4 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 161/1090/16
провадження № 61-13095св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
скаржник - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
суб'єкт оскарження - старший державний виконавець Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Марчук Петро Олександрович,
боржник - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Істамова Ірина Володимирівна, на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 вересня 2022 року, постановлену у складі судді Рудської С. М., та постанову Волинського апеляційного суду від 15 листопада
2022 року, ухвалену колегією у складі суддів Данилюк В. А., Киця С. І., Шевчук Л. Я.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося зі скаргою на постанову старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Марчука П. О. (далі - державний виконавець) від 26 лютого 2021 року про закінчення виконавчого провадження.
В обґрунтування скарги АТ КБ «ПриватБанк» вказувало, що постановою Верховного Суду від 1 липня 2020 року стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість зі сплати процентів у розмірі 11 619,87 грн; судовий збір, сплачений за подання позову, у розмірі 174,30 грн, судовий сбір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 3 637 грн, судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 4 959,50 грн, разом стягнено 20 390,67 грн.
З метою примусового виконання зазначеного судового рішення АТ КБ «ПриватБанк» 20 січня 2021 року звернулося до державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа, виданого 20 жовтня 2020 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області. При цьому представник АТ КБ «ПриватБанк» у заяві вказав, що розмір заборгованості складає 16 753,67 грн.
Постановою старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Марчука П. О. від 4 лютого 2021 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 16 753,67 грн.
У зв'язку зі сплатою боржником заборгованості у розмірі 16 753,67 грн державним виконавцем 26 лютого 2021 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що зазначена постанова винесена державним виконавцем всупереч вимогам пункту 9 частини першої статті 39 Закону України
від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (тут і надалі в редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1404-VІІІ), оскільки рішення суду не було виконане в повному обсязі.
Просив визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Марчука П. О. від 26 лютого 2021 про закінчення виконавчого провадження та відновити виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 161/1090/16-ц, виданого 20 жовтня 2020 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 вересня 2022 року у задоволенні скарги АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав безпідставними вимоги
АТ КБ «ПриватБанк», оскільки державний виконавець керувався відомостями, зазначеними стягувачем у заяві про примусове виконання рішення, припустивши часткове добровільне погашення боржником заборгованості.
Місцевий суд дійшов висновку про виконання ОСОБА_1 як боржником у виконавчому провадженні усіх зобов'язань згідно з постановами державного виконавця та законність оскаржуваної постанови.
Постановою Волинського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника заявника АТ КБ «ПриватБанк» Колодочки П. О. залишено без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 вересня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши про відсутність підстав для скасування постанови про закриття виконавчого провадження і відповідність висновку про відмову в задоволенні скарги нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2022 року адвокат Істамова І. В. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 вересня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року і ухвалити нове судове рішення про скасування постанови старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Марчука П. О. від 26 лютого 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VІІІ та зобов'язання останнього поновити вказане виконавче провадження.
Касаційну скаргу мотивовано порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке полягає у розгляді справи без належної перевірки доказів заявника, змісту виконавчих документів, допущення однобічності та неповноти судового розгляду, неповного з'ясування обставин справи, невідповідності висновків судів, викладених в судових рішеннях, фактичним обставинам справи.
На думку скаржника, судами зроблено помилковий висновок про відсутність підстав для відмови у задоволені скарги, оскільки старший державний виконавець Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Марчук П. О. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження всупереч вимогам пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VІІІ, так як рішення суду в повному обсязі не виконано.
Позиція інших учасників справи
У квітні 2023 року старший державний виконавець Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Балакірева Ю. О. в інтересах Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про необґрунтованість її доводів. Просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, а саме відсутність підстав для відмови в задоволенні скарги, оскільки державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження всупереч вимогам пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VІІІ.
Встановлені судами фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 29 січня 2016 року
АТ «КБ «ПриватБанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа у судах апеляційної та касаційної інстанцій розглядалася неодноразово. За результатами касаційного перегляду справи 1 липня 2020 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалено постанову про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості зі сплати процентів у розмірі 11 619,87 грн; судовий збір, сплачений за подання позову, у розмірі 174,30 грн, судовий сбір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 3 637 грн, судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 4 959,50 грн, разом стягнено 20 390,67 грн.
20 жовтня 2020 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області видано виконавчий лист № 161/1090/16-ц про:
- стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості зі сплати процентів у розмірі 11 619, 87 грн;
- стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судового збору, сплаченого за подання позову, у розмірі 174,30 грн, за подання апеляційної скарги
у розмірі 3 637 грн та подання касаційної скарги у розмірі 4 959,50 грн.
АТ КБ «ПриватБанк» 20 січня 2021 року звернулося до державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа, виданого 20 жовтня 2020 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 16 753,67 грн.
Старшим державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Марчуком П. О. за результатами розгляду поданих АТ КБ «ПриватБанк» документів 4 лютого 2021 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 16 753,67 грн.
У зв'язку зі сплатою боржником заборгованості у розмірі 16 753,67 грн державним виконавцем 26 лютого 2021 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 та статті 40 Закону № 1404-VІІІ.
