18 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 922/3559/23 (922/2857/25)
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.
перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агролайф»
на рішення Господарського суду Харківської області від 03.11.2025
та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2026
у справі №922/3559/23 (922/2857/25)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія"Агролайф"
про стягнення коштів
в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс",-
Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.11.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агролайф" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" заборгованість в сумі 200 000 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агролайф» залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 03.11.2025 залишено без змін.
27.02.2026 через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агролайф» на рішення Господарського суду Харківської області від 03.11.2025 та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 у справі №922/3559/23 (922/2857/25), в якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення; передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Здійснивши перевірку касаційної скарги на відповідність вимогам Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з огляду на наступне.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно частини 1 ст.7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Частиною другою статті 7 КУзПБ встановлено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справи про банкрутство (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/97/20).
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частини п'ятої ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3028 грн.
У п. 1 частини першої ст. 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у даній справі є стягнення 200 000 грн, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2025 році - 302 800 грн., а тому у розумінні ГПК України ця справа є малозначною.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що в силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики.
Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії господарських справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм та наявності обставин конкретної справи, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Водночас, обгрунтовуючи необхідність відкриття касаційного провадження у справі скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення, ухвалені в межах справи про банкрутство за результатом розгляду заяви ліквідатора боржника про стягнення з відповідача 200000 грн., належать до судових рішень у майновому спорі, стороною в якому є боржник - у розумінні положень абзацу другого частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, а правила оскарження цих судових рішень в касаційному порядку визначені пунктом 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не встановлюють заборону на їх оскарження в касаційному порядку. Крім того, підставами касаційного оскарження рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2025 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 скаржник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, допустили неправильне тлумачення та застосування матеріального закону, який не підлягає застосуванню, та порушення норм процесуального права.
Однак, скаржником не наведено аргументованих і переконливих обґрунтувань, які б вказували на те, що справа має виняткове значення для нього, доводи скарги не підтверджені жодними доказами, зводяться лише до незгоди з ухваленими у вказаній справі судовими рішеннями місцевого та апеляційного судів.
Також, за оцінкою судової колегії, наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Отже, перевіривши доводи касаційної скарги, колегією суддів встановлено, що подана касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо випадків, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за умови наявності яких можливе відкриття Верховним Судом касаційного провадження за касаційною скаргою на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції згідно з ч. 2 ст. 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Верховним Судом аналізуючи доводи та аргументи касаційної скарги взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агролайф», оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
На підставі викладеного та керуючись статтями 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агролайф» на рішення Господарського суду Харківської області від 03.11.2025 та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 у справі №922/3559/23 (922/2857/25).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя Огороднік К.М.
Судді Жуков С.В.
Картере В.І.