09 березня 2026 року
м. Київ
справа № 678/1314/24
провадження № 51-4646км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Старосинявського районного суду Хмельницької області від 08 квітня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 22 вересня 2025 року у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
громадянина України,
уродженця міста Хмельницький,
раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187 і ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Старосинявський районний суд Хмельницької області вироком від 08 квітня 2025 року визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187 і ч. 2 ст. 289 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі:
· за ч. 4 ст. 187 КК на строк 8 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна;
· за ч. 2 ст. 289 КК на строк 5 років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
Ухвалив обчислювати початок строку відбування покарання з дня набрання вироком законної сили.
Зарахував у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 23 липня 2023 року по день набрання вироком законної сили.
Вирішив питання щодо запобіжного заходу, речових доказів, процесуальних витрат і скасував заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.
Частково задовольнив цивільний позов ОСОБА_8 і ухвалив стягнути з ОСОБА_6 на її користь 25 000 грн моральної шкоди та 4387 грн майнових збитків.
Ухвалою від 17 квітня 2025 року виправив описку у зазначеному вище вироку, вказавши у його резолютивній частині про зарахування ОСОБА_6 у строк відбуття покарання строку перебування його під вартою (попереднє ув'язнення) «з 23 липня 2024» замість помилкового «з 23 липня 2023».
За обставин, визнаних місцевим судом доведеними та викладених у вироку цього суду, ОСОБА_6 , перебуваючи у стані наркотичного сп'яніння, маючи умисел на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для здоров'я особи, 01 липня 2024 року близько 17:00, проїжджаючи по АДРЕСА_1 , побачивши свою колишню співмешканку ОСОБА_8 , яка рухалась у зустрічному напрямку на власному автомобілі «Daewoo», прийняв рішення, під приводом повернення грошових коштів, з метою заволодіння її майном здійснити напад, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров'я потерпіої.
Реалізуючи злочинний намір, перебуваючи на проїзній частині, діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, достовірно знаючи про дію на території України воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 і неодноразово продовженого, підійшов до потерпілої ОСОБА_8 , коли та вийшла із свого автомобіля та перебувала поряд із місцем водія, обома руками штовхнув у салон цього автомобіля, вчинивши таким чином на неї напад із застосуванням небезпечним для її життя та здоров'я насильства, яке потерпіла сприйняла як реальне, що надалі виразилося у заподіянні близько п'яти ударів руками по голові та інших ділянках тіла потерпілої, яка в той час перебувала в положенні лежачи на передніх сидіннях вказаного транспортного засобу. Тоді ж ОСОБА_6 , скориставшись безпорадним станом потерпілої, маючи фізичну перевагу відкрито для неї дістав із сумки, яка була під лобовим склом автомобіля, її мобільний телефон марки «IРhone» моделі «12 Pro Max» у чохлі тієї ж марки із сім карткою мобільного оператора «Київстар» та грошові кошти в сумі 5000 грн.
Після цього ОСОБА_6 , не отримавши змоги скористатися мобільним телефоном ОСОБА_8 , яким відкрито заволодів, продовжив здійснювати протиправні дії стосовно неї, а саме завдавати ударів ногами по зовнішній частині кузова вказаного автомобіля, що спричинили деформацію заднього лівого крила, лівої пасажирської та водійської двері, а також завдав потерпілій не менше 13 ударів руками та ногами по голові та інших частинах тіла, спричинивши їй тілесні ушкодження у вигляді численних осаджень шкіри, подряпин, підшкірних крововиливів, що належать до тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості, а також у вигляді підшкірного крововиливу лобної ділянки голови зліва, струсу головного мозку, які є тілесними ушкодженнями легкого ступеня тяжкості, що призвели до короткочасного розладу здоров'я (не більше 21 доби).
Потім ОСОБА_6 зник із місця вчинення кримінального правопорушення з викраденим майном, маючи змогу розпорядитися ним на власний розсуд. У результаті його злочинних дій потерпілій ОСОБА_8 спричинено майнову шкоду в сумі 26 099,20 грн.
Крім того, зазначеного дня близько 17:20 у тому ж місці ОСОБА_6 , перебуваючи в стані наркотичного сп'яніння, після вчинення нападу на ОСОБА_8 , яка була в автомобілі марки «Daewoo», належному їй на праві власності, прийняв рішення про незаконне заволодіння цим транспортним засобом.
Тоді ж, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, діючи умисно, повторно та цілеспрямовано, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу, через незамкнені двері з боку водія проник до салону автомобіля «Daewoo», далі оригінальним ключем, що був у замку запалення, завів двигун автомобіля розпочавши рух без дозволу власника, поїхав у напрямку с. Головчинці Хмельницького району Хмельницької області, таким чином незаконно заволодів транспортним засобом.
Місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 і ч. 2 ст. 289 КК та визнав доведеною його вину у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому в умовах воєнного стану, і, відповідно, у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому повторно.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 22 вересня 2025 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 з ухвалою про виправлення описки в ньому залишив без змін, а апеляційні скарги засудженого та його захисника - без задоволення.
Вимоги та доводи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції і закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв'язку із відсутністю в його діях складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Захисник, оскаржуючи кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 КК, уважає, що його дії повинні кваліфікуватися за ч. 2 ст. 125 КК, а склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 цього кодексу, в його діях відсутній, оскільки автомобіль є спільною власністю засудженого з потерпілою, бо придбаний під час проживання однією сім'єю за спільні кошти, отже він узяв цей автомобіль на законних підставах.
Стверджує, що пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення за ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК є недоведеним і не підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, оскільки підзахисний не вчиняв нападу на ОСОБА_8 , лише намагався повернути належні йому кошти в сумі 1700 грн після продажу пральної машини, а насильство застосував у зв'язку із особистими неприязними стосунками, які виникли внаслідок вчинення домашнього насильства, на кар'єр поїхав автомобілем, де не переховувався, а чекав потерпілу, щоб порозумітися щодо конфлікту.
Уважає, що місцевий суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про допит судово-медичних експертів Державної спеціалізованої установи «Хмельницьке обласне бюро судово-медичної експертизи» - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 і свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
Зазначає, що ні сторона обвинувачення, ні потерпіла не надали доказів того, що у потерпілої були кошти в сумі 5000 грн і що ними заволодів ОСОБА_6 .
На думку захисника, висновок транспортно-товарознавчої експертизи від 17 липня 2024 року № 646/24-26 є неналежним доказом, оскільки розмір майнової шкоди внаслідок пошкодження ОСОБА_6 автомобіля ОСОБА_8 встановлено неправильно.
Як зауважує касатор, формулювання пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення, зазначене в обвинувальному акті, є неконкретизованим, бо прокурор вказав, що ОСОБА_6 мав умисел вчинити напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для здоров'я особи, однак таке твердження не відповідає дійсності і не підтверджується дослідженими судом доказами.
Крім того, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_6 спричинив близько п'яти ударів ОСОБА_8 руками по голові та інших частинах тіла, проте таку кількість ударів потерпіла не підтвердила під час досудового розслідування, також в обвинувальному акті не вказано, чи внаслідок цих ударів спричинено потерпілій тілесні ушкодження.
Зазначає, що, постановляючи ухвалу про виправлення описки в резолютивній частині вироку, суд фактично ревізував своє рішення, змінивши ОСОБА_6 строк його тримання під вартою.
Автор скарги стверджує, що суд апеляційної інстанції не дослідив жодного доказу, не здійснив належної перевірки доводів, наведених у апеляційній скарзі, не дав на них відповіді, не проаналізував доказів у справі обмежившись формальними посиланнями на правильність висновків місцевого суду.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу.
Прокурор заперечував доводи касаційної скарги сторони захисту.
Інші учасники в судове засідання не з'явилися, про день, час і місце касаційного розгляду провадження повідомлялися у встановленому законом порядку, заяв чи клопотань щодо відкладення розгляду провадження не подавали.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого, захисника і прокурора, перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.
Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.
Натомість зазначені стороною захисту доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який встановив доведеною винуватість засудженого у вчиненні кримінальних правопорушень та юридичну кваліфікацією його дій за ч. 2 ст. 289 і ч. 4 ст. 187 КК.
Згідно з приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Так доводи сторони захисту зводяться до незгоди із кваліфікацією дій засудженого за ч. 2 ст. 289 і ч. 4 ст. 187 КК, при цьому адвокат уважає за необхідне кваліфікувати дії його підзахисного за ч. 2 ст. 125 цього кодексу, проте колегія суддів не може погодитися із такою позицією захисту з огляду на таке.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Водночас положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Оцінка доказів, як визначено ст. 94 КПК, є виключною компетенцією суду, який постановив рішення.
Згідно з положеннями ст. 91 КПКу кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його скоєння.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження, касаційний суд установив, що апеляційний суд, погодившись з вироком місцевого суду, свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289 і ч. 4 ст. 187 КК та встановлення наявності відповідного умислу на вчинення цих правопорушень, зробив із дотриманням вимог Гл. 2 КПК, а також статей 94, 370, 374 цього кодексу.
Колегія суддів насамперед звертає увагу, що вирішення питання про наявність у діянні особи юридичних ознак складу кримінального правопорушення як підстави кримінальної відповідальності належить до компетенції суду, з огляду на положення ст. 62 Конституції України, ст. 2 КК.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
Вирішуючи питання про кваліфікацію дій ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції проаналізував склад злочину, передбачений ст. 187 КК, ретельно дослідив докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного.
Так з досліджених матеріалів справи, у тому числі технічного запису судового засідання видно, що апеляційний суд погоджуючись із висновками місцевого суду взяв до уваги, зокрема, показання потерпілої про те, що за декілька днів до події вона припинила стосунки із засудженим. Керуючи власним автомобілем зупинилася, побачила таксі, з якого вийшов ОСОБА_6 , коли вона намагалась вийти зі свого авта, він почав завдавати їй тілесних ушкоджень, забрав її сумку і телефон, з'ясовував у неї пароль від інтернет банку в телефоні, який вона не повідомила, тож засуджений не зміг ним скористатися, після чого він вдарив по належному їй автомобілю, без її дозволу (як власника) сів за його кермо та розпочав рух. У неї зникли грошові кошти у сумі 5 000 грн, які були у сумці й телефон. При цьому потерпіла повідомила, що згаданий автомобіль придбала задовго до початку спільного проживання із засудженим, ще у 2022 році, проте право власності на нього зареєструвала лише у 2023 році.
Крім цього, свідок ОСОБА_13 , яка була присутня під час зазначених подій суду пояснила, що бачила, як ОСОБА_6 вийшов із таксі, підійшов до ОСОБА_8 , штовхнув її, почав наносити тілесні ушкодження, вдарив по автомобілю потерпілої, забрав її мобільний телефон та витягнув з її сумки грошові кошти у сумі 5 000 грн, які вона до цього бачила у сумці ОСОБА_8 , сумка залишилась на місці події, а засуджений сів за кермо належного потерпілій автомобіля та без дозволу останньої розпочав рух.
Свідок ОСОБА_14 суду показав, що ОСОБА_6 вийшов з його автомобіля, побіг до автомобіля потерпілої, почав кричати, махати руками, витягнув її з авта, вона намагалася сховатися від нього в автомобілі таксі. ОСОБА_6 завдав потерпілій тілесних ушкоджень, забрав телефон, сів в автомобіль, на якому приїхала ОСОБА_8 та розпочав рух.
Варто уваги, що засуджений у судовому засіданні не заперечував нанесення ударів потерпілій та факт того, що він сів за кермо автомобіля «Daewoo», на якому вона приїхала і розпочав рух, надаючи при цьому іншу оцінку своїх дій.
Також суди обох інстанцій зважили на:
висновки експертів № 169 та 172 від 04 липня 2024 року, з яких видно, що у потерпілої виявлені тілесні ушкодження, які відносяться до легких, що призвели до короткочасного розладу здоров'я;
висновок додаткової судово-медичної експертизи № 171 від 04 липня 2024 року, відповідно до якого тілесні ушкодження згідно з висновком № 169 від 04 липня 2024 року, не могли утворитися при падіння з висоти власного зросту, так як при цьому механізмі характер та локалізація ушкоджень були б іншими;
висновок додаткової судово-медичної експертизи № 170 від 04 липня 2024 року, згідно з яким можливість утворення виявлених на тілі ОСОБА_8 тілесних ушкоджень при обставинах, вказаних нею під час проведення первинної судово-медичної експертизи не виключається;
протокол огляду місця події від 01 липня 2024 року, в тому числі місця знаходження транспортного засобу - автомобіля «Daewoo», в ході якого проведено поверхневий огляд ОСОБА_6 та виявлено у останнього належний ОСОБА_8 мобільний телефон марки «IPhone» моделі 12 ProМах в чохлі з номером мобільного оператора «Київстар», ключі від автомобіля «Daewoo» та грошові кошти в сумі 613 грн.
Варті уваги і файли відеозапису з відеокамери патрульної поліції від 01 липня 2024 року з назвою 0000000_00000020240701164521_0006.МP4, з яких судами встановлено схвильований стан потерпілої.
Зазначеним доказам у справі суд дав належну правову оцінку як окремо, так і у сукупності з точки зору належності, достатності, достовірності та взаємозв'язку.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено обставин, які б вказували на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Колегія суддів апеляційного суду погоджуючись з висновками суду першої інстанції уважала наведені у вироку докази логічними та такими, що узгоджуються між собою.
Кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченого КК.
Кримінальна відповідальність за ст. 187 КК настає за напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Основним об'єктом такого злочину є право власності, а додатковим життя та здоров'я особи і з об'єктивної сторони характеризується спрямованістю на заволодіння майном.
У той час, як за ст. 125 КК відповідальність передбачено за умисне легке тілесне ушкодження, об'єктом якого є здоров'я особи, при цьому з об'єктивної сторони характеризується діянням спрямованим на заподіяння легкого тілесного ушкодження, наслідком у вигляді спричинення легкого тілесного ушкодження, причинним зв'язком між зазначеним діянням та наслідком.
З матеріалів справи та фактичних обставин, встановлених місцевим судом, вбачається, що суд вирішуючи питання кваліфікації дій засудженого за ч. 4 ст. 187 КК та доведеність його винуватості, як за цією частиною статті, так і за ч. 2 ст. 289 КК слушно звернув увагу, що
· засуджений вчинив насилля стосовно потерпілої;
· заподіяв потерпілій легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров'я;
· заволодів, зокрема, коштами ОСОБА_8 , її телефоном;
· беззаперечних фактичних даних, що засуджений бажав лише завдати тілесних ушкоджень потерпілій, не заволодіваючи її майном, судами обох інстанцій не встановлено.
З урахуванням наведеного, дії засудженого не можуть свідчити про спрямованість його умислу саме на завдання легких тілесних ушкоджень потерпілій.
Суд оцінюючи докази у їх сукупності дійшов висновку про спрямованість умислу засудженого на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу.
Верховний Суд за наслідками касаційного розгляду доходить переконання, що за встановлених обставин кримінального провадження дії ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 КК суди кваліфікували правильно, оскільки матеріали справи та встановлені судами фактичні обставини не викликають розумного сумніву наявності в діях засудженого умислу на заволодіння майном потерпілої.
Стосовно доводів сторони захисту щодо відсутності в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК у зв'язку із тим, що автомобіль, яким він заволодів, є його спільною власністю з потерпілою.
З матеріалів справи видно, що предметом дослідження судів попередніх інстанцій були аналогічні доводи сторони захисту.
Так місцевий суд, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, оцінюючи у сукупності як показання потерпілої, засудженого, свідків так і докази, надані стороною захисту - постанови Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справах № 686/26603/22 і 686/19717/22, відповідно до який ОСОБА_8 керувала автомобілем «Daewoo» ще 12 вересня і 30 листопада 2022 року (до початку спільного проживання), дійшли висновку, що ОСОБА_6 не мав ні дійсного, ні передбачуваного чи уявного права щодо цього транспортного засобу.
Суди беззаперечно встановили, що автомобіль був у володінні потерпілої до початку їх спільного проживання.
Із рішень судів першої та апеляційної інстанції вбачається, що суди здійснили належний кримінально-правовий аналіз ознак вчинених ОСОБА_6 дій.
Стосовно доводів про безпідставну відмову у задоволенні клопотання про допит експертів - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 і свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
З матеріалів справи та технічного запису судового засідання убачається, що місцевий суд із достатнім обґрунтуванням відмовив у допиті зазначених осіб.
Крім того, аналогічні доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, за результатами чого цей суд дійшов висновку про їх безпідставність, оскільки захисник не довів, що відхилення клопотання про допит свідків та судово-медичних експертів вплинуло на повноту судового розгляду та законність і обґрунтованість вироку в цілому. При цьому сторона захисту під час апеляційного розгляду не заявляла клопотань про допит указаних вище осіб.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що відмова у задоволенні того чи іншого клопотання сторони кримінального провадження, які, на переконання суду не були обґрунтовані належним чином, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення виключно через незгоду учасників провадження з результатом їх розгляду, тож Суд погоджується із висновками апеляційного суду.
Щодо доводів про те, що місцевий суд виправивши описку у вироку ревізував своє рішення, змінивши ОСОБА_6 строк його тримання під вартою.
Аналогічні доводи захисника були предметом дослідження апеляційного суду, за результатами чого цей суд правильно зазначив про неспроможність таких доводів, оскільки виправлення описки у рішенні регламентоване ст. 379 КПК і дозволяє суду, зокрема, виправити арифметичні помилки, у тому числі дати тієї чи іншої події або зазначені строки, у разі, якщо це не змінює зміст рішення, а лише усуває неточності. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що описка мала очевидний характер.
Посилання захисника на висновок транспортно-товарознавчої експертизи від 17 липня 2024 року, Суд уважає безпідставними. Оскільки за результатами розгляду справи місцевий суд не брав до уваги наведені у ньому відомості та, відповідно, лише частково задовольнив позов потерпілої щодо стягнення із ОСОБА_6 на її користь тільки частини неповернутих коштів.
Про довід з приводу неконкретизованого формулювання пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті.
Зі змісту вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією, встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки, тож доводи адвоката про протилежне не ґрунтуються на матеріалах справи.
У касаційній скарзі містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу Суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи сторони захисту не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Старосинявського районного суду Хмельницької області від 08 квітня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 22 вересня 2025 року в кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3