18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 490/11593/24
провадження № 61-13529 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
представник ОСОБА_2 - адвокат Герасимова Тетяна Ігорівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Герасимової Тетяни Ігорівни, на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 травня
2025 року у складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та зустрічних позовних вимог
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення грошових коштів.
Позов обґрунтовано тим, що 20 січня 2022 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір № 200122-14, за яким ОСОБА_2 (підрядник) зобов'язався поставити
йому (замовник) обладнання та виконати роботи з монтажу холодильної
техніки з використанням матеріалів на об'єкті замовника, розташованому
по АДРЕСА_1 , відповідно до умов договору на підставі технічного завдання замовника, а замовник зобов'язався прийняти і оплатити роботи та обладнання. Об'єктом замовника є ресторан, розташований
по АДРЕСА_1 . Строки виконання робіт погоджено сторонами договору у пункті 4.1, зокрема, підрядник зобов'язаний поставити обладнання у строк, не більший ніж 120 календарних днів із дати отримання оплати згідно з пунктом 3.3.1 договору, а також виконати роботи з монтажу техніки відповідно до графіку, погодженого із замовником.
У вказаному договорі визначено, що загальна вартість робіт, обладнання
та матеріалів за цим договором визначається на підставі комерційного кошторису
і становить 2 080 375,92 грн, що еквівалентно 64 785,00 Євро. Вартість не є твердою і може змінюватися залежно від прийнятих технічних рішень за погодженням сторін.
Сторонами договору погоджено порядок розрахунку за договором, а саме: протягом п'яти робочих днів із моменту підписання договору замовник здійснює попередню оплату у розмірі, що еквівалентний 30 000,00 Євро. Другий платіж виконується замовником протягом п'яти робочих днів із моменту повідомлення підрядником замовника
про готовність відвантажити обладнання у розмірі, еквівалентному 22 960,71 Євро. Третій платіж виконується замовником протягом п'яти робочих днів із моменту погодження між ними дати виконання монтажних робіт з монтажу холодильної техніки у розмірі, еквівалентному 8 999,63 Євро. Остаточний розрахунок
у сумі 2 824,66 Євро здійснюється замовником протягом п'яти банківських днів
з моменту підписання акту виконаних робіт.
20 січня 2022 року ОСОБА_2 отримав від нього 30 000,00 Євро, що підтверджено копією письмової розписки.
06 серпня 2022 року ОСОБА_2 направив йому повторне повідомлення
про готовність відвантажити обладнання та здійснити монтаж на об'єкті замовника.
Перебіг строку поставки обладнання почався 20 січня 2022 року, тобто у день сплати першого платежу за договором у розмірі, еквівалентному 30 000,00 Євро,
та закінчився 20 травня 2022 року. Протягом указаного строку жодних повідомлень про виконання договору з боку підрядника не надходило. Отже, останній не виконав свої зобов'язання за вищевказаним договором. При цьому замовник
не відмовлявся від виконання договору, він звертався до підрядника з відповідною пропозицією, яку було відхиллено.
Позивач уважав, що передані ОСОБА_2 30 000,00 Євро є авансом на забезпечення виконання договору й вони підлягають поверненню в повному обсязі.
ОСОБА_2 прострочив виконання взятого на себе зобов'язання з поставки обладнання, отримані 30 000,00 Євро не повернув, а тому підрядник повинен повернути йому як основну суму боргу, так і пеню та три проценти річних
(пункти 4.1, 11.3 договору, стаття 625 ЦК України).
За базу нарахування процентів узято період із 21 травня 2022 року та загальну вартість непоставленого обладнання згідно з додатком № 1 до договору
(64 785,00 Євро). Офіційний курс гривні до Євро станом на 23 грудня 2024 року становив 43,51 грн за 1,00 Євро, а тому гривневий еквівалент, що підлягав стягненню з підрядника, становив 4 460 786,58 грн (102 519,95 Євро).
З урахуванням наведеного, ОСОБА_3 просив суд: розірвати договір
від 20 січня 2022 року № 200122-14 про поставку обладнання, укладений
між ним та ОСОБА_2 ; стягнути із ОСОБА_2 на свою користь грошову суму
у розмірі 102 519,95 Євро (30 000,00 Євро - аванс, виданий ОСОБА_2
на забезпечення виконання договору; 69 980,22 Євро - пеня згідно з пункту 11.3 договору; 2 539,73 грн Євро - проценти згідно зі статтею 625 ЦК України).
У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом
до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.
Зустрічний позов обґрунтовував тими самими обставинами укладення 20 січня
2022 року договору з ОСОБА_1 і зазначав, що останній не виконано
пункт 3.3.2 укладеного між ними договору, за яким другий платіж виконується замовником підряднику протягом п'яти робочих днів із моменту повідомлення підрядником замовника про готовність відвантажувати обладнання, у розмірі,
що еквівалентний 22 960,71 Євро.
Він, як підрядник, 14 квітня 2022 року належним чином (через мобільний застосунок Viber) повідомив замовника про готовність відвантажувати обладнання,
проте останній не забезпечив приймання обладнання, а 11 серпня 2022 року надіслав відповідь на повторне повідомлення підрядника від 06 серпня 2022 року про готовність відвантажувати обладнання, в якому безпідставно просив розірвати договір із посиланням на зміну ситуації в країні та повідомив, що обладнання йому не потрібне.
Зазначена пропозиція замовника від 11 серпня 2022 року про розірвання договору не могла бути прийнятою, оскільки обладнання вже було закуплене, зберігалося
на орендованому складі, повернути витрачені кошти не вбачалося можливим через специфічність обладнання й відсутність на нього попиту.
Уважав, що з ОСОБА_3 слід стягнути на його користь заборгованість
за укладеним між ними договором (нездійснений платіж) у гривневому еквіваленті, а також штрафні санкції, передбачені пунктом 11.2 договору та три проценти річних (частина друга статті 625 ЦК України).
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість за укладеним між ними договором від 20 січня
2022 року № 200122-14 у розмірі 1 741 987,10 грн, з яких: 866 803,54 грн -невиконане зобов'язання за договором, 810 892,60 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання, 64 190,96 грн - три проценти річних.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2025 року прийнято до розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 та об'єднано його в одне провадження із первісним позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2025 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Розірвано договір від 20 січня 2022 року № 200122-14, укладений
між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30 000,00 Євро авансу, виданого на забезпечення виконання Договору від 20 січня 2022 року № 200122-14, та 50 000,00 грн пені згідно з пунктом 11.3 вказаного договору.
У задоволенні інших первісних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір
у розмірі 12 500,00 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення вимог первісного позову мотивовано тим, що підрядник повинен був поставити обладнання замовнику у строк, не більше 120 календарних днів із дати отримання оплати
згідно з пунктом 3.3.1, тобто до 20 травня 2022 року (пункт 4.1 договору), проте
не виконав свої договірні зобов'язання у погоджений сторонами у договорі строк, не повідомив замовника про готовність відвантажити обладнання.
ОСОБА_2 указаних обставин не спростував, він не надав суду текст повідомлення від 14 квітня 2022 року у мобільному застосунку Viber, як і доказів його надсилання взагалі. ОСОБА_2 не довів, що він, як підрядник, має виконане замовлення щодо обладнання та дійсно таке обладнання знаходиться на складі.
Крім того, пропонуючи розірвати договір у добровільному порядку, ОСОБА_2
не запропонував поставити замовнику обладнання згідно з умовами договору
та доданого комерційного кошторису, яке було в наявності, за його твердженням,
на 06 серпня 2022 року.
Тобто ОСОБА_2 не довів, що сплачена сума попередньої оплати у розмірі,
що еквівалентний 30 000,00 Євро, була використана ним на придбання обладнання за індивідуальним замовленням ОСОБА_1 . При цьому останній
не відмовився від прийняття обладнання у погоджений сторонами строк. Тому вказана грошова сума, яка є авансом, підлягає поверненню замовнику.
Крім того, з підрядника на користь замовника слід стягнути 50 000,00 грн пені,
а не 69 980,22 Євро, як просив ОСОБА_1 , що відповідатиме принципу справедливості, розумності та добросовісності (частина третя статті 551
ЦК України).
Суд першої інстанції вказав, що внаслідок відмови замовника від договору підряду, який не виконано підрядником, договір вважається розірваним і внаслідок його розірвання зобов'язання сторін за договором припиняються.
Оскільки договір підряду розірвано за рішенням суду, тому прострочення грошового зобов'язання ОСОБА_2 щодо повернення суми авансу за договором
ще не відбулося, а отже, відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин частини другої статті 625 ЦК України.
Із урахуванням висновків, зроблених за результатом вирішення первісного позову, відсутні правові підстави для задоволення зустрічного позову, так як
у ОСОБА_1 , як замовника, не виник обов'язок для виконання пункту 3.3.2 договору, а саме внесення другого платежу підряднику. Тому відсутні правові підстави для нарахування штрафних санкцій замовнику за невиконання договору підряду (пеня та три проценти річних).
Районний суд застосував норми ЦК України, урахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у даній категорії справ.
Розподіл судових витрат здійснено відповідно до статті 141 ЦПК України.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Пікуля Д. С., задоволено частково.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2025 року
у частині розподілу судового збору змінено.
Стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави 12 500,00 грн судового збору.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки по суті вирішення спору, оскільки ОСОБА_1 (замовник) сплатив ОСОБА_2 (підряднику) передоплату (аванс) у розмiрi 30 000,00 Євро на виконання робіт за договором підряду, проте останній відповідні роботи у погоджені
між сторонами строки не здійснив.
ОСОБА_1 , як замовник, має право відмовитися від договору підряду
i вимагати відшкодувати йому збитки (частина друга статті 849 ЦК України),
так як підрядник своєчасно не розпочав роботу. Районний суд обґрунтовано задовольнив вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору підряду
та стягнення з підрядника на користь замовника сплаченого авансу
у розмірі 30 000,00 Євро та пені у розмірі 50 000,00 грн (пункт 11.3 договору).
При цьому районний суд вірно відмовив у задоволенні зустрічного позову
ОСОБА_2 , оскільки відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором підряду.
Районний суд вірно погодився з визначенням істотної шкоди для замовника,
про що вказано у позовній заяві, та врахував відсутність доказів, наданих підрядником, на спростування таких обставин.
Суд першої інстанції помилково послався на частину першу статті 865,
частину першу статті 872 ЦК України, оскільки ці норми права регулюють правовідносини, що виникли з підстав укладення договору побутового підряду. Проте, вказане не вплинуло на правильність висновків районного суду щодо вирішення спору.
Апеляційний суд відхилив посилання представника ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції врахував судову практику Верховного Суду, яка не є релевантною до спірних правовідносин. Районний суд обґрунтовано врахував відповідну судову практику Верховного Суду й правильно застосував норми матеріального права.
Разом із цим, суд першої інстанції зробив помилкові висновки про стягнення судового збору з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , так як останній
на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»,
як особа з інвалідністю ІІ групи, звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Отже, судовий збір із ОСОБА_2 підлягає стягненню у дохід держави.
Суд апеляційної інстанції застосував норми ЦК України, врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У жовтні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Герасимова Т. І., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення районного суду та постанову апеляційного суду, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 07 листопада 2025 року. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У грудні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Герасимової Т. І., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті спору, не надали правову оцінку поданим сторонами доказам.
ОСОБА_1 не довів свої позовні вимоги. Суди попередніх інстанцій формально вирішили спір, не встановили фактичні обставини у справі.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вийшов за межі первісних позовних вимог, так як ОСОБА_1 не посилався на відсутність обладнання, а лише на порушення строків його поставки з боку підрядника. Суди встановили обставини, про які не було зазначено у первісному позові. Цим самим суди зобов'язали ОСОБА_2 надати докази на спростування обставин, на які первісний позивач не посилався.
Судами попередніх інстанцій не враховано, що укладений між сторонами договір
не може бути розірваний в односторонньому порядку. Розірвання спірного договору допускається лише за згодою сторін (стаття 651 ЦК України).
ОСОБА_1 не виконав пункт 3.2 договору та не сплатив другий платіж підряднику протягом п'яти робочих днів із моменту повідомлення підрядником замовника про готовність відвантажувати обладнання. ОСОБА_2 має право
на судовий захист своїх порушених прав.
Посилається на судову практику Верховного Суду, яку, на думку заявника касаційної скарги, безпідставно не враховано судами попередніх інстанцій.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 січня 2022 року між ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_2 (підрядник) укладено договір № 200122-14, відповідно до пунктів 2.1, 2.2 якого підрядник зобов'язується поставити обладнання та виконати роботи з монтажу холодильної техніки з використанням матеріалів на об'єкті замовника відповідно до умов
цього договору на підставі технічного завдання замовника (додаток № 2),
а замовник зобов'язується прийняти і оплатити ці роботи та обладнання. Місце поставки обладнання та виконання робіт: об'єкт замовника - ресторан, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
У день підписання цього договору підрядник отримав від замовника
30 0000,00 Євро, що підтверджується розпискою ОСОБА_2 та не заперечується.
У розділі «визначення понять і термінів» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передбачили, що сторонами є замовник і підрядник, якими можуть бути фізичні
або юридичні особи, що діють відповідно до законодавства України. Об'єктом замовника є ресторан, розташований по АДРЕСА_1 . Роботи - це роботи, що виконує підрядник з поставки обладнання та монтажу холодильної техніки
з використанням матеріалів на об'єкті замовника, що виконуються на підставі технічного завдання замовника (додаток № 2). Обладнання - це система вентиляції та кондиціювання визначена у комерційному кошторисі (додаток № 1), що підлягає поставці на об'єкт замовника відповідно до умов цього договору. Матеріали -
це будівельні матеріали, устаткування, вироби, конструкції, комплектуючі вироби, інвентар, інструменти, пристрої тощо, які використовуються підрядником в процесі виконання цього договору.
У пункті 3.1, 3.1.1 договору сторони визначили, що загальна вартість робіт, обладнання та матеріалів за цим договором визначається на підставі комерційного кошторису і становить 2 080 375,92 грн. Вартість не є твердою і може змінюватися залежно від прийнятих технічних рішень за погодженням сторін. Сторони узгодили встановити еквівалент загальної вартості в іноземній валюті Євро
у сумі 64 785,00 Євро.
У пункті 3.2. сторони передбачили порядок розрахунків за договором, а саме: протягом п'яти робочих днів з моменту підписання цього договору замовник здійснює попередню оплату в розмірі, що еквівалентна 30 000,00 Євро.
Другий платіж виконується замовником підряднику протягом п'яти робочих днів
з моменту повідомлення підрядником замовника про готовність відвантажити обладнання в розмірі еквівалентному 22 960,71 Євро.
Третій платіж виконується замовником підряднику протягом п'яти робочих днів
з моменту погодження між ними дати виконання монтажних робіт з монтажу холодильної техніки, у розмірі еквівалентному 8 999,63 Євро. Остаточний розрахунок у сумі 2 824,66 Євро здійснюється замовником протягом п'яти банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт.
Відповідно до пункту 3.4 договору перелік матеріалів та вартість робіт додатку № 1 дана орієнтовна. Фінальна кількість та вартість матеріалів і робіт буде визначена після виконання та узгодження робочого проєкту.
Згідно до пункту 4.1 договору підрядник зобов'язувався поставити обладнання
у строк не більше ніж 120 календарних днів із дати отримання оплати, передбаченої пунктом 3.3.1, та виконати роботи з монтажу холодильної техніки з використанням матеріалів на об'єкті замовника згідно з графіком виконання робіт, погодженим
із замовником.
Пунктами 5.1, 5.2 договору передбачено, що забезпечення робіт матеріалами, обладнанням, устаткуванням, машинами, механізмами, робочою силою тощо покладається на підрядника та здійснюється власними силами підрядника
та за його рахунок.
Для виконання робіт по договору замовник забезпечує підрядника електроенергією та водопостачанням. Пробиття отворів та виконання штроб, підведення живлення до обладнання, яке встановлює підрядник, покладається на замовника за технічним завданням підрядника.
Згідно з пунктами 9.1, 9.2, 9.3 договору сторони передбачили проводити прийом-передачу виконаних робіт на об'єкті замовника. Здача-прийняття робіт
та обладнання оформлюється актом приймання виконаних робіт в порядку
та на умовах, визначених даним договором. Датою виконання робіт за даним договором вважається дата підписання сторонами акту приймання виконаних робіт.
Відповідно до пунктів 11.2, 11.3, 11.4 договору передбачена відповідальність сторін, а саме: замовник несе майнову відповідальність за порушення строків проведення розрахунку - нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банка України, що діє на період прострочення, за кожний день прострочення від суми невиконаних зобов'язань; підрядник несе відповідальність за невиконання чи несвоєчасне виконання своїх зобов'язань за договором (поставка обладнання, пропущення строків виконання робіт тощо) - нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банка України, що діє
на період прострочення, за кожний день прострочення від суми невиконаних зобов'язань/непоставленого обладнання та матеріалів.
Сплата пені не звільняє сторони від виконання договірних зобов'язань.
До договору сторонами підписано додаток № 1 комерційний кошторис, який містить перелік обладнання матеріалів та робіт та їх вартість. При цьому зазначено обладнання кухні 5 одиниць на загальну суму 16 197,40 Євро, обладнання зали
з 10 одиниць на загальну суму 36 763,31 Євро.
Згідно з копії розписки ОСОБА_2 вбачається, що 20 січня 2022 року він отримав від ОСОБА_1 30 000,00 Євро за договором від 20 січня 2022 року
№ 200122-14.
Відповідно до пункт у 14.6 договору усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку, якщо вони зроблені в письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром або вручені особисто
або надіслані по електронній пошті (в даному випадку дійсною перепискою вважається переписка по наступних електронних адресах підрядника
та замовника).
06 серпня 2022 року ОСОБА_2 на електронну адресу, узгоджену сторонами,
в передбаченому пунктом 14.6 договору порядку направив ОСОБА_1 повторне повідомлення про готовність відвантажити обладнання та здійснити його монтаж на об'єкті замовника. Також зазначив, що, незважаючи на форс-мажор
з початком військової агресії російської федерації проти України, підрядник забезпечив сумлінне виконання своїх обов'язків по договору і вже 14 квітня
2022 року звернувся до замовника за допомогою месенджера Viber і повідомив
про готовність відвантажити обладнання, а також надіслав таблицю з актуальними даними щодо замовленого обладнання. Крім того, вказане обладнання протягом усього часу зберігається на складах підрядника і його постачальників і спричиняє додаткові збитки у вигляді витрат на зберігання. Ураховуючи викладене, повторно просив виконати умови договору та протягом 5 днів здійснити платіж у розмірі, еквівалентному 22 960,71 Євро в порядку, передбаченому умовами договору, забезпечити приймання готового до відвантаження обладнання на об'єкті замовника.
11 серпня 2022 року ОСОБА_1 на електронну адресу ОСОБА_2 направив повідомлення про розірвання договору від 20 січня 2022 року, в якому останній заперечує, що отримане ним 06 серпня 2022 року повідомлення є повторним, адже жодних повідомлень до цього він не отримував.
Оскільки підрядник не виконав умови договору в узгоджений строк поставки, який закінчився 20 травня 2022 року, наступили наслідки простроченого зобов'язання,
в зв'язку з чим пропонував укласти угоду про розірвання договору на наступних умовах: підрядник повертає замовнику 30 000,00 Євро готівкою в повному обсязі; за відсутності готівки підрядник передає замовнику обладнання, про готовність якого зазначено у повідомленні від 06 серпня 2022 року за незалежною оцінкою станом на 20 січня 2022, замовлення та витрати з проведення оцінки несе підрядник: передбачено умови сплати різниці у вартості замовлення; замовник
не застосовує неустойку, передбачену умовами пункту 11.3 договору.
30 серпня 2022 року ОСОБА_2 у відповідь на це повідомлення надіслав ОСОБА_1 повідомлення про те, що умовами договору та законодавством не передбачено одностороннє розірвання договору, а тому він не може прийняти викладені аргументи щодо розірвання договору. Водночас, враховуючи зміну обстановки, спричиненої військовою агресією російської федерації, пропонує укласти додаткову угоду (проєкт додано).
Згідно з умовами запропонованої угоди від 30 серпня 2022 року сторони вирішили б за взаємною згодою розірвати достроково договір від 20 січня 2022 року
№ 200122-14, протягом 5 днів замовник зобов'язався б сплатити підряднику
575,99 Євро, протягом 10 днів після сплати підрядник зобов'язався б передати замовнику обладнання згідно з додатком № 1 до додаткової угоди - на складі
у місті Києві.
Відповідно до запропонованої специфікації додатку № 1 перераховано певні одиниці обладнання кухні та обладнання зали.
Сторони щодо укладення додаткової угоди згоди між собою не досягли.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2024 року
у справі № 490/3593/22 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1
до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору № 200122-14, укладеного
між сторонами 20 січня 2022 року, та стягнення безпідставно отриманих коштів
у сумі 30 000,00 Євро, процентів за користування коштами у сумі 3 052,00 Євро.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення
про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 із інших підстав. Апеляційний суд у цій справі встановив, що між сторонами було укладено договір підряду, а не поставки, як помилково вважав суд першої інстанції.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Герасимової Т. І., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414
цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим
є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, установлено, що між сторонами
у справі було укладено договір підряду, зокрема, про поставку обладнання
та виконання робіт із монтажу холодильної техніки.
ОСОБА_1 (замовник) у первісному позові просив суд розірвати вказаний договір та стягнути із ОСОБА_2 (підрядник) на свою користь 30 000,00 Євро авансу, виданого останньому на забезпечення виконання договору, а також пеню
та три проценти річних за невиконання договору.
ОСОБА_2 у зустрічному позові просив стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за вказаним договором (нездійснений платіж, пеня та три проценти річних).
Зігідно з положеннями пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині третій статті 203 ЦК України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному
або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим
для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У частині першій статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням
є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору
та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,
що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов
не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 525 ЦК України).
Загальні положення про підряд врегульовано § 1Глави 61 ЦК України.
Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення
цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями
цього Кодексу про ці види договорів.
У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина перша статті 843 ЦК України).
Права замовника під час виконання роботи визначено статтею 849 ЦК України.
Так, замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи,
не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право
у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81
ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених
цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),
що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,
які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(частина перша статті 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані
з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять
до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,
так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що ОСОБА_3 (замовник) сплатив ОСОБА_2 (підрядник) передоплату (аванс) у розмiрi 30 000,00 Євро на виконання укладеного між ними договору. Проте, підрядник відповідні роботи у погоджені між сторонами строки
не здійснив.
Таким чином, замовник у силу положень частини другої статті 849 ЦК України має право відмовитися від договору підряду i вимагати відшкодувати збитків,
що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині.
Отже, у спірних правовідносинах договір підряду може бути розірваний у результаті односторонньої відмови замовника від нього у повному обсязі, наслідком чого відповідно до частини другої статті 653 ЦК України є припинення зобов'язань сторін.
Із урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновками
судів попередніх інстанцій про задоволення вимог первісного позову
ОСОБА_1 про розірвання договору підряду та стягнення з підрядника
на користь замовника сплаченого авансу у розмірі 30 000,00 Євро.
Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 753/157/15-ц (провадження
№ 61-20595св18).
При цьому Верховний Суд зазначає, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (див.: постанову Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17; постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19, провадження № 12-42гс20).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
ОСОБА_2 не довів, що він не приступив до виконання замовлення через обставини, які суттєво утруднювали йому виконання замовлення.
Згідно із статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки; відшкодування збитків.
Статтею 615 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися
від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності
за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхили доводи ОСОБА_2
про неможливість виконання робіт у зв'язку з повідомленням замовника
за допомогою мобільного застосунку Viber та направлення повідомлення
про готовність відвантажити обладнання, однак замовник не виконав свої зобов'язання по сплаті другого платежу у розмірі 22 960,71 Євро, оскільки такі
не підтверджено доказами й вони зводяться до припущень, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Суди попередніх інстанцій надали правову оцінку доводам ОСОБА_1
про те, що невиконання підрядником умов договору щодо своєчасного виконання робіт із поставки обладнання та монтажу холодильної техніки на об'єкті замовника (ресторан) призвело до значної шкоди, у тому числі, неможливості відкриття ресторану та його функціонування. ОСОБА_2 указані доводи у визначений процесуальним законодавством спосіб не спростував.
Суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, надали належну правову оцінку поданим сторонами доказам, їх доводам, і зробили обґрунтовані висновки по суті вирішення первісного та зустрічного позовів.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, стягнув з підрядника на користь замовника пеню за невиконання умов договору
у розмірі 50 000,00 грн, що передбачено пунктом 11.3 договору, зменшивши її розмір на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.
Верховний Суд ураховує, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 не містить доводів у цій частині, а ОСОБА_1 судові рішення судів попередніх інстанцій як у цій частині, так і щодо відмови у стягненні трьох процентів річних (частина друга статті 625 ЦК України) не оскаржив у касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції,
з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вийшов за межі первісних позовних вимог, так як ОСОБА_1 не посилався на відсутність обладнання, а лише на порушення строків його поставки з боку підрядника, оскільки предметом первісного позову було розірвання договору від 20 січня 2022 року № 200122-14
про поставку обладнання та стягнення грошових коштів (аванс, пеня, проценти). Тому встановлені судами обставин, з якими не погоджується заявник касаційної скарги, стосуються предмета й підстав первісного позову. При цьому ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за цим самим договором.
Крім того, Верховний Суд ураховує, що касаційна скарга не містить доводів у частині вирішення питання про розподіл судових витрат (стаття 400 ЦПК України).
Районний суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , оскільки, за встановлених судами обставин справи, відсутні правові підстави для стягнення із замовника
на користь підрядника заборгованості за договором підряду.
Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з ухваленими судовими рішеннями по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду
з указаного питання є сталою та сформованою, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Верховний Суд наголошує, що у кожній справі суд виходить
з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи
не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам
в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення
є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів
і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить
до компетенції суду касаційної інстанції.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові
рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400
цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. (стаття 410 ЦПК України).
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки
доводи касаційної скарги висновків судів по суті спору не спростовують,
на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові
рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Герасимової Тетяни Ігорівни, залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2025 року
у незміненій частині та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк