Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/4596/2026
25 лютого 2026 року місто Київ
справа №761/41266/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Сіромашенко Н.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Автотранспортне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення заборгованості по заробітній платі,-
В листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив:
визнати протиправним та скасувати наказ №352-к від 05 вересня 2024 року, виданий КП «Автотранспортне підприємство виконавчого органу Київськоїміської ради (Київської міської державної адміністрації)» про звільнення ОСОБА_3 з посади слюсаря-електрика з ремонту електроустаткування 6-го розряду на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин;
поновити його на посаді слюсаря-електрика з ремонту електроустаткування 6-го розряду КП «Автотранспортне підприємство виконавчого органу Київськоїміської ради (Київської міської державної адміністрації)» з 06 вересня 2024 року;
стягнути з КП «Автотранспортне підприємство виконавчого органу Київськоїміської ради (Київської міської державної адміністрації)» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, що станом на 01 листопада 2024 року становить суму 69048,00 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів, з врахуванням збільшення розміру на день ухвалення рішення;
стягнути з КП «Автотранспортне підприємство виконавчого органу Київськоїміської ради (Київської міської державної адміністрації)» на користь позивача заборгованість із заробітної плати у розмірі 36576 грн.
В обґрунтування вимог посилався на те, що 10 вересня 2014 року йогобуло прийнято на посаду слюсаря-електрика з ремонту електроустаткування 6-го розряду КП «Автотранспортне підприємство виконавчого органу Київськоїміської ради (Київської міської державної адміністрації
01 березня 2020 року позивача було переведено на посаду слюсаря-електрика з ремонту електроустаткування 6-го розряду у майстерню з ремонту та технічного обслуговування дорожньо-транспортних засобів згідно наказу №45-к від 28 лютого 2023 року.
Вказував, що 05вересня 2024 року його було звільнено з роботи за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України згідно наказу №352-к від 05вересня 2024року, з яким позивач ознайомився 03 жовтня 2024 року.
Вважає, що даний наказ відповідача є незаконним та необгрунтованим, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Зазначав, що вказаний наказ №352-к не містить посилання на конкретні дати, які позивачем було нібито вчинено прогул та не містить правового та фактичного аргументування звільнення
Посилався на те, що наказ про звільнення №352-к не містить жодної вказівки про дату та час вчинення прогулу та не зазначено на підставі яких саме актів про відсутність працівника на роботі та доповідної записки він був складений, відповідач за письмовими поясненнями до позивача не звертався, про письмові пояснення у наказі №352-к не зазначено.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
На обґрунтування вимог посилалася на те, що встановлення періоду прогулу є першочерговим завданням суду при вирішення справ про звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України, проте, наказ про звільнення не містив періоду поставленого у вину позивачу прогулу, у ньому не вказано, якого дня та за яких обставин мали місце порушення, за яке застосовується дисциплінарний захід, не містить посилання на норми законодавства, локальних нормативних актів, які були порушені позивачем, зокрема посадової інструкції, трудового договору або правил внутрішнього трудового розпорядку.
Вказувала, що згідно рішення єдиною матеріальною підставою для висновку про прогул є складені відповідачем акти про відсутність, проте, судом першої інстанції не було враховано усі обставини, за яких виник спір, що і призвів до звільнення позивача.
Зазначала, що з серпня 2024 року було змінено безпосереднього керівника позивача, а 08 серпня 2024 року ОСОБА_4 (новий керівник) повідомив позивачу, що він відтепер відсторонений від роботи. Після цього, позивач намагався вирішити ситуацію, що склалась, приходив до відповідача з метою її урегулювання, проте, до роботи позивача не допустили.
Посилалася на те, що позивач не знав у якому він правовому статусі, проте розумів, що надалі продовжуватися така ситуація не може. Тому 21 серпня 2024 року він прийшов до відповідача щоб хоча би забрати свої особисті інструменти, які використовував на роботі. Відповідач відмовив у поверненні інструментів, саме тому виник конфлікт від 21 серпня 2024 року, результатом чого було звернення до правоохоронних органів.
