13 березня 2026 року
м. Київ
справа № 712/13978/24
провадження № 61-15560св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Романій Наталія Василівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Черкаситара»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гуцол Руслан Іванович, на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 липня 2025 року у складі судді Пироженко В. Д. та постанову Черкаського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року у складі колегії суддів Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Карпенко О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2024 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В., Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Черкаситара», про визнання договорів недійсними та скасування державної реєстрації права власності.
Позов обґрунтовано тим, що 06 червня 2019 року їх батько ОСОБА_6 уклав шлюб з ОСОБА_4 , яка є відповідачем у справі.
Від вказаного шлюбу подружжя дітей не мало, постійно разом не проживало, зареєстровано за окремими адресами, спільного господарства не вело, оскільки батько перебував в тяжкому хворобливому стані, постійно перебував на лікуванні у закладах охорони здоров'я.
09 листопада 2023 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 листопада 2023 року (справа № 712/12305/23) шлюб між ними розірвано. Постановою Черкаського апеляційного суду від 30 січня 2024 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Водночас до набрання чинності рішенням суду від 20 листопада 2023 року у справі № 712/12305/23 шлюб між їх батьком ОСОБА_6 і ОСОБА_4 вже було розірвано 12 грудня 2023 року Черкаським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в позасудовому порядку.
23, 24 листопада та 01 грудня 2023 року, до розірвання шлюбу, між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 укладено посвідчені приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. договори дарування майна, що перебувало у власності батька позивачів ОСОБА_6 або на балансі товариств, власником та засновником яких він був.
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивачі вважають, що вказані договори їх батько уклав на користь відповідачки лише тому, що він можливо став жертвою обману ОСОБА_4 , у той час, як мав трьох рідних дочок, які є його спадкоємцями, і четверо онуків.
29 квітня 2025 року позивачі подали заяву про зміну підстав позову та нову редакцію позовної заяви (т. 2, а. с. 209-226).
Заяву про зміну підстав позову і нову редакцію позовної заяви позивачі обґрунтували тим, що під час розгляду справи вони детально проаналізували отримані документи, зокрема й отримані в межах проведеного досудового розслідування кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, а також з урахуванням проведеного аудиту фінансово-господарської діяльності ТОВ «Черкаситара» і ТОВ «Черкаська виробничо-торгова компанія».
Посилалися на те, що ОСОБА_6 з метою уникнення можливих негативних наслідків вчинення ним кримінально караних діянь, передбачених положеннями статей 28, 190, 358 КК України, санкції яких, зокрема, включають конфіскацію майна, здійснив юридичне оформлення розлучення з ОСОБА_4 та вчинив фіктивні правочини дарування майна.
З урахуванням зміни підстав позову позивачки просили:
визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 541294271101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В., зареєстрований в реєстрі за номером 10245, та скасувати державу реєстрацію права власності;
визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,6567 га, кадастровий номер 7110136700:06:050:0020, та розташованого на ній комплексу будівель (автозаправна станція), за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційні номери об'єктів нерухомого майна: 2749759871101 (земельної ділянки), 2301808471101 (комплексу будівель), посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. 23 листопада 2023 року, зареєстрований в реєстрі за номером 10210, та скасувати державну реєстрацію права власності;
визнати недійсним договір дарування нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2310456771101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. 23 листопада 2023 року, зареєстрований в реєстрі за номером 10225, та скасувати державну реєстрацію права власності;
визнати недійсним договір дарування нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2302139071101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. 23 листопада 2023 року, зареєстрований в реєстрі за номером 10235, та скасувати державну реєстрацію права власності;
визнати недійсним договір дарування комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1440335371101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. 23 листопада 2023 року, зареєстрований в реєстрі за номером 10240, та скасувати державну реєстрацію права власності;
визнати недійсним договір дарування комплексу за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 48109271101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. 23 листопада 2023 року, зареєстрований в реєстрі за номером 10250, та скасувати державну реєстрацію права власності;
визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення, магазину «Кооператор», за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2747082971080, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. 23 листопада 2023 року, зареєстрований в реєстрі за номером 10215, та скасувати державну реєстрацію права власності;
визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2310368171101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. 23 листопада 2023 року, зареєстрований в реєстрі за номером 10230, та скасувати державну реєстрацію права власності;
визнати недійсним договір дарування нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2310632371101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. 23 листопада 2023 року, зареєстрований в реєстрі за номером 10220, та скасувати державну реєстрацію права власності;
визнати недійсним договір дарування комплексу за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2122306971101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. 24 листопада 2023 року, зареєстрований в реєстрі за номером 10302, та скасувати державну реєстрацію права власності;
визнати недійсним договір дарування квартири тимчасового проживання АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 779698771101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. 01 грудня 2023 року, зареєстрований в реєстрі за номером 10451, та скасувати державну реєстрацію права власності;
визнати недійсним договір дарування нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1925596471101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. 01 грудня 2023 року, зареєстрований в реєстрі за номером 10506, та скасувати державну реєстрацію права власності;
визнати недійсним договір дарування квартири тимчасового проживання АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 779486971101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. 01 грудня 2023 року, зареєстрований в реєстрі за номером 10501, та скасувати державну реєстрацію права власності;
визнати недійсним договір дарування квартири тимчасового проживання АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 779446871101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. 01 грудня 2023 року, зареєстрований в реєстрі за номером 10446, та скасувати державну реєстрацію права власності;
визнати недійсним договір дарування квартири тимчасового проживання АДРЕСА_11 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 779670871101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. 01 грудня 2023 року, зареєстрований в реєстрі за номером 10456, та скасувати державну реєстрацію права власності.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Соснівський районний суд м. Черкаси рішенням від 25 липня 2025 року в задоволенні позову відмовив.
Черкаський апеляційний суд постановою від 04 листопада 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвоката Бойка А. С. залишив без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 липня 2025 року залишив без змін.
Рішення судів мотивовано тим, щопозивачки у своїх вимогах щодо визнання договорів недійсними посилалися на той факт, що ОСОБА_6 вчинив фіктивні правочини з метою уникнення можливих негативних наслідків щодо свого майна, з метою мінімізації можливих ризиків та наслідків, пов'язаних з викриттям злочину та можливого притягнення до кримінальної відповідальності, проте, суду не було надано жодного доказу того, що під час укладення оспорюваних договорів, дії ОСОБА_6 і ОСОБА_4 були направлені на приховування майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів чи інших боргових зобов'язань. Сам собою факт укладення оспорюваних правочинів між подружжям не є беззаперечним доказом його фіктивності та відсутності наміру створення правових наслідків.
Висновки фінансово-господарської діяльності ТОВ «Черкаситара» та ТОВ «Черкаська виробничо-торгова компанія» від 20 березня і 09 квітня 2025 року є неналежними доказами фіктивності договорів дарування, та не бралися судами до уваги, оскільки були складені ТОВ «Аудиторська компанія», відомості про яке (чи про його керівника як про аудитора) відсутні в Реєстрі аудиторів та суб'єктів аудиторської діяльності.
Суди дійшли висновку, що оспорювані договори дарування підписані сторонами правочину, учасники договору досягли згоди з усіх істотних його умов, сторони володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі.
Після укладання оспорюваних правочинів за відповідачкою зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, яким вона продовжила користуватись протягом строку, до настання смерті дарувальника, заперечуючи фіктивність оспорюваних правочинів, а також вказувала на наявність у неї волевиявлення на настання правових наслідків, які обумовлені цими правочинами.
За таких обставин, посилання позивачок на те, що оспорювані правочини були укладені під час процесу розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 не свідчить про фіктивність оспорюваних договорів дарування. Позивачки не надали належних, достовірних і достатніх доказів того, що договори дарування нерухомого майна були укладені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.
Апеляційний суд зазначив, що факт спільного проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_4 після розірвання шлюбу є волевиявленням сторін та не є однозначним свідченням на користь доводів позивачок про фіктивне розірвання шлюбу з метою відчуження майна задля унеможливлення здійснення його конфіскації. Рішення суду про визнання розірвання шлюбу між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 фіктивним відсутнє, тому колегія суддів вважала твердження позивачок щодо цієї обставини безпідставними.
Апеляційний суд вказав, що матеріали справи не містять доказів наявності на момент вчинення спірних правочинів відкритих кримінальних проваджень за частиною другою статті 28, частиною четвертою статті 358 та частиною п'ятою статті 190 КК України, підозрюваним у яких був ОСОБА_6 . Доводи позивачок зводяться до можливого вчинення померлим ОСОБА_6 злочину, можливого вчинення фіктивних правочинів з метою мінімізації можливих ризиків та наслідків пов'язаних з викриттям злочину, та можливого притягнення до кримінальної відповідальності. Тобто, доводи позивачок ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними належними доказами, водночас, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2025 року, ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу обґрунтовано такими підставами:
пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у:
постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, про неправильність застосування судами статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами, чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном; заявниця вважає, що подальше розпорядження ОСОБА_6 своїми корпоративними правами у ТОВ «Черкаситара», ТОВ «Фаворит-2003», ТОВ «Черкаська виробничо-торгова компанія» свідчить про фіктивність спірних договорів;
постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 392/1213/17, про те, що до спадкоємця учасника товариства, у тому числі й колишнього, переходить, зокрема, право на оскарження рішення загальних зборів про виключення спадкодавця із числа учасників товариства;
постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19, про можливість спадкування права на отримання страхових виплат, які припинено за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та припинення яких не оскаржено спадкодавцем;
постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі № 381/2296/18, про те, що: «Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.»; заявниця вважає, що суди помилково не оцінили оскаржувані правочини на наявність ознак фраудаторності;
постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 664/1893/17, про те, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є, зокрема, пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;
пунктом 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу), а саме суди не взяли до уваги висновки фінансово-господарської діяльності ТОВ «Черкаситара» і ТОВ «Черкаська виробничо-торгова компанія»;
пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК, пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи), а саме суд першої інстанції необґрунтовано не розглянув заяву про зміну підстав позову та нову редакцію позовної заяви; обґрунтовуючи цю підставу, заявниця одночасно посилається на те, що суд першої інстанції: безпідставно не розглянув заяву про зміну підстав позову та уточнену позовну заяву, у яких підставою недійсності оспорюваних договорів визначено фіктивність (стаття 234 ЦК України); під час ухвалення рішення не вирішив питання про прийняття або відмову у прийнятті до розгляду цих заяв; не розглянув підстави позову, які було зазначено у первісній редакції позовної заяви (вчинення правочину під впливом помилки (стаття 229 ЦК України) та/або обману (стаття 230 ЦК України)); вважає, що апеляційний суд цих недоліків не виправив.
Доводи інших учасників справи
Разом із касаційною скаргою ОСОБА_2 , поданою в інтересах заявниці адвокатом Гуцолом Р. І. 10 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд», до Верховного Суду надіслано електронну копію документа з назвою «Підтвердження», що за змістом є відзивом ОСОБА_1 і ОСОБА_3. на касаційну скаргу, який підписано ОСОБА_1. від свого імені та в інтересах ОСОБА_3 на підставі довіреності.
Колегія суддів зазначає, що у цивільному процесуальному законі встановлено конкретні випадки, у яких представником у суді, зокрема у разі розгляду справи в порядку позовного провадження, окрім адвоката чи законного представника, може бути інша особа з відповідною цивільною процесуальною дієздатністю, що передбачено у статті 60 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 60 ЦПК України під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
Оскільки спір у цій справі не належить до переліку спорів, визначених у наведеній процесуальній нормі, представництво ОСОБА_1. в інтересах ОСОБА_3 на підставі довіреності не допускається.
Тому відзив в частині, підписаній ОСОБА_1. в інтересах ОСОБА_3 , підлягає поверненню без розгляду.
Щодо відзиву в частині, підписаній ОСОБА_1., Верховний Суд зазначає таке.
ОСОБА_1 має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» з 27 листопада 2025 року, тому відповідно до вимог абзацу другого частини восьмої статті 14 ЦПК України може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Водночас електронну копію відзиву подано не через Електронний кабінет ОСОБА_1., а через Електронний кабінет адвоката Гуцола Р. І. без надання доказів підтвердження представлення інтересів ОСОБА_1 в суді касаційної інстанції цим адвокатом.
З урахуванням наведеного відзив в частині, підписаній ОСОБА_1 , поданий адвокатом Гуцолом Р. І. через його Електронний кабінет без підтвердження повноважень на представлення її інтересів в суді касаційної інстанції, також підлягає поверненню без розгляду.
Колегія суддів зауважує, що належним зверненням фізичної особи до суду з процесуальним документом також є безпосереднє звернення до суду через канцелярію або традиційними засобами поштового зв'язку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 204/2321/22(провадження № 14-48цс22)).
Відзиви ОСОБА_1 і ОСОБА_3. іншими належними засобами зв'язку не надходили.
У відзиві відповідачки на касаційну скаргу, що надійшов до суду 12 січня 2026 року, ОСОБА_4., посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів заявниці, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зазначає про те, що судові рішення є законними та обґрунтованими, висновки судів відповідають обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.
Відзиви інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
Фактичні обставини справи, що встановили суди
29 жовтня 1983 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 зареєстровано шлюб у Білозірській сільській раді Черкаського району Черкаської області, актовий запис № 88, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про шлюб (т. 1, а. с. 28).
Від вказаного шлюбу ОСОБА_6 і ОСОБА_7 мали дочок: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження (т. 1, а. с. 29-31).
Згідно з виданим повторно свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_7 (мати позивачок) померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1, а. с. 32).
06 червня 2019 ОСОБА_6 і ОСОБА_9 зареєстрували шлюб у Черкаському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 703, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (т. 2, а. с. 20).
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 листопада 2023 року у справі № 712/12305/23 шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 розірвано. Постановою Черкаського апеляційного суду від 30 січня 2024 року рішення суду першої інстанції від 20 листопада 2023 року залишено без змін.
12 грудня 2023 року Відділ реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) видав свідоцтво про розірвання шлюбу, укладеного між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 , про що складено відповідний актовий запис № 314.
Згідно з виданим повторно свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_6 (батько позивачок), помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 32).
Позивачки зазначали, що після смерті їх батька ОСОБА_6 вони звернулися до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Алєксєєвої І. Ю. з метою оформлення спадкових прав на ТОВ «Черкаситара», проте виявили, що майно вибуло з власності товариства та з власності їхнього батька на підставі договорів дарування укладених 01 грудня 2023 року.
Приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Алєксєєва І. Ю. на підставі статті 61 Закону України «Про нотаріат» з числа спадкоємців обрала ОСОБА_2 для управління корпоративними правами ТОВ «Черкаська виробничо-торгова компанія», ТОВ «Черкаситара», ТОВ «Фаворит-2003», що підтверджується наявними в матеріалах справи свідоцтвами від 08 листопада 2024 року, посвідчених цим нотаріусом (т. 1, а. с. 107-109).
Відповідно до виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 634496051098, № 427314709866 та № 129489194020 від 15 листопада 2024 року тимчасовим виконувачем обов'язків директора ТОВ «Черкаситара», ТОВ «Фаворит-2003», ТОВ «Черкаська виробничо-торгова компанія» до вступу спадкоємців є ОСОБА_2
23 листопада 2023 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири, відповідно до якого ОСОБА_4 подаровано квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 541294271101, що був посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В., зареєстрований в реєстрі за номером 10245 (т. 1, а. с. 51-53).
23 листопада 2023 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 укладено договір дарування земельної ділянки та комплексу будівель, відповідно до якого ОСОБА_4 подаровано земельну ділянку, площею 0,6567 га, кадастровий номер 7110136700:06:050:0020, та розташований на ній комплекс будівель (автозаправна станція) за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна (земельна ділянка) 2749759871101, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна (комплекс) 2301808471101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В., зареєстрований в реєстрі за номером 10210 (т. 1, а. с. 68-71).
23 листопада 2023 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 укладено договір дарування нежитлових будівель, відповідно до якого ОСОБА_4 подаровано нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2310456771101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В., зареєстрований в реєстрі за номером 10225 (т. 1, а. с. 58-60).
23 листопада 2023 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 укладено договір дарування нежитлових будівель, відповідно до якого ОСОБА_4 подаровано нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2302139071101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального кругу Романій Н. В., зареєстрований в реєстрі за номером 10235 (т. 1, а. с. 61-63).
23 листопада 2023 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 укладено договір дарування комплексу, відповідно до якого ОСОБА_4 подаровано комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1440335371101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В., зареєстрований в реєстрі за номером 10240 (т. 1, а. с. 64-67).
23 листопада 2023 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 укладено договір дарування комплексу, відповідно до якого ОСОБА_4 подаровано комплекс за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 48109271101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В., зареєстрований в реєстрі за номером 10250 (т. 1, а. с. 72-75).
23 листопада 2023 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 укладено договір дарування нежитлового приміщення, відповідно до якого ОСОБА_4 подаровано нежитлове приміщення магазин « ІНФОРМАЦІЯ_6 » за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2747082971080, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В., зареєстрований в реєстрі за номером 10215 (т. 1, а. с. 76-78).
23 листопада 2023 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 укладено договір дарування нежитлового приміщення, відповідно до якого ОСОБА_4 подаровано нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2310368171101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В., зареєстрований в реєстрі за номером 10230 (т. 1, а. с. 79-81).
23 листопада 2023 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 укладено договір дарування нежитлових будівель, відповідно до якого ОСОБА_4 подаровано нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2310532371101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В., зареєстрований в реєстрі за номером 10220 (т. 1, а. с. 82-84).
24 листопада 2023 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 укладено договір дарування комплексу, відповідно до якого ОСОБА_4 подаровано комплекс за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2122306971101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В., зареєстрований в реєстрі за номером 10302 (т. 1, а. с. 85-90).
01 грудня 2023 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири, відповідно до якого ОСОБА_4 подаровано квартиру тимчасового проживання АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 779698771101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В., зареєстрований в реєстрі за номером 10451 (т. 1, а. с. 42-44).
01 грудня 2023 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 укладено договір дарування нежитлових будівель, відповідно до якого ОСОБА_4 подаровано нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1925596471101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В., зареєстрований в реєстрі за номером 10506 (т. 1, а. с. 38-41).
01 грудня 2023 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири, відповідно до якого ОСОБА_4 подаровано квартиру тимчасового проживання АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 779486971101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В., зареєстрований в реєстрі за номером 10501 (т. 1, а. с. 45-47).
01 грудня 2023 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири, відповідно до якого ОСОБА_4 подаровано квартиру тимчасового проживання АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 779446871101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В., зареєстрований в реєстрі за номером 10446 (т. 1, а. с. 48-50).
01 грудня 2023 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири, відповідно до якого ОСОБА_4 подаровано квартиру тимчасового проживання АДРЕСА_11 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 779670871101, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В., зареєстрований в реєстрі за номером 10456 (т. 1, а. с. 35-37).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення судів відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
Щодо норм права, які підлягають застосуванню
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитися у належності особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті, і є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 461/606/18 (провадження № 61-5655св19)).
Відсутність порушеного права чи законного інтересу позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови судом у задоволенні позову, причому суду не потрібно вдаватися до перевірки обраного способу захисту або суті спору, якщо порушення не доведено. Це підтверджено практикою Верховного Суду, яка наголошує, що для звернення до суду обов'язково має бути наявне суб'єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, і його відсутність унеможливлює захист (постанови Верховного Суду від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20, від 24 лютого 2026 року у справі № 490/8336/21).
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).
У частині першій статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з частиною п'ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, є підставою недійсності правочину.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 ЦК України).
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин формально і заздалегідь знаючи, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.
При фіктивному правочині у сторін такого правочину відсутній намір створити ті правові наслідки, які задекларовані у правочині. Тобто волевиявлення учасників правочину не відповідає їх дійсній волі. Ознаками фіктивності договору є: наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін; відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині.
Тобто має місце лише імітація правочину, а у діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин (постанова Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 461/2733/23).
Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним (фіктивним), повинен довести, що обидві сторони правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, діяли умисно, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Щодо перегляду справи про суті спору
У цій справі, враховуючи зміну підстав позову, позивачка посилалась на те, що померлий ОСОБА_6 з метою уникнення можливих негативних наслідків вчинення ним кримінально караних діянь, передбачених положеннями статей 28, 190, 358 КК України, санкції яких, зокрема, включають конфіскацію майна, здійснив юридичне оформлення розлучення з ОСОБА_4 та вчинив фіктивні правочини дарування майна.
Позивачка вважає, що укладення спірних договорів дарування є порушенням її спадкових прав як дочки померлого ОСОБА_6 , оскільки ТОВ «Черкаситара», ТОВ «Фаворит-2003», ТОВ «Черкаська виробничо-торгова компанія», на балансі яких перебувало спірне майно і вибуло у зв'язку з укладенням оскаржуваних договорів, є, зокрема її, спадщиною.
Таким чином, позивачка стверджує, що договори дарування укладені з метою приховування майна та унеможливлення здійснення його конфіскації у кримінальних справах, тобто вони спрямовані на фіктивний перехід права власності на майно, що належало їх батьку, до його колишньої дружини відповідачки у справі, отже, є фраудаторними, тому вважає належним способом захисту визнання таких договорів недійсними на підставі статті 234 ЦК України та скасування державної реєстрації права власності.
Суди керувалися тим, що, зокрема заявниця, не надала жодного доказу того, що під час укладення оспорюваних договорів дарування існували відкриті кримінальні провадження за частиною другою статті 28, частиною четвертою статті 358 (Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів) та частиною п'ятою статті 190 КК України (Шахрайство), учасником яких був померлий ОСОБА_6 .
Позивачка ОСОБА_2 разом з іншими позивачами посилалася на матеріали кримінальних проваджень:
№ 12025250310000372 (кримінальна справа № 711/3102/25), яке відкрито 25 січня 2025 року за заявою ОСОБА_2 від 18 листопада 2025 року, поданою після смерті ОСОБА_6 , та закрито постановою слідчого від 04 травня 2025 року на час ухвалення рішення місцевого суду у справі, що переглядається;
№ 1202250310001396 (кримінальна справа № 712/5406/25), яке відкрито 15 квітня 2025 року за заявою директора Підприємства об'єднання громадян «Фабрика Черкаситара» Всеукраїнської громадської організації осіб з інвалідністю «Рух за рівні можливості» за фактом ймовірних неправомірних дій невстановлених осіб щодо підробки свідоцтва на право власності ТОВ «Фаворит-2003» на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2965956571080, який не є предметом оскаржуваних договорів.
З урахуванням наведеного суди не встановили обставин вчинення сторонами оскаржуваних договорів будь-яких дій з ознаками кримінального правопорушення, які б могли свідчити про незаконність цих договорів на момент укладення.
Щодо доведення позивачкою умислу у діях обох сторін правочинів, то суди виснували, що після укладання оспорюваних правочинів за відповідачкою зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, яким вона продовжила користуватись протягом року, до настання смерті ОСОБА_6 , заперечуючи фіктивність оспорюваних правочинів, а також вказувала на наявність у неї волевиявлення на настання правових наслідків, які обумовлені цими правочинами.
Реальність правових наслідків для відповідачки також підтверджує і сама заявниця, посилаючись на те, що 06 листопада 2024 року (після укладення оспорюваних правочинів та до звернення позивачки до суду у цій справі) відповідачка зареєструвала юридичну особу Приватне підприємство «Континіум-Черкаси» та вчиняла дії з передання спірного майна у власність цієї юридичної особи (т. 2, а. с. 218).
Фіктивність розірвання шлюбу між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 судовим рішенням у справі за заявою заінтересованої особи про визнання розірвання шлюбу фіктивним у порядку, визначеному статтею 108 СК України, не встановлена, тому суди відхилили посилання позивачки на цю обставину.
Отже, суди надали належну правову оцінку доводам позивачки і наданим доказам, на підтвердження вчинення фіктивних правочинів, і правильно відхилили їх, оскільки вони не підтверджують існування умислу обох сторін на укладення оспорюваних договорів дарування без наміру створення правових наслідків, що ними обумовлювалися, та зводяться до припущень, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Подальше розпорядження ОСОБА_6 своїми корпоративними правами у ТОВ «Черкаситара», ТОВ «Фаворит-2003», ТОВ «Черкаська виробничо-торгова компанія» після укладення оскаржуваних договорів не впливає на їх дійсність.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з волевиявленням ОСОБА_6 на укладення правочинів з відчуження його майна, яким він розпорядився за життя, що за встановлених судами фактичних обставин і відсутності встановлення дефекту волі спадкодавця (посилання заявниці на таку обставину у цій справі відсутнє) не є підставою для визнання таких правочинів недійсними.
Щодо підстав касаційного оскарження, визначених у пункті 1 частини другої статті 389, пункті 1 частини третьої статті 411 ЦПК України
Верховний Суд зазначає, що касаційний перегляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Заявниця у касаційній скарзі зазначає про неоднакове застосування судами статті 234 ЦК України (Правові наслідки фіктивного правочину) у подібних правовідносинах.
Щодо доводів касаційної скарги про неоднакове застосування норми права у подібних правовідносинах у частині висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, про неправильність застосування судами статей 203, 215, 234 ЦК України колегія зазначає таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц вказано, що зазначені постанови Верховного Суду України не містять узагальнюючих висновків щодо правильності застосування згаданих норм матеріального права (статей 203, 215, 234 ЦК України).
Водночас правова позиція, сформована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, щодо застосування статті 234 ЦК України є неактуальною внаслідок відступлення відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 в частині твердження: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України» шляхом його конкретизації: «позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».
Оскільки у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц не викладено узагальнюючих висновків про правильність застосування статті 234 ЦК України, а правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц не є актуальною у частині висновків про застосування статті 234 ЦК України, то така практика Верховного Суду не є застосовною у справі, що переглядається.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі № 381/2296/18 касаційний суд з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, сформовану у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, погодився з висновками судів про задоволення позову заінтересованої особи (кредитора) та недійсність оспорюваного договору на підставі статті 234 ЦК України, оскільки відповідачка, відчужуючи майно на підставі безоплатного правочину на користь своєї дочки, за наявності значних боргових зобов'язань була обізнана про спір у справі щодо стягнення з неї боргу та передбачала негативні наслідки для себе у випадку задоволення позовних вимог та у подальшому виконання судового рішення.
Верховний Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 відступила не від постанови в конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (пункт 170 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду).
З урахуванням наведеного, висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі № 381/2296/18, щодо застосування статті 234 ЦК України не є актуальними.
Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не звернули увагу на фраудаторність оспорюваних договорів з огляду на таке.
У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
У справі, що переглядається, позивачка:
звернулася до суду за захистом її прав як спадкоємця та посилалася на фіктивність оскаржуваних договорів за відсутності у їх сторін наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими договорами;
не посилалась на існування судового рішення про стягнення грошових коштів з ОСОБА_6 на її користь або будь-яких невиконаних боргових зобов'язань ОСОБА_6 стосовно неї;
за визначених нею підстав позову (обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги) помилково тлумачить поняття фраудаторності правочинів,
тому можливість кваліфікації оскаржуваних правочинів як фраудаторних обґрунтовано не підтверджена судами.
Висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 392/1213/17 та постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19, сформовані у неподібних правовідносинах, оскільки різняться суб'єктним складом, підставами позову, нормативно-правовим регулюванням правовідносин, що виникли з різних підстав, а також фактичними обставинами та доказами, які досліджувалися судами, тому не є релевантними до правовідносин у справі, що переглядається.
Висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 664/1893/17, з посиланням на статтю 16 ЦК України щодо можливості пред'явлення позову про недійсність правочину однією із сторін цього правочину або іншою заінтересованою особою не суперечить висновкам судів у справі, що переглядається.
Отже, підстава касаційного оскарження, наведена у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у цьому випадку не підтвердилася.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то не оцінює доводів заявниці на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом першим частини третьої статті 411 ЦПК України, щодо не дослідження судами першої та апеляційної інстанцій доказів у справі.
Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 3 частини третьої статті 411 ЦПК України
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про безпідставне не взяття до уваги заяви про зміну підстав позову та нової редакції позовної заяви зі зміненими підставами та одночасно про не вирішення позову за підставами, викладеними у первісній редакції позовної заяви з огляду на таке.
Матеріалами справи підтверджується, що місцевий суд урахував заяву про зміну підстав позову та нову редакцію позовної заяви (т. 3, а. с. 49) та розглянув справу відповідно до підстав позову, викладених у цих процесуальних документах, що узгоджується зі змістом рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 липня 2025 року (т. 3, а. с. 185-187).
Апеляційний суд переглянув рішення місцевого суду з урахуванням зміни підстав позову, що відображено у тексті постанови Черкаського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року (т. 4, а. с. 90-92).
З урахування вказаного посилання заявниці на не вирішення судами позову з підстав, викладених у первісній редакції позовної заяви, є неспроможними, оскільки суди взяли до уваги заяву про зміну підстав позову та нову редакцію позовної заяви, розглянули спір і, відмовивши у позові, навели мотиви такої відмови, що узгоджується з вимогами статті 265 ЦПК України щодо змісту рішення суду.
Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, є аналогічні доводам апеляційної скарги, належну оцінку яким вже надав суд апеляційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
На думку судової колегії, оскаржувані судові рішення є достатньо мотивованими.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гуцол Руслан Іванович, залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 липня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року в частині вирішення позову ОСОБА_2 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк