79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
04.03.2026 Справа № 914/2921/25
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
за позовом: Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі:
позивача-1: Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України
позивача-2: Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області
позивача-3: Східного офісу Держаудитслужби в особі Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області
до відповідача: ONUR TAAHHUT TASIMACILIK INSAATTICARET VE SANAYI ANONIM SIRKETI «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» в особі представництва «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ»
про: стягнення 109 032 766,56 грн.
представники:
прокурор: Слиш Г.С.,
позивача-1: не з'явився,
позивача-2: Лянгасова Ю.А.,
позивача-3: не з'явився,
відповідача: Григорчук Н.В.,
18.09.2025 р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі: позивача-1: Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України позивача-2: Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області позивача-3: Східного офісу Держаудитслужби в особі Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області до відповідача: ONUR TAAHHUT TASIMACILIK INSAATTICARET VE SANAYI ANONIM SIRKETI «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» в особі представництва «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» про стягнення 109 032 766,56 грн.
Ухвалою суду від 22.09.2025р., суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначити на 15.10.2025р.; явку представників учасників справи у судове засідання визнано обов'язковою.
Хід справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
Прокурором до Господарського суду Львівської області подано заяву про забезпечення позову (вх.№4063/25 від 26.09.2025р.), у задоволенні якої відмовлено повністю відповідно до ухвали суду від 29.09.2025р.
13.10.2025р. на адресу суду від позивача-3 надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№27014/25).
15.10.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання (вх.№27235/25).
22.10.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№8157/25).
27.10.2025р. через систему «Електронний суд» від прокурора надійшла відповідь на відзив на позов (вх.№28406/25).
26.11.2025р. через систему «Електронний суд» від позивача-1 надійшло клопотання про долучення документів (вх.№31700/25).
26.11.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без руху (вх.№31610/25).
28.11.2025р. через систему «Електронний суд» від прокурора надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№31867/25).
16.12.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№33779/25).
Протокольною ухвалою від 17.12.2025р. суд, зокрема, ухвалив: визнати причини пропуску строку на подання доказів поважними, поновити строк та долучити докази до матеріалів справи; відмовити у задоволенні клопотання про залишення позову без руху; закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 14.01.2026р.
Суд, відмовивши в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без руху, яке аргументовано непідтвердженням повноважень заступника керівника Запорізької обласної прокуратури Бурназова Василя Федоровича на самопредставництво, виходив з того, що у даному випадку, позовна заява була подана заступником керівника Запорізької обласної прокуратури до Господарського суду Львівської області не у порядку самопредставництва з метою захисту інтересів прокуратури, як самостійного позивача у статусі юридичної особи, а під час реалізації конституційної функції щодо представництва інтересів держави в суді у порядку, передбаченому ст. ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру».
Позовну заяву у справі № 914/2921/25, яку подав заступник керівника Запорізької обласної прокуратури, підписала особа, що мала на це відповідні повноваження на підставі приписів частини першої статті 24 Закону України «Про прокуратуру».
Також, є безпідставними доводи відповідача щодо необхідності залишення позовної заяви заступника керівника Запорізької обласної прокуратури без руху з огляду на недолучення наказу про призначення Бурназова Василя Федоровича на посаду заступника керівника Запорізької обласної прокуратури з огляду на те, що після надання доступу до електронного сервісу - в підсистемі «Електронний суд» та накладення відповідного цифрового підпису, ідентифіковано Бурназова Василя Федоровича, як заступника керівника Запорізької обласної прокуратури, що свідчить про підтвердження факту підписання позовної заяви у справі №914/2921/25 заступником керівника Запорізької обласної прокуратури, тобто особою, яка мала на це відповідні повноваження.
Отже, позовна заява була подана заступником керівника Запорізької обласної прокуратури через підсистему «Електронний суд», що є можливим лише за наявності в особи особистого електронного кабінету у системі ЄСІТС, проходження нею відповідної автентифікації, після якої їй було надано доступ до підсистеми «Електронний суд» та матеріалів справи (відповідно до її повноважень).
Таким чином, безпідставними є доводи відповідача, викладені у його заяві про необхідність залишення позовної заяви заступника керівника Запорізької обласної прокуратури без руху у зв'язку з недолученням до позовної заяви доказів, які б свідчили про наявність у Бурназова Василя Федоровича статусу прокурора або ж доказів на підтвердження того, що вказана особа наділена повноваженнями на самопредставництво у розумінні ч. 3 ст. 56 ГПК України.
13.01.2026р. через систему «Електронний суд» від прокурора надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№945/26).
04.02.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№3262/26).
18.02.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№4488/26).
Позиція прокурора:
позов обгрунтовано тим, що за інформацією Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області від 04.09.2025р. №21/969, відповідачем, станом на 31.08.2025р., не виконано рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2024р. у справі № 914/71/24.
Так, вказано на те, що не зважаючи на задоволення Західним апеляційним господарським судом заяви відповідача від 09.12.2024р. про відстрочення виконання судового рішення у справі № 914/71/24 до 26.06.2025р., відповідач упродовж понад 9 місяців (з дня набрання вказаним рішенням законної сили по 31.08.2025р.) не повернув Замовнику із загальної суми заборгованості (понад 283 млн грн) жодних коштів, що свідчить про вочевидь недобросовісну поведінку та не відповідає інтересам держави.
Відтак, прокурор звернувся до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача додатково нарахованих в порядку ст.625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми основного зобов'язання у розмірі 283 269 818,69 грн, що складається із: 84 120 544,15 грн - інфляційних втрат від суми основного зобов'язання; 24 912 222,41 грн - 3 % річних від простроченої суми основного зобов'язання.
Позиція позивача-1: не висловлено.
Позиція позивача-2: не висловлено.
Позиція позивача-3: підтримує позицію прокурора.
Позиція відповідача: полягає у наступних твердженнях:
-відповідач, як генпідрядник за договором не несе відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, оскільки грошових зобов'язань за договором не мав;
-у спірних правовідносинах наявні форс-мажорні обставини, що підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України № 3100-24-2100 від 15.11.2024р. та додатковою угодою № 62ДУ/301-АМ-20 від 06.12.2024р. до договору від 03.03.2020р. №301АМ-20. З огляду на наявність вказаних документів не вбачається факту прострочення підрядником виконання робіт у цілому за Договором, оскільки виконання робіт не залежало від останнього;
-відповідач наразі виконує роботи за договором, зокрема, відпрацьовано частину заборгованості за судовим рішенням від 26.06.2024р. у справі №914/71/24 на суму 86 486 167,48 грн, що підтверджується зарахуванням зустрічних однорідних вимог у зазначеному розмірі, яке відбулось 05.09.2025р. (лист відповідача №354) за результатами розгляду листа Замовника від 01.09.2025р. №28/934. Крім того, наразі на погодженні у Замовника перебувають ще акти приймання виконаних будівельних робіт на загальну суму 11 414370,50 грн;
-закуплені матеріали не відчужені, відповідач має намір виконати свої зобов'язання за договором, а позивач погоджує виконання договору саме відповідачем. Для негайного виконання відповідачем рішення суду від 26.06.2024р. у справі № 914/71/24, йому необхідно буде продати матеріали, що може завдати матеріальної шкоди позивачу;
-при вирішенні цього спору слід враховувати позицію Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, що викладена у постанові від 19.01.2024р. у справі № 911/2269/22.
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень учасників справи, суд встановив наступне.
За результатами проведення відкритих торгів (ідентифікатор закупівлі UA-2019-11-26-001184-a) між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області (Замовник) та ONUR TAAHHUT TASIMACILIK INSAATTICARET VE SANAYI ANONIM SIRKETI «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ», від імені якого діє Представництво «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» (Генпідрядник, відповідач), укладено Договір від 03.03.2020р. №301 АМ-20 (далі - Договір).
За інформацією Замовника від 04.06.2025р. № 28/554, фінансування за Договором від 03.03.2020р. №301 АМ-20 упродовж 2020-2024 років здійснювалось виключно за рахунок коштів Державного бюджету України.
За умовами п. 1.1 Договору, Генпідрядник зобов'язується на свій ризик та/або з залученням субпідрядних організацій виконати та здати Замовнику в установлений Договором строк закінчені роботи по об'єкту «Будівництво автотранспортної магістралі через р. Дніпро в м.Запоріжжі» (автомобільна дорога Н-08 Бориспіль - Дніпро - Запоріжжя (через м. Кременчук) - Маріуполь «Під'їзд до о. Хортиця (автотранспортна магістраль через р. Дніпро у м. Запоріжжі) (І черга будівництва).
Відповідно до п. 15.4 Договору, Замовник може надати Генпідряднику аванс (попередню оплату) на підставі чинного законодавства у терміни і в розмірах, що не перевищують терміни і розміри, визначені ним. Генпідрядник протягом строку, що визначений відповідними нормативними актами, з дня надходження коштів, як попередньої оплати підтверджує їх використання згідно з проміжними «Актами приймання виконаних будівельних робіт» (форма № КБ-2в). Невідпрацьовані суми авансу повертаються Замовнику у триденний термін з дня закінчення терміну, на який надавався аванс.
У подальшому під час виконання зобов'язань за Договором між сторонами укладено 62 додаткові угоди.
Додатковою угодою від 22.12.2021р. № 42 ДУ/301АМ-20 (далі - додаткова угода № 42) до Договору сторони на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 10.09.2014р. № 439, від 04.12.2019р. № 1070 (зі змінами), від 20.12.2017р. №1085, від 17.02.2021р. №122 (зі змінами), від 18.08.2021р. № 891 (зі змінами), а також п.15.4 Договору узгодили надання Генпідряднику авансу в розмірі 410 000 000 грн на строк до 22.09.2022р.
Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 42 Генпідрядник зобов'язаний до 22.09.2022р. відпрацювати наданий аванс та підтвердити використання авансу проміжними «Актами приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в)», повернути невикористаний обсяг авансу на розрахунковий рахунок Замовника у випадку, якщо Генпідрядник не використав наданий аванс у повному обсязі.
Згідно з п. 3 додаткової угоди № 42 на підставі абз. 4 п. 17.2 Договору за порушення строків, зазначених у п. 2 цієї Додаткової угоди щодо підтвердження використання авансу проміжними «Актами приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в)» у разі порушення Генпідрядником строків повернення невідпрацьованих сум авансу, Генпідрядник за користування грошовими коштами Замовника сплачує неустойку в розмірі 0,5 % від суми невикористаного авансу, що підлягала поверненню за кожен день затримки такого повернення. Генпідрядник, крім сплати штрафних санкцій, повертає Замовнику обсяг авансу, використання якого не підтверджено проміжними Актами приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в)» у строки, передбачені п.2 цієї Додаткової угоди, з урахуванням індексу інфляції.
Відповідно до п. 15.4 Договору та додаткової угоди № 42, платіжним дорученням від 23.12.2021р. № 270 Замовником перераховано відповідачу аванс у сумі 410 000 000 грн (відмітка органу держказначейства - 24.12.2021).
Всупереч умовам Договору та додаткової угоди № 42, Генпідрядником лише частково підтверджено Замовнику використання суми наданого авансу. У зв'язку з невідпрацюванням авансу (непідтвердженням у визначений строк належним чином оформленими актами приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та його неповерненням в розмірі 283 269 818,69 грн, Замовник звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача зазначеної суми коштів.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.06.2024р. у справі № 914/71/24, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2024р., позов задоволено повністю. Стягнуто з ONUR TAAHHUT TASIMACILIK INSAATTICARET VE SANAYI ANONIM SIRKETI «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ», від імені якого діє Представництво «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» на користь Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області грошові кошти в сумі 283 269 818,69 грн (повернення отриманого авансу).
Ухвалою Верховного Суду від 11.02.2025р. у справі № 914/71/24 касаційну скаргу відповідача на рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2024р. та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2024р. у справі № 914/71/24 повернуто скаржникові (у зв'язку з неусуненням її недоліків, а саме ненадання документа, що підтверджує сплату судового збору за подання касаційної скарги).
З огляду на набрання рішенням Господарського суду Львівської області від 26.06.2024р. у справі № 914/71/24 законної сили, відповідач 09.12.2024р. звернувся до суду із заявою про відстрочення його виконання. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2025р. у справі № 914/71/24 задоволено апеляційну скаргу відповідача та скасовано ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.01.2025р. у справі № 914/71/24, якою відмовлено боржнику в задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення суду терміном на 12 місяців до 19.11.2025р.
Зазначеною постановою Західного апеляційного господарського суду заяву відповідача від 09.12.2024р. задоволено частково, відстрочено до 26.06.2025р. виконання рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2024р. у справі № 914/71/24.
Разом з цим, обласною прокуратурою встановлено, що з боку органів, уповноважених державою на захист її інтересів, допущено нездійснення відповідного захисту, а саме не пред'явлено до суду позов про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, що підлягають нарахуванню відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України на суму неповернутої відповідачем частини авансу в розмірі 283 269 818,69 грн, який надавався за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з п. 15.4 Договору від 03.03.2020р. № 301 АМ-20 та додатковою угодою до нього № 42 ДУ/301АМ-20 від 22.12.2021р.
За твердженням прокурора, внаслідок несвоєчасного повернення вказаної суми авансу, Державний бюджет України зазнав матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та недоотримав компенсацію за неналежне виконання зобов'язання на загальну суму понад 109 млн грн, що свідчить про порушення державних інтересів.
Відтак, предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача 109 032 766,56 грн (3 % річних та інфляційних втрат за прострочення суми неповернутої частини авансу, наданого за договором про публічну закупівлю за рахунок коштів державного бюджету). При цьому, сума неповернутого авансу була предметом позову у справі №914/71/24, в якій ухвалено рішення Господарським судом Львівської області про задоволення позовних вимог.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави.
В даному випадку прокурор обгрунтував, що порушення інтересів держави полягає одночасно в економічній площині (недоотримання державним бюджетом коштів, що зумовлено матеріальними втратами від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та недоотримання державним бюджетом компенсації за неналежне виконання грошового зобов'язання), у сфері публічних закупівель (неналежне виконання умов договору про закупівлю робіт за бюджетні кошти), у сфері виконання бюджетних програм (неефективне використання бюджетних коштів, що нівелює мету та завдання бюджетних програм, не відповідає пріоритетам державної політики у відповідній сфері, створює ризик затримки або ж взагалі зриву реалізації загальнодержавного інфраструктурного проекту), а також у порушенні фінансово-бюджетної дисципліни при використанні бюджетних коштів, наданих в якості попередньої оплати за договором про публічну закупівлю.
Враховуючи наведене, у вказаному випадку має місце порушення інтересів держави, що є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру, спрямованих на їх захист.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 ст. 53 ГПК України).
У рішенні від 08.04.1999р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», висловив позицію про те, що під ним потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (п. 2 резолютивної частини).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020р. у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021р. у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023р. у справі № 905/1907/21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019р. у справі №915/478/18, від 26.06.2019р. у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020р. у справі №553/2759/18, від 06.07.2021р. у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021р. у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022р. у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022р. у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Також Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі, як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019р. у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021р. у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022р. у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022р. у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019р. у справі №761/3884/18, від 26.06.2019р. у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021р. у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022р. у справі №923/199/21 та № 922/1830/19).
У позовній заяві прокурором визначено наступні органи, уповноважені здійснювати функції держави у спірних правовідносинах: Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України (головний розпорядник бюджетних коштів), Службу відновлення та розвитку інфраструктури в Запорізькій області (замовник - розпорядник бюджетних коштів), Східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області (здійсює контроль за цільовим та ефективним використанням державних капітальних вкладень).
При цьому, «нездійснення або неналежне здійснення суб'єктом владних повноважень своїх функцій» обґрунтовується та доводиться прокурором у кожному конкретному випадку самостійно з огляду на конкретні обставини.
Згідно з абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Судом встановлено, що в даному випадку, прокурором дотримано вищевказаних норм та положень закону.
Разом з тим, як зазначив прокурор, органами, уповноваженими державою на захист її інтересів, допущено нездійснення відповідного захисту - не пред'явлено до суду позов про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, що підлягають нарахуванню на суму частини неповернутого відповідачем авансу в розмірі 283 269 818,69 грн, який надався за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до п.15.4 договору від 03.03.2020р. № 301 АМ-20 та додаткової угоди до нього № 42 ДУ/301АМ-20 від 22.12.2021р.
Таким чином, Державним агентством відновлення та розвитку інфраструктури України, Службою відновлення та розвитку інфраструктури в Запорізькій області, Східним офісом Держаудитслужби та його структурним підрозділом належних заходів щодо захисту інтересів держави не вжито, що свідчить про усвідомлену пасивну поведінку уповноважених суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 21 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001. №1764, державні капітальні вкладення - кошти державного бюджету, передбачені на фінансування капітального будівництва. Контроль за цільовим та ефективним використанням державних капітальних вкладень здійснюється Держаудитслужбою, її міжрегіональними територіальними органами в установленому порядку.
Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» від 04.12.2019р. №1070 установлено, що Державній аудиторській службі під час здійснення заходів державного фінансового контролю необхідно перевіряти дотримання розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів законодавства щодо попередньої оплати товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти.
Законодавчі приписи свідчать про наявність у Східного офісу Держаудитслужби та його структурного підрозділу - Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області обов'язку із здійснення контролю за дотриманням законодавства у сфері закупівель, за цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету, передбачених, зокрема, на фінансування капітального будівництва. Крім того, зазначений орган державного фінансового контролю зобов'язаний перевіряти дотримання розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів законодавства щодо попередньої оплати товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти.
Орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. Якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, орган державного фінансового контролю має право звертатися до суду в інтересах держави (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі від 31.10.2018р. у справі від 21.08.2019р. у справі №826/9672/17, від 03.10.2018р. у справі №804/8443/16, №806/1828/17, від 07.11.2018р. у справі №820/8558/15, №825/2262/16, постанова Верховного Суду від 29.05.2019р. у справі №909/545/18 та інші).
Спірні правовідносини виникли внаслідок неналежного виконання генпідрядником умов договору про публічну закупівлю, додаткової угоди № 42 до нього, а також порушення приписів законодавства, якими регламентовано порядок використання попередньої оплати за договорами про закупівлю робіт за бюджетні кошти.
Отже, наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Запорізькій області, Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області, шляхом пред'явлення даного позову обумовлено наступним:
-порушенням інтересів держави в економічній сфері та необхідністю їх комплексного захисту;
-органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування такого порушення, не здійснено захист інтересів держави.
У зв'язку із викладеним, у прокурора виникло не тільки право, а й обов'язок відреагувати на вказані порушення, шляхом пред'явлення до суду позову.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст. 241 ГПК України, у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Отже, із матеріалів справи слідує те, що рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/71/24 набрало законної сили 19.11.2024 року.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на зазначене, суд вважає, що встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 26.06.2024 року у справі №914/71/24 обставини відповідно до ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Нарахування, передбачені цією статтею, входять до складу грошового зобов'язання і за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення такого зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні майнових втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
З аналізу вказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Таку позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 04.06.2019р. у справі № 916/190/18), а згідно з частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних, аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Виходячи вищевикладеного, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог про застосування до відповідача правових наслідків прострочення грошового зобов'язання, встановлених законом, а саме 3 % річних та інфляційних втрат.
Здійснивши арифметичний перерахунок заявлених сум 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вказані розрахунки є вірними.
Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Розрахунок сум, які просить стягнути з відповідача прокурор, здійснено останнім арифметично вірно та правильно.
З огляду на вищевикладені обставини справи і приписи законодавства, суд приходить до переконання, що вимога прокурора про стягнення втрат внаслідок інфляції та 3% річних відповідає приписам ч.2 ст.625 ЦК України, відтак такі є обґрунтованими і підлягають до задоволення.
Наявні в матеріалах справи докази вищевикладених висновків суду не спростовують.
Щодо заперечень відповідача.
Рішенням суду, яке набрало законної сили, у справі №914/71/24 вже встановлені обставини щодо виникнення у відповідача саме грошового зобов'язання з повернення Замовнику невикористаної (непідтвердженої проміжними «Актами приймання виконаних будівельних робіт» (форма № КБ-2в) частини авансу в сумі 283 269 818,69 грн.
Відповідач фактично вважає, що в силу форсмажорних обставин у нього відсутній обов'язок щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % від простроченої суми.
Форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору (постанови Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22, від 16.05.2024 у справі № 913/308/23 та від 25.09.2024 у справі № 910/17252/23).
Зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).
Верховний Суд неодноразово у постановах від 25.09.2024р. у справі №910/17252/23, від 04.12.2024р. у справі №910/4843/24, від 11.12.2024р. у справі №927/1732/23, від 18.02.2025р. у справі №904/3016/23 висновував, що правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені статтею 617 ЦК України та статті 218 ГК України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.
З урахуванням наведених висновків Верховного Суду, а також встановлених у судових рішеннях у справі №914/71/24 обставин, з відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, п. 3 додаткової угоди від 22.12.2021р. № 42 ДУ/301АМ-20 до Договору від 03.03.2020р. № 301 АМ-20 підлягають стягненню інфляційні втрати та 3% річних на загальну суму
109 032 766,56 грн (відповідний розрахунок долучений до позову) за період з 26.09.2022р. (наступна дата після спливу триденного строку, визначеного п. 2 додаткової угоди № 42 ДУ/301АМ-20, для повернення невідпрацьованої частини авансу в сумі
283 269 818,69 грн) по 31.08.2025р.
Продовження виконання відповідачем робіт за Договором №301 АМ-20 від 03.03.2020р. жодним чином не спростовує факт наявності у нього грошового зобов'язання з повернення коштів на користь Служби за рішенням суду від 26.06.2024р у справі №914/71/24, а також наявність підстав для повернення цього боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024р. у справі №657/1024/16-ц зауважила, що, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У свою чергу проведене листування між Замовником та відповідачем щодо зарахування зустрічних однорідних вимог в розмірі 86 486 167,48 грн відбулось у вересні поточного року. Натомість, у цій справі прокурором заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму 109 032 766, 56 грн, нарахованих за період з 26.09.2022р. по 31.08.2025р.
Щодо доводів відповідача про те, що закуплені ним матеріали не відчужені, він має намір виконати свої зобов'язання за договором, а позивач погоджує виконання договору саме відповідачем, а також, що для негайного виконання відповідачем рішення суду від 26.06.2024р. у справі №914/71/24 йому необхідно буде продати матеріали, що може завдати матеріальної шкоди позивачу, слід зазначити, що з урахуванням сталої практики Верховного Суду, а також з огляду на вже встановлені у судових рішеннях, що набрали законної сили, у справі №914/71/24 обставини щодо виникнення у відповідача грошового зобов'язання з повернення Замовнику частини авансу в сумі 283 269 818, 69 грн, наведені відповідачем у відзиві доводи є абсолютно безпідставними та такими, що не спростовують факт наявності у нього грошового зобов'язання з повернення коштів на користь Замовника, а також наявність підстав для повернення цього боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.
Щодо доводів відповідача про необхідність врахування позиції Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, що викладена у постанові від 19.01.2024р. у справі № 911/2269/22, слід зазначити висновки Верховного Суду, що зроблені у наведеній справі, на яку посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, не підлягають врахуванню при вирішенні спору у справі № 914/2921/25 з огляду на наступне.
Так, у справі №914/2921/25 прокурором не заявлялась позовна вимога про стягнення з відповідача неустойки. Предметом позову, з яким прокурор звернувся до суду у цій справі, є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача 109 032 766, 56 грн (3 % річних та інфляційних втрат за прострочення суми неповернутої частини авансу, наданого за договором про публічну закупівлю за рахунок коштів державного бюджету).
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання, передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, не вимагає встановлення наявності чи відсутності вини боржника, а є відповідальністю боржника за порушення будь-якого грошового зобов'язання, незалежно від підстав його виникнення (п. 5.35 постанови Верховного Суду від 03.12.2024р. у справі №910/14554/23).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025р. у справі №903/602/24 виснувала, що розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Також, у постанові від 02.07.2025р. у справі №903/602/24, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Відтак, інші твердження відповідача, не впливають на розгляд даної справи, оскільки зобов'язання припиняється з моменту його фактичного виконання, а суми заявлені у позовних вимогах у даній господарській справі залишаються незмінними та не спростовані самим відповідачем.
З огляду на викладене, враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Сплачена Запорізькою обласною прокуратурою сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням №2419 від 18.09.2025р. на суму 847 840,00 грн.
Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з ONUR TAAHHUT TASIMACILIK INSAATTICARET VE SANAYI ANONIM SIRKETI «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» в особі представництва «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» (вул. Хмельницького Б., буд. 212, м. Львів, 79037, код ЄДРПОУ 26579227) на користь держави в особі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області (вул. Українська, 50, м. Запоріжжя, 69095, код ЄДРПОУ 25891336) 109 032 766,56 грн, з них: 84 120 544,15 грн - інфляційні втрати та
24 912 222,41 грн - 3% річних.
3.Стягнути ONUR TAAHHUT TASIMACILIK INSAATTICARET VE SANAYI ANONIM SIRKETI «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» в особі представництва «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» (вул. Хмельницького Б., буд. 212, м. Львів, 79037, код ЄДРПОУ 26579227) на користь Запорізької обласної прокуратури (вул. Дмитра Апухтіна, 29 а, м.Запоріжжя, 69057, розрахунковий рахунок UA438201720343180001000000271, відкритий у Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2025 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в суді, у сумі 847 840,00 грн.
3.Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
У зв'язку з перебуванням судді Король М.Р. у відрядженні з 09.03.2026р. по 13.03.2026р., повне рішення складено 17.03.2025р.
Суддя Король М.Р.