36000, м. Полтава, вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
18.03.2026 Справа № 917/2416/25
Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою Заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області (Код ЄДРПОУ/Умовний код: 0291006024, вул. Усика Якова, 9, м. Миргород, 37601) в інтересах держави в особі
1. Лохвицької міської ради (адреса вул. Перемоги, буд. 1, м. Лохвиця, Миргородський район, Полтавська область, 37200, ЄДРПОУ 21048525)
2. Державної екологічної інспекції Центрального округу (адреса вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава, 36039, ЄДРПОУ 42149108)
до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (адреса 01601, місто Київ, вул. Руставелі Шота, будинок 9А, ЄДРПОУ 44768034)
про стягнення 198515.75 грн.,
без виклику представників сторін,
Заступник керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради та Державної екологічної інспекції Центрального округу звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 198515.75 грн. шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (заподіяної незаконною порубкою лісу).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДП «Ліси України», як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустило самовільну порубку, на підпорядкованій йомутериторії, не забезпечив збереження не призначених для порубки дерев, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів, незаконних порубок, не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, що є підставою для стягнення з ДП «Ліси України» суми завданої шкоди.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 15.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін (без проведення судового засідання), запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.
Ухвала була надіслана в електронні кабінети сторін. Згідно довідки про доставку електронного листа документ доставлено до електронного кабінету відповідача 16.01.26.
Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення учасників справи, у тому числі відповідача, про час і місце розгляду справи.
27.01.26 від Державної екологічної інспекції Центрального округу надійшло клопотання, за мотивами якого заявник підтримує позов Миргородської окружної прокуратури Полтавської області та просить його задовольнити.
29.01.26 від відповідача надійшов відзив на позов, за мотивами якого у задоволені позову прокурора просить відмовити. Крім того, відповідач вказав, що прокурор, всупереч вимогам ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», не надав доказів бездіяльності позивачів щодо реагування на порушення інтересів держави, зокрема шляхом подання позову, чи неспроможності таких органів самостійно звернутись до суду за захистом порушених інтересів.
04.02.25 від прокурора надійшла відповідь на відзив.
06.02.26 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
18.03.26 від прокурора надійшли клопотання про долучення доказів та заява про зміну предмету позову.
Щодо поданої прокурором заяви про зміну предмету позову, суд враховує, що фактично у заяві прокурор повідомляє, що під час підготовки зазначеної позовної заяви у її тексті на сторінці 1 вступної частини, на сторінках 2,3,14,15,16,19 описової частини, а також на сторінці 20 у пункті 1 прохальної частини допущено технічні помилки та зазначено суму спричиненої шкоди в розмірі 198 515,75 грн., яка підлягає уточненню, оскільки відповідно до доданого до позовної заяви висновку експерта №СЕ-19/117-24/18885-ЕК від 08.11.2024 за результатами проведення судової економічної експертизи, розрахунок розміру шкоди, що наведений у Розрахунку шкоди заподіяної лісу і зазначений у заяві про вчинення кримінального правопорушення №1592/28.2-2024 Філії «Полтавське лісове господарство» ДП «Ліси України» в сумі 198 515,75 грн., підтверджується в сумі 198 515,62 грн. За вказаного прокурор просить суд стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь держави в особі Лохвицької міської ради Полтавської області 198 515,62 грн. шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу.
Суд приймає дану заяву до розгляду як таку, що не суперечить нормам ГПК України.
Інші заяви чи клопотання від сторін до суду не надходили.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/2416/25.
Судом враховано, що за ч.13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що:
- Миргородською окружною прокуратурою в ході реалізації повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави на території Лохвицької міської територіальної громади Миргородського району Полтавської області у сфері охорони навколишнього природного середовища.
- установлено, що 06.08.2024 працівниками державною лісової охорони Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» філії «Полтавське лісове господарство» Лохвицького лісництва, під час об'їзду лісу а саме поблизу с. Свиридівка, Лохвицької міської територіальної громади, Миргородського району, Полтавської області, а саме в 34 кварталі, у 2 та 3 виділі, виявлено незаконну порубку невстановленими особами сухостійної деревини порід ясену, клену, берези та акації, чим заподіяно істотну шкоду. За результатом проведеного огляду місця події виявлено 33 пнів сухостійної деревини, загальними розмірами у діаметрах від 13 до 70 см.
- за вказаним фактом ВП № 1 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження за №12024170560000574 від 06.08.2024.
- на час подання позовної заяви до Господарського суду Полтавської області, тобто станом на 30.12.2025, особи, що здійснили незаконну порубку лісу не встановлені.
- відповідно до розрахунку розміру шкоди заподіяної лісу доданого до заяви про вчинення кримінального правопорушення від 07.10.2024 за №1592/28.2-2024, загальний розмір шкоди складає 198 515,75 грн., який обчислений згідно Додатку 1 до Постанови Кабінету Міністрів України №665 від 23.07.2008.
- відповідно висновку експерта №СЕ-19/117-24/18885-ЕК від 08.11.2024 за результатами проведення судової економічної експертизи, розрахунок розміру шкоди, що наведений у Розрахунку шкоди заподіяної лісу і зазначений у заяві про вчинення кримінального правопорушення №1592/28.2-2024 Філії «Полтавське лісове господарство» ДП «Ліси України» в сумі 198 515,75 грн., підтверджується в сумі 198 515,62 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зокрема, зазначає, що:
- позовні вимоги не містять доказів, які вказували на неправомірність поведінки Відповідача та не вказують які саме дії Відповідач повинен був вчинити відповідно до вимог ведення лісового господарства з метою забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, однак їх не вчинив.
- фактично Позивачем перекладається відповідальність органу досудового розслідування на постійного лісокористувача, однак Відповідач не наділений повноваженнями щодо проведення слідчих (розшуковий) дій.
- відповідач вчасно і в повній мірі здійснював комплекс заходів, спрямованих на охорону та збереження лісів від незаконних рубок відповідно до вимог чинного законодавства. Дана обставина позовною заявою та доданими до неї документами не спростовується.
Що стосується розміру шкоди, відповідач вказав, що висновок експерта (яким підтверджується правильність розрахунку розміру шкоди, що наведений у Розрахунку шкоди заподіяної лісу і зазначений у заяві про вчинення кримінального правопорушення №1592/28.2-2024 Філії «Полтавське лісове господарство» ДП «Ліси України» в сумі 198 515,75 грн.) не містить відомостей щодо натурного обстеження експертом місяця можливого спричинення шкоди та перевірки фактичних відомостей на підстав яких було здійснено розрахунок. Крім того розрахунок розміру шкоди заподіяної лісу, обрахований філією «Полтавське лісове господарство» ДП «Ліси України», що доданий до матеріалів справи, не містить діаметру пнів. Також, у протоколі огляду від 06.08.2024 відсутня інформація про прилад яким вимірювався діаметр спиляної деревини, а саме про його стандартизацію і сертифікацію.
Крім того, відповідач вказав, що прокурор, всупереч вимогам ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», не надав доказів бездіяльності позивачів щодо реагування на порушення інтересів держави, зокрема шляхом подання позову, чи неспроможності таких органів самостійно звернутись до суду за захистом порушених інтересів.
Судом досліджено всі докази наявні в матеріалах справи.
Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Щодо представництва прокурором інтересів держави у суді суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно із ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Приписами ч. 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві обґрунтовує, зокрема, в чому полягає порушення інтересів держави, та необхідність їх захисту.
Водночас інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відтак «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 виклала таку правову позицію:
- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу; бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;
- звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, через призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;
- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу;
- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Відповідно до приписів ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Із системного аналізу ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, тоді як другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 ГПК України випливає, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.
Згідно із ч. 3 ст. 16, ч. 1 ст. 20-2, ч. 1 ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
До компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, належить, зокрема: організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Згідно Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Одними з основних завдань Держекоінспекції є: реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони земель, надр; охорони, раціонального використання та відтворення вод і відтворення водних ресурсів.
Відповідно до п.1 Розділу 1 Положення про Державну екологічну інспекцію Центрального округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України №30 від 20.02.2023 (далі - Положення), повноваження ДЕІ Центрального округу розповсюджуються в тому числі на територію Полтавської області.
Згідно із п.п.2,6,9,10 Розділу 3 Положення, ДЕІ Центрального округу здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, серед інших про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, законності вирубування, здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок.
Звертається до суду із позовом, зокрема щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Пред'являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами.
Вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.
Відповідно п. 15 розділу ІІІ Положення, Інспекція є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, емблему, власні бланки, рахунки в органах Казначейства, тобто відповідно до ст. 48 ЦПК України може бути позивачем у суді.
Вищевикладені норми законодавчих актів підтверджують, що саме Державна екологічна інспекція Центрального округу уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а тому є належним позивачем у даній справі.
До того ж суб'єктом владних повноважень, наділеним компетенцією захищати інтереси держави у спірних правовідносинах є Лохвицька міська рада, а тому остання є належним позивачем у цій справі з огляду на таке.
Згідно з положеннями ст. 142 Конституції України державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні доходної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування.
Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.
Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст.142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування згідно з вимогами п. б, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Разом з цим, внаслідок несплати винними особами шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу, місцевий бюджет Лохвицької міської ради Полтавської області не отримує відповідні кошти, а тому остання є належним позивачем у цій справі.
Матеріалами справи підтверджено, що 15.12.2025 Миргородською окружною прокуратурою до Державної екологічної інспекції Центрального округу направлено лист щодо встановленого прокуратурою факту порушення вимог лісового законодавства, що спричинило шкоду інтересам держави. Водночас, Державною екологічною інспекцією Центрального округу за наявності достатніх підстав не вжито дієвих заходів щодо захисту інтересів держави в частині відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями Відповідача - ДП «Ліси України», тобто уповноважені органи фактично визнають неможливість самостійного належного захисту майнових інтересів держави, що свідчить про бездіяльність органу, уповноваженого державою та органу місцевого самоврядування. Даний факт підтверджується відповіддю Державної екологічної інспекції Центрального округу .
Також, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що Миргородською окружною про прокуратурою Полтавської області на адресу Лохвицької міської ради направлено лист щодо встановленого прокуратурою факту порушення вимог лісового законодавства, що спричинило шкоди інтересам держави у сумі 198 515,75 грн. Однак, відповідно до наданої відповіді, Лохвицькою міською радою заходи щодо стягнення вищевказаної суми не вживались, відповідну позовну заяву до суду не подано.
При цьому, як зазначає прокурор у позові та не спростовували інші учасники справи, моніторингом Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що Державною екологічною інспекцією Центрального округу до суду та Лохвицькою міською радою не пред'являлися позови щодо стягнення з ДП «Ліси України» шкоди, завданої порубкою дерев поблизу с. Свиридівка, Лохвицької міської територіальної громади, Миргородського району, Полтавської області, а саме в 34 кварталі, у 2 та 3 виділі, на суму 198 515,75 грн.
Відтак, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу та Лохвицької міської ради.
При цьому, у даному випадку, порушення інтересів держави полягають у ненадходженні протягом тривалого часу до спеціального фонду місцевого бюджету Лохвицької міської ради Полтавської області грошових стягнень за шкоду, заподіяну державі ДП «Ліси України», внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, у тому числі лісів, в результаті незаконних порубок дерев на землях лісогосподарського призначення.
Норми права, що підлягають до застосування, мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Надаючи оцінку обставинам справи в межах доводів сторін, суд зазначає, що за приписами статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Предметом судового розгляду є поданий прокурором позов в інтересах держави в особі позивачів до відповідача, як постійного лісокористувача, про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу шляхом незаконної порубки дерев.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Статтею 1 Лісового кодексу України визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Згідно зі ст. 13 Конституції України, ст. 7 Лісового кодексу України, ліси які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Статтею 3 Лісового кодексу України визначено, що лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. ст. 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
Водночас, пунктом 1 частини 2 статті 19 Лісового кодексу України унормовано, що постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.
Згідно зі ст. ст. 63, 64 Лісового кодексу України, ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. При цьому, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані зокрема, забезпечувати посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою поліпшення навколишнього природного середовища та охорони здоров'я людей; здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Окрім цього, ст. 86 Лісового кодексу України визначено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ст. 89 Лісового кодексу України, охорону і захист лісів на території України здійснюють державна лісова охорона, яка діє у складі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх управління. Державна лісова охорона має статус правоохоронного органу.
Порядок діяльності державної лісової охорони та лісової охорони визначається положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 90 Лісового кодексу України, основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Посадові особи державної лісової охорони забезпечують здійснення державного контролю у вигляді проведення ревізій обходів.
Пунктами 1, 5 частини 2 статті 105 Лісового кодексу України визначено, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у: незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Статтею 107 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Відповідно до частини 1 статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставами для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, за змістом статті 1166 Цивільного кодексу України є: протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, шкідливий результат такої поведінки, тобто настання, наявність самої шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та вина особи у заподіянні шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу. Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03. 2018 в справі № 909/1111/16.
Зважаючи на предмет доведення прокуратурою в позовній заяві обставин відшкодування збитків та заперечення відповідача, щодо відсутності доказів, які б вказували саме на протиправність поведінки відповідача, суд досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, щодо складу цивільного правопорушення зазначає наступне.
Протиправна поведінка - це протиправне, шкідливе діяння фізичної або юридичної особи, що тягне застосування правовідновлюючих заходів.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Протиправна поведінка найчастіше виражається в активних діях, які спричинили збитки в майновій сфері особи чи немайнових відносинах.
Водночас, поведінка заподіювача шкоди може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов'язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує.
Бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка проявилася в невиконанні нею дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити.
Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.
Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов'язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов'язків, покладених на особу. Враховуються і її суб'єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наслідки об'єктивно походять від певної дії чи бездіяльності).
У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою, тоді як відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні відповідної шкоди.
Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом через оцінку усіх фактичних обставин справи.
Водночас цивільне законодавство у деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 910/4676/19.
Факт незаконної вирубки у 34 кварталі, у 2 та 3 виділі поблизу с. Свиридівка, Лохвицької міської територіальної громади, Миргородського району, Полтавської області невстановленими особами сухостійної деревини порід ясену, клену, берези та акації (33 пнів сухостійної деревини, загальними розмірами у діаметрах від 13 до 70 см) є підтвердженим.
Як вбачається з матеріалів справи вказану незаконну порубку виявлено 06.08.2024 працівниками державної лісової охорони Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» філії «Полтавське лісове господарство» Лохвицького лісництва, під час об'їзду лісу, постійним лісокористувачем земельної ділянки, на якій було виявлено незаконну порубку дерева є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».
Водночас відповідно до положень п. п. 3.1,3.2.2-3.2.4, 3.2 статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі підприємство), затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України №804 від 26.10.2022, підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.
Основними напрямами діяльності підприємства є, зокрема: забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок; запобігання злочинам і адміністративним порушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Викладене свідчить про те, що відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства, проте факт вчинення вказаного правопорушення природоохоронного законодавства свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем.
Означені обставини підтверджують, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну вирубку, проте не здійснював належних заходів охорони лісу.
Cуд підкреслює, що не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Аналогічні правові позиції щодо застосування норм матеріального права, зокрема, статей 19, 63, 64, 105, 107 Лісового кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України, наведені Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постановах від 15 лютого 2018 року справа № 927/1096/16, від 20 лютого 2020 року справа № 920/1106/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 906/366/20
Вина відповідача у здійсненні незаконної рубки дерев презюмується та ним не спростована, адже відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 19, пункту 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України, він як постійний користувач лісу не виконав свого обов'язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів. А тому, відповідач як постійний користувач несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконної вирубки дерева.
Наведеним спростовуються доводи відповідача стосовно відсутності у нього обов'язку нести відповідальність за шкоду, завдану діяннями осіб, які вчинили незаконну порубку лісу.
Беручи до уваги вищенаведене, суд зазначає, що відповідач не виконав обов'язків, покладених на нього законодавством з охорони лісу, що призвело до незаконної рубки лісу. Зокрема відповідач не виконав обов'язків щодо охорони та захисту лісових насаджень, контролю, обліку та оформлення виявлених лісопорушень.
Наслідком протиправної поведінки відповідача, відповідно, є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення вирубки дерев не призначених у рубку.
Розмір шкоди, заподіяний лісу, визначається на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".
Суд враховує, що у обгрунтування суми збитків прокурор надав висновок судової економічної експертизи №СЕ-19/117-24/642-ЕК від 05.02.2024 Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, згідно якого загальний розмір шкоди, завданої навколишньому природному середовищу становить 198 515,62 гривень.
Також, згідно висновку експерта від 08.11.2024 №СЕ19/117-24/18885-ЕК судова експертиза була проведена по матеріалах кримінального провадження №12024170560000574. На вирішення судової експертизи поставлено запитання: чи підтверджується розрахунок розміру шкоди заподіяної лісу, обрахований філією «Полтавське лісове господарство» ДП «Ліси України» у розмірі 198 515,75 грн згідно такс затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року №665? Згідно висновку розрахунок розміру шкоди, що наведений у розрахунках шкоди заподіяної лісу і зазначений у заяві про вчинення кримінального провадження від 07.08.24 № 1592/28.2-2024 Філії «Полтавське лісове господарство» ДП «Ліси України» в сумі 198 515,75 грн підтверджується в сумі 198 515,62 грн.
Заперечення відповідача щодо того, що висновок експерта не містить відомостей щодо натурного обстеження експертом місяця можливого спричинення шкоди та перевірки фактичних відомостей на підстав яких було здійснено розрахунок, судом відхиляються з огляду на таке.
Згідно з нормами Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (ст. 1).
Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом (ст. 7 Закону України "Про судову експертизу").
Стаття 98 ГПК України встановлює вимоги до висновку експерта. Так, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
При цьому, висновок експерта від 08.11.2024 №СЕ19/117-24/18885-ЕК складений у межах кримінального провадження атестованим судовим експертом, який був попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а самі висновки відповідають положенням 98 ГПК України, що не спростовано відповідачем у встановленому законом порядку.
Верховний Суд у постанові від 10.07.2019 у справі № 686/23256/16-ц виклав висновок, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі.
Також, Верховним Судом у постанові від 25.03.2021 у справі №752/21411/17 вказано, що суд враховує допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.
Відтак, висновок експерта від 08.11.2024 №СЕ19/117-24/18885-ЕК є належним та допустимим доказом, яким підтверджено розмір заподіяної шкоди в сумі 198 515,62 грн.
Котррозрахунку розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки лісу відповідачем до суду не надано, наявний в матеріалах справи розрахунок не спростовано.
Отже, суд приходить до висновку, що розрахунок шкоди, завданий державі внаслідок самовільної рубки дерев, здійснено правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства.
За таких обставин, суд констатує, що з встановлених обставин справи вбачається, що відповідач як постійний користувач лісу не дотримався нормативно визначених правил щодо збереження лісу; недотримання відповідачем нормативно визначених правил збереження лісу є протиправною формою поведінки в результаті якої була проведена рубка дерев; наслідком протиправної поведінки відповідача є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення вирубки дерев не призначених для вирубки. Така шкода перебуває у безпосередньому причинному зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, адже її заподіяння зумовлено невиконанням ним обов'язкових умов щодо збереження лісу.
Вина відповідача у здійсненні незаконної рубки дерев презюмується та ним не спростована, адже відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 19, пункту 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України, він як постійний користувач лісу не виконав свого обов'язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів. А тому, відповідач як постійний користувач несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконної вирубки дерева.
Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України", "Ruiz Torija v. Spain" тощо).
З огляду на викладене, зважаючи на встановлені обставини щодо протиправної бездіяльності у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій відповідачу території земель лісового фонду, суд робить висновок, що відповідач діяв неправомірно, що призвело до заподіяння шкоди лісу, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача шкоди завданої природному середовищу в сумі 198 515,62 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За викладених обставин, у зв'язку із задоволенням позову відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь Полтавської обласної прокуратури у розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст. 252, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Вирішив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, місто Київ, вул. Руставелі Шота, будинок 9А, код ЄДРПОУ 44768034) на користь держави в особі Лохвицької міської ради Полтавської області (адреса вул. Перемоги, буд. 1, м. Лохвиця, Миргородський район, Полтавська область, 37200, ЄДРПОУ 21048525) 198 515,62 грн. шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу.
3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, місто Київ, вул. Руставелі Шота, будинок 9А, код ЄДРПОУ 44768034) на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, м. Полтава, вул. 1100 річчя Полтави, 7) судовий збір у розмірі 2422,40 грн. за наступними реквізитами: отримувач: Полтавська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ: 02910060; назва банку: Держказначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача: UA118201720343130001000006160; код класифікації видатків бюджету - 2800.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Киричук О.А.