17 березня 2026 року
м. Київ
справа № 638/14468/23
провадження № 61-10998св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвокатки Зольнікової Віти Олександрівни, на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2025 року під головуванням судді Цвірюка Д. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 липня 2025 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Мальованого Ю. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Васікова Лариса Євгенівна, про визнання заповіту недійсним,
Короткий зміст позовних вимог
1. В жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус ХМНО) Васіковою Л. Є. 19 серпня 2022 року та зареєстрований в реєстрі за № 676.
2. В обґрунтування вимог вказувала, що 19 серпня 2022 року її син ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Васіковою Л. Є. за № 676, згідно зі змістом якого син заповів ОСОБА_2 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , та колекцію рідкісних видань та рукописів, наукові праці. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Зазначила, що вона не була знайома з відповідачкою, родинних зв'язків з нею не мала та не розуміла як її син міг скласти заповіт на неї. Має певні сумніви, що на її сина не було здійснено тиск під час складення заповіту, а тому сумнівалась в його законності.
Посилалася на те, що приїхавши на один день з передової її син оформив заповіт та чи усвідомлював він, що робить або на нього був зроблений тиск їй не відомо, що дає сумнів у законності складеного ним заповіту.
Вказала, що перед смертю син перебував у лікарні, де і помер. ОСОБА_2 не навідувала його у лікарні, станом здоров'я не цікавилась, за життя не перебувала з ним у відносинах, спільний побут не вела, родинних зв'язків не має, після смерті сина невідомим способом заволоділа всіма документами, його банківськими картками, мобільним телефоном, планшетом, ключами від квартири та документами на неї.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Дзержинський районний суд м. Харкова рішенням від 20 січня 2025 року у задоволенні позову відмовив.
4. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що спірний заповіт за формою та змістом відповідає вимогам чинного законодавства, його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача.
5. Харківський апеляційний суд постановою від 16 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника Зольнікової В. О. , залишив без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2025 року залишив без змін.
6. Апеляційний суд виходив з того, що волевиявлення ОСОБА_3 спрямоване на передачу майна саме ОСОБА_2 та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 19 серпня 2022 року, було вільним та відповідало його волі. Доказів протилежного позивачка в порядку статті 81 ЦПК України не надала. Оскаржуваний заповіт по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності позивачка належних та допустимих доказів не надала. Перед посвідченням оспорюваного заповіту приватний нотаріус встановлювала обсяг цивільної дієздатності заповідача в момент складання заповіту. Складений заповіт свідчить про те, що під час його посвідчення приватний нотаріус та ОСОБА_3 підтвердили, що волевиявлення заповідача при складенні заповіту було вільним та без будь-якого примусу.
7. Суд першої інстанції правильно керувався тим, що спадкодавець ОСОБА_3 не був визнаний недієздатним чи обмежено дієздатним та мав право на складання заповіту, а докази протилежного в матеріалах справи відсутні. Водночас сам по собі факт поранення та у зв'язку з цим перебування його у лікарні не свідчить про його неможливість усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
8. При цьому, позивачка не заявляла клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, яка могла б встановити психічний стан особи в момент вчинення правочину.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
9. У серпні 2025 року представниця ОСОБА_1 - адвокатка Зольнікова В. О., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 липня 2025 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
10. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
11. Представниця ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
12. Позивачка заявила про виклик свідків, які знали її сина, однак суд не заслухав їх пояснення.
13. ОСОБА_1 вважає, що складений заповіт її сином не відповідав внутрішній волі заповідача і суперечить дійсному волевиявленню.
14. Суди не надали належної оцінки поясненням позивачки, не дослідили чи спостерігався вплив іншої особи під час складання та підписання оскаржуваного заповіту.
15. Водночас судами неправильно застосовано положення статей 203, 215, 233, 1247, 1257 ЦК України.
Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали
Рух справи в суді касаційної інстанції
16. Верховний Суд ухвалою від 13 жовтня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Шевченківського районного суду м. Харкова.
17. 02 грудня 2025 року цивільна справа № 638/14468/23 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
18. ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_3 .
19. 19 серпня 2022 року ОСОБА_3 склав заповіт на випадок своєї смерті, який посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Васіковою Л. Є. та зареєстрований в реєстрі за № 676. Згідно зі змістом заповіту останній заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , належну йому на праві власності кв. АДРЕСА_2 , особисту бібліотеку та науковий архів, що знаходиться в цій квартирі.
20. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
21. З витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 02 лютого 2023 року № 71345039 вбачається, що після смерті ОСОБА_3 02 лютого 2023 року приватним нотаріусом ХМНО Васіковою Л. Є. заведено спадкову справу № 07/2023, номер у реєстрі № 70215032.
22. 02 лютого 2023 року ОСОБА_2 подала приватному нотаріусу ХМНО Васіковій Л. Є. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
23. З інформаційної довідки зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 02 лютого 2023 року № 71344672 вбачається, що наявний запис про заповіт від 19 серпня 2022 року № 676, стан - чинний.
24. 07 березня 2023 року із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса ХМНО Васікової Л. Є. звернулась ОСОБА_1 як спадкоємиця за законом.
25. Інших заяв про прийняття (відмову у прийнятті) спадщини матеріали спадкової справи № 07/2023 не містять.
26. На ім'я ОСОБА_1 приватним нотаріусом ХМНО Васіковою Л. Є. 03 жовтня 2023 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 561, спадщина складається з: грошових вкладів та грошової суми у АТ КБ «ПриватБанк».
27. На ім'я ОСОБА_1 приватним нотаріусом ХМНО Васіковою Л. Є. 05 жовтня 2023 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 568, спадщина складається з: земельної ділянки кадастровий номер 6322684000:01:008:0516.
Позиція Верховного Суду
28. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
29. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
30. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
31. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
32. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
33. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
34. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
35. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
36. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
37. Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
38. Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
39. У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
40. Як вказано у частинах першій та другій статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
41. Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
42. При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
43. Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
44. Частинами першою-п'ятою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
45. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов'язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
46. На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.
47. Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).
48. Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.
49. Аналіз частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв'язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253 ЦК України.
50. Зі змісту цих статей можна констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням.
51. Статтею 1247 ЦК України передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
52. Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
53. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово виснував, що заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складення заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
54. З огляду на зміст наведених норм закону дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі (постанови Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі № 199/8568/18, від 23 липня 2024 року у справі № 369/3412/17).
55. Верховний Суд звертає увагу, що свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання (постанова Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 369/1913/17).
56. За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов'язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.
57. Згідно із частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
58. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
59. У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
60. Суди встановили, що зі змісту заповіту від 19 серпня 2022 року, який посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Васіковою Л. Є. та зареєстрований в реєстрі за № 676, його складено у письмовій формі, із зазначенням дати та місця його складення. Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_3 і власноручно підписаний ним у присутності нотаріуса. Особу його встановлено, дієздатність перевірено.
61. Приватний нотаріус роз'яснила заповідачу зміст статей 1241, 1307 ЦК України, встановила його дійсну волю на розпорядження майном на випадок його смерті та посвідчила особистий підпис на заповіті.
62. Заповіт по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам закону. Під час посвідчення оспорюваного заповіту нотаріус дотримався вимог статей 1247, 1248 ЦК України.
63. Докази про те, що волевиявлення спадкодавця ОСОБА_3 на момент складання заповіту від 19 серпня 2022 року не було вільним і не відповідало волі спадкодавця, у матеріалах справи відсутні.
64. Крім того, будь-яких обставин, які могли б свідчити про вплив на волевиявлення заповідача не встановлено.
65. Враховуючи викладене, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що складений заповіт її сином не відповідав внутрішній волі заповідача і суперечить дійсному волевиявленню та суди не надали належної оцінки поясненням позивачки, не дослідили чи спостерігався вплив іншої особи під час складання та підписання оскаржуваного заповіту.
66. Посилання в касаційній скарзі на те, що позивачка заявила про виклик свідків, які знали її сина, однак суд не заслухав їх пояснення, є необґрунтованими, оскільки свідки не були присутні при складенні заповіту у нотаріуса, тому їх пояснення не можуть свідчити про те, що волевиявлення ОСОБА_3 на момент складення заповіту не було вільним і не відповідало його волі, а також, що на момент посвідчення заповіту спадкодавець не міг усвідомлювати значення своїх дій.
67. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, врахувавши наведені норми матеріального права та обставини справи, належним чином дослідивши та надавши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не довела належними та допустимими доказами, що ОСОБА_3 вчинив оспорюваний правочин за відсутності справжньої волі, тобто, що воля заповідувача при складанні заповіту не була вільною та не відповідала його внутрішній волі. При цьому, суд першої інстанції ставив питання під час судового засідання щодо призначення експертизи, проте позивачка не заявила клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи.
68. Сам собою факт складення заповіту на користь особи, яка не має родинних зв'язків із спадкодавцем, не свідчить про недійсність заповіту чи дефект волі спадкодавця.
69. Аргументи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (за позовом про стягнення безпідставно одержаних коштів і за зустрічним позовом про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (позов про зобов'язання виконати умови укладеного договору), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (позов про зобов'язання здійснити публікацію про порушення авторських прав на твір та стягнення суми компенсації за використання твору) колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
70. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
71. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
72. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
73. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
74. Оскільки оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвокатки Зольнікової Віти Олександрівни, залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров