17 березня 2026 року
м. Київ
справа № 295/17012/25
провадження № 61-2904ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 03 грудня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради про судовий захист цивільних прав та інтересів, визнання незаконними рішення та дії, відшкодування моральної шкоди,
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із указаним позовом, у якому просила:
- визнати незаконними рішення, дії чи бездіяльність Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради, вчинені порушеннями законодавства при складанні висновку № 185-П/2013;
- відшкодувати за рахунок Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради моральну шкоду, заподіяну порушеннями законодавства у розмірі 160 000,00 грн;
- прийняти виклад порушень законодавства, заподіяних Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради при складанні висновку № 185-П/2013.
Богунський районний суд м. Житомира ухвалою від 03 грудня 2025 року,
яка залишена без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 09 лютого 2026 року, у відкритті провадження у справі відмовив на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
28 лютого 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслала
до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Богунського районного суду
м. Житомира від 03 грудня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 лютого 2026 року у зазначеній справі.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку
про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності
й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають
з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин,
крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними
від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду
в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів
чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження
(пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
Пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що публічно-правовий
спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова
чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Публічно-правовим вважається, зокрема спір, у якому сторони правовідносин одна щодо іншої не є рівноправними, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції суб'єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник, зокрема між двома суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 362/5657/17.
Предметом спору у цій справі є оскарження дії (бездіяльність, рішення) суб'єкта владних повноважень - Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради щодо дотримання вимог чинного законодавства України під час розгляду клопотання від 16 квітня 2013 року та складання висновку
№ 185-П/2013, а також відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями суб'єкта владних повноважень.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір не пов'язаний із захистом права власності чи іншого речового права позивача на певну земельну ділянку в місті Житомирі, а спірні правовідносини виникли між позивачем та суб'єктом владних повноважень - Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради, який виконував владні управлінські функції при розгляді звернення позивача, про що зазначено
в позовній заяві, та оформлені за результатами розгляду такої заяви та викладені у висновку № 185П/2013 від 06 травня 2013 року на заяву позивача про надання
їй у власність земельної ділянки в порядку безоплатної приватизації, тому спірні правовідносини не є приватно-правовими.
Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками
із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти,
які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Статтею 123 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок відбувається шляхом прийняття рішення на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за документацією із землеустрою, звертається з заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Ураховуючи наведене, набуття особами права власності на земельну ділянку відбувається поетапно - починаючи з отримання дозволу на розробку
проєкту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проєкту землеустрою і завершується рішенням про передачу земельної ділянки
у власність.
Відтак, правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією такого рішення
не підпадають під визначення приватно-правових.
При прийнятті рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орган місцевого самоврядування виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах.
Тому спір як щодо рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою, так і щодо оскарження дій суб'єкта владних повноважень про надання чи відмову
в наданні такого дозволу є публічно-правовим.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 308/10112/16
та від 18 грудня 2019 року у справі № 160/4211/19.
Якщо спір виник за участю суб'єкта владних повноважень (органа виконавчої влади чи місцевого самоврядування), який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції шляхом розгляду питання щодо передачі земельної ділянки у власність, та не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, такий спір є публічно-правовим.
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 820/4149/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 820/4439/17.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє
у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Встановивши, що позовні вимоги ОСОБА_1 спрямовані на встановлення правомірності дій чи бездіяльності Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради при розгляді клопотання ОСОБА_1
та складання висновку № 185-П/2013, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що спір у справі є публічно-правовим
та підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Що стосується позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, то згідно з частиною п'ятою статті 21 КАС України вимоги
про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями
чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги
про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені
в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Разом з тим, права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя не порушені, оскільки судами попередніх інстанцій роз'яснено заявниці до юрисдикції якого суду належить вирішення ініційованого нею позову.
У пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня
2022 року у справі № 229/1026/21 зазначено, що суд, який розглянув справу,
не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом», у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод.
Отже, зі змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень убачається,
що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо
її застосування чи тлумачення, наслідки розгляду такої скарги не мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи
не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку
про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 03 грудня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 лютого 2026 року є необґрунтованою, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира
від 03 грудня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду
від 09 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1
до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради про судовий захист цивільних прав та інтересів, визнання незаконними рішення
та дії, відшкодування моральної шкоди.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі,
яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання
та оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров