Справа № 233/249/24
Провадження № 1-кп/932/895/24
про продовження запобіжного заходу
17 березня 2026 року Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Шевченківського районного суду міста Дніпра кримінальне провадження (внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024050010000037 від 03 січня 2024 року) за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт. Межигір'я Закарпатської області, громадянина України, із вищою освітою, неодруженого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, командира 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 402 КК України, -
У провадженні Шевченківського районного суду міста Дніпра перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 402 КК України.
Під час судового розгляду прокурор ОСОБА_3 заявив клопотання про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, з підстав, викладених у письмовому клопотанні, обґрунтовуючи, це тим, що ризики, які існували при обранні такого виду запобіжного заходу раніше до теперішнього часу не зникли і продовжують існувати.
Обвинувачений ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_4 не заперечували проти задоволення клопотання прокурора.
Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши клопотання та додані матеріали приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Вирішуючи питання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч.8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
За змістом ст. 199 КПК України підставою для продовження строку тримання під вартою є обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Ризик - це невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих для суду подій, визначених у ч.1 ст. 177 КПК України.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на потерпілих і свідків, тощо.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний, обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду міста Дніпра від 21 січня 2026 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 21 березня 2026 року.
Необхідність продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою в клопотанні обґрунтовується наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, оскільки він може, на думку прокурора, переховуватись від суду; незаконно впливати на свідків в цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується.
Кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого судового провадження.
Враховуючи, що розгляд кримінального провадження неможливо завершити до закінчення строку дії запобіжного заходу, тобто до 26 січня 2026 року, суд, не роблячи передчасних висновків щодо вини обвинуваченого ОСОБА_5 , дійшов висновку про доцільність продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не даючи при цьому оцінки зібраним доказам, та беручі до уваги наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме того, що ОСОБА_5 може:
- переховуватись від суду, з огляду на суворість покарання за вчинення тяжкого кримінального правопорушення у виді позбавлення волі від 5 до 10 років, та наслідки і ризик втечі для обвинуваченого можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування. Також, обґрунтовуючи існування вищевказаного ризику, суд звертає увагу, що у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачені можуть ухилитись від слідства;
- незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, оскільки він обізнаний щодо свідків у даному кримінальному провадженні, які у т.ч. є його співслужбовцями, тому перебуваючи на волі, матиме усі можливості вплинути на свідків у вказаному кримінальному правопорушенні, які ще не допитані у суді, з метою змусити їх змінити свідчення на свою користь або відмовитися від показів з метою уникнення кримінальної відповідальності. Ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України. Тобто, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Крім того, зазначені ризики, на думку суду, посилюються через введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Разом з тим, прокурором не доведено наявність ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст. 177 КПК України, зокрема вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується, з огляду на те, що в клопотанні прокурор лише посилається на даний ризик, що є лише його припущенням, оскільки на підтвердження останнього суду не було надано будь-яких доказів.
При продовженні запобіжного заходу судом враховано також особу обвинуваченого. Так, ОСОБА_5 є військовослужбовцем, неодружений, раніше не судимий.
Суд вважає, що запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого ОСОБА_5 , характеру та тяжкості кримінального правопорушення, що йому інкримінується, не дає можливості перешкоджати інтересам правосуддя, ухиленню від суду.
Враховуючи, що на даний час не відпали, а є дійсними та триваючими ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 .
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, забезпечення яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Європейський суд з прав людини визнає виправданим тривале тримання під вартою за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що запобіжний захід у виді тримання під вартою, з урахуванням наявності встановлених ризиків, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_5 , судом на теперішній час не встановлено.
З урахуванням вищенаведеного та вимог ст. 183 КПК України, суд вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
За наведених вище обставин, суд вважає за необхідне не визначати розмір застави у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст. 176-178, 183, 184, 193-199, 331 КПК України, -
Клопотання прокурора Маріупольської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт. Межигір'я Закарпатської області, громадянину України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, тобто по 15 травня 2026 року включно, в умовах гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вручити копію цієї ухвали учасникам негайно після її оголошення.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Суддя