16 березня 2026 року
м. Київ
справа № 759/7565/17
провадження № 61-2774ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», Державного підприємства «Сетам», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коваленко Ірина Євгенівна, про визнання недійсними прилюдних торгів, акта про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва
про придбання нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності,
Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 29 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав недійсними електронні торги з реалізації арештованої 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 , що належала
на праві власності ОСОБА_1 , що проведені ДП «Сетам» і оформлені протоколом від 26 січня 2017 року № 231140.
Визнав недійсним, виданий відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві акт про реалізацію предмета іпотеки від 20 лютого 2017 року № 49536613 про передачу стягувачу ПАТ «Універсал Банк» 1/4 частки квартири
АДРЕСА_1 , що належала боржнику ОСОБА_1 , за початковою ціною
709 000,00 грн, шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна.
Визнав недійсним свідоцтво, серія та номер 182, про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, що видане ПАТ «Універсал Банк» 30 березня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Коваленко І. Є. про право власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 ,
та скасував державну реєстрацію права власності на це ж нерухоме майно,
що здійснена цим же нотаріусом.
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 25 грудня 2025 року представник АТ «Універсал Банк» - Задорожний А. Г. надіслав засобами поштового зв'язку апеляційну скаргу безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Київський апеляційний суд ухвалою від 06 лютого 2026 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ «Універсал Банк»,
яка подана Задорожним А. Г. , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 серпня 2018 року, на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.
03 березня 2026 року АТ «Універсал Банк», в інтересах якого діє представник - адвокат Задорожний А. Г., засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року
у зазначеній справі.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку
про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією
з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням
чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його
(її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку
на апеляційне оскарження:
1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску
з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Пунктом 2 частини шостої статті 272 ЦПК України визначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Згідно із частиною одинадцятою статті 272 ЦПК України якщо учасник справи
має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику
в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету
суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Частиною п'ятою статті 14 ЦПК України передбачено, що суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє
інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля),
що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему
та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення
у паперовій формі за окремою заявою (абзац перший частини сьомої статті 14 ЦПК України).
Отже, процесуальний закон передбачив надсилання судового рішення
як рекомендованим листом з повідомленням про вручення, так і в електронній формі через «Електронний кабінет», у тому числі на офіційну електронну адресу засобами підсистем Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи
у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 Положення
про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Вимога про надіслання судового рішення
через підсистеми Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи
є обов'язковою для осіб, визначених у частині шостій статті 14 ЦПК України,
пункті 10 вказаного Положення, зокрема для адвокатів, та тих, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі ((див. постанову Великої Палати Верховного Суду
від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22 (провадження № 14-117цс23),
пункти 64-65)).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на процесуальну справедливість, тобто на розгляд справи відповідно
до правил процесуального закону, визначених на національному рівні, за умови,
що ті правила відповідають мінімальним конвенційним гарантіям, встановленим
у цій статті. Зазначені приписи ЦПК України (зокрема про те, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії такого рішення до електронного кабінету особи, а також стосовно того, що вручення відповідної копії представникові означає її вручення тій особі, яку він представляє) є доступними, чіткими та зрозумілими. Наслідки їхньої дії є передбачуваними як для позивача, так і для відповідача, які є рівноправними учасниками судового провадження.
Частиною другою статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно
від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:
1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи
або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки;
2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку
на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Винятком із цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення
про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження і яка, відповідно, не знала/не могла знати про розгляд справи.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного
Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі
№ 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що позивач (заявник,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи або відповідного судового провадження. У разі відсутності обставин непереборної сили ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу. «Особою, не повідомленою про розгляд справи»
(пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України) не можна вважати особу,
яка ініціювала розгляд справи або відповідного судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору),
яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої було відкрито судове провадження.
Така позиція кореспондує висновку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладеному у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України», де зазначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (параграф 53).
ЄСПЛ у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (параграф 41).
З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на апеляційне оскарження судового рішення особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти всі можливі та залежні від неї дії, в тому числі спрямовані
на своєчасне одержання судового рішення.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод та порушенням принципу стабільності судового рішення, що суперечить статті 129-1 Конституції України та практиці Європейського суду
з прав людини.
У пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» Європейського суду з прав людини нагадав, що право на суд, одним
з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права в такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності
між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду,
що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності,
а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом
якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення,
якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поновлення судом строку оскарження без обґрунтованої підстави є протиправним, порушує принцип правової визначеності та право на справедливий суд,
що є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод 1950 року.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження
не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави поновлення строку оскарження судового рішення (рішення Європейського суду з прав людини
від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine).
При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам,
які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.
Разом з цим, саме на заявника покладено обов'язок доведення наявності в нього об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення.
У постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц,
від 29 січня 2021 року у справі № 308/2739/16-ц, від 21 червня 2023 року у справі
№ 202/32361/13-ц вказано, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи в провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання
у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови,
що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи
про розгляд судом справи та її участь у ній).
У цій справі суд апеляційної інстанції при перевірці матеріалів справи встановив,
що у травні 2017 ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду
м. Києва з позовом до ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві, ПАТ«Універсал Банк»,
ДП «Сетам» про визнання недійсними прилюдних торгів, акта про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва про придбання нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності.
Святошинський районний суд м. Києва ухвалою від 26 травня 2017 року відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду на 10 серпня 2017 року.
Відповідно до супровідного листа 26 травня 2017 року суд надіслав ПАТ «Універсал Банк» засобами поштового зв'язку копію ухвали від 26 травня 2017 року, копію позовної заяви з додатками, одночасно повідомив про розгляд справи на 10 серпня 2017 року, які ПАТ «Універсал Банк» отримав 09 червня 2017 року,
що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
10 липня 2017 року до суду першої інстанції засобами поштового зв'язку надійшли заперечення ПАТ «Універсал Банк» на позовну заяву.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Святошинського районного суду
м. Києва від 12 вересня 2017 року справу № 759/7565/17 було передано
на повторний автоматизований розподіл у зв'язку з відстороненням судді
Петренко Н. О. від здійснення правосуддя.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи
№ 759/7565/17 між суддями від 12 вересня 2017 року визначено нового суддю Сенька М. Ф.
Святошинський районний суд м. Києва ухвалою від 28 вересня 2017 року прийняв справу до провадження та призначив до розгляду на 28 лютого 2018 року.
Копію ухвали від 28 вересня 2017 року представник ПАТ «Універсал Банк» отримав 22 листопада 2017 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
26 лютого 2018 року представник ПАТ «Універсал Банк» в судове засідання
не з'явився.
Святошинський районний суд м. Києва ухвалою від 26 лютого 2018 року залучив до участі у справі третіх осіб, розпочав підготовче провадження та відклав підготовче судове засідання до 11 травня 2018 року.
11 травня 2018 року представник ПАТ «Універсал Банк» в судове засідання
не з'явився.
Святошинський районний суд м. Києва ухвалою від 11 травня 2018 року закінчив підготовче провадження та призначив справу до розгляду на 29 серпня 2018 року.
Копію ухвали від 11 травня 2018 року представник ПАТ «Універсал Банк» отримав 15 червня 2018 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Як вбачається з протоколу судового засідання від 29 серпня 2018 року, у судовому засіданні ухвалено судове рішення за участі представниці позивача та третіх
осіб - Сербіної Л. В. та представника відповідача ПАТ «Універсал Банк» -
Семенова М. М., який надав пояснення та виступав у судових дебатах.
Дата складання повного тексту рішення судом не вказана.
Відповідно до супровідного листа, копію оскарженого рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 серпня 2018 року надіслано учасникам справи засобами поштового зв'язку, зокрема, ПАТ «Універсал Банк», однак дата надсилання не вказана та доказів отримання учасниками справи рішення суду матеріали справи не містять.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, оскаржене рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 серпня 2018 року надіслано до реєстру для оприлюднення 18 грудня 2019 року, забезпечено надання загального доступу 20 грудня 2019 року.
Підсумовуючи, апеляційний суд указав, що АТ «Універсал Банк» було достовірно обізнане про розгляд даної справи, представник звертався до суду
із запереченнями на позовну заяву та був присутній в судовому засіданні під час проголошення короткого тексту рішення.
Відсутність в матеріалах справи даних про отримання копії оскарженого рішення не є підставою для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження
за скаргою, поданою після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, оскільки матеріали справи безспірно підтверджують факт обізнаності АТ «Універсал Банк» про розгляд справи та участь у ній.
Таким чином, установивши, що АТ «Універсал Банк» було належним чином повідомлено про розгляд справи, а представник звернувся з апеляційною скаргою після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, при цьому апеляційна скарга не містять поважних та обґрунтованих підстав,
які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин для подання апеляційної скарги в установлений законом строк, апеляційний суд правильно вказав на наявність підстав, відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України, для відмови у відкритті апеляційного провадження.
Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду,
а зводяться до незгоди з ними та трактування норм права на власний розсуд, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України
є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи
від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах,
де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка
є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими,
ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого
1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня
2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services
v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня
1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України в разі оскарження ухвали
(крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження,
якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову
у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення вбачається,
що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо
їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскарженого судового рішення, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Універсал Банк» на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», Державного підприємства «Сетам», треті
особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коваленко Ірина Євгенівна, про визнання недійсними прилюдних торгів, акта про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва про придбання нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі,
яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання
та оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров