03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 381/2720/23 Головуючий у суді першої інстанції - Осаулова Н.А.
Номер провадження № 22-ц/824/6176/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
11 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Марченко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником Амельченком Вячеславом Павловичем , на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2025 року та на додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Осаулової Н.А., у місті Фастові, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зобов'язання знесення самочинного будівництва та відновлення до попереднього стану земельної ділянки,-
У червні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , у якому просила суд зобов'язати відповідача знести за власний рахунок самочинно побудований житловий будинок та інші споруди, розташовані на земельній ділянці площею 0,07 га з кадастровим номером 3224955300:01:003:0664 за адресою: АДРЕСА_1 , зазначені в технічному паспорті, виготовленого 07 травня 2015 року ТОВ «Територіальне БТІ», а саме: «А» - житловий будинок, під «А» - підвал, «над А» - мансарда житлова, «а» - вхід до підвалів, «а1» - ганок, «К» - колодязь питний та інші розташовані на ній споруди, і відновити до попереднього стану вказану земельну ділянку та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_4 , спадкоємицею майна якого вона є, користувався земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 (у подальшому змінено адресу на АДРЕСА_1 ). На вказаній земельній ділянці ОСОБА_4 почав будувати будинок, який добудовано ОСОБА_1 .
Останній, ввівши в оману ОСОБА_4 , внаслідок незаконних дій державних органів, зареєстрував за собою право власності на будинок, змінивши адресу земельної ділянки. За наслідком її звернення до суду дозвільні документи на будівництво та право власності відповідача було скасовано і за рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2018 року у справі №381/4645/17, зокрема, визнано за нею право на завершення процедури приватизації земельної ділянки площею 0,0700 га з кадастровим номером 3224955300:01:003:0664.
При цьому, під час перегляду іншої справи № 381/702/20 суд касаційної інстанції вказав, що оскільки позивач стверджує про перешкоди в здійсненні права на завершення приватизації, яке визнано судовим рішенням, і те що наявність самочинного будівництва перешкоджає в його реалізації, то позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора свідоцтва про право власності не є належним способом захисту. Ефективним способом захисту прав позивача є, зокрема, вимога про знесення самочинного будівництва.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2025 року позов ОСОБА_3 про зобов'язання знесення самочинного будівництва та відновлення до попереднього стану земельної ділянки, - задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 знести за власний рахунок самочинно побудований житловий будинок та інші споруди, розташовані на земельній ділянці площею 0,07 га з кадастровим номером 3224955300:01:003:0664 за адресою: АДРЕСА_1 , зазначені в технічному паспорті, виготовленого 07 травня 2015 року ТОВ «Територіальне БТІ», а саме: «А» - житловий будинок, під «А» - підвал, «над А» - мансарда житлова, «а» - вхід до підвалів, «а1» - ганок, «К» - колодязь питний, і відновити до попереднього стану вказану земельну ділянку. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 073,60 грн.
В подальшому, 26 листопада 2025 року від сторони позивача направлено докази понесення витрат на правову допомогу, тобто після ухвалення рішення у справі, зробивши до закінчення судових дебатів у справі про це відповідну заяву. Таким чином, у районного суду виникла необхідність в окремому порядку вирішити дане питання.
Додатковим рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 кошти судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі - 30 000,00 грн.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями представник ОСОБА_1 - Амельченко В.П. подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та вимог заяви про стягнення витрат на правничу допомогу ОСОБА_3 в повному обсязі. Стягнути з позивача понесені судові витрати.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції, всупереч письмовим доказам та показанням свідків, дійшов помилкового висновку про те, що житловий будинок збудував ОСОБА_1 . Матеріали справи підтверджують, що забудову земельної ділянки площею 0,0144 га здійснив ОСОБА_4 , який збудував фундамент, стіни та тимчасовий дах, що узгоджується з проєктом землеустрою та технічними паспортами 2015 року. ОСОБА_1 лише виконав внутрішні добудови. Суд не надав належної оцінки цим доказам.
Вважає, що позивач є відповідальною за зайняття земельної ділянки забудовою, оскільки вона є спадкоємицею ОСОБА_4 , який забудував земельну ділянку у розмірі 0,0144 га за вищевказаною адресою.
Викладена у оскаржуваному рішенні суду інформація про те, що свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 повідомили суду про будівництво будинку ОСОБА_8 не відповідає дійсності, оскільки вказані свідки судом не допитувалися.
Висновок суду про незастосування позовної давності є безпідставним, оскільки заявлені вимоги не підпадають під перелік, визначений ст. 268 ЦК України, та не є негаторними. Позивачка з 2015 року не була позбавлена можливості звернутися до суду, що підтверджується її участю в інших судових справах. Отже, висновок про незастосування позовної давності суперечить нормам матеріального права.
Крім того, додаткове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу є необґрунтованим, оскільки відсутні належні докази фактичної оплати гонорару. Акт приймання-передачі послуг не підтверджує проведення розрахунку між сторонами та не може вважатися належним доказом оплати.
Вказує, що розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становить 21 583, 00 грн.
06 лютого 2026 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_3 - Згоди О.О. , відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції - без змін.
Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що доводи відповідача про те, що він не займав земельну ділянку кадастровий № 3224955300:01:003:0664, спростовуються матеріалами справи. Земельна ділянка неодноразово передавалася йому у власність рішеннями органу місцевого самоврядування, які в подальшому визнані судами незаконними, що підтверджує факт її неправомірного зайняття.
Правовими висновками Верховного Суду у справі № 381/1698/24 встановлено, що ОСОБА_4 за життя користувався спірною ділянкою, здійснював забудову та розпочав її приватизацію, а за ОСОБА_3 як спадкоємицею визнано право на завершення приватизації вказаної земельної ділянки.
Доводи про початок перебігу позовної давності з 2015 року є безпідставними, оскільки право позивачки на завершення приватизації підтверджено рішенням суду, що набрало законної сили, а про порушення свого права вона дізналася після отримання відмови органу місцевого самоврядування у 2021 році в передачі їй у власність земельної ділянки, оскільки житловий будинок, побудований на ній належить іншому громадянину, а саме ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2025 року не відповідають дійсності, оскільки у матеріалах справи наявна копія акта приймання-передачі наданих послуг до Договору № 174/23 від 18 квітня 2023 року, датованого 07 листопада 2025 року, який містить детальний опис виконаних робіт за період з 24 квітня 2023 року по 05 листопада 2025 року на загальну суму 30 000 грн та підтверджує відсутність претензій сторін. Зазначений акт є належним доказом надання послуг за договором.
При апеляційному розгляді справи представник апелянта ОСОБА_1 - Амельченко В.П. підтримав, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з недоведеністю позовних вимог, а також врахувати його клопотання про пропуск позивачем строків позовної давності при зверненні до суду із вказаним позовом.
Представник позивачки у справі ОСОБА_3 , адвокат Згода О.О., здійснюючи представництв з використанням відеоконференцзв'язку заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити її без задоволення, оскільки доводи, на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків, викладених у рішенні суду. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства, тому просив залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до протоколу засідання виконавчого комітету Борівської селищної ради народних депутатів Фастівського району Київської області від 17 квітня 1986 року № 4 ОСОБА_4 дозволено побудувати житловий будинок за типовим проєктом КО-5К-145, 5-кімнатний, житловою площею 66,80 кв. м, загальною площею 103,14 кв. м, розміром 9,960 х 11,400 м та зобов'язано оформити технічну документацію на будівництво житлового будинку в районному відділі архітектури. Також вказаним протоколом затверджено рішення про виділення ОСОБА_4 земельної ділянки АДРЕСА_2 під будівництво індивідуального житлового будинку.
Довідкою Борівської селищної ради від 22 травня 2013 року № 455 підтверджено, що ОСОБА_4 користувався земельною ділянкою площею 0,06 га по АДРЕСА_1 .
За довіреністю, посвідченою 14 жовтня 2013 року секретарем виконкому Борівської селищної ради Фастівського району Київської області Березянською О.П., ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_1 бути його представником в усіх органах державної влади та місцевого самоврядування України, зокрема у Фастівській районній державній нотаріальній конторі та інших нотаріальних конторах Київської області, Фастівському міжміському бюро технічної інвентаризації та управлінні Держкомзему з питань приватизації земельної ділянки, яка розташована на території Борівської селищної ради. Строк дії довіреності з 14 жовтня 2013 року по 14 жовтня 2014 року включно.
Рішенням Борівської селищної ради про розгляд земельних питань від 12 грудня 2013 року № 5-3 ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0700 га, яка розташована по АДРЕСА_1 .
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_10 було розроблено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_4 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3224955300:01:003:0664, по АДРЕСА_1 .
07 квітня 2014 року ОСОБА_4 подав голові Борівської селищної ради заяву, в якій просив затвердити проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0700 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Борівської селищної ради від 15 квітня 2014 року № 8-20 було затверджено проєкт землеустрою та передано земельну ділянку площею 0,0700 га, кадастровий номер 3224955300:01:003:0664, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_1 .
На підставі рішення Борівської селищної ради від 15 квітня 2014 року № 8-20 ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 травня 2014 року, індексний номер 21316941, а саме - на земельну ділянку площею 0,0700 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 322495530:01:003:0664. Вказані відомості були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
14 травня 2014 року ОСОБА_1 подав голові Борівської селищної ради заяву про присвоєння поштової адреси його земельній ділянці АДРЕСА_3 фактичну адресу: АДРЕСА_1 .
Розглянувши заяву ОСОБА_1 , виконавчий комітет Борівської селищної ради Фастівського району Київської області прийняв рішення від 29 травня 2014 року № 4/6, яким присвоїв поштову адресу номер 7 земельній ділянці, яка знаходиться по АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 , а також зобов'язав ОСОБА_1 внести зміни до правовстановлюючих та інвентаризаційних документів на вказану земельну ділянку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер і ОСОБА_3 як його спадкоємець за заповітом від 28 липня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області, звернулася до Ружинської державної нотаріальної контори із заявою, в якій просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Листом Ружинської державної нотаріальної контори від 28 березня 2017 року № 658/02-14 ОСОБА_3 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з підстав відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно та рекомендовано звернутися до суду.
18 квітня 2017 року позивач як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_4 звернулася до Борівської селищної ради із заявою про надання дозволу на завершення приватизації земельної ділянки площею 0,07 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказані обставини було встановлено під час розгляду цивільної справи №381/4645/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Борівської селищної ради Фастівського району Київської області, Фастівської РДА Київської області про визнання частково недійсним рішення, скасування свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію прав.
Так, рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №381/4645/17, визнано недійсним п.2 рішення Борівської селищної ради від 15.04.2014 року за № 8-20 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0700 га. з кадастровим номером 3224955300:01:003:0664 за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано протиправним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06.05.2014 року, індексний номер 21316941 (НОМЕР_1).
Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області від 06.05.2014 року, індексний номер 12870141 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224955300:01:003:0664 за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_3 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , право на завершення процедури приватизації земельної ділянки площею 0,0700 га. з кадастровим номером 3224955300:01:003:0664 за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 9-22).
Також, під час розгляду цивільної справи №381/4645/17 встановлено, що технічна документація із землеустрою на земельну ділянку по АДРЕСА_1 розроблялася на ім'я ОСОБА_4 , Борівська селищна рада незаконно прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , який був лише представником ОСОБА_4 за довіреністю, що є підставою для визнання недійсним такого рішення органу місцевого самоврядування.
Оскільки ОСОБА_1 неправомірно набув право власності на спірну земельну ділянку, видача йому свідоцтва про право власності також є неправомірною, а тому, було визнано протиправним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 травня 2014 року серії НОМЕР_1 , індексний номер 21316941, видане Реєстраційною службою Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області, а також рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 .
ОСОБА_3 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, яка перебувала в його користуванні та за його заявою було виготовлено технічну документацію із землеустрою. Таким чином, позивач має право на завершення приватизації земельної ділянки, яка була розпочата спадкодавцем ОСОБА_4 і закінчилась на тому, що ним був поданий до Борівської селищної ради розроблений на його замовлення проект землеустрою, дозвіл на виготовлення якого наданий рішенням Борівської селищної ради від 12 грудня 2013 року № 5-3.
Крім того, під час розгляду іншої цивільної справи № 381/702/20 за позовом ОСОБА_3 встановлено, що 14 травня 2014 року ОСОБА_1 подано заяву до Борівської селищної ради про зміну адреси земельної ділянки, внаслідок чого 29 травня 2014 року Виконавчим комітетом Борівської селищної ради Фастівського району Київської області прийнято рішення № 4/6 «Про присвоєння поштової адреси», яким згідно пункту 1 присвоєно поштову адресу № 7 земельній ділянці, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 .
Після зміни адреси державним реєстратором Кузьмінською І.М., без прийняття нового рішення щодо внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку, розташовану вже за новою адресою, а саме: АДРЕСА_1 . При цьому кадастровий номер цієї земельної ділянки під № 7, повністю співпадає із кадастровим номером раніше зареєстрованої за ОСОБА_4 земельної ділянки під АДРЕСА_2 , з чого випливає що це один і той же об'єкт нерухомості.
На підставі отриманих вищевказаних правовстановлюючих документів на земельну ділянку, ОСОБА_1 подав до Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області повідомлення про початок виконання будівельних робіт, з нового будівництва двоповерхового житлового будинку з мансардою, за адресою: АДРЕСА_1 , яке було зареєстровано 19 червня 2014 року за № КС 062141700225.
10 березня 2015 року на підставі рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 19897847 від 11 березня 2015 року, яке прийнято на підставі технічного паспорту № 103 від 10 березня 2015 року ТОВ «Територіальне БТІ» та дозволу на виконання будівельних робіт КС № 062141700225, виданого 02 червня 2014 року Департаментом ДАБІ у Київській області (в даному випадку повідомлення) за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на незавершене будівництво, об'єкт житлової нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
26 червня 2015 року Реєстраційною службою Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області видано ОСОБА_1 свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 на житловий будинок, загальною площею 278,4 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому, на підставі вищевказаного свідоцтва про право власності державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області прийнято рішення індексний номер: 22430318 від 26 червня 2015 року про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок, загальною площею 278,4 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі №381/702/20 рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій протиправними, скасування рішень державного реєстратора, скасування свідоцтва на право власності на нерухоме майно змінив та вказав, що оскільки позивач стверджує про перешкоди в здійсненні права на завершення приватизації, яке визнано судовим рішенням, і те що наявність самочинного будівництва перешкоджає в його реалізації, то позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора свідоцтва про право власності не є належним способом захисту. Ефективним способом захисту прав позивача є, зокрема, вимога про знесення самочинного будівництва (т. 1 а.с. 25-59).
Крім того, під час розгляду справи №381/1698/24 встановлено, що згідно з рішенням державного реєстратора Горохової О.В. від 20 червня 2023 року №68089352 за ОСОБА_1 відновлено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок, загальною площею 278,4 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Підставою для прийняття зазначеного рішення №68089352 від 20 червня 2023 року державним реєстратором Гороховою О.В. зазначено, зокрема, заяву про скасування за № 55775209 від 15 червня 2023 року, подану представником ОСОБА_1 - адвокатом Амельченко В.П. До даної заяви надано довіреність від ОСОБА_1 та копію постанови Верховного Суду № 381/702/20 від 01 лютого 2023 року.
Рішенням Фастівської міської ради Київської області від 22 грудня 2023 року № 687-ХLV-VIII передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3224955300:01:003:0664, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 71356759 від 31 січня 2024 року, прийнятого державним реєстратором Марченко В. Г.
Підставою для прийняття державним реєстратором рішення № 71356759 від 31 січня 2024 року зазначено рішення Фастівської міської ради Київської області від 22 грудня 2023 року № 687-ХLV-VIII.
Так, у справі №381/1698/24 ОСОБА_3 пред'явила позов з метою відновлення своїх прав та інтересів щодо завершення приватизації земельної ділянки, кадастровий номер 3224955300:01:003:0664, за адресою: АДРЕСА_1 , що визнано судовими рішеннями, які набрали законної сили. Просила суд визнати незаконним та скасувати рішення державних реєстраторів в частині державної реєстрації права власності на спірний об'єкт самочинного будівництва та на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 , а також скасувати рішення Фастівської міської ради Київської області про передачу йому у власність земельної ділянки, кадастровий номер 3224955300:01:003:0664, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 .
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 381/1698/24 від 16 липня 2025 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року у частині позовних вимог ОСОБА_3 про скасування рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області Горохової Ольги Валеріївни № 68089352 від 20 червня 2023 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року у частині позовних вимог ОСОБА_3 про скасування рішення Фастівської міської ради Київської області № 687-ХLVVIII від 22 грудня 2023 року та рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області Марченка Володимира Григоровича № 71356759 від 31 січня 2024 року залишено без змін.
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 щодо знесення відповідачем самочинно збудованого нерухомого майна, суд першої інстанції мотивував своє рішенням тим, що наявність самочинно добудованого ОСОБА_1 будинку перешкоджає ОСОБА_3 як спадкоємиці ОСОБА_4 у завершенні процедури приватизації земельної ділянки, її права підлягають захисту, а саме шляхом зобов'язання відповідача знести за власний рахунок самочинно побудований житловий будинок та інші споруди після смерті ОСОБА_4 , розташовані на земельній ділянці площею 0,07 га з кадастровим номером 3224955300:01:003:0664 за адресою: АДРЕСА_1 , зазначені в технічному паспорті, виготовленого 07.05.2015 року ТОВ «Територіальне БТІ», а саме: «А» - житловий будинок, під «А» - підвал, «над А» - мансарда житлова, «а» - вхід до підвалів, «а1» - ганок, «К» - колодязь питний, і відновити до попереднього стану вказану земельну ділянку.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає з огляду на наступне.
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
У справі, яка переглядається, ОСОБА_3 пред'явила позов з метою відновлення своїх прав та інтересів щодо завершення приватизації земельної ділянки, кадастровий номер 3224955300:01:003:0664, за адресою: АДРЕСА_1 , що визнано судовими рішеннями, які набрали законної сили. Просила суд зобов'язати відповідача знести за власний рахунок самочинно побудований житловий будинок та інші споруди, розташовані на земельній ділянці площею 0,07 га з кадастровим номером 3224955300:01:003:0664 за адресою: АДРЕСА_1 , зазначені в технічному паспорті, виготовленого 07 травня 2015 року ТОВ «Територіальне БТІ», а саме: «А» - житловий будинок, під «А» - підвал, «над А» - мансарда житлова, «а» - вхід до підвалів, «а1» - ганок, «К» - колодязь питний та інші розташовані на ній споруди, і відновити до попереднього стану вказану земельну ділянку
Суд першої інстанції, дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є належним та відновить його порушене право.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції виходячи із наступного.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
У статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва та встановлює можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.
У частині другій статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що стаття 376 ЦК України розташована у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на земельну ділянку.
У постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.
Особливістю об'єктів самочинного будівництва є те, що відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Самочинне будівництво як майно має визначений правилами статті 376 ЦК України спеціальний правовий режим, елементом якого є умови та порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а також наслідки відмови у такому визнанні. Цей механізм ґрунтується на судовому порядку вирішення питань, пов'язаних як із рішенням про визнання права власності, так і з наслідками цього рішення та захистом осіб, права яких порушено самочинним будівництвом.
За умови дотримання чіткого алгоритму дій, передбаченого у статті 376 ЦК України, претендувати на отримання самочинно збудованого майна у власність може як особа, яка його побудувала, так і власник земельної ділянки, на якій воно споруджено. Такий висновок сформульовано у пункті 110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що, як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Юридичні перешкоди для власника земельної ділянки, які виникли внаслідок державної реєстрації права власності за особою, яка не є законним власником/користувачем реєстрації, усуваються внаслідок задоволення судом належних позовних вимог: або про знесення самочинно побудованого нерухомого майна (внаслідок демонтажу якого на підставі пункту 1 частини першої, частини другої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» закриваються відповідний розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційна справа); або про визнання права власності на самочинно побудоване майно (таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності на відповідне майно згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно»).
Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (пункт 138)).
У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (пункт 154)).
Вказаний висновок є застосовним до спірних правовідносин з огляду на предмет та підстави позовних вимог та на твердження позивача про те, що спірне майно має характер самочинного.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник (користувач) земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 червня 2024 року в справі № 904/4339/21, від 05 червня 2024 року в справі № 521/13158/19, від 23 квітня 2024 року в справі № 904/994/22, від 19 березня 2024 року в справі № 915/1439/21, від 21 вересня 2022 року в справі № 461/3490/18, від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16, від 20 січня 2021 року в справі № 442/302/17.
Належними та допустимими доказами у справі підтверджено, що за життя ОСОБА_4 користувався спірною земельною ділянкою, будував житловий будинок та розпочав процедуру приватизації земельної ділянки. Зазначені обставини сторонами не заперечуються.
За наслідками розгляду справ № 381/4645/17 та № 381/702/20 за позовами ОСОБА_3 судовими рішеннями, що набрали законної сили, встановлено наявність у ОСОБА_3 як спадкоємиці ОСОБА_4 права на завершення приватизації спірної земельної ділянки, а також встановлено факт неправомірного набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку.
Отже, ОСОБА_3 є користувачем земельної ділянки до моменту завершення її приватизації у порядку, визначеному законом. При цьому, право позивачки на завершення приватизації має пріоритет порівняно з вчиненням ОСОБА_1 аналогічних дій щодо цієї ж земельної ділянки, оскільки реалізацію вказаного права розпочав за життя та не завершив ОСОБА_4 , спадкоємицею якого є ОСОБА_3 .
З позовної заяви вбачається, що неможливість завершення процедури приватизації, зокрема відмова у виділенні ОСОБА_3 у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3224955300:01:003:0664, пов'язана саме з тим, що право власності на житловий будинок, побудований на цій земельній ділянці, зареєстровано за ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовано врахував висновки, які виклав Верховний Суд у постановах за наслідками розгляду справ № 381/4645/17 від 02 жовтня 2019 року та № 381/702/20 від 01 лютого 2023 року, а також висновки, що викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23), про те, що права власника (користувача) земельної ділянки порушуються у результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно.
Зокрема під час розгляду справи № 381/702/20 Верховний Суд вже виснував про те, що оскільки позивач стверджує про перешкоди в здійсненні права на завершення приватизації, яке визнано судовим рішенням, і те що наявність самочинного будівництва перешкоджає в його реалізації, то позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора свідоцтва про право власності не є належним способом захисту. Ефективним способом захисту прав позивача є, зокрема, вимога про знесення самочинного будівництва, яка позивачем не заявлена (постанова від 01 лютого 2023 року, провадження
№ 61-7667св22).
Таким чином, встановивши, що позивачка має право на завершення процедури приватизації конкретної земельної ділянки, кадастровий номер №3224955300:01:003:0664, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 як спадкоємиця, а діями відповідача ОСОБА_1 , який здійснив самочинну забудову вище вказаної земельної ділянки чиняться перешкоди позивачці у завершенні приватизації такої земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 .
Перевіряючи доводи апелянта про те, що саме спадкодавець ОСОБА_4 розпочав самочинне будівництво на вказаній земельній ділянці, збудувавши на ній фундамент, стіни та тимчасове перекриття, що не заперечувалося позивачкою, однак відповідачем не доведено, що саме в тих самих межах забудови ним було продовжено самочинне будівництво спірного будинку. Разом із тим, колегія суддів враховує, що саме відповідач здійснив закінчення житлового будинку в цілому на земельній ділянці, наданій у користування спадкодавцю ОСОБА_4 , а в подальшому реєструючи на себе вказане нерухоме майно, відповідач повинен був усвідомлювати негативні наслідки вказаних дій.
Даючи оцінку доводам апелянта про пропуск строків давності за звернення до суду позивачки у вказаному спорі, колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у свої постанові від 17 грудня 2025 року у справі №908/2388/21 (провадження № 12-73гс24) виклала наступний правовий висновок:
«164. Негаторний позов пред'являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.
165. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.
166. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном.
167. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.
168. Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення суб'єкта речового права у попередньому стані. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред'явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).
169. Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.
170. Статтею 376 ЦК України регламентовано правовий режим самочинного будівництва. Частиною другою статті 212 ЗК України встановлено право власника вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з боку суб'єктів, які створюють такі перешкоди.
171. Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов'язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду».
Таким чином, позивачці чинним законодавством надано право на звернення до суду із вказаним позовом впродовж всього строку тривання відповідного порушення.
Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіряючи доводи апелянта в частині неправомірності ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення та покладення на відповідача судових витрат по оплаті правничої допомоги, то колегія суддів враховує наступні обставини справи та норми права.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).
Пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно із ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як встановлено судом першої інстанції з метою отримання професійної правничої допомоги ОСОБА_3 уклала з ФОП адвокатом Згодою О.О. Договір №174/23 про надання правової допомоги від 18 квітня 2023 року, предметом якого визначено представництво інтересів у справі про знесення самочинного будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 3224955300:01:003:0664 (т. 1 а.с. 238-239).
Відповідно до пункту 5.1. Договору, вартість послуг адвоката за цим договором становить 30 000,00 грн, яка може бути зменшена або збільшена за домовленістю сторін.
Акт приймання-передачі наданих послуг, підписаний сторонами договору є документом, який підтверджує здійснення повного розрахунку між сторонами (п. 3.3. Договору).
На підставі вказаного договору, а також Ордеру серії ВН №1256149 (т. 1 а.с. 240), адвокат Згода О.О. надавав правову допомогу ОСОБА_3 у даній справі.
Адвокатом надано Акт приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги №174/23 від 18.04.2023 року, датований 07 листопада 2025 року, що містить детальний опис виконаних робіт (наданих послуг), вартість який у сукупності становить 30 000,00 грн та відсутність претензій щодо виконання умов договору у клієнта.
Зазначений акт містить перелік правничої допомоги, яка надана адвокатом Згодою О.О. позивачу ОСОБА_3 за період з 24 квітня 2023 року по 05 листопада 2025 року.
Таким чином, загальна сума коштів, яку сплатила ОСОБА_3 на рахунок адвоката, складає 30 000,00 грн, так як акт приймання-передачі наданих послуг, підписаний сторонами договору є документом, який підтверджує здійснення повного розрахунку між сторонами, про що зазначено у договорі.
В той же час, ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, за умовами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу зменшення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, наявність між адвокатом та позивачем договірних відносин до подачі даної заяви до суду не впливає на можливість стягнення витрат на правову допомогу, обсяг який було надано та розмір який було погоджено уже в результаті та після завершення розгляду даної справи.
За вказаних обставин, оскільки позивачем надано суду докази понесення витрат на правничу допомогу, які вона сплатила, а стороною відповідача заперечуючи проти заявленого клопотання не доведено неспівмірність таких витрат, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 30 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Амельченком Вячеславом Павловичем , залишити без задоволення.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2025 року та додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2025 року, залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 16 березня 2026 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв