16 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 922/2590/23 (922/3587/25)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 (колегія суддів у складі: Плахов О.В. - головуючий, суддя Гребенюк Н.В., суддя Тихий П.В.)
рішення Господарського суду Харківської області від 13.11.2025 (суддя Прохоров С.А.)
у справі № 922/2590/23 (922/3587/25)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія "Уровень"
до Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради
про стягнення коштів,
в межах справи № 922/2590/23
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія "Уровень"
Департамент будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради 26.02.2026 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 та рішення Господарського суду Харківської області від 13.11.2025 у справі № 922/2590/23 (922/3587/25) разом з клопотанням про відстрочення сплати судового збору та зупинення виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх розгляду у касаційному порядку.
06.03.2026 до Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія "Уровень" надійшла заява про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради.
Здійснивши перевірку касаційної скарги Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради та доданих до неї матеріалів, Верховний Суд дійшов висновку, що в прийнятті касаційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у ч. 1 ст. 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями ст. 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Разом з тим передбачені пп. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадки касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є виключенням із загального правила і відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
За змістом ч. 7 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
На момент звернення з позовом до суду ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлений у розмірі 3028,00 грн. Предметом спору в цій справі є стягнення заборгованості в сумі 657615,60 грн за договором про закупівлю робіт №302 від 20.05.2019. Вказана сума менша ніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 (1514000,00 грн).
Скаржник обґрунтовує необхідність відкриття касаційного провадження у справі тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки предметом судового розгляду у справі № 922/2590/23 (922/3587/25) є питання щодо можливості виникнення у замовника обов'язку з оплати додаткових будівельних робіт, виконаних підрядником договору, укладеного за результатом процедури публічної закупівлі, у разі відсутності погодження таких робіт замовником у встановленому законом та договором порядку. Отже, є спірним питанням застосування ч. 3 ст. 877 ЦК України у зв'язку з вимогами законодавства у сфері публічних закупівель, а саме - чи може виконання підрядником додаткових робіт без погодження замовлення створювати для останнього обов'язок з їх оплати, вказане питання стосується визначення меж виникнення бюджетних грошових зобов'язань у замовників робіт за договорами, укладеними за результатами процедур публічних закупівель та співвідношення норм цивільного законодавства щодо договору підряду з імперативними вимогами бюджетного законодавства. З урахуванням того, що Департамент будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради є розпорядником бюджетних коштів, а аналогічні правовідносини виникають значної кількості договорів про закупівлю робіт, укладених за результатами процедур публічних закупівіль, вирішення зазначеного питання права має значення не лише для сторін у цій справі, а й для забезпечення належного та законного використання коштів територіальних громад. Скаржник зазначає, що наслідки застосування, сформованого судом апеляційної інстанції, підходу не обмежуються межами цієї справи, а можуть мати системний характер та впливають на практику виконання договорів публічних закупівель у сфері будівництва, що обумовлює необхідність формування Верховним Судом єдиного підходу до застосування ч. З ст. 877 ЦК України у подібних правовідносинах.
Крім того, скаржник зазначає, що справа № 922/2590/23 (922/3587/25) становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки стягнення з Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради, який утримується за рахунок коштів бюджету міста, коштів у розмірі 657615,60 грн, обмежить фінансування програм стабілізації, соціально економічного розвитку територіальної громади та інших пріоритетних галузей, які забезпечують життєдіяльність Харківської міської територіальної громади, особливо в умовах збройної агресії російської федерації проти України.
Скаржник посилається на те, що залишення в силі оскаржуваних судових рішень фактично створює небезпечний прецедент для подальшого масового стягнення підрядниками коштів з бюджетів територіальних громад за виконання додаткових робіт без належного погодження їх виконання стороною замовника та без належного документального підтвердження обсягів і факту виконання таких робіт у встановленому законодавством порядку. Формування подібної правозастосовчої практики надає можливість підрядникам після завершення виконання договорів заявляти вимоги про оплату робіт, не передбачених проектно- кошторисною документацією та умовами договорів про закупівлю, виключно на підставі односторонньо складених документів без належного підтвердження реального виконання робіт, що може призвести до виникнення значної кількості аналогічних позовів та системного безпідставного витрачання бюджетних коштів територіальних громад.
Верховний Суд зазначає, що судочинство у господарських судах відповідно до ст. 13 ГПК України здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Однак саме лише зазначення про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування таких доводів не може бути визнано судом підставою, що підпадає під дію підпунктів "а" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
В чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин скаржником належним чином не обґрунтовано.
Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Доводи скаржника не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес, а зводяться лише до незгоди із судовим рішенням і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судом, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.
Визначені підпунктами а), б), в), г) п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою запровадження переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
Касаційна скарга Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради не містить належних обґрунтувань, які могли б підпадати під дію підпунктів "а" -"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, а суд з власної ініціативи таких підстав не вбачає.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 та рішення Господарського суду Харківської області від 13.11.2025 у справі № 922/2590/23 (922/3587/25) на підставі п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 922/2590/23 (922/3587/25) за касаційною скаргою Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 та рішення Господарського суду Харківської області від 13.11.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді С. Жуков
В. Пєсков