управ ління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004 року на 1/3 час тину кв. АДРЕСА_1 , яка нале жить ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт накладений державним вико навцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юсти ції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004 року на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.08.2003 року у справі №1-57/2003 як судом першої інстанції, в поряд ку КПК України в редакції 1960 року неповнолітньому сину ОСОБА_1 рини ОСОБА_2 призначено покарання в вигляді позбавлення волі строком на 11 років. Позивач по даному кримінальному провадженню проходила як особа, яка несе за законом матеріальну відповідальність за дії неповнолітнього сина (законний представник неповнолітнього). На виконання вироку Апеляційним судом Дніпропетровської області 15.01.2004 року стягувачу ( ОСОБА_3 ) видано виконавчий лист №1-57 від 15.01.2004 року, де боржником є позивач. На примусове виконання означеного виконавчого листа державним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управ ління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004 року накладено арешт на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 ську, яка належить позивачу. На даний час на нерухоме майно позивача (боржника) в рамках вико навчого провадження звернення стягнення не здійснювалося, арешт до цього часу не знято, що підтверджується копією інформаційної довідки №459809721 від 09.01.2026 року. На даний час відкриті виконавчі провадження, де боржником є позивач відсутні, що підтверджується наданим до скарги витягом із АСВП від 19.02.2026 року. На заяву боржника від 18.12.2025 року до правонаступника Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська - Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту 07.01.2026 року отримано письмове повідомлення від 06.01.2026 року №238 про наступне. В ході проведення виконавчих дій держав ним виконавцем Ленінського районного управління юстиції Василенком О.В. 20.07.2004 року постановою серії АА №955216 було накладено арешт на 1/3 час тину кв. АДРЕСА_1 , яке належить боржнику. Другою Дніпровською державною нотаріальною конторою внесено запис про арешт означеного нерухомого майна (реєстраційний номер обтя ження №1313689 від 18.09.2004 року) до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Означене виконавче провадження знищено у зв'язку зі спливом строків зберігання. Накладений арешт може бути знятий за рі шенням суду. 21.01.2026 року представник позивача подав до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну заяву від 21.01.2026 року про визнан ня протиправними дії відповідача щодо відмови в знятті арешту, яка викладена в вищевказаному листі. Також просив суд зобов'язати відповідача зняти арешт. Дніпропетровським окружним адміністративним судом ухвалою від 04.02.2026 року у справі №160/1337/26 відмовлено в поновленні процесуального строку та позовну заяву повернуто позивачу, копію якої разом з позовною зая вою з додатками представник позивача отримав у суді 09.02.2026 року. Також суд визнав, що питання позивача слід вирішувати в порядку адміністративного судо чинства. Тож, 09.02.2026 року позивач повторно звернулася до відповідача з заявою від 09.02.2026 року про зняття арешту на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 по вул. Ногай ська в м. Дніпрі, накладеного постановою від 20.07.2004 року Державним вико навцем ВДВС Ленінського РУЮ Василенко О.В. 19.02.2026 року позивачем отримана письмова відповідь від 18.02.2026 року №24205 аналогічного змісту, тобто відмовлено в задоволенні заяви, а також винесення постанови про закінчення виконавчого прова дження, у зв'язку з наступним: виконавче провадження знищено у зв'язку зі спливом строку зберігання; відсутні юридичні підстави для зняття арешту. Запропоновано звернутися для вирішення питання до суду. У відповіді допущена описка, де зазначено, що подана заява від 18.12.2025 року замість 09.02.2026 року. На думку представника позивача, оскільки спірний арешт накладено не в межах кримінального провадження (не слідчим, не судом), а при виконанні вироку, його скасування не може здійс нюватися в порядку КПК України (в редакції 1960 року) та КПК України (в ре дакції 2012 року). Виконавча служба не повідомила позивача: чи виконавчий лист щодо боржника було повернуто та коли стягувачу у зв'язку з завершенням виконавчого провадження (в порядку ст.47 Закону №606-ХІV), чи закону в новій редакції. Але строк пред'явлення його до приму сового виконання сплив, проте залишився чинним арешт майна боржника. Чи виконавче провадження було закінчено (в порядку ст.49 Закону №606-ХІV) та коли, чи закону в новій редакції. На час вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні, в рамках якого проводилося примусове виконання виконавчого листа апеляційного суду Дніпропетровської області, діяла редакція Закону України “Про виконавче про вадження» від 21.04.1999 року №606-ХІV. Станом на день звернення позивача до відповідача із заявою про скасу вання арешту (09.02.2026 року) жоден виконавчий лист про стягнення з бо ржника боргу на виконанні не перебуває, що підтверджується копією витягу із АСВП. Представник позивача звертає увагу суду на те, що у період з дня накладення арешту (20.07.2004 року) до дня розгляду заяви про зняття арешту (09.02.2026 року) ор ганами державної виконавчої служби не проводились виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа. Також відсутні відомості про наявність будь-яких відкритих виконавчих проваджень, за якими ОСОБА_1 є боржником. Відсутність відкритого виконавчого провадження та знищення матеріалів виконавчого провадження за терміном зберігання свідчить про безпідставність продовження дії арешту.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026 року зазначена вище справа розподілена та 23.02.2026 року передана судді Пруднику С.В.
25.02.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Зобов'язано Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подати до суду: засвідчену належним чином копію виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №1-57 виданого Апеляційним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 12 000 грн. (в разі наявності, в разі відсутності - подати до суду змістовні та вмотивовані пояснення); письмові та вмотивовані пояснення щодо не зняття арешту накладений державним вико навцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юсти ції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004 року на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 . Судом зобов'язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 16.03.2026 року. Судом попереджено Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
25.02.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання представника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Босенка Максима Миколайовича про застосування заходів процесуального примусу та залишення позовної заяви без розгляду відмовлено повністю.
05.03.2026 року від представника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Босенка М.М. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечив щодо задоволення позовних вимог та просив залишити позовну заяву без розгляду. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив наступне. Так, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна наявний запис про арешт нерухомого майна ОСОБА_1 , накладений на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська від 20.07.2004 серії АА №955216, в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №1-57, виданого Апеляційним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 12 000 грн. Перевіркою Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП) було встановлено, що відсутня будь-яка інформація стосовно виконавчого провадження, в рамках якого було накладено вищевказаний арешт. Представник відповідача звертає увагу суду на те, що відповідно до п. 1 Розділу ХІ Правил передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню. Згідно п. 2 Розділу ХІ Правил строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік. У зв'язку з чим, виконавче провадження, за яким було накладено арешт знищено за закінченням терміну зберігання. Жодні відомості щодо цього виконавчого провадження в АСВП відсутні. Отже, відділ ДВС об'єктивно не може надати до суду засвідчену належним чином копію виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №1-57 виданого Апеляційним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 12 000 грн. Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків. Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII). Матеріали справи не містять доказів, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №1-57, виданого Апеляційним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 12 000 грн., було закінчено з підстав, які передбачають обов'язок органу примусового виконання зняти арешт з майна. Доводи позивача щодо спливу строку для повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання, на думку відділу ДВС, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ці процесуальні строки можуть бути поновлені за судовим рішенням. Отже, у відділу ДВС були відсутні підставі для зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 . Законом не встановлено обов'язку чи права органу примусового виконання у задоволенні заяви боржника про зняття арешту з майна в даному випадку. У зв'язку з чим, відсутні правові підстави для визнання дій відділу ДВС протиправними. До того ж, ухвалою суду від 25.02.2026 року у справі №160/4036/26 про відмову у застосуванні заходів процесуального примусу та залишення позовної заяви без розгляду, було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про застосування заходів процесуального примусу та залишення позовної заяви без розгляду. Відмовляючи у задоволенні клопотання суд зазначив, що серед заявлених позовних вимог у справі №160/1337/26 була вимога щодо визнання протиправними дій відповідача, викладені в листі від 06.01.2026 року за №238, тоді як предметом спору серед заявлених позовних вимог є вимога позивача про визнання дій протиправними, які викладені в листі від 18.02.2026 року за №24205. З такими висновками не можна погодитись оскільки, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції. В даному випадку, предметом позову є матеріально-правова вимога щодо зняття арешту з нерухомого майна позивача, накладеного на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська від 20.07.2004 серії АА №955216, в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №1-57, виданого Апеляційним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 12 000 грн. Підставою позову в даному випадку, на думку представника позивача, є відсутність правових підстав для тривалого існування оскаржуваного арешту, оскільки відсутні відкриті виконавчі провадження стосовно позивача. Тобто, не можна вважати предметом і підставою позову листи відділу ДВС від 06.01.2026 року за №238 та від 18.02.2026 року за №24205, оскільки позивач не просить суд скасувати ці листи відповідача. Натомість наголошуємо, що предмет і підстави позову у справах №160/1337/26 та №160/4036/26 є тотожними. А отже, позовна заява у справі №160/4036/26 підлягає залишенню без розгляду з підстав, зазначених у запереченні відділу ДВС проти відкриття провадження у справі В прохальній частині позовної заяви, позивач просить суд зобов'язати відділ ДВС зняти арешт. Відтак, оскільки вчинення дій щодо зняття (скасування) арешту накладеного постановою державного виконавця у межах виконавчого провадження, з огляду на положення ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», віднесено саме до повноважень виконавця, відсутні правові підстави для зобов'язання органу примусового виконання вчинити дії щодо зняття арешту. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо). Системний аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Cуд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо. При визначенні суми компенсації понесених витрат на професійну правничу допомогу суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та її складності, суті виконаних послуг та витраченого адвокатом часу. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 15.11.2021 у справі №320/5284/19. Таким чином, визначаючи розмір до стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відділу ДВС на користь позивача суд повинен враховувати детальний перелік послуг згідно з актом виконаних робіт, час, витрачений представником заінтересованої особи у судовому засіданні, складені заяви та клопотання з приводу процесуальних питань щодо розгляду справи, характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з обставин по даній справи, характеру її складності та обсягу виконаної адвокатом роботи. Отже, відділ ДВС вважає, що сума витрат, що заявлена представником Глазунової М.С. значно перевищує встановлені діючим законодавством та нормативно-правовими актами граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу; сума витрат є неспівмірною із складністю даної справи. Крім того вважаємо, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу - 3000 грн. є неспівмірним із витраченим часом адвоката на правничу допомогу, складністю даної справи. Тому, розмір правничої допомоги є об'єктивно завищеним. Оскільки дана справа є малозначною, об'єктивно відсутні докази реальності адвокатських витрат, зокрема, їхньої необхідності. Крім того, оскільки відділ ДВС є органом державної влади, будь-які стягнення з нього здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань відділу ДВС. А отже, в умовах дії в Україні воєнного стану та дефіциту коштів Державного бюджету, необґрунтоване та завищене стягнення з Державного бюджету витрат на правничу допомогу, створює надмірний фінансовий тягар для Держави Україна в умовах дії воєнного стану. У зв'язку з чим, представник відповідача просить суд відмовити у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Відтак, представник відповідача просить суд:
1. Залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
2. У випадку, якщо суд дійде висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви без розгляду - відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, у повному обсязі.
3. Судові витрати покласти на позивача.
09.03.2026 року від представника позивача Скиби В.В. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представником зазначено про те, що відповідач не подав будь-якого доказу на спростування зазначених в позовній заяві обставин. Отже висновки, зазначені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.08.2003 року у справі №1-57/2003 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, раніше не судимий, засуджений: за п.6 ч.2 ст. 115 КК України на 11 років позбавлення волі без конфіскації майна; за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі; за ст. 186 ч. 2 КК України на 4 роки позбавлення волі; за ч.4 ст. 187 КК України на 9 років позбавлення волі без конфіскації майна; згідно із ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено 11 років позбавлення волі без конфіскації майна. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, раніше не судимий, - засуджений за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 104 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 рок Згідно зі ст. 76 КК України він зобов'язаний періодично з'являтися на реєстрацію в органи кримінально виконавчої системи. Постановлено стягнути: з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 2000 грн. на відшкодування матеріальної і 10000 грн. - моральної шкоди, на користь ОСОБА_9 - 52 грн., з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 солідарно на користь ОСОБА_10 - 113 грн., ОСОБА_11 - 411 грн., ОСОБА_12 - 30 грн. а також судові витрати 126 грн. 82 коп. У випадку відсутності у неповнолітніх засуджених майна чи заробітку, постановлено стягнути перелічені суми з матері ОСОБА_5 з ОСОБА_1 та матері ОСОБА_6 - ОСОБА_13 .
Ухвалою Верховного Суду від 09.12.2003 року у справі №1-57/2003 касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 , його законного представника ОСОБА_14 , захисника ОСОБА_1 залишені без задоволення. Суд касаційної інстанції зазначив, що у порядку ст. 395 КПК України виключити з вироку апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.12.2003 року щодо ОСОБА_5 посилання на ст. 69 КК України як зайву, змінити вирок у частині визначення порядку стягнення матеріальної шкоди на користь потерпілих, вказавши що стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_13 підлягає в рівних долях. У решті вирок щодо ОСОБА_5 залишити без зміни.
На виконання вироку Апеляційним судом Дніпропетровської області 15.01.2004 року стягувачу ( ОСОБА_3 ) видано виконавчий лист №1-57 від 15.01.2004 року, де боржником є позивач. На примусове виконання означеного виконавчого листа держав ним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управ ління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004 року накладено арешт на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 ську, яка належить позивачу.
20.07.2004 року постановою (знято з оригіналу: серія АА №955216) державного виконавця Василенко О.В. відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції при примусовому виконанні в/л №1-57 виданого15.01.2004 року Апеляційним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 12 000 грн. на користь ОСОБА_15 керуючись ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 а саме, на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 . Заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 .
На даний час на нерухоме майно позивача (боржника) в рамках вико навчого провадження звернення стягнення не здійснювалося, арешт до цього часу не знято, що підтверджується копією інформаційної довідки №459809721 від 09.01.2026 року.
18.12.2025 року позивач, ОСОБА_1 звернулась до Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою, в якій просила зняти арешт майна боржника - 1/3 частина кв. АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на праві власності, накладений постановою від 20.07.2004 року державного виконавця ВДВС Ленінського районного управління юстиції Василенко О.В.
Листом від 06.01.2026 року за №238 Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, на заяву ОСОБА_1 від 18.12.2025 року щодо зняття арешту з нерухомого майна, а саме 1/3 квартири АДРЕСА_1 , повідомив наступне. Перевіркою Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), спецрозділу та архівних виконавчих проваджень, встановлено що в автоматизованій системі виконавчих проваджень не зареєстровані виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , вході якого державним виконавцем Василенком О.В була винесена постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження серія АА№ 955216 від 20.07.2004 року та Другою Дніпровською державною нотаріальною конторою до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесений запис про арешт нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження №1313689 від 18.09.2004). Згідно п. 1 Розділу Х Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 №1829/5 зі змінами (далі - Правила) завершені виконавчі провадження та виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше 01 серпня поточного року та 01 лютого наступного року. Відповідно до п. 1 Розділу ХІ Правил передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню. Згідно п. 2 Розділу XI Правил строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік. Отже, виконавчі провадження, які були завершені до 2022 року, а виконавчі провадження за постановами про накладення адміністративного стягнення до 2024 року, були знищені на підставі Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями. Відповідно до Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями затверджених Наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 № 1829/5, які зареєстровані в Міністерстві юстиції України 08 червня 2017 р. за №699/30567 та до п. 28.26-32 Типової номенклатури відділу термін зберігання книг обліку виконавчих документів переданих державному виконавцеві становить 5 років. Отже, книги обліку виконавчих документів переданих державному виконавцеві у Державній виконавчій службі Ленінського району за 2004 в Другому Правобережному відділі державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції відсутні, у зв'язку з цим встановити або ідентифікувати виконавчі провадження стосовно боржника ОСОБА_1 не має можливості. Щодо питання зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачений вичерпний перелік випадків для винесення постанови про зняття арешту з майна боржника. Так, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову, підстави, передбачені пунктом 12 та підпунктом 2 пункту 104 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі набрання законной сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Тому, у державного виконавця відсутні законні підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого та зняття арешту з вищевказаного майна.
Листом від 14.01.2026 року за № 04.4-32/4/2026 Дніпровський апеляційний суд на адресу представника позивача Скибі В.В. повідомив про те, що кримінальна справа №1-57/2003 відносно ОСОБА_5 , засудженого вироком апеляційного суду Дніпропетровської області 08.08.2003 року до 11 років позбавлення волі знищена згідно акту №2 про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду від 23.01.2025 року, затвердженого головою Дніпровського апеляційного суду на підставі «Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання документів», який схвалено протоколом експертної комісії Дніпровського апеляційного суду від 13.02.2025 року № 2, погоджено з експертно-перевіряльною комісією державного архіву Дніпропетровської області протоколом від 25.02.2025 року №2.
15.01.2026 року представник позивача Скиба В.В. звернувся до Дніпровського апеляційного суду із скаргою, в якій просив: 1. Зняти арешт з майна боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 20.07.2004 року на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . 2. Для повного та об'єктивного розгляду скарги витребувати в Другому Правобережному ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) завірені належним чином копії матеріалів перевірки заяви ОСОБА_16 від 18.12.2025 року про зняття арешту.
Листом від 15.01.2026 року № 04.4-593Г/17/2026 Дніпровський апеляційний суд на адресу представника позивача Скиби В.В. повернув скаргу на дії Державної виконавчої служби, яка надійшла до Дніпровського апеляційного суду 15.01.2026 року та зареєстрована за вх. № 1890, оскільки Дніпровський апеляційний суд є судом апеляційної інстанції. Дніпровський апеляційний суд роз'яснив, що розгляд вищезазначеної скарги на дії Державної виконавчої служби до повноважень Дніпровського апеляційного суду не відноситься.
16.01.2026 року представник позивача Скиба В.В. звернувся до Дніпровського апеляційного суду із заявою, в якій просив роз'яснити представнику скаржника, до якого саме безпосереднього суду слід звертатися щодо вирішення питання.
Листом від 19.01.2026 № 04.4-593Г/21/2026 Дніпровський апеляційний суд на адресу представника позивача Скиби В.В. повідомив, що Голова Дніпровського апеляційного суду не надає консультацій з правових питань. Повноваження Голови Дніпровського апеляційного суду визначені ст. 29 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
21.01.2026 року представник позивача подав до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну заяву від 21.01.2026 року про визнан ня протиправними дії відповідача щодо відмови в знятті арешту, яка викладена в вищевказаному листі. Також просив суд зобов'язати відповідача зняти арешт.
За реплікацією КПП “Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що в провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебувала справа №160/1337/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій відповідача, викладені в листі від 06.01.2026 року за №238, про відмову в знятті арешту, накладеного державним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004р. на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , яка належить позивачеві та зобов'язання відповідача зняти арешт, накладений державним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004р. на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , яка належить позивачеві.
28.01.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/1337/26 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку звернення до суду у справі №160/1337/26 відмовлено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху. Позивачеві у десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали, слід було усунути недоліки адміністративного позову шляхом надання до суду: доказів проживання / реєстрації позивача за адресою: АДРЕСА_2 , у відповідності до вимог п.2 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України; заяви про поновлення строку звернення до суду з цим адміністративним позовом, вказавши інші підстави для поновлення строку, та надати докази поважності причин його пропуску, у відповідності до вимог ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України.
04.02.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/1337/26 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом у справі №160/1337/26 відмовлено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачеві.
13.02.2026 року ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду витребувано з Дніпропетровського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи №160/1337/26, зобов'язавши Дніпропетровський окружний адміністративний суд у розумний строк направити до суду апеляційної інстанції матеріали справи №160/1337/26.
Як убачається із матеріалів справи, 09.02.2026 року ОСОБА_1 звернулась до Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою, в якій просила зняти арешт майна боржника - 1/3 частина кв. АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на праві власності, накладений постановою від 20.07.2004 року державного виконавця ВДВС Ленінського районного управління юстиції Василенко О.В.
Листом від 18.02.2026 року за №24205 Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, на заяву ОСОБА_1 від 18.12.2025 року щодо зняття арешту з нерухомого майна, а саме 1/3 квартири АДРЕСА_1 , повідомив наступне. Перевіркою Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), спецрозділу та архівних виконавчих проваджень, встановлено що в автоматизованій системі виконавчих проваджень не зареєстровані виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , в ході якого державним виконавцем Василенком О.В була винесена постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження серія АА№ 955216 від 20.07.2004 року та Другою Дніпровською державною нотаріальною конторою до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесений запис про арешт нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження №1313689 від 18.09.2004). Згідно п. 1 Розділу X Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 №1829/5 зі змінами (далі - Правила) завершені виконавчі провадження та виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше 01 серпня поточного року та 01 лютого наступного року. Відповідно до п. 1 Розділу XI Правил передані до архіву органу державної виконавчої служби приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню. Згідно п. 2 Розділу XI Правил строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік. Отже, виконавчі провадження, які були завершені до 2022 року, а виконавчі провадження за постановами про накладення адміністративного стягнення до 2024 року, були знищені на підставі Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями. Щодо питання зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачений вичерпний перелік випадків для винесення постанови про зняття арешту з майна боржника. Так, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів; стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову, підстави, передбачені пунктом 12 та підпунктом 2 пункту 104 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першої статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. На підставі вищевикладеного у державного виконавця відсутні законні підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого та зняття арешту з вищевказаного майна.
На даний час відкриті виконавчі провадження, де боржником є позивач відсутні, що підтверджується наданим до скарги витягом із АСВП від 19.02.2026 року.
20.02.2026 року за вих. №1726 комунальне підприємство "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради надало ОСОБА_1 згідно матеріалів інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_2 , запитувану копію постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження Ленінського відділу державної виконавчої служби ДМУЮ від 20.07.2004 року.
Позивач вважаючи дії відповідача протиправними, звернувся до суду із даною позовною заявою.
Вирішуючи даний спір по суті та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до с. 70 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 № 2341-III (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.
За правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України, умисне вбивство: з корисливих мотивів карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті.
Відповідно до ч.3 ст.185 Кримінального кодексу України, крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, - карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.
Відповідно до ч.2 ст.186 Кримінального кодексу України, грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб, - карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років.
За приписами ч.4 ст.187 Кримінального кодексу України, розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.
Спеціальним законом, що регулював порядок вчинення виконавчих дій на час виконання вироку, був Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (чинний на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №606-XIV).
Відповідно до ст.1 Закону №606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно із ч.1 ст.25 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Частиною другою цієї норми передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Підстави для закінчення виконавчого провадження визначені статтею 37 Закону № 606.
Підстави для повернення виконавчого документу закріплено в ст. ст. 40, 40-1 цього Закону.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 40 Закону № 606, виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві: якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Згідно з частиною 5 статті 40 Закону № 606, повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених пунктами 2-6 частини першої цієї статті, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених статтею 21 цього Закону.
Відповідно до статті 38 Закону № 606, у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.
За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, вказаної у частині другій цієї статті, для її пред'явлення до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження для зняття арешту з майна.
Положеннями статті 55 Закону № 606 (арешт та вилучення майна боржника) передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
Судом встановлено, що на виконання вироку Апеляційним судом Дніпропетровської області 15.01.2004 року стягувачу ( ОСОБА_3 ) видано виконавчий лист №1-57 від 15.01.2004 року, де боржником є позивач.
20.07.2004 року постановою (знято з оригіналу: серія АА №955216) державного виконавця Василенко О.В. відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції при примусовому виконанні в/л №1-57 виданого 15.01.2004 року Апеляційним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 12 000 грн. на користь ОСОБА_15 керуючись ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 а саме, на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 . Заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 .
Частиною першою статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч.4,5 ст. 59 Закону №1404 підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;
10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах зроблено у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21).
Відповідно до частини 3 статті 59 Закону № 1404 у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Як вказує представник відповідача у відзиві на позовну заяву, відповідно до п. 1 Розділу ХІ Правил передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню. Згідно п. 2 Розділу ХІ Правил строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік. У зв'язку з чим, виконавче провадження, за яким було накладено арешт знищено за закінченням терміну зберігання. Жодні відомості щодо цього виконавчого провадження в АСВП відсутні. Отже, відділ ДВС об'єктивно не може надати до суду засвідчену належним чином копію виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №1-57 виданого Апеляційним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 12 000 грн. Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків. Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII). Матеріали справи не містять доказів, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №1-57, виданого Апеляційним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 12 000 грн., було закінчено з підстав, які передбачають обов'язок органу примусового виконання зняти арешт з майна.
За пошуком в Автоматизованій системі виконавчого провадження виконавчі провадження, в яких позивач мала б статус боржника, де стягувачем є ОСОБА_4 , відсутні.
В той же час, судом з матеріалів справи та з відзиву на позовну заяву встановлено, що на момент звернення з даним позовом до суду у позивача наявний борг в сумі 12 000 грн., який ОСОБА_1 не сплачений на користь ОСОБА_4 . Доказів протилежного суду не надано.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для зняття арешту з майна позивача, що виключає протиправність дій Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України викладені в листі від 18.02.2026 року за №24205 про відмову в знятті арешту накладеного держав ним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управ ління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004 року на 1/3 час тину кв. АДРЕСА_1 , яка нале жить ОСОБА_1 .
Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувача, підстави для зняття арешту з майна ОСОБА_1 відсутні.
Щодо клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, то суд зазначає, що таке не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо:
1) позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності;
2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;
3) у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
4) позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб'єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;
5) надійшла заява позивача про залишення позову без розгляду;
6) особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і за захистом прав, свобод чи інтересів якої у випадках, встановлених законом, звернувся орган або інша особа, заперечує проти позову і від неї надійшла відповідна заява;
7) провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом;
8) з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу;
9) позивач у визначений судом строк без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору;
10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Так, за реплікацією КПП “Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що в провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебувала справа №160/1337/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій відповідача, викладені в листі від 06.01.2026 року за №238, про відмову в знятті арешту, накладеного державним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004р. на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , яка належить позивачеві та зобов'язання відповідача зняти арешт, накладений державним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004р. на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , яка належить позивачеві.
28.01.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/1337/26 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку звернення до суду у справі №160/1337/26 відмовлено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху. Позивачеві у десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали, слід було усунути недоліки адміністративного позову шляхом надання до суду: доказів проживання / реєстрації позивача за адресою: АДРЕСА_2 , у відповідності до вимог п.2 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України; заяви про поновлення строку звернення до суду з цим адміністративним позовом, вказавши інші підстави для поновлення строку, та надати докази поважності причин його пропуску, у відповідності до вимог ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України.
04.02.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/1337/26 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом у справі №160/1337/26 відмовлено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачеві.
13.02.2026 року ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду витребувано з Дніпропетровського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи №160/1337/26, зобов'язавши Дніпропетровський окружний адміністративний суд у розумний строк направити до суду апеляційної інстанції матеріали справи №160/1337/26.
В той же час, серед заявлених позовних вимог у справі №160/1337/26 була вимога щодо визнання протиправними дій відповідача, викладені в листі від 06.01.2026 року за №238, тоді як предметом спору серед заявлених позовних вимог є вимога позивача про визнання дій протиправними, які викладені в листі від 18.02.2026 року за №24205.
При цьому, як вбачається із КПП “Діловодство спеціалізованого суду», станом на дату відкриття провадження 25.02.2026 року у даній справі №160/4036/26 адміністративний позов у справі №160/1337/26 вже повернуто позивачу.
Згідно із частиною четвертою статті 240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Таким чином, з огляду на відсутність у провадженні цього суду справи про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, відсутні підстави для залишення позовної заяви без розгляду.
Тому, в задоволенні клопотання представника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Босенка Максима Миколайовича про залишення позовної заяви без розгляду слід відмовити.
Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Враховуючи відмову у задоволені позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 139, 241-242, 244-246, 260, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 в особі представника Скиби Віталія Володимировича до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду справи, визначеної ст. 287 КАС України, набирає законної сили у строк та порядок визначений ст. 272 КАС України.
Рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду справи, визначеної ст. 287 КАС України, оскаржується у строк та порядок встановлений ч. 6 ст. 287 КАС України.
Суддя С. В. Прудник