36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
18.03.2026 Справа № 917/1168/25
Суддя Господарського суду Полтавської області Дмитро Сірош розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом
Полтавської міської ради в особі Департаменту земельних і водних ресурсів та земельного кадастру, 36000, Україна, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Соборності, буд., 36, код ЄДРПОУ 25165593
до Приватного акціонерного товариства «Полтавський домобудівельний комбінат», 36034, Україна, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Ливарна, буд., 8, код ЄДРПОУ 01270581
про стягнення суми основного боргу,
без виклику представників сторін.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 17.12.2025 задоволено позов Полтавської міської ради. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Полтавський домобудівельний комбінат" (вул. Ливарна, 8, м. Полтава, 36034, код ЄДРПОУ 01270581) на користь Полтавської міської ради (36000, Україна, Полтавська обл., місто Полтава, вулиця Соборності, будинок, 36, код ЄДРПОУ 24388285) заборгованість за договором оренди землі від 04.09.2020 в сумі 65 562,83 грн, 3 028,00 грн витрат зі сплати судового збору та12 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Доказів виконання боржником зазначеного рішення суду матеріали справи не містять.
Під час вирішення спору не вирішено клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення, заявлене у відзиві на позов (вх. № 10070 від 31.07.2025).
Обґрунтовуючи клопотання про розстрочення виконання рішення відповідач посилається на наступне:
- Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами, як для суб'єктів господарювання так і для населення;
- ПРАТ «Полтавський домобудівельний комбінат» після початку військової агресії Російської Федерації проти України повністю припинило здійснювати господарську та комерційну діяльність.
Відтак, беручи до уваги наведене, а також враховуючи баланс інтересів сторін та право на справедливий судовий розгляд, ефективний судовий захист та очікування належного виконання судового рішення, приймаючи до уваги надзвичайні обставини для суб'єктів господарювання, які виникли внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, матеріальний стан відповідача, просить розстрочити виконання рішення строком на один рік рівними щомісячними платежами.
Частиною першою статті 244 Кодексу встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої для стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.
У пункті 9 частини 2 статті 129 Конституції України та статті 326 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип обов'язковості рішень суду, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковим на всій території України.
Відповідно до частини 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суд у України від 13.12.2012 № 18-рп/20121); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № П-рп/2012).
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, пункт 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).
Згідно зі статтею 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Отже, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Отже розстрочення виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характерну обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.
Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення. Крім того, повинні враховуватися інтереси обох сторін.
Відповідно до статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
У рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року у справі № 5-рп/2013 зазначено, що аналіз положень статті 121 Господарського процесуального кодексу України дає підстави вважати, що ухвала господарського суду про розстрочку виконання рішення спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом (документом) реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.
Суд враховує, що пункт 1 статті 6 §1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР), гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Отже, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.
Відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували неможливість виконання рішення суду. Зокрема, матеріали справи не містять доказів відсутності коштів на його рахунках у банках та доказів відсутності чи недостатності майна для погашення присудженої до стягнення суми.
Зазначені обставини не можуть бути підставою для розстрочення виконання рішення суду у цій справі.
Посилання боржника на скрутне фінансове становище також не може братись до уваги, оскільки за змістом статті 331 Господарського процесуального кодексу України тяжкий фінансовий стан відповідача не є підставою для відстрочки виконання рішення суду, оскільки не є винятковою і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки, є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності. Відсутність станом на цей час грошових коштів, достатніх для виконання рішення господарського суду, тяжке фінансове становище не є тими виключними обставинами, які можуть бути підставою для задоволення заяви про розстрочення виконання рішення у справі.
Відповідач є самостійним господарюючим суб'єктом, який вільний у виборі контрагентів, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, тому грошові зобов'язання виникли внаслідок його власної господарської діяльності.
Відповідач у заяві вказує на неможливість проведення розрахунків з позивачем через воєнний стан в Україні, що обмежує провадження господарської діяльності, а також зазначає, що в умовах військової агресії зі сторони російської федерації підприємство не має можливості проводити свою господарську діяльність, внаслідок чого з 24 лютого 2022 року підприємство повністю припинило здійснювати господарську та комерційну діяльність.
Проте, відповідач не надав жодного доказу на підтвердження зазначеного.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 та наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 Полтавська міська територіальна громада не включена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 31 серпня 2022 року у cправі № 910/15264/21, у якому зазначено наступне: «Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК, ч. 2 ст. 218 ГК та ст.141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введеного карантину до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20 (п.40), від 03.08.2022 у справі № 914/374/21 (п.99).
Відповідач не довів, що вказана ним неможливість виконання рішення суду у цій справі пов'язана саме із введенням воєнного стану в Україні.
Припущення боржника про можливість виконати судове рішення частинами не підтверджено належними та допустимими доказами.
Відповідач не подав доказів того, що фінансування його покращиться та буде здійснюватися без затримки, а результати господарської діяльності будуть позитивними, та що розстрочення наявної у нього заборгованості забезпечить виконання рішення суду і у майбутньому надасть можливість заявнику акумулювати необхідну грошову суму на виконання рішення суду.
Ризик несприятливих наслідків ведення господарської діяльності відповідача, не може бути перекладений на позивача (стягувача).
Наявність обставин, передбачених частиною 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України не доведена посиланням на будь-які докази.
Отже, підстави для відстрочення виконання рішення суду у цій справі, наведені відповідачем, не є тими виключними обставинами у розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, які свідчать про необхідність відстрочення виконання судового рішення.
З огляду на викладене, відсутні підстави для розстрочення виконання судового рішення у цій справі; у задоволені клопотання про відстрочення виконання рішення у справі слід відмовити.
Керуючись статтями 331, 234, 235, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення.
Відмовити у розстроченні виконання рішення суду від 17.12.2025 у справі № 917/1168/25.
Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.
Додаткове рішення підписано 18.03.2026 у зв'язку з перебуванням судді у відряджені.
Суддя Д. М. Сірош