Суди встановили, що державний виконавець, приймаючи рішення про закриття виконавчого провадження, керувався вимогами стягувача, зазначеними у заяві про примусове виконання рішення, припустивши часткове добровільне погашення боржником заборгованості.
Позиція Верховного Суду, мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до положень статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Одним із основних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення є закріплення у процесуальному законодавстві положень щодо здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в справах та відповідні норми, спрямовані на забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад
справедливості, неупередженості та об'єктивності (пункт 5 частини першої статті 2 Закону № 1404-VІІІ.).
Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404-VІІІ та пункту 6 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція), під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VІІІ).
Згідно з абзацом другим пункту 1 розділу II Інструкції виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 травня 2019 року у справі № 905/2458/16 зазначено, що «принцип обов'язковості судового рішення та визначений процесуальним законодавством обов'язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов'язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин, враховувати, чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (в тому числі судом) виконанню остаточного судового рішення, чи навпаки - перешкоджає такому виконанню. При цьому слід зауважити на тому, що виконання судового рішення є прямим обов'язком боржника (частина друга статті15 Закону України «Про виконавче провадження»). Відтак, за наявності будь-яких сумнівів з приводу правомірності чи неправомірності вчинення виконавцем певних дій, останні підлягають оцінці з точки зору їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення».
Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що державний виконавець виніс постанову про закриття виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VІІІ у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі судового рішення, а саме сплатою боржником заборгованості у розмірі 16 753,67 грн, що зазначений стягувачем у заяві про відкриття виконавчого провадження.
Відмовляючи у задоволені скарги АТ КБ «ПриватБанк» на постанову державного виконавця від 26 лютого 2021 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що у державного виконавця відсутній обов'язок з'ясування обставин щодо відмінності розміру заборгованості, зазначеного у виконавчому документі, від розміру, вказаному у заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження.
Однак такий висновок суперечить вимогам Закону № 1404-VІІІ та положенням Інструкції, якими унормовано дії державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження для повного виконання судового рішення.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже зауважувала, що з урахуванням змісту статті 19 Конституції України, виконавець при виконанні судового рішення має діяти лише в межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», в тому числі дотримуватися імперативних норм про компетенцію (права та обов'язки); перерахування стягувачеві суми меншої, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), не вважається належним виконанням судового рішення. Предметом грошового зобов'язання є грошові кошти, виражені у відповідній валюті. Сплата (перерахування) коштів у розмірі меншому, ніж зазначено у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), свідчить про порушення принципу належного виконання в частині предмета виконання (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 (провадження № 61-10834сво22)).
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у пункті 48 постанови від 29 жовтня 2025 року у справі № 462/4598/18 (провадження № 61-5426св24) виклав висновок, що принциповою обставиною в такій категорії справ (провадження за скаргою стягувача) є встановлення/не встановлення судами факту належного виконання судового рішення відповідно до змісту його резолютивної частини та, в зв'язку з цим, наявності/відсутності підстав для закінчення виконавчого провадження за пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Як встановлено судами, з метою виконання судового рішення у справі № 161/1090/16-ц ОСОБА_1 здійснив зарахування коштів у розмірі 16 753,67 грн, який на 3 637 грн менший від розміру, зазначеному у судовому рішенні.
Вказана обставина свідчить про часткове виконання судового рішення та невжиття державним виконавцем достатніх заходів, щоб впевнитися у належному та повному виконанні рішення суду, як це передбачено пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VІІІ.
З урахуванням зазначеного ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими і підлягають скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 77, 79 постанови від 3 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 виклала висновок про те, що постанову про закінчення виконавчого провадження, яка прийнята без урахування вимог закону, можна оскаржити в судовому порядку, а відновлення відповідних прав скаржника може бути ефективно здійснене у разі задоволення скарги та скасування такої постанови.
За результатами касаційного перегляду судових рішень щодо розгляду скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця Велика Палата Верховного Суду ухвалювала рішення про скасування постанови державного виконавця (постанова від 4 липня 2018 року у справі 761/12665/14-ц).
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав вважати постанову старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Марчука П. О. від 26 лютого 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Стосовно викладеної у скарзі АТ КБ «ПриватБанк» вимоги про відновлення виконавчого провадження, необхідно зазначити, що частиною першою статті 41 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Таким чином, законодавцем врегульовано порядок відновлення порушеного права у разі скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, тому це питання не потребує вирішення у судовому порядку, а отже у цій частині скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм процесуального права, касаційний суд скасовує ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 вересня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року і ухвалює нове судове рішення про часткове задоволення скарги з наведених підстав.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Істамова Ірина Володимирівна, задовольнити частково.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 вересня 2022 рокута постанову Волинського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року скасувати.
Скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на постанову старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Марчука Петра Олександровича від 26 лютого 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 задовольнити частково.
Постанову старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Марчука Петра Олександровича від 26 лютого 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 визнати незаконною та скасувати.
У задоволенні скарги в іншій частині відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточноюі оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік