2 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 462/12/22
провадження № 61-1889св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Львівська міська рада,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Львівської міської ради на рішення Залізничного районного суду м. Львова
від 30 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Мруць І. С., та постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, ухвалену колегією
у складі суддів Ванівського О. М. Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Львівської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_2 . У вересні 2021 року позивач дізналася, що тітка, ймовірно, заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_1
(далі - квартира). Звернувшись 25 жовтня 2022 року до приватного нотаріуса, вона дізналася, що ОСОБА_2 склала заповіт, який посвідчено у П'ятій львівській державній нотаріальній конторі, зміст заповіту був позивачу невідомий.
18 листопада 2021 року державним нотаріусом П'ятої львівської державної нотаріальної контори їй видано дублікат вказаного заповіту, яким ОСОБА_2 заповіла позивачу квартиру, а також все інше майно, що належало їй на день смерті.
Зазначала, що вона не проживала разом зі спадкодавцем, мало з нею спілкувалась, їй не було відомо мотивів тітки складати заповіт на її користь, тому вона не знала та не могла знати про його існування. Спадкова справа після ОСОБА_2 не заводилася, тому відповідні повідомлення їй не надсилалися та інформація про наявність заповіту в пресі не розміщувалася.
За таких обставин просила визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_2 терміном в один місяць з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено ОСОБА_1 додатковий строк - один місяць з часу набрання рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що ОСОБА_1 пропустила строк для прийняття спадщини за заповітом з поважних причин, оскільки вона не проживала спільно зі спадкодавцем, не вела з нею спільного побуту, нотаріус про заповіт її не повідомив, тому позивач не знала про складений на своє ім'я заповіт і дізналась про нього лише
у листопаді 2021 року, тобто після спливу передбаченого законом строку для прийняття спадщини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
1 лютого 2024 року Львівська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права,просила скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 червня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 20 листопада 2023 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 405/7111/19-ц (провадження № 61-10591св21), про те, що при оцінці поважних причин для визначення додаткового строку на прийняття спадщини суди повинні розмежовувати два періоди та оцінювати наявність об'єктивних, непереборних перешкод для реалізації особою права на прийняття спадщини. Перший період - період, визначений законом для прийняття спадщини (6 місяців від дня відкриття спадщини), а другий період - від дня закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини до дня звернення до суду із позовом при визначення додаткового строку для прийняття спадщини. При цьому оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що 20 березня
2021 року спадкодавець померла, 18 листопада 2021 року позивач отримала дублікат заповіту, а із заявою про прийняття спадщини звернулася лише 25 січня 2023 року. При цьому ОСОБА_1 не вказала поважних причин пропуску для прийняття спадщини за період з 18 листопада 2021 року до 31 грудня 2021 року (день звернення з позовом).
Зазначає, що позивач не зверталася із заявою про прийняття спадщини без поважних на те причин протягом 14 місяців, з дня коли вона дізналася про наявність заповіту, тому підстави для визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Позиція інших учасників
16 травня 2024 року адвокат Поздняков С. С., який діє в інтересах
ОСОБА_1 , подав до Верховного Суду відзив на вказану касаційну скаргу, в якому просив залишити скаргу без задоволення. В обґрунтування вказував, що позивач звернулася до суду відразу після отримання відповіді від П'ятої львівської державної нотаріальної контори і доводи скарги безпідставні.
Відзив поданий з дотриманням вимог, встановлених статтею 395 ЦПК України.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 405/7111/19-ц (провадження № 61-10591св21) (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2025 року справу № 462/12/22 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З витягу зі спадкового реєстру від 25 жовтня 2021 року, наданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Коцюбинським А. В., суди встановили, що 3 листопада 2015 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений П'ятою львівською державною нотаріальною конторою.
25 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до П'ятої львівської державної нотаріальної контори із запитом про надання інформації щодо складеного ОСОБА_2 заповіту та можливості отримання його дублікату; отримала відповідь від 29 жовтня 2021 року № 1937/01-16, у якій їй роз'яснено право особисто прибути до нотаріальної контори для вирішення порушених нею питань.
З копії заповіту від 3 листопада 2015 року, дублікат якого 18 листопада 2021 року виданий ОСОБА_1 замість втраченого, суди встановили, що
ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , а також все інше її майно, яке їй належить на день смерті, заповіла ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 .
2 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до П'ятої львівської державної нотаріальної контори із запитом про надання інформації стосовно того: чи зверталися до ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини; чи заводилася спадкова справа щодо майна ОСОБА_2 після її смерті; чи надсилалося повідомлення про відкриття спадщини позивачу; чи здійснювався виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. На вказаний запит 15 грудня 2021 року отримала відповідь № 2174/01-16 про те, що згідно з даними Спадкового реєстру спадкова справ щодо майна ОСОБА_2 не заводилася. Також зазначено, що для відкриття спадкової справи заявнику необхідно довести факт спільної реєстрації зі спадкодавцем, а у разі відсутності цього факту, звернутися до суду за продовженням строку для прийняття спадщини.
З відповіді Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - БТІ) від 1 березня 2022 року № 749 на запит позивача суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на 29 грудня 2012 року інформація про реєстрацію права власності на квартиру в БТІ відсутня. В матеріалах інвентаризаційної справи наявна довідка Житлово-будівельного кооперативу № 74 (далі - ЖБК-74) від 13 січня 1993 року за № 126/262 про виплату пайового внеску ОСОБА_2 на квартиру. Іншої інформації БТІ не має.
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на 1 лютого 2022 року відсутні відомості щодо вказаної квартири.
ОСОБА_1 25 січня 2023 року звернулася до державного нотаріуса П'ятої львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, в якій вказала, що спадщину за заповітом ОСОБА_2 від 3 листопада 2015 року вона приймає та інших спадкоємців немає.
З довідки ЖБК-74 від 24 травня 2022 року № 41 суди встановили, що
ОСОБА_2 була зареєстрована і постійно проживала у квартирі
АДРЕСА_1 до дня її смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Зі змісту довідки ЖБК-74 від 24 травня 2022 року № 40 про склад сім'ї та реєстрацію судами встановлено, що квартира належала ОСОБА_2 на підставі реєстраційного посвідчення від 29 березня 1993 року № 10595.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при ухваленні постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені
у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частин першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої та третьої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо:
1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними (постанова Верховного Суду від 20 березня 2024 року
у справі № 545/1231/23 (провадження № 61-16142св23)).
Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17,
у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18,
від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22 (провадження № 61-8694св23),
від 10 липня 2024 року у справі № 522/13476/23 (провадження № 61-7645св24).
Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються індивідуально в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи (постанову Верховного Суду
від 7 грудня 2023 року у справі № 548/2415/21 (провадження № 61-6134св23)).
Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини (постанова Верховного Суду
від 31 липня 2024 року у справі № 706/275/22 (провадження № 61-12010св23).
За конкретних фактичних обставин кожної справи суд має оцінювати тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, що має важливе правове значення (постанови Верховного Суду від 3 квітня 2024 року у справі № 639/8197/21 (провадження № 61-14773св23).
Зокрема, не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини: незнання про смерть спадкодавця; юридична необізнаність спадкоємця про порядок прийняття спадщини, похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, установлення факту проживання однією сім'єю); невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови; перебування в депресії у зв'язку зі смертю спадкодавця, оскільки глибокі душевні страждання через смерть близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 151-154 постанови від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) Велика Палата Верховного Суду зазначила:
«151. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає
з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися
з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов'язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.
152. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси, не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.
153. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв'язку
з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати
(на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.
154. Резюмуючи, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням конкретних обставин справи, що переглядається, висновує, що необізнаність спадкоємця про
наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом».
У справі, яка переглядається, суди встановили, що:
- як на поважну причину неподання заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк ОСОБА_1 посилалася на необізнаність про існування заповіту, складеного спадкодавцем на її ім'я;
- ОСОБА_1 не є спадкоємцем за законом першої черги;
- доказів обізнаності ОСОБА_1 про відсутність у ОСОБА_2 спадкоємців першої (попередньої) черги матеріали справи не містять.
Суди першої та апеляційної інстанцій надали належну правову оцінку наявним у справі доказам та взаємовідносинам сторін, за сукупності яких дійшли обґрунтованого і справедливого висновку про наявність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після ОСОБА_2 , терміном в один місяць з дня набрання судовим рішенням законної сили.
Колегія суддів відхиляє доводи заявника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові
від 20 жовтня 2021 року у справі № 405/7111/19-ц (провадження № 61-10591св21), оскільки у вказаній справі:
- судами не встановлено існування поважних причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини;
- обставини перебування позивача на лікуванні мали місце за межами шестимісячного строку для прийняття спадщини;
- позивач не довела, які саме причини перешкоджали позивачу протягом трьох років і трьох місяців вже після спливу строку, встановленого для прийняття спадщини, звернутись до суду.
У справі, що переглядається:
- позивач обґрунтовувала поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини необізнаністю про складення на її користь заповіту;
- суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку обставинам пропуску цього строку як від моменту відкриття спадщини до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття (необізнаність про існування заповіту), так і тим обставинам, які почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса і до суду (необізнаності про складення заповіту саме на її ім'я та вжиття заходів отримання його дубліката);
- зазначені обставини суди вважали такими, що свідчать про поважність причин пропуску ОСОБА_1 строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК
України судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 червня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік