Провадження №2/748/38/26
Єдиний унікальний № 748/728/25
"17" березня 2026 р.м. Чернігів
Чернігівський районний суд Чернігівської області в складі:
головуючого-судді Кухти В.О.,
секретаря Крошки І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернігова за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
05.03.2025 р. до Чернігівського районного суду Чернігівської області надійшла позовна заява через електронний суд від позивача до відповідача, в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий Центр»:
1) заборгованість за Кредитним договором № 05.06.2024-100001372 від 05.06.2024 р. у розмірі 52 480,00 грн,
2) судові витрати.
Вимоги обґрунтовані тим, що 05.06.2024 р. між сторонами укладено кредитний договір № 05.06.2024-100001372, відповідно до якого позичальнику надано кредит в розмірі 16 000,00 грн на 112 днів з дати його надання. Відповідач свої зобов'язання за договором не виконує, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 52 480,00 грн, з яких: 16 000,00 грн - основний борг (тіло кредиту), 26 880,00 грн - проценти, 1 600,00 грн - комісія за надання кредиту, 8 000,00 грн - неустойка.
Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 12.03.2025 р. справу прийнято до провадження Чернігівського районного суду Чернігівської області та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачу було запропоновано протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
Згідно ч. 1 ст. 278 ЦПК України, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 278 ЦПК України, позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідачу було запропоновано протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
27.03.2025 р. до суду надійшов відзив від відповідача.
У відзиві відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Відповідач зазначає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт надання кредитних коштів. До матеріалів справи додано лише квитанцію «Liqpay» про перерахування 16 000,00 грн, однак у ній відсутній повний номер банківської картки отримувача, а також відсутні докази того, що банківська картка з маскою № НОМЕР_1 належить саме відповідачу. Крім того, у квитанції платником зазначено «Швидкий кредит», а не позивача, що на думку відповідача також не підтверджує факт перерахування коштів саме позивачем.
Також відповідач вказує, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів або інших документів, передбачених законодавством про платіжні системи та електронну комерцію, які б підтверджували ініціювання та завершення переказу кредитних коштів на рахунок відповідача. У матеріалах справи відсутні відомості про емітування банківської картки з відповідною маскою на ім'я відповідача, а також докази верифікації цієї картки. На думку відповідача, позивач не виконав обов'язок доказування та не довів факт видачі кредиту.
Крім того, відповідач зазначає, що довідка про стан заборгованості складена працівником позивача ОСОБА_2 без надання доказів її повноважень на складання такого документа. Відповідач вважає, що така довідка не є належним доказом, оскільки вона складена однією стороною спору та не підтверджується первинними документами.
Окремо відповідач зазначає, що нарахування комісії є неправомірним, оскільки законодавство про захист прав споживачів забороняє встановлювати платежі за дії, які не є окремою послугою для споживача. Також відповідач посилається на положення ЦК України щодо дії воєнного стану, відповідно до яких позичальники звільняються від обов'язку сплати штрафів та пені за прострочення виконання грошових зобов'язань за кредитними договорами.
З урахуванням викладеного відповідач вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт надання кредиту та розмір заборгованості, у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
04.04.2025 р. до суду надійшла відповідь представника позивача на відзив відповідача.
Представник позивача зазначає, що кредитний договір між сторонами був укладений у електронній формі відповідно до вимог ЗУ «Про електронну комерцію». Договір був укладений шляхом подання відповідачем заявки, ознайомлення з офертою та направлення відповіді про прийняття пропозиції, у зв'язку з чим між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору. Така форма договору прирівнюється до письмової.
Також представник позивача зазначає, що підписання договору відповідачем відбулося за допомогою одноразового ідентифікатора, який був надісланий у вигляді SMS повідомлення на номер телефону відповідача НОМЕР_2 (а.с.53). Відповідно до наданої довідки оператором було підтверджено доставку SMS повідомлення з кодом підтвердження «A448 E448», який був використаний для підписання кредитного договору. Відповідач не заперечував належність цього номера телефону та не надав доказів втрати доступу до нього.
Представник позивача також зазначає, що укладення договору підтверджується журналом дій користувача у системі позивача, який містить хронологію дій при оформленні кредиту на веб-сайті позивача (а.с.52). За твердженням позивача, без реєстрації в особистому кабінеті, входу за логіном і паролем та підтвердження операції за допомогою SMS коду укладення договору було б неможливим.
Щодо доводів відповідача про відсутність доказів надання кредитних коштів представник позивача зазначає, що видача кредиту підтверджується квитанцією «Liqpay» № 2471608485 від 05.06.2024 р., яка є первинним платіжним документом у розумінні законодавства про платіжні послуги. Позивач зазначає, що кошти були перераховані на банківську картку, номер якої був зазначений відповідачем у заявці на отримання кредиту.
Крім того, представник позивача зазначає, що розрахунок заборгованості підтверджується карткою субконто з детальним розрахунком суми боргу, яка надана суду як доказ (а.с.54-57). Також зазначається, що позивач як фінансова установа не є банком і тому не може надати банківські виписки по рахунках, оскільки така інформація становить банківську таємницю та надається банками у порядку, визначеному законом.
Щодо доводів відповідача про незаконність комісії представник позивача зазначає, що комісія передбачена умовами кредитного договору та становить 10 % від суми кредиту. Позивач вказує, що така комісія є платою за надання кредиту та пов'язана із перерахуванням коштів позичальнику через платіжний сервіс. Також зазначається, що відповідач погодився з умовами договору під час його підписання та не оскаржував їх у встановленому законом порядку.
З урахуванням викладеного представник позивача вважає доводи відзиву безпідставними та просить суд долучити подані докази до матеріалів справи та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Крім того, разом із відповіддю на відзив представник позивача надав суду клопотання про витребування доказів, в якому просив витребувати від АТ «Таскомбанк» на чиє ім'я емітувалась (видавалась) банківська картка № НОМЕР_1 , на яку було здійснено зарахування коштів у сумі 16 000,00 грн 05.06.2024 р. о 14:07, призначення платежу: Видача за договором кредиту № 05.06.2024-100001372, а також інформацію про рух коштів по банківському рахунку № НОМЕР_1 за 05.06.2024 р.
Ухвалою судді від 07.04.2025 р. задоволено клопотання позивача про витребування доказів та вирішено витребувати у АТ «Таскомбанк» вищезазначену інформацію.
14.04.2025 р. до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив та клопотання про витребування доказів від відповідача, в якому останній зазначає, що 11.04.2025 р. ним було отримано відповідь позивача на відзив разом із додатковими письмовими доказами та клопотанням про витребування доказів. У зв'язку з цим відповідач вважає за необхідне надати свої заперечення щодо доводів, викладених у відповіді на відзив, а також щодо поданого позивачем клопотання.
Відповідач зазначає, що відповідно до положень ЦПК сторони мають рівні процесуальні права та обов'язки, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому позивач зобов'язаний подати всі наявні у нього докази разом із позовною заявою або повідомити суд про причини неможливості їх подання у встановлений строк.
На думку відповідача, у позовній заяві позивач не зазначав про неможливість подання будь-яких доказів разом із позовом та не повідомляв про наявність перешкод у їх отриманні. Натомість після отримання відзиву позивач подав відповідь на відзив, до якої додав нові документи та заявив клопотання про витребування доказів, що, на думку відповідача, свідчить про спробу усунути недоліки доказової бази після ознайомлення з доводами сторони відповідача.
Відповідач також звертає увагу суду на те, що відповідно до вимог процесуального законодавства докази повинні подаватися у встановлені строки, а докази, подані з їх пропуском, не приймаються судом, якщо сторона не обґрунтує поважність причин такого пропуску. Разом з тим позивач не навів обґрунтованих причин неподання відповідних доказів разом із позовною заявою.
