18 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/174/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач, НОМЕР_2 прикордонний загін, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправною відмову у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану;
зобов'язання звільнити з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді інспектора прикордонної служби 3 категорії - майстер інженерно-позиційної групи сьомої прикордонної застави(з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ).
23.01.2025 позивач уклав Контракт про проходження громадянами України служби в Державний прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з пунктом 3 Контракту Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на - 1 (один) рік з 23.01.2025 по 22.01.2026. Контракт може бути достроково припинено з ініціативи органу Державної прикордонної служби України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.
11.11.2025 року позивач подав рапорт на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Листом від 23.12.2025 №08/95487/25-Вн відповідач відмовив ОСОБА_1 в задоволенні рапорту на звільнення з військової служби.
Відмова у задоволенні рапорту ґрунтується на тому, що частиною восьмою статті 23 Закону №2232- ХІІ визначено, що в особливий період, крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною 4 цієї статті, отже, в умовах правового режиму воєнного стану, укладені контракти про проходження військової служби, строк дії яких сплив, підлягають автоматичному продовженню понад установлену тривалість до завершення воєнного стану або до настання інших визначених законом підстав. Розірвання таких контрактів з підстави спливу строку не допускається.
Позивач не погоджується з діями відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби та зазначає, що застосування відповідачем виключно положень статті 23 Закону №2232-XII без урахування спеціальної норми статті 26 Закону №2232-XII спотворює зміст правового регулювання та фактично нівелює гарантоване законом право позивача на звільнення після спливу строку контракту. Така позиція відповідача свідчить не про добросовісне застосування норм права, а про свідоме ухилення від виконання прямого обов'язку щодо звільнення позивача, що призводить до незаконного примусового продовження військової служби поза межами контрактних зобов'язань. Фактично відповідач підміняє закон власним розсудом, створює ситуацію правової невизначеності для позивача, грубо порушує принцип верховенства права та позбавляє позивача можливості реалізувати своє гарантоване законом право на припинення військової служби.
З наведених підстав позивач просив задовольнити позов повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.20).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.24-27) представник відповідача позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень вказав, що позивачем оскаржується відмова ІНФОРМАЦІЯ_3 у звільненні його з військової служби на підставі, передбаченій підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII (у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту укладеного під час дії воєнного стану).
Поряд із тим, строк укладеного між позивачем та начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 контракту було продовжено відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.01.2026 №88-ОС.
Виданий наказ є чинним, не скасованим, не зупиненим, не оскарженим, а отже має повну юридичну силу та підлягає виконанню. Відтак, у в/ч НОМЕР_1 відсутні будь-які підстави ставити під сумнів строк дії такого контракту або визнавати його припиненим.
Зважаючи, що станом на час подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби від 27.10.2025 дія контракту, укладеного позивачем з ІНФОРМАЦІЯ_4 , не закінчилась, а також наявний чинний (не оскаржений та не скасований у встановленому законом порядку) наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.01.2026 №88-ОС щодо продовження дії контракту позивача понад встановлені строки на період дії воєнного стану, слід дійти висновку про відсутність правових підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232- ХІІ.
Листом №08/91563/25-вн від 06.12.2025 позивача було повідомлено, що у задоволенні його рапорту про звільнення відмовлено у зв'язку із відсутністю правових підстав.
Звертає увагу, що в пункті 1 Контракту, підписаного позивачем 05.01.2023, вказано, що позивач добровільно вступає на військову службу і бере на себе зобов'язання протягом дії Контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений в Контракті строк проходити військову службу на посадах осіб сержантського та старшинського складу.
Тобто позивач своїм підписом засвідчив власну згоду проходити військову службу понад встановлений строк у разі настання встановлених Контрактом обставин.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що норми Закону №3633-IX, яким внесено зміни до Закону №2232-XII, включно з упровадженням підстави для звільнення з військової служби, передбаченої підпунктом «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII, підлягають застосуванню виключно до правовідносин, що виникли після 18.05.2024.
Отже, умову підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232- XII щодо наявності контракту, укладеного під час дії воєнного стану, слід розуміти як таку, що новий контракт має бути укладений під час дії воєнного стану після набрання чинності відповідної норми Закону, тобто після 18.05.2024 року.
Законодавець у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115 (далі - Положення №1115) допускав можливість продовження військової служби за контрактом на визначений строк, а не лише до закінчення воєнного стану. Інше тлумачення правових норм з огляду на приписи абзацом 6 пункту 20 Положення №1115/2009 нівелювало б запроваджену законодавцем передбачену пп. «ж» пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ підставу звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту.
Зазначає, що з моменту введення воєнного стану для припинення контрактів та звільнення військовослужбовців застосовуються підстави, передбачені пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
З вказаною нормою закону кореспондується і підпункт 1 пункт 307 Положення №1115/2009, який визначає, що військовослужбовці Держприкордонслужби під час дії воєнного стану звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону №2232-ХІІ.
Так, згідно пп.«ж» пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.01.2026 №88-ОС «По особовому складу» про продовження дії контракту понад встановлені строки (а.с.65-66).
В додаткових поясненнях відповідач вказав, що виходячи з положень абзацу 4 пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-ХІІ, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.01.2026 №88-ОС про продовження дії контракту понад встановлені строки є правомірним, оскільки на день його прийняття (23.01.2026) норма закону передбачала саме такий строк та порядок продовження контракту, просив відмовити у задоволенні позову (а.с.70-72).
В запереченнях на заяву відповідача позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив додаткові пояснення відповідача не враховувати та позов задовольнити повністю (а.с.77-79).
Інших заяв по суті справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 23.01.2025 ОСОБА_1 уклав контракт із ІНФОРМАЦІЯ_4 про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах сержантського та старшинського складу строком на 1 рік з 23.01.2025 по 22.01.2026 (а.с.10-11).
11.11.2025 молодший сержант ОСОБА_1 звернувся до керівництва ІНФОРМАЦІЯ_3 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 5 пiдпункту «ж» статті 26 Закону України «Про вiйськовий обов'язок та вiйськову службу», а саме: у зв'язку з закiнченням строку служби (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати вiйськову службу) у разi закiнчення строку контракту, укладеного пiд час дiї воєнного стану (а.с.16).
Листом від 23.12.2025 №08/95487/25-Вн відповідач відмовив ОСОБА_1 в задоволенні рапорту на звільнення з військової служби з тих підстав, що укладення контракту 23.01.2025 самостійно не утворює наявність підстав для звільнення військовослужбовця за підпунктом «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки позивач ще досі перебуває в районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, а в Україні діє воєнний стан (а.с.14-15).
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ДПС України від 23.01.2026 №88-ОС молодшому сержанту ОСОБА_1 , інспектору прикордонної служби 3 категорії - майстру інженерно-позиційної групи сьомої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ), продовжено дію контракту з 23.01.2026 на період дії воєнного стану (а.с.33).
Вважаючи відмову у звільненні з військової служби, а також наказ про продовження дії контракту протиправними та такими, що порушують його права, позивач звернувся до суду із даним позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 2 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 за №389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).
Також статтею 1 Закону №1932-XII передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Пунктами 1, 4 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 передбачено, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 за №2102-ІХ), у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі також триває.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин та на дату прийняття рішення у цій справі на території України діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом №389-VIII.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині п'ятій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, зокрема: у мирний час (пункт 1), під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану) (пункт 2), під час проведення мобілізації та дії воєнного стану (пункт 3).
Відповідно до підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Вищевказаний пункт був доповнений та стаття викладена у цій редакції зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024 (далі - Закон №3633-ІХ), який набув чинності 18.05.2024.
Аналізуючи наведену правову норму, суд приходить до висновку, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ виникає на наявності таких обставин: 1) укладення контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.
Більш того, зміни внесені до Закону №2232-ХІІ Законом №3633-ІХ гармонізували між собою положення статті 23 Закону №2232-ХІІ та підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ. Так, відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби) під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону;
до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;
на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Щодо порядку проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період, то він визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009.
Згідно з пунктом 2 Положення №1115/2009 визначено, що громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі в добровільному порядку або за призовом.
Відповідно до пункту 3 Положення №1115/2009 передбачено, що у добровільному порядку в Держприкордонслужбі громадяни проходять: військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. Із громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт.
Пунктом 17 Положення №1115/2009 передбачено, що з громадянином, який вступає на військову службу, укладається контракт - письмова угода, укладена відповідно до вимог, визначених цим Положенням, між громадянином і державою, від імені якої виступає уповноважений орган Держприкордонслужби, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.
Згідно з пунктом 26 Положення №1115/2009 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
З матеріалів справи слідує, що позивач проходить військову службу не на офіцерській посаді, сержанти - це частина сержантського та старшинського складу, яка здійснює повсякденну діяльність підрозділу та реалізує накази офіцерів, з 23.01.2025 на підставі контракту від 23.01.2025, укладеному на строк 1 рік по 22.01.2026 (а.с.10-11).
Згідно з пунктом 3 Контракту (а.с.10-11) останній є строковим та укладений відповідно до строків, встановлених законодавством за погодженням сторін на один рік з 23.01.2025 по 22.01.2026.
Відповідно до пункту 4 Контракту встановлено, що зміни та доповнення вносяться тільки за згодою сторін у письмовій формі та не можуть суперечити законодавству. Контракт може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи органу Державної прикордонної служби України або громадянина України в порядку та на підставах, Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.
Пунктом 6 Контракту визначено, що під час вирішення питань, які безпосередньо не обумовлені цим Контрактом, сторони керуються вимогами законодавства, що регулює порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі.
ОСОБА_1 11.11.2025 звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його в запас з військової служби відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ. При цьому повідомив, що не висловлює бажання продовжувати військову службу (а.с.16).
Відповідач, відмовляючи у звільненні позивача в листі від 23.12.2025 №08/95487/25-Вн, посилається на те, що укладення контракту 23.01.2025 самостійно не утворює наявність підстав для звільнення військовослужбовця за підпунктом «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, оскільки позивач ще досі перебуває в районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, а в Україні діє воєнний стан (а.с.14-15).
Тобто відповідач вважає, що Закон №3633-ІХ не містить жодних положень стосовно можливості та способу його застосування до правовідносин, розпочатих до набрання ним чинності, а тому вищенаведені зміни до Закону №2232-ХІІ не можуть бути розповсюджені на дію контрактів, укладених до набрання ним чинності.
Однак, суд зазначає, що у даному випадку закінчення строку контракту позивача відбулось під час дії положень законодавства, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. У зв'язку з закінченням строку дії контракту у військовослужбовця (позивача) виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління - обов'язок забезпечити його реалізацію.
Враховуючи наведене правове регулювання та встановлені у цій справі обставини, суд приходить до висновку, що позивач станом на 22.01.2026 мав право на звільнення зі служби за підпунктом «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ (як такий, що уклав контракт під час дії воєнного стану), яке він і реалізував, звернувшись до командування в/ч НОМЕР_1 з відповідним рапортом, а тому дії відповідача про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби є протиправними.
Окрім того, у даному випадку відповідачем не доведено, що позивачем надавалась згода чи бажання укласти новий контракт з метою продовження військової служби, будь-яких документів, які підтверджують вжиття відповідачем заходів узгодження з позивачем внесення змін та доповнень до контракту, а також досягнення між сторонами відповідної згоди на продовження дії контракту чи укладення нового, що засвідчується підписами сторін контракту, матеріали справи не містять.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов'язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Так, в ході розгляду справи судом встановлено порушення права позивача на розірвання контракту.
Матеріалами справи підтверджується, що саме протиправні дії в/ч НОМЕР_1 є наслідком продовження проходження військової служби позивачем та винесення наказу від 23.01.2026 №88-ОС в частині продовження дії контракту понад строки ОСОБА_1 з 23.01.2026 на період дії воєнного стану.
Суд дотримується позиції, що протиправні дії не можуть спричиняти правомірних наслідків.
Також суд керується частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, рішенням суду у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Суд розуміє, що питання мобілізації, призову на військову службу та проходження військової службу є надзвичайно важливими та чутливими темами в умовах введеного на території України воєнного стану та браку мобілізаційних ресурсів.
Проте, зазначені обставини не можуть бути виправданням порушень, які відбулися в спірних правовідносинах.
Відтак, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.01.2025 №88-ОС «По особовому складу» про продовження дії контракту понад встановлені строки слід визнати протиправним та скасувати, і зобов'язати в/ч НОМЕР_3 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Обираючи такий спосіб захисту прав позивача, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 5 КАС України регламентовано, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Отже, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб'єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.
Таким чином, зважаючи на встановлену вище протиправність оскаржуваних дій, суд приходить до висновку задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідач не довів правомірності своїх дій, а тому взаємопов'язані позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.01.2026 №88-ОС «По особовому складу» про продовження дії контракту понад встановлені строки.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій