ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.03.2026Справа № 910/15250/25
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 23) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення 61 252,26 грн.,
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
08.12.2025 в системі «Електронний суд» представником Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» сформовано позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором №ВП-19560-Дн на надання послуг з вивезення побутових відходів від 03.01.2020року у розмірі 61 252,26 грн з яких: заборгованість за договором №ВП-19560-Дн на надання послуг з вивезення побутових відходів від 03.01.2020 року у сумі 41324,71 грн, інфляційні втрати в розмірі 14777,69 грн., проценти за користування коштами 3% річних в розмірі 3471,40 грн., пеня в розмірі 1678,46 грн та 09.12.2025 була передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позивач зазначає, що на момент укладення договору про надання послуг з вивезення побутових відходів №ВП-19560-Дн від 03.01.2020 ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснював господарську діяльність, однак станом на день подання цього позову відповідач припинив статус фізичної особи-підприємця, однак має відповідати за свої зобов'язання які виникли під час господарської діяльності.
У статті 52 ЦК України передбачено, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
У пункті 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 зроблено висновок, що у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов'язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою. Висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 04 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13 підтверджений в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18 зазначено, що за змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Відповідно, такі спори підсудні господарським судам.
Судом було здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру і встановлено, що останнім місцем реєстрації ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) є: АДРЕСА_2 .
Враховуючи викладене, спір підсудний Господарському суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 позовну заяву залишено без руху.
Позивачем усунено недоліки встановлені ухвалою суду від 25.11.2025, подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 23.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Копія цієї ухвали була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, проте відповідний поштовий конверт було повернуто підприємством поштового зв'язку на адресу суду без вручення отримувачу у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 цього Закону).
Таким чином, відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Проте відповідач у встановлений строк відзиву на позовну заяву не подав, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду від відповідача не надходило.
Частиною 9 ст. 165 ГПК України передбачено, що в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» як виконавцем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 як замовником укладено договір №ВП-19560-Дн на надання послуг з вивезення побутових відходів від 03.01.2020 (далі - Договір) за умовами якого виконавець надає замовнику послуги з вивезення (збирання, зберігання, перевезення, утилізації, захоронення) твердих побутових відходів (далі за текстом - ТПВ), що утворюються на об'єкті замовника (Продкрамниця), що знаходиться за фактичною адресою: м. Київ, Харківське шосе, 12, а замовник зобов'язується прийняти і своєчасно оплачувати послуги.
Пунктом 1.2 Договору вказано, що кількість (обсяг) побутових відходів, що підлягає вивезенню по факту утворення ТПВ, становить 2,6 м3 в місяць.
За умовами п. 2.1 Договору тариф на послуги, які передбачені п. 1.1 цього договору, встановлено розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.03.2019 № 450 «Про встановлення тарифів на послуги з вивезення твердих побутових відходів з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання, перевезення, утилізація, захоронення) виконавцю послуг КП «Київкомунсервіс».
Тариф на послуги за цим договором становить: 234,22 грн (з ПДВ за 1 м3). Вартість послуг по Договору становить в місяць - 608,96 грн ( з ПДВ).
Відповідно до п. 2.2 Договору тарифи на послуги, що надаються за даним договором, та норми накопичення ТПВ можуть бути змінені на підставі відповідних актів, прийнятих органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, або в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Офіційне опублікування та оголошення в засобах масової інформації про зміну тарифів на послуги, що надаються за даним договором та про зміну норм накопичення ТПВ є підставою для зміни вартості надання Послуг за цим Договором з дати опублікування такого акту у засобах масової інформації. При цьому така зміна тарифів чи норм накопичення ТПВ не потребує складання окремого письмового документу (додаткової угоди до Договору) і такі нові тарифи та норми накопичення ТПВ будуть застосовуватись при наданні Послуг за цим Договором з дня їх офіційного вступу в законну силу.
Пунктом 2.3 Договору передбачено, що оплата послуг за цим Договором у розмірі, що вказаний у п. 2.1 даного договору, з урахуванням ПДВ, здійснюються замовником протягом 5 (п'яти) банківських днів, на розрахунковий рахунок виконавця, на підставі виписаного виконавцем рахунку з моменту отримання направленого виконавцем замовнику рахунку фактури (можливе направлення в електронному вигляді через систему електронного документообігу).
Сторони погодили у п. 2.5 Договору за результатами наданих послуг виконавець направляє замовнику для підписання акти наданих послуг в двох екземплярах та податкову накладну. Акт наданих послуг підписується щомісячно до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за звітним. Після підписання Акту наданих послуг уповноваженими представниками Сторін усі суперечки щодо обсягу наданих послуг вважаються необґрунтованими. Замовник зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати підписання, вищезазначений повернути акт наданих послуг Виконавцю. Якщо замовник не повернув його протягом зазначеного терміну акт наданих послуг вважається підписаним та вважається, що Замовник не має жодних претензій до обсягів наданих Послуг.
Пунктом 2.8 Договору сторони домовились, що виконавець має право а актах наданих послуг використовувати факсимільне відтворення підпису керівника підприємства.
За умовами п. 3.9 Договору замовник зобов'язується здійснювати 100% оплату послуг на умовах, зазначених у п. 2.3 та 2.5 цього Договору.
Крім того, за умовами п. 3.8 Договору замовник зобов'язаний надавати виконавцю інформацію про фактичне накопичення побутових відходів. В разі збільшення їх кількості, або не відповідності обсягам, зазначеним у п. 1.2 Договору, вносити зміни в Договір шляхом оформлення додаткової угоди.
Відповідно до п. 3.10 Договору замовник зобов'язується сповіщати виконавця про будь-які зміни в реквізитах на протязі 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з моменту їх настання.
Цей договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2020 (п. 7.1 Договору).
Пунктом 7.2 Договору визначено, що в разі, якщо жодна із Сторін протягом п'ятнадцяти календарних днів до закінчення строку дії цього договору не заявить в письмовій формі (шляхом надсилання рекомендованого листа) про свій намір припинити дію даного Договору то строк дії цього договору, вважається автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік.
Доказів припинення дії Договору матеріали справи не містять, а отже він є діючим шляхом автоматичного продовження.
У п. 8.4 Договору сторони домовились, що будь-яка позовна давність по даному Договору встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
Позивач через систему електронного документообігу M.E.Doc. направляв відповідачу скріплені електронним цифровим підписом рахунки на оплату послуг з вивезення твердих побутових відходів у період з 01.11.2020 по 31.10.2025 на загальну суму 43302,58 грн. Зі змісту витягу з системи електронного документообігу M.E.Doc. вбачається, що вказані рахунки на оплату послуг були доставлені відповідачу. Однак, незважаючи на отримання вказаних рахунків у передбачений Договором спосіб відповідач у визначений пунктом 2.3 Договору строк їх не оплатив.
Позивач зазначає, що Відповідачем отримані послуги було сплачено частково в розмірі 1977,87 коп. Таким чином, станом на 31.10.2025 року заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 41324, 71 грн., за послуги надані в період з 01.01.2020р. по 31.10.2025р.
Заявляючи вказаний позов, позивач вказує, що неодноразово направляв претензії відповідачу, однак останній не відреагував на них. Заборгованість відповідача перед позивачем згідно з Договором становить 41324,71 грн, яка додатково підтверджується даними бухгалтерії позивача, а саме актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.10.2025.
Відповідач щодо заявлених вимог позову жодних заперечень не надав.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
У ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
При цьому, споживачем у розумінні вказаного є індивідуальний або колективний споживач.
За приписами ч. 1 ст. 25 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі зобов'язані укласти договір про поводження з побутовими відходами з особою, визначеною у встановленому законодавством порядку.
Так, сторонами було укладено Договір, предметом якого є вивезення (збирання, зберігання, перевезення, утилізації, захоронення) позивачем твердих побутових відходів відповідача.
Доказів розірвання чи визнання недійсним Договору матеріали справи не містять, а тому суд приймає до уваги цей Договір як належну підставу у розумінні норм ст. 11 Цивільного кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено права споживача, зокрема, на одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів; на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості; на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Крім того, положеннями статей 901 та 903 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок замовника оплатити саме спожиті послуги виконавця.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за Договором, надавши послуги на загальну суму 43302,58 грн, що підтверджується долученими з позовом актами надання послуг.
Проте, відповідач вартість наданих за Договором послуг сплатив частково та допустив наявність заборгованості перед позивачем, розмір якої станом на час розгляду справи становить 41 324,71 грн.
Доказів оплати суми основного боргу станом на день ухвалення цього рішення матеріали справи не містять, у зв'язку із чим позов в цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 14777,69 грн, 3% річних в сумі 3471,40 грн, пеню в сумі 1678,46 грн.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з п. 4.2 Договору сторони встановили відповідальність, за прострочення оплати послуг з вивезення побутових відходів за цим договором, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.
Отже, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені за прострочення грошового зобов'язання за Договором, є такими, що заявлені позивачем правомірно.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суд встановив їх правильність та арифметичну правильність, а тому заявлені позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, доводів і тверджень позивача у встановленому законом порядку не спростував.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 165, 231, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВКОМУНСЕРВІС" (04053, місто Київ, вулиця Кудрявська , будинок 23, код ЄДРПОУ 33745659) основну заборгованість у розмірі 41324 (сорок одна тисяча триста двадцять чотири) грн. 71 коп., 3 % річних у розмірі 3471 (три тисячі чотириста сімдесят одна) грн. 40 коп., інфляційні втрати у розмірі 14 777 (чотирнадцять тисяч сімсот сімдесят сім) грн. 69 коп., пеню у розмірі 1678 (одна тисяча шістсот сімдесят вісім) грн. 46 коп. та судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 18.03.2026.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