Номер провадження: 22-ц/813/1869/26
Справа № 505/855/24
Головуючий у першій інстанції Івінський О.О.
Доповідач Драгомерецький М. М.
25.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», в інтересах якого діє адвокат Клименко Тарас Васильович, на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
29 лютого 2024 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (далі ТОВ «Бізнес позика») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просив суд: стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №468257-КС-001 від 25.06.2023 в розмірі 217 145,38 грн, з яких: - суми прострочених платежів по тілу кредиту - 50 000 грн; - суми прострочених платежів по процентах - 159 645,38 грн; - суми прострочених платежів за комісією - 7 500 грн; та сплачений судовий збір в розмірі 2 605,74 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25 червня 2023 року ТОВ «Бізнес позика» уклала з ОСОБА_1 договір про надання споживчого кредиту №468527-КС-001, за яким позивач зобов'язався надати кредит в розмірі 50 000 грн, а відповідач зобов'язався повернути кредит до 10 грудня 2023 року, сплатити проценти за користування ним в розмірі 72 460 грн та комісію в розмірі 7 500 грн. Укладення договору про надання споживчого кредиту на таких умовах підтверджується пропозицією (офертою) укласти договір від 25.06.2023 та прийняттям (акцептом) пропозиції укласти договір від 25.06.2023.
В той же день ТОВ «Бізнес позика» надала відповідачу кредит в розмірі 50 000 гривень, що підтверджується договором про надання споживчого кредиту №468257-КС-001 від 25.06.2023.
Відповідач ухиляється від добровільного повернення цього боргу, тому позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого 2025 року позовну заяву ТОВ «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №468257-КС-001 від 25.06.2023 в розмірі 129 960 гривень, та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 605,74 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ ТОВ «Бізнес позика» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого 2025 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 87 185,38 гривень заборгованості за нарахованими та несплаченими (простроченими) процентами за користування кредитом, посилаючись на порушення судом вимог матеріального та процесуального права.
В судове засідання до апеляційного суду учасники справи не з'явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчить довідки про доставку судової повістки-повідомлення до електронного кабінету Електронного суду та рекомендоване повідомлення про направлення судової повістки-повідомлення (а.с. 136, 138-142).
Згідно статті 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Явка до суду апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Верховний Суд в постанові від 01.102020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).
За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно частини 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Судом першої інстанції встановлено, що 25 червня 2023 року ТОВ «Бізнес позика» уклало з відповідачем ОСОБА_1 договір про надання споживчого кредиту №468527-КС-001, за яким позивач зобов'язався надати кредит в розмірі 50 000 грн, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит до 10 грудня 2023 року, сплатити проценти за користування ним в розмірі 72 460 грн та комісію в розмірі 7 500 грн. Укладення договору про надання споживчого кредиту на таких умовах підтверджується пропозицією (офертою) укласти договір від 25.06.2023 та прийняттям (акцептом) пропозиції укласти договір від 25.06.2023.
В той же день ТОВ «Бізнес позика» надала відповідачу кредит в розмірі 50 000 грн, що підтверджується договором про надання споживчого кредиту №468257-КС-001 від 25 червня 2023 року.
За змістом п. 3.2.3 договору про надання споживчого кредиту №468257-КС-001 від 25.06.2023 вбачається, що загальна вартість наданого відповідачу споживчого кредиту становить 129 960 гривень (50 000,00 + 72 460,00 + 7 500,00).
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що зі змісту виконаного позивачем письмового розрахунку вбачається, що ОСОБА_1 платежі по сплаті боргу не сплачував. Відповідач не оспорює достовірність цієї обставини. Всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України він не подав докази на підтвердження виконання грошових зобов'язань.
Суд зазначив, що зі змісту виконаного позивачем письмового розрахунку також вбачається, що борг відповідача по поверненню кредиту становить 50 000 грн, а борг по сплаті процентів за користування ним 159 645,38 грн. Загальний розмір боргу договору про надання споживчого кредиту №468257-КС-001 від 25.06.2023 склав 217 145,38 грн (50 000,00 + 159 645,38 + 7 500,00). Однак достовірність цього письмового доказу спростовується договором про надання споживчого кредиту №468257-КС-001 від 25.06.2023, пропозицією (офертою) укласти, та прийняттям (акцептом) пропозиції укласти договір від 25.06.2023, паспортом споживчого кредиту, зі змісту яких вбачається, що загальна вартість споживчого кредиту, яку не може перевищувати борг, становить лише 129 960 грн.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, про те, що з ОСОБА_1 на користь позивача належить стягнути борг за договором про надання споживчого кредиту №468257-КС-001 від 25.06.2023 в розмірі 129 960 грн, підстави для стягнення з відповідача боргу в більшому розмірі відсутні.
Колегія суддів апеляційного суду не в повній мірі погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
В апеляційній скарзі зазначено, що суд не дослідив умови договору №468257-КС-001 від 25.06.2023 та не надав їм належної оцінки. Так, відповідно до п. 2.4 договору визначено знижену процентну ставку за кредитом в день 1,14957034%, та стандартну процентну ставку за кредитом в день 2,00000000%. Пунктом 3.2.2. договору визначено, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3.2.3. та додатку №1 до договору, (за виключенням дострокового повернення кредиту), унаслідок чого виникає прострочення по кредиту, та строк такого прострочення більше семи календарних днів то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 2.4. договору. При цьому, нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та додатку №1 до договору, та до закінчення терміну дії договору. Відповідно до п. 3.2.3 договору сторони погодили графік погашення заборгованості, який розрахований виходячи з того, що позичальник буде його дотримуватись і сплачувати платежі вчасно та у визначеному розмірі. Однак, позичальником графік належним чином не виконувався, що цілком закономірно призвело до збільшення суми нарахованих процентів відносно орієнтовної суми, що зазначена у графіку погашення заборгованості.
Так, відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1 статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором
Отже, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно частини 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.
Звертаючись до суду із позовом позивач просив стягнути з відповідача заборгованість, зокрема суму прострочених платежів по процентах в розмірі 159 645,38 грн, надавши розрахунок заборгованості.
Питання щодо повернення кредиту, нарахування і сплати процентів за користування кредитом визначаються умовами кредитного договору.
Відповідно до умов договору про надання кредиту №468527-КС-001 від 25.06.2023, ТОВ «Бізнес Позика» зобов'язалося надати ОСОБА_1 кредит в розмірі 50 000,00 грн шляхом перерахування вказаної суми коштів на банківську картку останнього, зі сплатою останнім процентів за користування кредитом за фіксованою процентною ставкою на строк 24 тижнів.
Відповідно до п. 2.11. договору визначено датою повернення кредиту у повному обсязі 10 грудня 2023 року.
Пунктом 2.4 договору визначено два види процентної ставки - стандартна та знижена. Стандартна процентна ставка за кредитом: в день 2,00000000%, фіксована; знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,14957034%, фіксована; фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору.
Згідно п. 3.2.3. договору сторонами було передбачено повернення кредиту, сплату процентів та комісії за відповідним графіком платежів, який передбачає зобов'язання позичальника внесення в рахунок повернення кредиту, сплати процентів та комісії дванадцяти періодичних платежів в розмірі 10 830 грн, з 09.07.2023 до 10.12.2023. При цьому у графіку вказано, що загальна сума платежів за договором складає 129 960 грн, з яких: 50 000,00 грн - загальна сума платежів по кредиту, 72 460,00 грн - загальна сума платежів по процентах, 7 500,00 грн - загальна сума платежів по комісії (а.с. 43).
Разом з тим, п. 3.2.2. договору визначено, що сторони домовились, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3.2.3. та додатку №1 до договору, (за виключенням дострокового повернення кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 2.4. договору. Нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та додатку№1 до договору, та до закінчення терміну дії договору.
Також, в п. 3.2.3 договору сторони погодили, що графік погашення заборгованості розрахований виходячи з того, що позичальник буде його дотримуватись і сплачувати платежі вчасно та у визначеному розмірі.
При цьому, встановлено, що ОСОБА_1 не виконував графік погашення заборгованості, що відповідно призвело до збільшення суми нарахованих процентів відносно орієнтовної суми, що зазначена у графіку погашення заборгованості.
Як було зазначено, відповідно до умов договору перший плановий платіж згідно графіку погашення заборгованості мав бути здійснений відповідачем 09 липня 2023 року.
Тобто, виходячи з положень п. 2.4., 3.2.2., 3.2.3 договору, починаючи з восьмого дня прострочення - з 17 липня 2023 року нарахування процентів здійснювалось по стандартній процентній ставці - 2,00000000% в день.
Тому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що договором про надання споживчого кредиту №468257-КС-001 від 25.06.2023, не перебачено стягнення боргу більше ніж 129 960 гривень.
Однак, колегія суддів вважає, що сума прострочених платежів по процентах, яку просить стягнути позивач, а саме 159 645,38 грн, є очевидно непропорційною до суми зобов'язання, та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
За правилами ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентата визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловогообороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
У постанові від 12.02.2025 у справі №679/1103/23 (провадження №61-92св24) переглядаючи справу за позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, Верховний Суд зробив такі висновки: «під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА_1 щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів».
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509, частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі №679/1103/23.
Відповідно до п. п. 2.1 - 2.9 договору №468527-КС-001 від 25.06.2023, кредитодавець надає позичальникові грошові кошти в розмірі 50 000 грн, на засадах строковості, поворотності, платності (кредит), а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію, строком на 24 тижні. Стандартна процентна ставка за кредитом: в день 2,00000000, фіксована. Знижена процентна ставка за кредитом: в день ,14957034%, фіксована. Орієнтовна реальна річна процентна ставка: 9 151,89 % (а.с. 43).
Відповідно до розрахунку заборгованості заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 217 145,38 грн, що складається із:
-суми прострочених платежів по тілу кредиту - 50 000 грн;
-суми прострочених платежів по процентах - 159 645,38 грн;
-суми прострочених платежів за комісією - 7 500 грн.
Фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника заборгованості по процентах у розмірі, що значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, а саме в три рази.
На підставі вищевикладеного та з урахуванням положень Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні вимог ТОВ «Бізнес позика» про стягнення заборгованості за нарахованими та несплаченими (простроченими) процентами за користування кредитом в розмірі 87 185,38 грн, оскільки їх розмір є явно завищеним до розміру тіла кредиту та не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509, частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», в інтересах якого діє адвокат Клименко Тарас Васильович, задовольнити частково
Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено: 16 березня 2026 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда