12 березня 2026 року
м. Київ
справа № 757/40366/24-к
провадження № 51-1387км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
представника потерпілої ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Київського апеляційного суду від 10 березня 2025 року про повернення апеляційної скарги на вирок Печерського районного суду міста Києва від 23 вересня 2024 року в кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100060001519, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Пермі Російської Федерації, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , такого, що не має судимості на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. Печерський районний суд міста Києва вироком від 23 вересня 2024 року в підготовчому судовому засіданні затвердив угоду про визнання винуватості, укладену 09 травня 2024 року в кримінальному провадженні № 12022100060001519 між прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_10 , якому на підставі ст. 37 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) надано повноваження прокурора в цьому кримінальному провадженні, й обвинуваченим ОСОБА_9 .
2. Цим вироком ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК, і призначено йому на підставі ст. 70 КК остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
3. Представник потерпілої ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу на вирок Печерського районного суду міста Києва від 23 вересня 2024 року щодо затвердження угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_10 та обвинуваченим ОСОБА_9 .
4. Суддя Київського апеляційного суду ухвалою від 10 березня 2025 року зазначену апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_7 повернув особі, яка її подала, у порядку, визначеному п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, оскільки апеляційну скаргу подала особа, яка не має права її подавати.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5. У касаційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що суд першої інстанції затвердив угоду про визнання винуватості ОСОБА_9 з порушенням прав на справедливий судовий розгляд і вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні, адже здійснив розгляд справи без належного повідомлення та участі потерпілої ОСОБА_8 , а також без її згоди на затвердження такої угоди, внаслідок чого не вирішив цивільного позову ОСОБА_8 в цьому кримінальному провадженні й призначив засудженому несправедливо м'яке покарання. Суддя апеляційного суду, розглядаючи питання про відповідність апеляційної скарги адвоката ОСОБА_7 на вирок про затвердження угоди вимогам закону, проігнорував відсутність добровільної згоди потерпілої на її укладення, невідповідність умов угоди тяжкості вчиненого злочину та загальним принципам правосуддя, позбавлення потерпілої права вирішення своїх позовних вимог у кримінальному провадженні. На думку заявниці, місцевий суд при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам кримінального процесуального закону, встановивши, що її умови суперечать статтям 469-473 КПК, не відповідають тяжкості злочину, характеру діяння, не узгоджуються із загальними принципами правосуддя та суперечать інтересам потерпілої, повинен був відмовити в затвердженні такої угоди, проте не зробив цього, чим допустив істотне порушення кримінального процесуального закону, яке є безумовною підставою для скасування вказаного рішення, а суд апеляційної інстанції, повернувши апеляційну скаргу представника потерпілої, обмежив її право на апеляційний перегляд, закріплене в ст. 129 Конституції України, статтях 9, 23, 419 КПК, не врахував правових висновків Верховного Суду.
Позиції учасників судового провадження
6. У судовому засіданні представник потерпілої ОСОБА_7 підтримала касаційну скаргу, просила задовольнити її, скасувавши ухвалу судді апеляційного суду та призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
7. Захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_6 заперечував стосовно задоволення касаційної скарги, просив залишити без зміни ухвалу судді апеляційного суду.
8. Прокурор ОСОБА_5 уважав, що касаційна скарга представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 не підлягає задоволенню, просив залишити без зміни ухвалу судді Київського апеляційного суду від 10 березня 2025 року.
9. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися.
Мотиви Суду
10. Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
11. Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
12. Положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначають одну з основних засад судочинства - забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
13. Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
14. Частиною 2 вказаної норми процесуального закону гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
15. Згідно з вимогами статей 398, 399 КПК питання про те, чи було подано апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції особою, яка має права її подавати, розглядає і вирішує суддя-доповідач суду апеляційної інстанції до прийняття рішення про відкриття апеляційного провадження. Як вказано в п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
16. Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК. Пунктом 10 цієї норми встановлено, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.
17. Відповідно до ч. 4 ст. 475 КПК вирок на підставі угоди може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом, з підстав, передбачених ст. 394 цього Кодексу.
18. За правилами ч. 4 ст. 394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржено:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 цього Кодексу, у тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди;
2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
19. Постанова Верховного Суду України від 03 березня 2016 року у справі № 5-347кс15 містить правовий висновок, з яким погодилася об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (постанова від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19, провадження № 51-5394кмо19), про те, що конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком установленої законом заборони на таке оскарження. При цьому відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб'єктів оскарження, визначеному в ст. 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя і для звернення до суду вищої інстанції, що передбачено ч. 2 ст. 24 КПК. Отже, під час вирішення питання про наявність підстав для оскарження рішення суду до суду вищого рівня певною особою, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді, ключовим є з'ясування, чи насправді це рішення стосується інтересів конкретної особи.
20. За правилами ст. 472 КПК в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов'язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди. В угоді зазначається дата її укладення та вона скріплюється підписами сторін.
21. Статтею 475 КПК передбачено що, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання. Мотивувальна частина вироку на підставі угоди має містити: формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа; відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначена міра покарання; мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам цього Кодексу та закону і ухваленні вироку, та положення закону, якими він керувався. У резолютивній частині вироку на підставі угоди повинно міститися рішення про затвердження угоди із зазначенням її реквізитів, рішення про винуватість особи із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, рішення про призначення узгодженої сторонами міри покарання за кожним з обвинувачень та остаточна міра покарання, а також інші відомості, передбачені ст. 374 цього Кодексу.
22. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд визнав, що вирок про затвердження угоди стосується виключно прав та зобов'язань обвинуваченого ОСОБА_9 , який уклав із прокурором угоду про визнання своєї винуватості, і не стосується інтересів потерпілої ОСОБА_8 , адже суд першої інстанції не вирішував її цивільного позову, а покарання засудженому призначив саме таке, яке було узгоджено сторонами (прокурором і обвинуваченим).
23. Суд не може погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції. Вирок про затвердження угоди стосується також інтересів потерпілих.
24. Відповідно до вимог ст. 469 КПК угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні з участю потерпілого або потерпілих, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
25. У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції належним чином перевірив надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ним угоди. Так, згідно з обвинувальним актом злочинними діями ОСОБА_9 , що діяв у складі організованої групи, було заподіяно шкоду інтересам трьох потерпілих: ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які не заявляли цивільних позовів у кримінальному провадженні (а. с. 1-83).
26. Укладенню угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_9 від 09 травня 2024 року передували письмові згоди від 06 березня 2024 року всіх трьох потерпілих у кримінальному провадженні (а. с. 136-138). Зокрема, потерпілій ОСОБА_8 були роз'яснені правила затвердження угоди про визнання винуватості. Вона особисто, підписуючи згоду на укладення угоди про визнання винуватості між обвинуваченим та прокурором, вказала, що суть угоди, а саме положення ст. 469 КПК, їй роз'яснено й наслідки зрозумілі (а. с. 136).
27. До того ж місцевий суд належним чином повідомив усіх учасників кримінального провадження, у тому числі потерпілу ОСОБА_8 , про час і місце розгляду справи (а. с. 168).
28. Беручи до уваги, що суд першої інстанції дотримався процесуальної процедури, передбаченоїстаттями 474, 475 КПК, наведені в касаційній скарзі доводи про істотне порушення прав потерпілої ОСОБА_8 , є безпідставними.
29. Водночас апеляційний суд з урахуванням особливостей оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості, а саме чітко та вичерпно визначеного ч.4 ст.394 КПК переліку осіб, які мають право на апеляційне оскарження такого рішення, обґрунтовано повернув апеляційну скаргу представника потерпілої.
30. Також, на думку Суду, є недоречним посилання заявниці в касаційній скарзі на правові позиції Верховного Суду в постановах від 16 лютого 2023 року у справі № 712/4765/20, від 28 листопада 2023 року у справі № 641/6379/18, від 14 березня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 909/968/18,від 03 липня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 27 червня 2018року у справі № 826/1216/17, оскільки ці правові позиції Суду не стосуються питань, які має вирішувати суд, затверджуючи угоду про визнання винуватості, або вирішуючи позовні вимоги потерпілого в кримінальному провадженні, за результатами розгляду якого затверджується така угода.
31. З урахуванням наведеного, ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Печерського районного суду міста Києва від 23 вересня 2024 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості ОСОБА_9 , належить залишити без зміни. Таким чином, касаційна скарга адвоката ОСОБА_7 не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 440-442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвалу Київського апеляційного суду від 10 березня 2025 року про повернення апеляційної скарги представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Печерського районного суду міста Києва від 23 вересня 2024 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості ОСОБА_9 , залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3