Крім того, відповідач заперечує проти клопотання позивача про витребування доказів, зазначаючи, що таке клопотання подано з пропуском встановленого процесуального строку та не містить належного обґрунтування неможливості самостійного отримання відповідних доказів.
Відповідач також зазначає, що заявлені позовні вимоги не визнає, оскільки матеріали справи не містять належних доказів фактичного надання кредитних коштів. Зокрема, надана позивачем квитанція платіжної системи «LiqPay» не містить повного номера банківської картки отримувача, а також відсутні докази того, що зазначена картка належить саме відповідачу.
Крім того, довідка-розрахунок заборгованості складена працівником позивача, однак у матеріалах справи відсутні докази повноважень цієї особи на складання такого документа. На думку відповідача, надані позивачем документи не є первинними бухгалтерськими документами та не підтверджують факту перерахування коштів саме на рахунок відповідача.
З огляду на викладене відповідач вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт надання кредитних коштів, а тому відсутні правові підстави для стягнення відсотків, комісії та інших нарахувань.
У зв'язку з цим відповідач просить суд відмовити у приєднанні до матеріалів справи додаткових письмових доказів, поданих разом із відповіддю на відзив, відмовити у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів та здійснити розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши обставини справи, судом встановлено наступне.
05.06.2024 р. між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 05.06.2024-100001372, шляхом прийняття пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), яка розміщена на сайті кредитора та підписанням заявки після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та схвалення їх кредитором, а також підписання відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), які сформовані на сайті кредитора та підписані позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (Е448), отриманого позичальником в sms-повідомленні на номер телефону НОМЕР_2 (а.с.17-24).
Відповідно до Заявки до кредитного договору, яка є невід'ємною його частиною, сторони погодили, що сума кредиту 16 000,00 грн, строк на який надається кредит 112 днів з дати його надання, процента ставка - фіксована незмінна процента ставка у розмірі 1,5 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Комісія, пов'язана з наданням кредиту - 10 % від суми кредиту та дорівнює 1 600,00 грн. Неустойка 160,00 грн нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання. Реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даним та наступними договорами: № НОМЕР_3 . Дата повернення (виплати) кредиту 24.09.2024 р.
05.06.2024 р. позичальником прийнято пропозицію (акцепт) кредитного договору № 05.06.2024-100001372, погоджено умови надання кредиту та графік платежів, що підписано одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору Е448 (а.с.21).
Крім того, одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору Е448 позичальником підписано інформаційне повідомлення позичальника ОСОБА_1 , якою останній підтвердив достовірність свої персональних даних та графік платежів (а.с.22).
ТОВ «Споживчий Центр» свої зобов'язання за кредитним договором виконало, що підтверджується квитанцією «Liqpay» від 05.06.2024 р. з призначенням платежу: Видача за договором кредиту № 05.06.2024-100001372, з якої вбачається, що відповідач отримав 16 000,00 грн об 14:07 від 05.06.2024 р. на свій картковий рахунок № НОМЕР_1 (а.с.16).
Із довідки-розрахунку вбачається, що за ОСОБА_1 існує заборгованість за кредитним договором № 05.06.2024-100001372 від 05.06.2024 р. в розмірі 52 480,00 грн, яка складається із основного боргу (тіло кредиту) - 16 000,00 грн, процентів - 26 880,00 грн (за період з 05.06.2024 р. по 24.09.2024 р.), комісії за надання кредиту - 1 600,00 грн, неустойки - 8 000,00 грн (а.с.12).
Витягом з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та статутом підтверджується, що ТОВ «Споживчий Центр» є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку та має право на провадження господарської діяльності з наданням послуг кредитування (а.с.8).
Враховуючи наведене, суд приходить до таких висновків.
Розглянувши заперечення відповідача щодо клопотання представника позивача про витребування доказів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у ч. ч. 2 та 3 ст. 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання завлено з пропуском встановленого строку, суд залигає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтовує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно із ч. 5 ст. 83 ЦПК України, у випадку визначення поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про інформацію», за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.
Згідно із ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про інформацію», інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.
Згідно із ч. 1 ст. 1076 ЦК України, банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.
Таким чином, відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтом або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особами, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.
Відповідно до ст. 60 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку, є банківською таємницею.
Приписами ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську таємницю» передбачено, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банком, зокрема, за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 3 ст. 84 ЦПК України, у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Суд зазначає, що заперечення відповідача на клопотання представника позивача про витребування доказів є необґрунтованими. Відповідач просить відмовити у задоволенні клопотання, посилаючись на те, що позивач нібито не подав усі докази разом із позовом та не обґрунтував причини їх неподачі.
Суд вважає, що цей аргумент не може слугувати підставою для відмови у витребуванні доказів, оскільки документи, які підлягають витребуванню, містять банківську таємницю, а позивач, як фінансова установа, що надає кредити без відкриття рахунків, не мав законної можливості надати їх разом із позовом.
Відповідач також зазначає, що клопотання про витребування подано нібито з пропуском встановленого строку. Суд наголошує, що витребування доказів судом є винятковим засобом забезпечення всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи. Згідно з ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи має право клопотати про витребування доказів у разі неможливості самостійного їх отримання. Позивач подав клопотання про витребування доказів разом із відповіддю на відзив, при цьому документи, які підлягають витребуванню, містять банківську таємницю і не могли бути надані ним самостійно разом із позовною заявою. Тому посилання відповідача на пропуск строку є необґрунтованим та недоречним і свідчить про спробу уникнути повного з'ясування обставин справи. Подання клопотання в цих умовах є законним та обґрунтованим, і заперечення відповідача щодо строків не можуть слугувати підставою для відмови у витребуванні доказів.
Крім того, відповідач ставить під сумнів допустимість наданих позивачем документів, посилаючись на відсутність реквізитів отримувача у квитанції «LiqPay» та правомочності особи, яка склала довідку-розрахунок. Суд вважає, що ці зауваження не позбавляють документів значення як доказів для з'ясування факту надання кредитних коштів та перевірки доводів сторін шляхом витребування додаткових доказів.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідачем не заявлялося, а тому клопотання про витребування доказів було розглянуто без виклику сторін, що відповідає вимогам закону. Витребування доказів є необхідним для всебічного з'ясування обставин справи та правильного вирішення спору.
Таким чином, суд не бере до уваги заперечення відповідача на клопотання позивача про витребування доказів, оскільки вони не спростовують підстави для задоволення такого клопотання. Ухвала суду від 07.04.2025 р. є правомірною та обґрунтованою, вона забезпечила витребування додаткових матеріалів справи, необхідних для всебічного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин спору та правильного вирішення справи по суті.
Так, згідно із витребуваної судом інформації від 14.04.2025 р., яка надійшла до суду 21.04.2025 р. від АТ «Таскомбанк», встановлено, що віртуальна банківська платіжна картка № НОМЕР_1 , яка існує в цифровій формі, без фізичного носія, оформлено ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ). Крім того, 05.06.2024 р. об 14:07 год. на рахунок НОМЕР_5 в гривнях операції по якому можуть здійснюватись за допомогою платіжної картки № НОМЕР_1 , зараховано 16 000,00 грн з призначенням платежу «Кредитова частина Card2C перерахування, № I02203P9, № НОМЕР_1 , НОМЕР_5 , ОСОБА_1, Visa Direct, Visa Direct, UA» (а.с.76,77).
Щодо заперечень відповідача стосовно відмови у приєднанні додаткових письмових доказів, наданих позивачем разом із відповіддю на відзив, суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїми внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всеобічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач просить відмовити у приєднанні цих документів, стверджуючи, що вони нібито подані з пропуском строків та не підтверджують доводи позивача. Суд вважає ці заперечення необґрунтованими, оскільки зазначені документи слугують підкріпленням доводів позивача у його відповіді на відзив, що не порушує процесуальних прав відповідача. Приєднання цих наявних доказів є законним та спрямоване на всебічне і повне з'ясування обставин справи, а дані заперечення відповідача не можуть бути підставою для їх відхилення.
Разом із відповіддю на відзив представником позивача надані наступні докази.
Відповідно до LOG FILE візуальна форма послідовності дій учасників електронної комерції (кредитора та позичальника), щодо укладення електронного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі за Кредитним договором № 05.06.2024-100001372 від 05.06.2024 р., вбачається послідовність дій фінансової установи та споживача в ІТС (а.с.52):
- ідентифікація клієнта в ІТС, дата вчинення дії 05.06.2024 р., час вчинення дії 13:55:52;
- направлення клієнтом запиту (заяви) фінансовій установі щодо можливості отримання кредиту з інформацією про бажані параметри кредиту, дата вчинення дії 05.06.2024 р., час вчинення дії 14:04:55;
- направлення фінансовою установою клієнту одноразового ідентифікатора, дата вчинення дії 05.06.2024 р., час вчинення дії 14:04:57;
- направлення позичальнику паспорту споживчого кредиту, дата вчинення дії 05.06.2024 р., час вчинення дії 14:04:59;
- направлення позичальнику Заявки, Оферти та Акцепті, які містять істотні умови кредитного договору, дата вчинення дії 05.06.2024 р., час вчинення дії 14:05:47;
- підписання позичальником Акцепту одноразовим ідентифікатором та направлення його фінансовій установі, дата вчинення дії 05.06.2024 р., час вчинення дії 14:06:47;
- направлення фінансовою установою клієнту підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, дата вчинення дії 05.06.2024 р., час вчинення дії 14:07:17.
Відповідно до довідки ТОВ «Старт-Мобайл» від 31.03.2025 р., встановлено, що номер абонента НОМЕР_2 05.06.2024 р. о 14:04:57 було доставлено SMS-повідомлення з текстом: «Код підтвердження: А448 Е448» (а.с.53).
Згідно із карткою субконто від 01.04.2025 з детальним розрахунком заборгованості за період із 05.06.2024 р. по 01.04.2025 р., встановлено, що на рахунок ОСОБА_1 05.06.2024 р. було зараховано 16 000,00 грн за кредитним договором № 05.06.2024-100001372 (а.с.54-57).
Щодо заперечень відповідача у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив з приводу квитанції «LiqPay», довідки розрахунку та відсутності первинних документів, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.)
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09.09.2020 р. в справі № 732/670/19, від 23.03.2020 р., в справі № 404/502/18, від 07.10.2020 р. в справі №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205,207 ЦК України).
Згідно з ч. ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 1 ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграф 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
За положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Зважаючи на оформлений у встановленому порядку кредитний договір, позивач має право вимагати від позичальниці повернення кредиту та процентів за користування кредитом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Обов'язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування, і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 р. у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; п. 9.58. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 р. у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний вище кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з електронними підписами кредитора підтверджує волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останнього, є доведеним факт укладення між сторонами кредитних договорів, а також, що позичальник ОСОБА_1 всі умови договору цілком зрозумів та своїм підписом письмово підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та кредитором не було б укладено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 р. у справі № 757/40395/20-ц, від 12.01.2021 р. у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 23.03.2020 р. у справі № 404/502/18.
Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Зі змісту кредитного договору вбачається, що його підписано позичальником ОСОБА_3 одноразовим ідентифікатором та електронним підписом, що відповідає вимогам ст. ст. 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію».
У вказаному кредитному договорі сторони погодили умови кредитування, зокрема орієнтовну загальну вартість кредиту, надану виходячи із обраних умов кредитування, в тому числі розмір кредиту, процентна ставка за користування кредитом, розмір відсотків, види та розміри комісій, а також відповідальність за порушення умов договору, тощо.
Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у позивача виникло зобов'язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов'язання оплачувати послуги банку, що виникають в результаті використання кредитних коштів, та повернути кредит.
Положеннями вказаних документів визначено, що пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), та заявка на отримання споживчого кредиту складають кредитний договір. Відповідач підтвердив, що ознайомився з примірниками вказаних документів, що складають договір, та зобов'язався виконувати його умови.
05.06.2024 р. ОСОБА_1 перераховано 16 000,00 грн на його картковий рахунок, який він вказав при поданні заявки на отримання кредиту, а саме: № НОМЕР_3 . Факт зарахування 16 000,00 грн підтверджується: 1) квитанцією «LiqPay» від 05.06.2024 р. (а.с.16), 2) карткою субконто від 01.04.2025 р. (а.с.54-57), 3) витребуваною інформацією судом, яка надана АТ «Таскомбанк» від 15.04.2025 р. (а.с.76) та 4) витребуваною випискою АТ «Таскомбанк» від 14.04.2025 р. по рахунку клієнта ОСОБА_1 за період із 05.06.2024 р. по 05.06.2024 р. (а.с.77).
Аргументи відповідача щодо неналежності квитанції «LiqPay» є безпідставними, оскільки вони спростовані витребуваними судом документами (а.с.76,77), де чітко зазначено належність платіжної картки № НОМЕР_1 відповідачу та фактичне зарахування на неї суми 16 000,00 грн. Крім того, твердження відповідача про відсутність первинних документів не відповідає дійсності, оскільки позивач спростовах їх надавши суду у відповіді на відзив Log File (а.с.52), у якому детально зафіксовано хронологію дій відповідача при укладенні кредитного договору № 05.06.2024-100001372 від 05.06.2024 р. (а.с.52), а також довідку ТОВ «Старт-Мобайл» від 31.03.2025 р. (а.с.53), яка підтверджує ініціювання відповідачем процедури укладення кредитного договору, включно з підтвердженням номера телефону НОМЕР_2 за допомогою SMS-повідомлення з одноразовим ідентифікатором «А448 Е448». Цей номер телефону фігурує у всіх документах, наданих позивачем, зокрема у відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 05.06.2024-100001372 (а.с.21,22), у додатку до кредитного договору від 05.06.2024 р. інформаційне повідомлення позичальника ОСОБА_1 (а.с.22), а також у паспорті споживчого кредиту (а.с.23,24), що підтверджує дієву участь відповідача у процедурі укладення договору та належність вищезазначеного номеру саме відповідачу. Жодних заперечень з боку відповідача щодо номера телефону або Log File у відзиві чи запереченнях на відповідь на відзив не надано. Разом з тим, суд звертає увагу на те, що довідка-розрахунок заборгованості (а.с.12), складена працівником позивача ОСОБА_2 , є належним доказом, оскільки на ній проставлено печатку ТОВ «Споживчий Центр» та відмітки, що засвідчують її підготовку уповноваженою особою організації, і спростовують заперечення відповідача щодо відсутності повноважень на складання такого документа останньою.
Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
Також судом встановлено, що прийняті на себе зобов'язання за вказаним кредитним договором ТОВ «Споживчий Центр» виконало своєчасно і повністю, надававши відповідачу кредиті кошти.
Із наданої позивачем інформації за укладеним договором вбачається, що відповідач користується кредитними коштами, прострочивши виконання зобов'язання на погашення заборгованості, та на момент подачі позову до суду має заборгованість за кредитним договором.
Судом встановлено, що відповідачем порушено умови укладеного кредитного договору щодо погашення кредиту, процентів за його користування та комісії відповідно до умов кредиту, оскільки кредит ним не повернуто, проценти не сплачені.
При цьому відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед ТОВ «Споживчий Центр», не довів відсутність заборгованості жодним доказом.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути суму заборгованості за кредитним договором № 05.06.2024-100001372 від 05.06.2024 р., яка утворилася станом на дату подання позовної заяви до суду, а саме у розмірі 42 880,00 грн, з яких: 16 000,00 грн - основний борг (тіло кредиту), 26 880,00 грн - проценти за період з 05.06.2024 р. по 24.09.2024 р.
Щодо доводів відповідача про незаконність нарахування комісії, суд зазначає, що відповідач у відзиві заперечує проти стягнення комісії, посилаючись на нібито порушення законодавства про захист прав споживачів та заборону встановлення додаткових платежів. Разом із тим, комісія чітко передбачена умовами кредитного договору, підписаного відповідачем, і становить 10 % від суми кредиту, що дорівнює 1 600,00 грн. Позивач зазначає, що така комісія є платою за надання кредиту та пов'язана із перерахуванням коштів позичальнику через платіжний сервіс. Відповідач своїм підписом у заявці від 05.06.2024 р. погодив умови кредитування, включно з розміром комісії.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом включають комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, зокрема за обслуговування кредитної заборгованості та розрахунково-касове обслуговування. Таким чином, закон прямо передбачає право кредитора встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
З огляду на викладене, суд вважає доводи відповідача про незаконність комісії безпідставними, а вимогу позивача щодо стягнення комісії у розмірі 1 600,00 грн - обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача неустойки, суд зазначає наступне.
Положення п. 18 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначають, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 р. за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що:
- на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія п. 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України(див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 р. в справі № 910/8349/22);
- на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постановa Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.10.2023 р. в справі № 706/68/23).
Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 р. за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Суд зауважує, що на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 31.01.2024 р. у справі № 183/7850/22.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 р. строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово було продовжено та такий триває і на даний час.
На підставі викладеного суд вважає, що підстав для стягнення з відповідача суми неустойки у розмірі 8 000,00 грн немає, оскільки її нарахування припадало на період дії воєнного стану в Україні та є неправомірним. Відтак, позиція відповідача у відзиві стосовно спірної частини позову, а саме нарахування неустойки за вищезазначеним договором, визнана обґрунтованою.
Беручи до уваги викладене та оцінюючи надані докази як окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову. Так, судом встановлено необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 05.06.2024-100001372 від 05.06.2024 р. у загальній сумі 44 480,00 грн, з яких: 16 000,00 грн - основний борг (тіло кредиту), 26 880,00 грн - проценти за користування кредитом за період з 05.06.2024 р. по 24.09.2024 р., та 1 600,00 грн - комісії за надання кредиту.
Позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір в сумі 2 422,40 грн (а.с.1)
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, позивачем заявлені позовні вимоги на загальну суму 52 480,00 грн. Судом стягнуто 44 480,00 грн, тобто позовні вимоги задоволені на 84,76% ((44 480,00 грн х 100%) : 52 480,00 грн). За таких підстав з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 053,23 грн ((2 422,40 грн х 84,76%) : 100%).
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 13, 77-84, 89, 141, 259, 263-265, 268, 278, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 6, 11, 205, 207, 526, 536, 610, 612, 626, 628, 639, 1048, 1054, 1055, 1076 ЦК України, ЗУ «Про інформацію», ЗУ «Про банки і банківську таємницю», ЗУ «Про електронну комерцію», ЗУ «Про споживче кредитування», суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (код ЄДРПОУ: 37356833, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» заборгованість за кредитним договором № 05.06.2024-100001372 від 05 червня 2024 року у розмірі 44 480 (сорок чотири тисячі чотириста вісімдесят) гривень 00 копійок, з яких: 16 000 (шістнадцять тисяч) гривень 00 копійок - основний борг (тіло кредиту), 26 880 (двадцять шість тисяч вісімсот вісімдесят) гривень 00 копійок - проценти, 1 600 (одна тисяча шістсот) гривень 00 копійок - комісія за надання кредиту.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» сплачений судовий збір у розмірі 2 053 (дві тисячі п'ятдесят три) гривні 23 копійки.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.О. Кухта