Номер провадження: 11-сс/813/667/26
Справа № 521/1793/26 1-кс/521/755/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
11.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 18.02.2026 року про арешт майна у кримінальному провадженні №72025161000000070 від 07.08.2025 року,
встановив:
Оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 у кримінальному проваджені №72025161000000070 від 07.08.2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 204 КК України та накладено арешт із забороною розпорядження та користування на майно, вилучене під час проведення обшуку транспортного засобу Audi Q5, д.н.з. НОМЕР_1 , а саме:
- автомобіль Audi Q5, д.н.з. НОМЕР_1 та ключі від нього;
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 31.05.2025.
Прийняте рішення слідчий суддя мотивував тим, що вилучене майно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки автомобіль ймовірно використовувався як засіб для вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.204 КК України.
Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволені клопотання прокурора про арешт зазначеного автомобіля та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, апелянт зазначає, що слідчий суддя належним чином не дослідив та не перевірив наявність правових підстав для накладення арешту на вилучений автомобіль, який належить ОСОБА_7 . На переконання представника, слідчий суддя безпідставно зазначила, що даний автомобіль належить на праві власності ОСОБА_9 та систематично використовується для перевезення незаконно виготовлених тютюнових виробів, оскільки прокурором не надано доказів на підтвердження цих обставин. Крім того, в судовому засіданні місцевого суду, ОСОБА_9 повідомив, що має власний транспортний засіб та не має відношення до вказаного автомобіля.
Апелянт звертає увагу, що в даному кримінальному провадженні жодній особі не повідомлено про підозру. Крім того, апелянт звертає увагу, що власник автомобіля - ОСОБА_7 перебуває в стані вагітності, тому потребує в користуванні автомобілем. За наведених обставин, апелянт вважає, що будь-які правові підстави для арешту автомобіля відсутні.
Крім того, представник власника майна просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, посилаючись на те, що в порушення положень ч.7 ст.173 КПК, копія ухвали від 18.02.2026 року сторонам вручена не була. Ухвала була направлена судом на його електронну адресу лише 25.02.2026 року, після його звернення до суду з адвокатським запитом щодо видачі копії, що свідчить про поважність причини пропуску строку на апеляційне оскарження.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді оскаржена не була.
Заслухавши суддю-доповідача; представника власника майна - адвоката ОСОБА_8 , який підтримав апеляційну скаргу та клопотання про поновлення строку; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та клопотання про поновлення строку на оскарження; вивчивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи клопотання та апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Щодо клопотання адвоката про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 395 КПК України (далі - КПК), апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Згідно матеріалів судового провадження та оскарженої ухвали вбачається, що клопотання про накладення арешту на майно розглядалось за участі представника власника майна, проте повний текст ухвали від 18.02.2026 року місцевим судом представнику надіслано 25.02.2026 року на його електронну адресу, тобто поза межами строку звернення з апеляційною скаргою. Апеляційна скарга подана представником власника майна 27.02.2026 року.
Приймаючи до уваги, встановлені судом обставини, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання представника власника майна про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді підлягає задоволенню.
Перевіривши доводи апеляційної скарги щодо незаконності ухвали слідчого судді, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши матеріали судової справи, апеляційним судом встановлено, що розглядаючи клопотання слідчого, слідчий суддя не звернув уваги на необґрунтованість та невідповідність клопотання вимогам ст.171 КПК, а висновок про наявність підстав для накладення арешту на вилучені транспортний засіб марки «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_1 , ключі від нього та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 31.05.2025 року, є необґрунтованим, з огляду на таке.
Частиною 1 статті 173 КПК визначено, що слідчий суддя вправі відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, яка його подала не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз.2 ч.1 ст.170 КПК.
Ініціювання органом досудового розслідування питання про накладення арешту на предмети та документи, не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.171 КПК з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
Клопотання прокурора про арешт вказаних предметів та документів не відповідає вимогам ч.2 ст. 171 КПК, оскільки відсутнє належне обґрунтування підстав та мети їх арешту.
В порушення абз.2 ч.2 ст.171 КПК до клопотання не додано відповідних оригіналів або копій документів та інших матеріалів, якими прокурор обґрунтовує доводи клопотання щодо арешту вилучених транспортного засобу, ключів та свідоцтва.
Як убачається з матеріалів судової справи, Підрозділом ТУ БЕБ в Одеській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №72025161000000070 від 07.08.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.204 КК України, в якому жодній особі не повідомлено про підозру.
12.02.2026 року на підставі ухвали слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси проведено обшук транспортного засобу «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_1 , в ході якого виявлено та вилучено транспортний засіб марки «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_1 , ключі від нього та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 31.05.2025 року.
17.02.2026 року на адресу Хаджибейського районного суду м. Одеси надійшло клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 про накладення арешту на зазначений автомобіль, який належить на праві власності ОСОБА_7 .
Клопотання прокурора мотивоване тим, що накладення арешту необхідне з метою забезпечення досягнення дієвості кримінального провадження та збереження речових доказів, оскільки виявлене та вилучене в ході обшуку майно, може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Разом з тим, апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи клопотання про існування підстав для накладення арешту на транспортний засіб, ключі від нього та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу із посиланням на те, що вказане майно є речовими доказами в кримінальному провадженні.
Так, в клопотанні зазначається, що вилучене в ході обшуку зазначене майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Водночас матеріали клопотання не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що вилучене майно, яке належить ОСОБА_7 , яка не має статусу в даному кримінальному проваджені, дійсно відповідає вимогам ст.98 КПК. Окрім цього до клопотання не долучено жодного доказу на підтвердження факту використання вказаного автомобіля в будь-якій протиправній діяльності.
Клопотання не містить належного обґрунтування підстав та мети накладення арешту на вказаний автомобіль, ключі від нього та свідоцтво, крім посилання на загальні норми кримінального процесуального законодавства, які регламентують застосування заходів забезпечення кримінального провадження, що свідчить про формальність цього процесуального документу.
Апеляційний суд звертає увагу, що ініціювання органом досудового розслідування питання про накладення арешту на вилучені в ході обшуку зазначені автомобіль, ключі від нього, свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу, без підтвердження доказами яке відношення вони мають до кримінального провадження, не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини та порушують права володільця майна, в інтересах якого подана апеляційна скарга.
З огляду на наведені обставини, колегія суддів вважає, що під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно поза увагою слідчого судді залишилося те, що для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону. Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
З огляду на зазначене, приймаючи до уваги положення п.2 ч.3 ст.407 КПК, згідно з якими апеляційний суд, має право скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржену увалу та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно.
Керуючись ст.ст. 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Клопотання представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 18.02.2026 року.
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 18.02.2026 року про арешт майна в кримінальному провадженні №72025161000000070 від 07.08.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.204 КК України, якою накладено арешт на автомобіль «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_1 , ключі від нього та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 31.05.2025 року - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна в кримінальному проваджені №72025161000000070 від 07.08.2025 року, а саме: автомобіля «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_1 та ключі від нього; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 31.05.2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4