Вказувала, що докази на підтвердження наявності конфлікту були надані позивачем із клопотанням про приєднання доказів від 07 лютого 2025 року та приєднані до матеріалів справи протокольною ухвалою від 11 березня 2025 року, однак не взяті судом до уваги.
Зазначала, що суд першої інстанції у порушення п.4 ст.40 КЗпП України залишив поза увагою відсутність у позивача визначеного робочого місця та графіку роботи.
Посилалася на те, що суд першої інстанції у порушення ч.1 ст.149 КЗпП України безпідставно вважав, що у позивача було запитано письмові пояснення.
Вказувала, що суд першої інстанції у порушення ст.148 КЗпП України залишив поза увагою пропуск відповідачем строку на притягнення до дисциплінарної відповідальності.
17 лютого 2026 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання, в якому остання просила відкласти розгляд справи, оскільки вона не може з'явитися в судове засідання.
Колегія суддів відхиляє вказане клопотання, оскільки представником позивача не надано доказів на підтвердження поважності неявки в судове засідання.
А тому, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засіданняна підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був відсутній на роботі та не виконував свої посадові обов'язки, поважності причин відсутності на роботі позивач суду не надав, тобто скоїв прогул без поважних причин, при цьому роботодавцем при прийнятті рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності була дотримана процедура передбачена ст.ст.147-149 КЗпП України, а тому у відповідача були правові підстави звільнити позивача із займаної посади на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу №49-к від 10 вересня 2014 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду слюсаря-електрика з ремонту електроустаткування 6-го розряду КП «Автотранспортне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)», про що свідчить запис у трудовій книжці.
Відповідно до наказу №45-к від 28 лютого 2023 року ОСОБА_1 переведено на посаду слюсаря-електрика з ремонту електроустаткування 6 розряду у майстерню з ремонту та технічного обслуговування дорожньо-транспортних засобів з 01 березня 2023 року.
Наказом в.о. директора КП «Автотранспортне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» №352-К від 05 вересня 2024 року ОСОБА_1 було звільнено з посади слюсаря-електрика з ремонту електроустаткування 6-го розряду з 05 вересня 2024 року за прогули без поважних причин, на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.
Підставою звільнення зазначено: доповідні записки, акти про відсутність працівника на робочому місці.
07 серпня 2024 року, 08 серпня 2024 року, 09 серпня 2024 року, 12 серпня 2024 року, 13 серпня 2024 року, 14 серпня 2024 року, 15 серпня 2024 року, 16 серпня 2024 року, 19 серпня 2024 року, 20 серпня 2024 року, 21серпня 2024 року, 22серпня 2024 року, 23серпня 2024 року, 26серпня 2024 року, 27серпня 2024 року, 28серпня 2024 року, 29серпня 2024 року та 30серпня 2024 року комісією в складі начальника майстерні ОСОБА_7, оператора мийної установки ОСОБА_5 , завідуючої сектором кадрового забезпечення ОСОБА_6 складено акти про відсутність на роботі ОСОБА_1 з 07 серпня 2024року та 08 серпня 2024 року з 8:00 до 17:00, з 09 серпня 2024 року з 08:00 до 15:45, з 12серпня 2024 року по 15серпня 2024 року з 08:00 по 17:00, з 16 серпня 2024 року з 08:00 по 15:45, з 19 серпня 2024року по 22 серпня 2024 року з 08:00 по 17:00, з 23 серпня 2024 року з 08:00 по 15:45, з 26серпня 2024 року по 29серпня 2024 року з 08:00 по 17:00 та з 30серпня 2024 року з 08:00 по 15:45 без відомих на те причин.
08серпня 2024 року в.о. директором КП «Автотранспортне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» Рахматутулліним Дмитром видано наказ №309/к про проведення службового розслідування за фактом відсутності працівника на роботі стосовно ОСОБА_1 , який був відсутній на роботі з 08.00 до 17.00 год. з невстановлених причин.
13серпня 2024 року КП «АТП КМДА» на адресу ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 направлено лист №09/093-410, в якому ОСОБА_1 повідомлено про призначене службове розслідування за фактом його відсутності на роботі з 01 серпня 2024 року, запропоновано ознайомитися з наказом та надати свої пояснення щодо відсутності на роботі.
21серпня 2024 року комісією в складі завідуючої сектором кадрового забезпечення ОСОБА_6., начальника майстерні з ремонту та технічного обслуговування транспортних засобів ОСОБА_7 , заступника начальника господарської служби ОСОБА_8 , складено акт про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення щодо відсутності на роботі та ознайомлення з наказом про службове розслідування.
22 серпня 2024 року на адресу ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 КП «АТП КМДА» направлено лист №09/093-435, в якому ОСОБА_1 повідомлено про призначене службове розслідування за фактом його відсутності на роботі з 01 серпня 2024 року, запропоновано ознайомитися з наказом та надати свої пояснення щодо відсутності на роботі.
Листом КП «АТП КМДА» від 28 серпня 2024 року №09/093-437 повідомлено ОСОБА_1 про закінчення службового розслідування за фактом його тривалої відсутності на роботі та запропоновано прибути до КП «АТП КМДА» для ознайомлення з матеріалами службового розслідування та надання пояснень.
Відповідно до довідки КП «АТП КМДА» від 29серпня 2024 року №22/1 за підписом завідуючого сектором кадрового забезпечення ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_1 в серпні за період з 01 серпня 2024 року по 29серпня 2024 року не перебував в будь-якій відпустці та не звертався за оформленням відпустки згідно КЗпП України. Крім того, з 01серпня 2024 року по 29 серпня 2024 року на порталі електронних послуг Пенсійного фонду України інформація щодо лікарняного відсутня.
05 вересня 2024 рокукомісією в складі завідуючої сектором кадрового забезпечення ОСОБА_6 , начальника майстерні з ремонту та технічного обслуговування транспортних засобів ОСОБА_7 , заступника начальника господарської служби ОСОБА_8, складено акт про відмову ознайомлення ОСОБА_1 з наказом про звільнення, з іншими документами та отримання трудової книжки.
Листом КП «АТП КМДА» від 05 вересня 2024 року№09/093-449 повідомлено ОСОБА_1 про необхідність отримання трудової книжки та копію наказу про звільнення.
Листом КП «АТП КМДА» від 20 вересня 2024 року №09/093-470 повідомлено ОСОБА_1 про необхідність отримання трудової книжки та копію наказу про звільнення.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на те, що наказ №352-к про звільнення не містить жодної вказівки про дату та час вчинення ним прогулу та не зазначено на підставі яких саме актів про відсутність працівника на роботі та доповідної записки він був складений.
Основоположні засади реалізації права на працю визначені статтею 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (стаття 139 КЗпП України).
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення (стаття 147 КЗпП України).
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі №235/5659/20 зазначено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності. Законодавством не визначено перелік поважних причин відсутності на роботі, тому, вирішуючи це питання щодо працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази із числа передбачених ЦПК України. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника.
У постанові Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі №127/29246/22 вказано, що визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності. Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.
Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №459/2618/17 (провадження №61-47902св18), від 27 серпня 2020 року у справі №161/14225/19 (провадження №61-8917св20), від 19 вересня 2023 року у справі №760/22937/20 (провадження №61-5863св23)).
Отже, порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника, покладених на нього трудових обов'язків. Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Прогул є дисциплінарним проступком підвищеного ступеня тяжкості, тому у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України за його вчинення передбачене право власника або уповноваженого ним органу застосувати до працівника найбільш суворе дисциплінарне стягнення у виді звільнення.
Разом з тим, для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що обставини скоєного позивачем порушення трудової дисципліни були встановлені під час проведення службового розслідування і викладені в акті службового розслідування від 30 серпня 2024 року та доповідній записці про закінчення службового розслідування та його результати.
Також зазначене підтверджується копіями: доповідних записок ОСОБА_7 за період з 07 серпня по 30 серпня про відсутність позивача на роботі; актів про відсутність позивача на роботі з 07 серпня по 30 серпня 2024 року; пояснень ОСОБА_7 від 29 серпня 2024 року; пояснень ОСОБА_6 за 29 серпня 2024 року; довідки заступника головного бухгалтера КП «АТП КМДА» від 29 серпня 2024 року, що свідчить про відсутність даних щодо можливого захворювання позивача; табелю обліку робочого часу, згідно якого позивач був відсутній на роботі з 01 серпня 2024 року по 30 серпня 2024 року; довідки зав. сектором кадрового забезпечення ОСОБА_6 , що свідчить відсутність у позивача оформлених відпусток та лікарняних.
Вказаних обставин позивачем не спростовано та не надано доказів на підтвердження поважності причин відсутності його на роботі з 01 серпня 2024 року по 30 серпня 2024 року.
Таким чином, встановивши, що: позивач був відсутній на роботі без поважних причин з 01 серпня по 30 серпня 2024 року, чим допустив прогул без поважних причин, що відповідач підтвердив належними й достовірними доказами; ОСОБА_1 відмовився надавати письмові чи усні пояснення щодо поважності причин відсутності на роботі з 01 серпня 2024 року по 30 серпня 2024 року, про що були складені відповідні акти, суд першої інстанціїдійшов вірного висновку, що звільнення ОСОБА_1 з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, проведено з дотриманням вимог закону.
Доводи апеляційної скарги про те, що наказ про звільнення не містив періоду поставленого у вину позивачу прогулу, у ньому не вказано, якого дня та за яких обставин мали місце порушення, за яке застосовується дисциплінарний захід, не містить посилання на норми законодавства, локальних нормативних актів, які були порушені позивачем, зокрема посадової інструкції, трудового договору або правил внутрішнього трудового розпорядку, колегія суддів відхиляє, оскільки наказ №352-к від 05 вересня 2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 » містить як правову аргументацію - звільнити за п.4 ст.40 КЗпП України, так і фактичну аргументацію - прогули без поважних причин. В оскаржуваному наказі зазначена також підстава його видання - доповідні записки, акти про відсутність працівника на робочому місці.
Тобто оскаржуваний наказ містить посилання на документи, в яких викладені факти, що стали підставою для застосування такого виду дисциплінарного стягнення, як звільнення.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції у порушення ч.1 ст.149 КЗпП України безпідставно вважав, що у позивача було запитано письмові поясненняє необгрунтованими, оскільки спростовуються належними доказами наявними у справі, а самекопією: доповідної записки ОСОБА_6 та скриншотом підтвердження вихідного звінка з 13 серпня 2024 року о 14.54 год. з її телефонного номеру на телефонний номер позивача НОМЕР_1 тривалістю 1 хв.52 сек., що підтверджує телефонну розмову з позивачем та його пропозицію надати пояснення про причини відсутності на роботі; листа від 13 серпня 2024 року №09/093-410 про надання пояснень причин відсутності на роботі, надання підтверджуючих документів та запрошення для ознайомлення з наказом про службове розслідування; листа від 22 серпня 2024 року №09/093-435 про надання пояснень причин відсутності на роботі, надання підтверджуючих документів та запрошення для ознайомлення з наказом про службове розслідування; листа від 28 серпня 2024 року №09/093-437 про закінчення службового розслідування та запрошення для ознайомлення з його матеріалами та надання пояснень та зауважень; листа від 30 серпня 2024 року №09/093-441 про закінчення службового розслідування та запрошення для ознайомлення з його матеріалами та надання пояснень та зауважень; акту від 21 серпня 2024 року про відмову надати письмові пояснення та ознайомлення з наказом про призначене службове розслідування; акту від 05 вересня 2024 року про відмову надати письмові пояснення, надати підтверджуючі документи, ознайомитись з наказом про призначене службове розслідування та звільнення, актом службового розслідування, доповідною запискою про результати службового розслідування; пояснень начальника майстерні ОСОБА_7 від 29 серпня 2024 року, який підтверджує неодноразові звернення до позивача з пропозицією надання пояснень причин відсутності на роботі; пояснень завідуючої сектором кадрового забезпечення ОСОБА_6 від 29 серпня 2024 року, яка підтверджує неодноразові звернення до позивача з пропозицією надання пояснень причин відсутності на роботі; доповідної записки начальника майстерні ОСОБА_7 від 05 вересня 2024 року, в якій підтверджується неодноразові звернення до позивача з пропозицією надання пояснень причин відсутності на роботі.
Щодо доводів позивача про те, що всі листи відповідач направляв на адресу: АДРЕСА_1 , де він не проживає, що підтверджується довідкою старости Згурівської селищної ради від 18 грудня 2024 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично не проживає. За період з 01 серпня 2024 року по 05 вересня 2024 року від КП «Автотранспортне підприємство виконавчого органу Київськоїміської ради (Київської міської державної адміністрації)» в Усівський старостинський округ листи не надходили, колегія суддів зазначає наступне.
Як пояснив представник відповідача листи позивачу направлялися за адресою, яка зазначена у його особовій справі.
При цьому, не є належним доказом про не надходження на ім'я ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 листів - довідка старости Згурівської селищної ради від 18 грудня 2024 року, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження компетентності старости Згурівської селищної ради контролювати надходження поштових відправлень АТ «Укрпошта»жителям населеного пункту.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції у порушення п.4 ст.40 КЗпП України залишив поза увагою відсутність у позивача визначеного робочого місця та графіку роботи спростовуються доказами, які наявні у матеріалах справи про обізнаність позивача щодо своєї посади, місця роботи, графіку роботи, порядком надання відпусток та Правилами внутрішнього трудового розпорядку КП «АТП КМДА».
Доводи апеляційної скарги про пропуск відповідачем місячного строку для накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення позивача, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі №718/801/17, суд вказав, що норма статті 148 КЗпП України передбачає обчислення місячного строку для застосування дисциплінарного стягнення з дня виявлення саме проступку, як такого. Під виявленням проступку розуміється не лише виявлення факту (певного діяння), а й встановлення працівника, який учинив ці діяння, протиправності цих діянь, вини працівника, наявності шкідливих наслідків, причинного зв'язку між правопорушенням та шкідливими наслідками.
Всі вказані елементи проступку позивача були встановлені тільки за результатами службового розслідування і відображені в акті службового розслідування від 30 серпня 2024 року.
Таким чином, строк, встановлений ст.48 КЗпП України, роботодавцем дотримано.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що з серпня 2024 року було змінено безпосереднього керівника позивача, а 08 серпня 2024 року ОСОБА_4 (новий керівник) повідомив позивачу, що він відтепер відсторонений від роботи, після цього, позивач намагався вирішити ситуацію, що склалась, приходив до відповідача з метою її урегулювання, проте, до роботи позивача не допустиликолегія суддів не бере до уваги, оскільки про вказані обставини позивач не зазначав у позовній заяві та вони не були предметом дослідження судом першої інстанції.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, а також про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Щодо вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Як вбачається з табелів обліку використання робочого часу ОСОБА_1 з 01 серпня 2024 року по 05 вересень 2024 року не працював, заробітна плата позивачу за цей період не нараховувалася, а відповідно і відсутня заборгованість по заробітній платі у відповідача перед позивачем.
Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).
Стаття 375 ЦПК України встановлює, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому судове рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 13 березня 2026 року.
Головуючий:
Судді: