Іменем України
18 березня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/1171/25
Господарський суд Чернігівської області у складі Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська Злагода»,
код ЄДРПОУ 45522165, вул. Борщагівська, будинок 154, офіс 5-3, м. Київ, 03056,
до: Товариства з обмеженою відповідальністю “КОВ-ТОРГ»,
код ЄДРПОУ 44420547, вул. Чернігівська, будинок 1-А, с. Ковпита, Чернігівський район, Чернігівська область, 15544,
про стягнення 34 074,40 грн,
не викликались
04.12.2025 до Господарського суду Чернігівської області через підсистему “Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська Злагода» до Товариства з обмеженою відповідальністю “КОВ-ТОРГ» про стягнення 29 521,33 грн основного боргу, 3936,45 грн пені, 380,95 грн 3% річних та 235,67 грн інфляційних втрат.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 08.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті; зобов'язано відповідача невідкладно зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі та надати суду докази реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Ухвала суду від 08.12.2025 доставлена позивачу до його Електронного кабінету у підсистемі “Електронний суд» ЄСІКС 08.12.2025, об 14:00, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа; відповідачу - рекомендованою поштовою кореспонденцією, отримана ним 16.12.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення R068035695692.
У зв'язку з відрядженням судді Демидової М.О. до Господарського суду міста Києва, як тимчасове переведення, для здійснення правосуддя було призначено повторний автоматизований розподіл справи №927/1171/25 на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Чернігівської області № 02-01/27/26 від 12.01.2026.
Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області для розгляду справи визначено суддю Шморгуна В. В.
Ухвалою суду від 19.01.2026 справу №927/1171/25 прийнято до розгляду суддею Шморгуном В. В., постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвала суду від 19.01.2026 доставлена сторонам до їх Електронних кабінетів у підсистемі “Електронний суд» ЄСІКС 19.01.2026, об 17:07, 17:03, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
20.01.2026 відповідач через підсистему “Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить поновити строк на його подання.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку на подання відзиву відповідач зазначає, що він зареєстрував Електронний кабінет в підсистемі “Електронний суд» 05.01.2026, після чого отримав доступ до матеріалів справи та ознайомився з ними. У зв'язку з цим відповідач вважає, що п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву спливає 20.01.2026.
Ухвалою суду від 26.01.2026 відмовлено Товариству з обмежено відповідальністю “КОВ-ТОРГ» у поновленні строку на подання відзиву на позовну заяву; залишено без розгляду відзив відповідача на позов від 20.01.2026.
Ухвала суду від 26.01.2026 доставлена сторонам до їх Електронних кабінетів у підсистемі “Електронний суд» ЄСІКС 26.01.2026, об 19:20, 19:14, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
04.02.2026 відповідач через підсистему “Електронний суд» подав до суду письмові пояснення у справі, у яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Крім того, 04.02.2026 відповідач через підсистему “Електронний суд» подав до суду клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.
06.02.2026 позивач через підсистему “Електронний суд» подав до суду заперечення на клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.
Ухвалою суду від 06.02.2026 письмові пояснення Товариства з обмежено відповідальністю «КОВ-ТОРГ» від 04.02.2026 залишено без розгляду; відмовлено Товариству з обмежено відповідальністю «КОВ-ТОРГ» у задоволенні клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.
Ухвала суду від 06.02.2026 доставлена сторонам до їх Електронних кабінетів у підсистемі “Електронний суд» ЄСІКС 09.02.2026, об 04:10, 04:11, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
06.02.2026 позивач через підсистему “Електронний суд» подав до суду заперечення на додаткові пояснення відповідача, у яких виклав свої доводи щодо наведених відповідачем обставин неукладеності спірного договору, а також зазначив обставини часткової оплати відповідачем у період з 05.10.2025 по 03.12.2025 вартості поставленого товару у сумі 12 300,00 грн. На підтвердження зазначених обставин до своїх заперечень позивач додав банківську виписку по рахунку.
Ухвалою суду від 09.02.2026 заперечення позивача на додаткові пояснення відповідача з доданими до них доказами залишено без розгляду.
Ухвала суду від 09.02.2026 доставлена сторонам до їх Електронних кабінетів у підсистемі “Електронний суд» ЄСІКС 09.02.2026, об 20:00, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Інших заяв та клопотань від сторін до суду не надходило.
Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконанням умов Договору поставки №444/1175 від 21.05.2025, позивач, на підставі замовлень, поставив відповідачу товар згідно з видатковими накладними від 16.06.2025 №4038, 4039, 4063 на загальну суму 41 792,28 грн, за який останній розрахувався частково у сумі 12 270,95 грн, у зв?язку з чим розмір заборгованості становить 29 521,33 грн, яка заявлена позивачем до стягнення. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3 936,45 грн пені, 380,95 грн 3% річних та 235,67 грн інфляційних втрат, нараховані за прострочення оплати поставленого товару.
Оскільки відповідачем, у порушення приписів ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, подано відзив на позов з пропуском строку, встановленого судом для його подання, і судом відмовлено Товариству з обмежено відповідальністю “КОВ-ТОРГ» у поновленні строку на подання відзиву на позовну заяву та залишено без розгляду відзив відповідача на позов від 20.01.2026, справа вирішується за наявними у ній матеріалами на підставі ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
У позовній заяві позивач зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ЗЛАГОДА» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОВ-ТОРГ» (Покупець) укладено Договір поставки № 444/1175 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1., 1.2. Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах Договору.
Найменування товару: алкогольні та безалкогольні напої, в асортименті згідно узгоджених сторонами замовлень.
Згідно з п. 2.1. Договору ціна, одиниця виміру кількості товару та загальна кількість товару зазначаються в накладних, що є невід'ємною частиною цього Договору. Сторони підписуючи цей Договір, згодні з тим, що накладна виконує за умовами Договору функції специфікації і саме у накладній зазначається кількість товару, ціна та загальна сума партії товару, що постачається.
Пунктами 3.3., 3.6. Договору передбачено, що здача-прийом товару здійснюється уповноваженими представниками постачальника та покупця на складі покупця. Підтвердженням здачі-прийому товару є підписи уповноважених представників сторін на екземплярах накладних та довіреність на особу, яка уповноважена покупцем на підписання накладної. Після здачі-прийому товару ніякі претензії стосовно кількості товару постачальником не розглядаються.
Право власності на поставлений товар переходить від постачальника до покупця після отримання товару, що підтверджується підписами уповноважених осіб у товарних накладних. Ризик випадкової загибелі чи пошкодження товару несе покупець з моменту отримання ним товару від постачальника.
Виходячи з приписів п. 3.4. Договору постачальник при поставці відповідної партії товару передає покупцю наступну супровідну документацію: видаткова (товарна) накладна; посвідчення якості та/або сертифікат відповідності; товарно-транспортна накладна для алкогольної продукції, що вимагається відповідно до нормативно-правових актів України для роздрібної торгівлі.
Постачальник зобов'язаний скласти податкову накладну за датою виникнення податкових зобов'язань що визначається відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу. Постачальник зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої постачальником особи та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних в строки, передбачені п. 3.4. Договору.
Згідно з п. 4.1. Договору сторони підписуючи Договір дійшли до згоди, що загальна сума (ціна) Договору складається з сум вартості товару, вказаних в накладних, які сторони підписують у продовж строку дії Договору.
Відповідно до п. 5.2., 5.4. Договору остаточний термін оплати отриманої покупцем партії товару становить 14 календарних днів з моменту одержання товару покупцем за накладною.
Розрахунки за Договором здійснюються сторонами виключно у формі безготівкових розрахунків на поточний рахунок постачальника, зазначеного у п. 12 Договору або готівкових розрахунків у касу постачальника, з видачею ним розрахункового документа або у інший спосіб визначений чинним законодавством України.
Згідно з п. 7.1. Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 21.05.2026, а у частині розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків.
За порушення строків розрахунків, передбачених Договором, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі 0,2% (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України) від суми заборгованості за кожний день прострочення розрахунків (п. 8.1. Договору).
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання умов Договору, на підставі замовлень відповідача, позивач 16.06.2025 поставив відповідачу товар на загальну суму 41 792,28 грн, а відповідач товар прийняв, жодних претензій щодо поставленого товару позивачу не заявляв, жодних актів розбіжностей в порядку передбаченому п. 3.3.1. Договору не складав, однак оплату за товар здійснив частково, а саме на суму 12 270,95 грн, чим порушив умови договору. Заборгованість відповідача за поставлений товар становить 29 521,33 грн.
На підтвердження зазначених обставин позивач надав до позовної заяви накладні: №4038 від 16.06.2025 на суму 7 387,20 грн; №4039 від 16.06.2025 на суму 138,96 грн; №4063 від 16.06.2025 на суму 34 266,12 грн (а.с.40-41).
За доводами позивача, видаткові накладні оформлені відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та є первинними документами, що підтверджують факт поставки товару від постачальника покупцю, оскільки містять усі обов'язкові реквізити, які сторони узгодили в Договорі, зокрема, посилання на замовлення, на підставі якого складено видаткову накладну та поставлено товар, його номер та дату (що підтверджує те, що поставки здійснювалися виключно на підставі замовлень відповідача, в якому зазначалися кількість, асортимент та ціна поставки, складеного на основі специфікацій) замовлення.
На думку позивача, зазначені документи є належними, достовірними, достатніми доказами наявності у відповідача перед позивачем боргового зобов'язання за поставку товару у розмірі 29 521,33 грн, строк виконання якого настав.
Замовлень, на які посилається позивач, він суду не надав. Крім того, у вищезазначених накладних відсутні посилання на замовлення, як про те стверджує позивач у позові.
Довіреності на особу, яка уповноважена покупцем на підписання накладних, позивачем не надана.
Супровідну документація, зокрема, посвідчення якості та/або сертифікат відповідності та товарно-транспортна накладна для алкогольної продукції в матеріалах позовної заяви відсутні.
Податкові накладні на підтвердження факту здійснення господарської операції - поставки товару за Договором, позивачем не надані.
Докази часткової оплати відповідачем поставленого товару позивачем у встановлений процесуальний строк суду не надані.
Відповідач доказів сплати позивачу спірної суми заборгованості суду не надав.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 936,45 грн пені, 380,95 грн 3% річних та 235,67 грн інфляційних втрат.
Оцінка суду.
За частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст. 640 Цивільного кодексу України визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на факт укладення між сторонами Договору поставки № 444/1175 від 21.05.2025, за умовами якого позивач зобов'язується передати у власність відповідача товар згідно узгоджених сторонами замовлень, загальна кількість якого визначається в накладних, що є невід'ємною частиною Договору.
Виходячи зі змісту статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі “Дж. К. та Інші проти Швеції» (“J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що “у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування “поза розумним сумнівом» (“beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Оцінивши подані докази та застосувавши стандарт вірогідності доказів, передбачений ст. 79 ГПК України, суд вважає найбільш вірогідним факт укладення між сторонами Договору поставки № 444/1175 від 21.05.2025, оскільки його форма та умови відповідають приписам ст. 638 ЦК України.
При цьому суд констатує, що виходячи з приписів ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» щодо обов'язкових реквізитів первинних документів та ст. 207 ЦК України щодо вимог до письмової форми правочину, печатка не є обов'язковим реквізитом, тобто суб'єкт господарювання має право (а не обов'язок) використовувати печатку; наявність або відсутність печатки на документі не впливає на його юридичну силу.
Крім того, відповідач, у встановлений судом процесуальний строк, належними та допустимими доказами не довів недодержання сторонами вимог, необхідних при укладенні спірного Договору (ст. 203 ЦК України), які б були підставою для його недійсності (ст. 215 ЦК України), у зв'язку з чим Договір поставки № 444/1175 від 21.05.2025 вважається укладеним.
За твердженнями позивача, ним на виконання умов Договору на підставі замовлень відповідача згідно з накладними №4038 від 16.06.2025 на суму 7387,20 грн; №4039 від 16.06.2025 на суму 138,96 грн; №4063 від 16.06.2025 на суму 34266,12 грн поставлено відповідачу товар на загальну суму 41 792,28 грн, який було прийнято останнім без жодних заперечень та претензій, а також здійснено часткову оплату поставленого товару на загальну суму 12 270,95 грн, у зв'язку з чим заборгованість відповідача за поставлений товар становить 29 521,33 грн.
Дійсно, вищезазначені накладні №4038, №4039 №4063 від 16.06.2025 містять посилання на Договір №444/1175 від 21.05.2025.
Суд зазначає, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У даних правовідносинах обов'язку постачальника з передачі у власність (поставки) покупцю товару корелює обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно зі статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, первинний документ, згідно з цим визначенням, має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
При цьому визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час оформлення спірних видаткових накладних) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Зі змісту ч. 1, 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв'язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов'язків, зокрема, і щодо обов'язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості наданих послуг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2.3. Положення).
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою; повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо (п. 2.4. Положення).
Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників (п. 2.14. Положення).
Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України “Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.
Разом з тим, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у т.ч. необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
Таким чином, учасники господарської операції можуть доводити/спростовувати факт здійснення постачання товару як первинними документи бухгалтерського обліку, так і іншими доказами.
Судом встановлено, що вищезазначені накладні №4038 від 16.06.2025 на суму 7387,20 грн, №4039 від 16.06.2025 на суму 138,96 грн, №4063 від 16.06.2025 на суму 34266,12 грн містять обов'язкові реквізити: назву документа, дату їх складання, назву підприємства від імені якого складено накладні і якому здійснюється поставка за цими накладними, зміст та обсяг господарської операції, кількість товару, одиниця виміру господарської операції, ціна, сума з ПДВ, вартість.
Зі сторони позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська Злагода» спірні накладні підписані особою, яка відвантажила товар - службовцем на складі (комірником) ОСОБА_1 , підпис скріплений печаткою Товариства. Крім того, накладні містять графи: «особи, відповідальні за здійснення господарської операції», «відвантаження дозволив», «склав» - керуючий складом ОСОБА_2 , підпис якого у накладних відсутній.
Зі сторони відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “КОВ-ТОРГ» накладні підписані особою, відповідальною за здійснення господарської операції - Сучак А.О., без зазначення посади вказаної особи. Печатка, якою може бути скріплений підпис особи, яка отримала товар зі сторони відповідача, на спірних накладних відсутня. Інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони покупця (отримувача), спірні накладні не містять.
Довіреності, на підтвердження повноважень осіб на здійснення господарських операцій в інтересах юридичних осіб - як ТОВ “Українська Злагода», так і ТОВ “КОВ-ТОРГ», як це визначено умовами договору, в матеріалах справи відсутні.
Інші дані, які б дали можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони відповідача (отримувача) накладні не містять та позивачем не зазначені.
Таким чином, первинні документи - спірні видаткові накладні, складені з порушенням приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час оформлення спірних видаткових накладних) та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а тому не можуть бути належними та допустимими доказами, які підтверджують факт передачі товару відповідачу та здійснення господарської операції - поставки товару за Договором.
Суд зауважує, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи (правова позиція постанови Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №915/905/16).
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18.
Як доказ у подібних спорах, податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним (подібні висновки викладені Касаційним господарським судом у постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19).
Верховний Суд у постанові від 09.03.2023 у справі №910/5041/22 вказав, що у разі невизнання стороною факту поставки спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення поставки товару.
За умовами п. 1.2., 2.1., 3.3., 3.6. Договору товар поставляється згідно узгоджених сторонами замовлень; кількість товару, ціна та загальна сума партії товару, що постачається, зазначається в накладних, що є невід'ємною частиною цього Договору; підтвердженням здачі-прийому товару є підписи уповноважених представників сторін на екземплярах накладних та довіреність на особу, яка уповноважена покупцем на підписання накладної; право власності на поставлений товар переходить від постачальника до покупця після отримання товару, що підтверджується підписами уповноважених осіб у товарних накладних.
Суд зазначає, що замовлення, на які посилається позивач, ним до позовної заяви не додано, а текст наданих накладних не містить посилань на замовлення, як про те стверджує позивач у позові.
Суд також вважає, що саме лише зазначення в накладних номеру спірного договору не може беззаперечно свідчити про спірні поставки саме за цим договором, оскільки ці видаткові накладні були сформовані безпосередньо позивачем, тобто зацікавленою у позові особою.
Довіреності на особу, яка мала б підтверджувати повноваження на отримання товару і підписання накладних від особи покупця, як це імперативно обумовлено п. 3.3 Договору, позивачем не надані.
Супровідна документація, зокрема, посвідчення якості та/або сертифікат відповідності та товарно-транспортна накладна для алкогольної продукції, а також податкові накладні на підтвердження факту здійснення господарської операції - поставки товару за Договором, складення яких обумовлено умовами п. 3.4. Договору, в матеріалах позовної заяви також відсутні.
Докази часткової оплати відповідачем поставленого товару, позивачем у встановлений процесуальний строк суду не надані.
Отже, позивач будь-яких належних доказів (як первинних документів бухгалтерського обліку щодо здійснення спірних господарських операцій, так і інших доказів на підтвердження здійснення поставки спірного товару відповідачу) суду не надав.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення поставки товару за Договором поставки №444/1175 від 21.05.2025, а надані позивачем докази не можуть підтверджувати таку поставку з достатньою вірогідністю.
Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов'язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами поставку товару відповідачу на загальну суму 41 792,28 грн, а отже не довів наявність у останнього заборгованості з його оплати, що свідчить про відсутність у позивача порушеного права на момент звернення до суду із вимогами щодо стягнення спірної заборгованості у розмірі 29 521,33 грн та є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
Щодо заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Позивач також просить стягнути з відповідача 3 936,45 грн пені за період з 01.07.2025 по 04.12.2025; 380,95 грн 3% річних за період з 01.07.2025 по 04.12.2025 та 235,67 грн інфляційних втрат за період з 01.07.2025 по 04.12.2025.
У зв'язку з тим, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості, не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення з відповідача 3 936,45 грн пені, 380,95 грн 3% річних та 235,67 грн інфляційних втрат, нарахованих на таку заборгованість.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України», “Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясовано усі питання, винесені на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо судових витрат.
При ухваленні рішення в справі суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За статтею 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судовий збір та судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун