Доманівський районний суд Миколаївської області
Справа № 475/1004/25
Іменем України
13 березня 2026 р.с-ще Доманівка
Доманівський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючої судді Кащака А.Я.,
за участю секретаря судового засідання Куш О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Доманівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення боргу,
03 вересня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Вовчанську Галину Семенівну звернувся до Доманівського районного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що 25 квітня 2023 року між ним та ОСОБА_2 був укладений усний договір позики, за яким ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 40 000 доларів США (Сорок тисяч доларів США), що в перерахунку за офіційним курсом Національного банку України станом на момент надання позики, а саме 25 квітня 2023 року, становить 1664000 грн. Відповідач ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання повернути борг до 02 січня 2025 року. Вказані обставини підтверджуються розпискою, власноручно написаною ОСОБА_2 . Не зважаючи на досягнуту домовленість відповідач по сьогоднішній день, взяті на себе зобов'язання не виконав. За таких обставин, позивач просить стягнути з відповідача суму боргу в заявленому розмірі.
Ухвалою Доманівського районного суду Миколаївської області від 09 вересня 2025 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.
В судове засідання позивач та його представника - адвокат Вовчанська Г.С. не з'явилися. Представник позивача - адвокат Вовчанська Г.С. подала через канцелярію суду заяву про розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять їх задовольнити, щодо ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник-адвокат Лабік Г.І. належним чином повідомлялися про дату, час і місце судового засідання шляхом направлення судових повісток за зареєстрованою адресою проживання, про причини неявки суд не повідомили, заяв, клопотань, заперечень чи відзиву на позовну заяву від відповідача та його представника до суду не надходило.
Суд, у зв'язку з неявкою відповідача та його представника та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, за відсутності заперечень представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст. 280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з'явилися, відповідно до ч. 2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні докази, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
З матеріалів справи вбачається, що 25 квітня 2023 р. між позикодавцем ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 та позичальником ОСОБА_2 , жителем с.-ща Доманівка Вознесенського району, Миколаївської області, було укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передає у власність позичальника, а позичальник приймає у позику грошові кошти в розмірі 40 000 доларів США. Позикодавець надає позику одночасно з підписанням договору, в готівковій формі, одноразово, з видачею розписки. Позичальник ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання повернути борг до 02 січня 2025 року.
Факт отримання позики в сумі 40 000 доларів США підтверджується розпискою про отримання коштів від 25.04.2023 року, підписаної власноруч ОСОБА_2 в момент передачі йому ОСОБА_1 суми позики.
Відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконав, суму позики в розмірі 40000 доларів США не повернув, судом оглянуто оригінал розписки, долученої до матеріалів справи позивачем.
Оскільки в позивача виникла необхідність в грошових коштах, то він звернувся до відповідача із вимогу про повернення грошових коштів за договором позики. Однак відповідач відмовляється виконати свої зобов'язання передбачені договором та повернути суму позики та по теперішній час умови Договору позики не виконала та кошти йому не повернула.
Встановив вказані обставини, суд приходить до такого висновку.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно ст.15 та ч. 1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно приписів ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В свою чергу, ст.ст. 76-89 ЦПК України визначено поняття доказів, їх належності, допустимості, достовірності та достатності, обов'язок доказування і подачі доказів, а також підстави звільнення від доказування, порядок подачі доказів, витребування доказів та оцінки доказів.
Відповідно до ч.ч. 1 та 6ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій ст.640 ЦК, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч. 1ст. 207 ЦК).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджуються укладення договору, його умови, а також вони засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
З урахуванням наведених правил правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Верховний Суд України у постанові від 18.09.2013р. у справі № 6-63цс13 виклав правовий висновок, відповідно до якого за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
Частинами 1 та 3 ст. 1049 ЦК України, визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, і за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк і термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (ст. 545 ЦК України).
Згідно з ч. 1ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч. 1ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Відповідно до ст. 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно ст. 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Верховний суд у постанові від 31.01.2024р. у справі № 753/14634/22 зазначив, що відповідно до ст. 533 ЦК України сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язаннями визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові ВС від 07.07.2020р. у справі № 296/10217/15-ц.
У справі, що розглядається між сторонами виникли договірні правовідносини за письмовим договором позики, зміст якого, підтверджує факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останньою цих коштів у валюті - доларах США, які позичальником позикодавцеві не повернуті.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про можливість стягнення з відповідача суми заборгованості в іноземній валюті.
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Враховуючи наведене, оцінивши в сукупності надані докази, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення із відповідача суми заборгованості за договорами позики в розмірі 40 000 доларів США.
За таких обставин, враховуючи наведене, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором позики є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
За правилами ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 15140 грн. 00 коп. виходячи із ціни позову пред'явленого позивачем ОСОБА_1 , а саме перерахунку 40000 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на день звернення до суду становить 1664000 гривень. Таким чином, суд вважає, що на підставі вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору в сумі 15140 грн. 00 коп. понесені позивачем при подачі позову до суду, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-89, 141, 258-268, 273, 279 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса проживання: АДРЕСА_4 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Доманівським РВ УМВС України в Миколаївській області, РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_5 виданого Доманівським РВУ МВС України в Миколаївській області 28 жовтня 1997 року, РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість за договором позики від 25 квітня 2023 року в розмірі 40 000 (сорок тисяч) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (адреса проживання: АДРЕСА_4 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Доманівським РВ УМВС України в Миколаївській області, РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_5 виданого Доманівським РВУ МВС України в Миколаївській області 28 жовтня 1997 року, РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 15140 (пятнатцять тисяч сто сорок) гривень 00 коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_5 виданого Доманівським РВУ МВС України в Миколаївській області 28 жовтня 1997 року, РНОКПП НОМЕР_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_4 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Доманівським РВ УМВС України в Миколаївській області, РНОКПП НОМЕР_4 .
Повний текст судового рішення виготовлено та підписано 17.03.2026 року.
Головуючий суддя А.Я. КАЩАК