справа № 757/3134/22-ц головуючий у суді І інстанції Хайнацький Є.С.
провадження № 22-ц/824/293/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
10 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,
у січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, в якому просив:
стягнути з Держави Україна через Державну казначейську службу України у рахунок відшкодування спричиненої позивачу шкоди шляхом умисного порушення його конституційних прав, які охороняються законом у розмірі 4 136 000 Євро.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що постановою детектива Національного антикорупційного бюро України Денисяка О.О. від 13 вересня 2018 року йому відмовлено у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №252018000000000844, означена постанова скасована слідчим суддею Солом'янського районного суду м. Києва від 14 січня 2019 року, отже судом встановлено факти протиправних дій детектива, начальника слідчого відділу та директора Національного антикорупційного бюро України, а також наглядових прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури стосовно нього.
19 грудня 2024 року від представника Державної казначейської служби України Тимофєєвої Т.М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначає про те, що Казначейство є неналежним відповідачем, оскільки жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдавало. Отже, стягнення шкоди з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Казначейства є необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права.
Вважає, що позивач не має права на відшкодування шкоди, оскільки вина органів, що здійснювали досудове слідство, не встановлена належним чином та не доведена незаконність їх дій. Позивач визначив розмір відшкодування шкоди без урахування вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш як достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення за рахунок Держави. Позивачем також не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв'язок між діями Національного антикорупційного бюро України, про які вказано у позові, та настанням шкоди. Таким чином, вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими, тому відсутні правові підстави для їх задоволення.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 21 листопада 2025 року засобами поштового зв'язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Посилається на те, що суд розглянув справу без особистої участі позивача, не призначив розгляд справи в режимі відеоконференції хоча такі клопотання позивач подавав.
Вирішуючи спір суд вийшов за межі своїх повноважень, позбавив позивача права вносити зміни у склад відповідачів та правовідносини під час підготовчого провадження.
З моменту постановлення ухвали від 05 березня 2025 року про відмову у прийнятті позовної заяви в новій редакції та повернення її позивачу суд втратив відповідність належному суду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 січня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
Під час судового засідання до суду надійшли клопотання апелянта про постановлення окремої ухвали щодо судді Хайнацького Є.С., а також заява, яка не містить прохальної частини, тому розцінюється судом як письмові пояснення.
У судовому засіданні ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
У судове засідання інші учасники справи не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без їх участі не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасника справи, який прибув в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що постановою детектива Національного антикорупційного бюро України Денисяк О.О. від 13 вересня 2018 року відмовлено у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні №52018000000000844.
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 14 січня 2019 року у справі №760/27168/18 скасовано постанову детектива НАБУ Денисяк О.О. від 13 вересня 2018 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №52018000000000844, та зобов'язано уповноважених осіб НАБУ вжити відповідні процесуальні дії щодо залучення ОСОБА_1 до кримінального провадження №52018000000000844 у якості потерпілого.
Вирішуючи спір у справі суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому шкоди внаслідок невнесення посадовими особами НАБУ відомостей до ЄРДР за заявою позивача, причинний зв'язок між діями посадових осіб НАБУ та настанням тих негативних наслідків про які він вказує, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову про відшкодування шкоди у зв'язку з його недоведеністю. Права ОСОБА_1 , на порушення яких останній посилався з підстав невнесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення за його заявою, були відновлені шляхом оскарження бездіяльності слідчого в порядку, визначеному КПК України. Сам по собі факт, що ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 14 січня 2019 року зобов'язано уповноважену особу органу досудового розслідування внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, обставини якого викладені у заяві ОСОБА_1 , не свідчить про заподіяння шкоди позивачу, а також і про причинний зв'язок із заподіяною моральною шкодою. Необхідність звернення до суду щодо дій органів досудового розслідування не є належною правовою підставою для відшкодування моральної шкоди, а позивачем не доведено моральних страждань внаслідок бездіяльності слідчого.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За положеннями ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 вказано, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України). По своїй суті зобов'язання з компенсації моральної шкоди є досить специфічним, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, яка завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір цієї особи з потерпілим, у якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, - рішення суду, у якому визначені спосіб і розмір такої компенсації (див. висновок Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 1 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).
Натомість позивач, при зверненні до суду з вказаним позовом, вказував, що розмір моральної шкоди у сумі 237 478 752,80 грн. він визначив виходячи з характеру порушеного права та обсягу, глибини і тривалості завданих душевних страждань, з урахуванням практики ЄСПЛ при визначенні розміру моральної шкоди.
На думку апеляційного суду, вказане посилання не може бути єдиним та достатнім доказом заподіяння позивачу моральної шкоди.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями, бездіяльністю, рішеннями органів досудового розслідування та шкодою, яка, за твердженням позивача, йому заподіяна.
Отже, незгода ОСОБА_1 з процесуальними рішеннями, прийнятими органом досудового розслідування, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди, оскільки у даному випадку його права у кримінальному провадженні були поновлені ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 27 червня 2018 року, про що правомірно зазначив місцевий суд в оскаржуваному рішенні.
Крім того, колегія суддів враховує, що означеною ухвалою слідчий суддя відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 в частині визнання дій та рішень уповноважених осіб НАБУ незаконними.
При цьому, пстановлення Печерським районним судом м. Києва ухвали від 05 березня 2024 року про відмову ОСОБА_1 у прийнятті позовної заяви в новій редакції та повернення її позивачу не призвело до неправильного вирішення справи адже, відмова у прийнятті до розгляну позовної заяви у новій редакції не є перешкодою для звернення ОСОБА_1 до суду з таким позовом окремо.
Також спростовуються матеріалами справи доводи апелянта про те, що суд неправомірно розглянув справу без його участі за наявності клопотань про проведення судових засідань у режимі відеоконференції адже ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Після постановлення цієї ухвали нових клопотань від позивача про проведення судових засідань у режимі відеоконференції не надходило.
Інші аргументи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не досліджено належним чином зібрані у справі докази та не встановлено всі обставини у справі, також розцінюються апеляційним судом критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів у справі, яким було надано належну правову оцінку судом першої інстанції.
При цьому, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до частин 1, 10 ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.
Тобто, даною нормою передбачено право, а не обов'язок суду постановити окрему ухвалу.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 , вивчивши матеріали справи апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для постановлення окремої ухвали щодо судді Печерського районного суду м. Києва Хайнацького Є.С.
Керуючись ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 16 березня 2026 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова